Суспільно-політична обстановка. Масові репресії

Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був частиною державної політики (конституції 1918 та 1924 років проголошували диктатуру пролетаріату). Наприкінці 20-х — у першій половині 30-х років репресії були спрямовані, головним чином, проти т. зв. "класово ворожих" верств суспільства: буржуазних спеціалістів, непманів, куркулів. Найгучнішими процесами цього періоду стали "шахтинська справа" (1928), процес "Трудової селянської партії" (1929), справа "Промпартії" (1930), процеси над антипартійними групами. Поряд з репресіями удосконалювалася система тотального контролю за суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську та піонерську організації виховувалось у дусі ненависті до "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби зі "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, куркулями; заохочувались навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувались на активнішу участь в індустріалізації країни та колективізації сільського господарства, на зміцнення дисципліни та підвищення якості навчання. У містах було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення числа жителів міст, які постачались продуктами харчування централізовано. Набув чинності закон, за яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без карточки споживача з подальшим виселенням його сім'ї з квартири. З 1930 р. розширюється мережа виправно-трудових таборів, об'єднаних в систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей"). Чисельність ув'язнених у таборах за 10 років зросла до 4 млн чол. Було відновлено каторгу та смертну кару. З середини 30-х років репресії набули масового характеру і досягай свого апогею в 1937-38 pp. Приводом до посилення репресій в партії та країні стали події 1934 p., коли на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим лідером. Таким лідером міг бути секретар Ленінградського обкому ВКП(б) С Кіров. На з'їзді Сталіну та його оточенню вдалося сфальсифікувати результати таємного голосування. Наприкінці 1934 р. сталося політичне вбивство С. Кірова, обставини якого залишились нез'ясованими. Вбивство використали як привід до посилення репресій, зміцнення диктаторського режиму. Тільки в 1937-38 pp. було репресовано до 10 млн осіб, з них 2-3 млн знищено фізично. Для спрощення системи винесення вироків створювались позасудові органи — "трійки". Розгляд справ був досить формальним. У результаті масових репресій 30-х років інтелектуальні сили радянського суспільства у політиці, армії, науці було знекровлено. Це—один з найжахливіших злочинів сталінського тоталітарного режиму проти власного народу. Опір режиму продовжувався, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився. Усі вони жорстоко придушувались. Прийняття нової конституції 5 грудня 1936 р. не змінило суті тоталітарної системи в СРСР, хоча й було проголошено демократичні права та свободи.

13 питання

Агресивні дії Японії в Китаї значно ускладнили міжнародне становище. Суперечності між Японією, США та Англією на Далекому Сході і в басейні Тихого океану, гостре протистояння в Європі між Німеччиною та Італією, з одного боку, і Францією та Англією – з другого, загрожували перерости у збройний конфлікт величезного масштабу. Гонка озброєнь ставала все більш інтенсивною і небезпечною. Версальсько-Вашингтонська система безпеки і врегулювання конфліктів розпалася. На міжнародні відносини все більший вплив справляла боротьба за сфери економічного впливу, за світові ринки.
Керівництво Ліги Націй намагалося вирішити ці проблеми за допомогою механізмів, створених Версальсько-Вашингтонськими договорами та угодами. Ліга Націй розпочала підготовку до скликання у Женеві Міжнародної конференції з питань роззброєння.
2 лютого 1932 р. конференція розпочала засідання. її головою було призначено англійця Артура Гендерсона. У роботі конференції взяли участь 55 країн – членів Ліги Націй, а також СРСР, США, Туреччина. На період її проведення було оголошено «перемир'я в озброєннях». Однак гонка озброєнь не припинилася. На засіданнях точилися суперечки, зумовлені різними підходами і баченням проблеми. Французька делегація запропонувала проект роззброєння, який передбачав контролювання Лігою Націй бомбардувальної авіації, далекобійної артилерії, лінійних військових кораблів і великих підводних човнів, а також створення міжнародних поліцейських сил для запобігання збройним конфліктам.
Офіційний Лондон боявся посилення впливу Франції на континенті, тому прагнув збереження рівноваги у Європі. Англійська делегація запропонувала знищити підводний флот, хімічну зброю, скасувати військову повинність, схвалити Вашингтонські угоди щодо пропорції морських озброєнь. США підтримали пропозиції Великобританії. Вони вимагали насамперед знищити танки, важку рухому артилерію і отруйні гази.
СРСР вважав, що обмеження чи скорочення озброєнь не є серйозною перешкодою до розв'язання війни. Радянська делегація критикувала усі пропозиції щодо роззброєнь, висуваючи нереальний на той час план повного роззброєння. Більшість делегацій виступили проти радянської пропозиції. СРСР займався переважно пропагандою своєї точки зору на роззброєння і не шукав можливостей для укладання конкретних договорів щодо роззброєнь. У 1933 р. німецька делегація залишила конференцію, оголосивши про вихід своєї країни з Ліги Націй.
Конференція припинила свою роботу в 1934 р., не прийнявши жодного рішення.
В цілому за 20 років своєї діяльності Ліга Націй лише єдиний раз скористалася своїми повноваженнями, позбавивши в 1939 р. СРСР членства у Лізі за агресію проти Фінляндії.
Наприкінці 1939 р. Ліга Націй практично перестала діяти, а у квітні 1946 р. була розпущена спеціально скликаною для цього асамблеєю. Гострі суперечності між переможцями і переможеними, між європейськими державами і СРСР блокували нормальну роботу Ліги Націй в якості гаранта міжнародної безпеки і миру.

Питання