Поняття та види спеціального режиму господарювання

Тема 13. Спеціальний режим господарювання.

1. Поняття та види спеціального режиму господарювання.

2. Особливості здійснення господарської діяльності в умовах ВЕЗ та ТПР.

3. Концесія, як різновидність спеціального режиму господарювання.

Нормативні акти:

Господарський кодекс, ЗУ “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, ЗУ “Про режим іноземного інвестування”;

Поняття та види спеціального режиму господарювання.

Спеціальний режим господарювання – це інститут господарського законодавства, що визначає особливий порядок здійснення господарської діяльності на певній території, в певній галузі економіки або в процесі виконання господарського договору, який відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, і вводиться для досягнення мети, встановленої державою.

Соціально-економічний розвиток країни з урахуванням особливостей певних територій, об'єктів, галузей народного господарства, особливих (незвичних) умов господарювання тощо досягається за допомогою комплексу заходів - організаційних, економічних, правових. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401 -405);

концесії (глава 40, статті 406-410);

виключна (морська) економічна зона України (ст. 411);

прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України - ст. 412);

санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) - ст. 413;

спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства (ст. 414);

території пріоритетного розвитку (ст. 415);

режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного стану (ст. 417).

Серед вищезгаданих спеціальних режимів господарювання особливе місце посідають спеціальні (вільні) економічні зони (далі - С(В)ЕЗ) та значною мірою подібні до них території пріоритетного розвитку.

Використання інституту С(В) ЕЗ забезпечує досягнення важливих для країни цілей, зокрема:

• залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) та ефективного їх використання;

активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

розвитку інфраструктури ринку;

поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

прискорення соціально-економічного розвитку України.

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК України (ч. 1 ст.401), С(В)ЕЗ - це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів

Характерними ознаками С(В)ЕЗ є:

- територіальна обмеженість С(В)ЕЗ;

- строковість С(В)ЕЗ;

- юридична підстава запровадження С(В)ЕЗ на певній території ~ спеціальний закон про конкретну С(В)ЕЗ;

- мета створення С(В)ЕЗ - досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;

- спеціальний суб'єктний склад С(В)ЕЗ: обов'язковими учасниками господарських відносин у С(В)ЕЗ є органи управління С(В)ЕЗ та суб'єкти господарювання С(В)ЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

- спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання С(В)ЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;

- здійснення управління С(В)ЕЗ із застосуванням спеціально створених органів.

Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють різні види С(В)ЕЗ. Проте в актах законодавства про режим С(В)ЕЗ відсутні уніфіковані положення щодо їх класифікації. Так, у ст. 403 ГК України міститься відкритий перелік С(В)ЕЗ (відповідно до цієї статті, на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним типам згаданих С(В)ЕЗ).

Чотири найбільш розповсюджених у світовій практиці види ВЕЗ:

- Зовнішньоторговельні зони – це зони, в яких основний наголос робиться на митні пільги та переваги, а також на розвиток зовнішньоекономічної діяльності. В таких зонах, наприклад, товари іноземного виробництва можуть зберігатися, продаватися без сплати митних зборів та платежів або з їх відстрочкою. Перевага таких зон в тому, що вони вимагають незначних капіталовкладень та характеризуються швидкою окупністю. Найбільш розповсюджені в США.

- Науково-технічні зони (технополіси та технопарки) – це зони, де спостерігається ефективна інтеграція науки та виробництва в розробці нових технологій. Науково-технічні зони створюються для розвитку наукового та виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки шляхом стимулювання наукових досліджень для подальшого впровадження цих розробок у виробництво. В технополісах та технопарках найбільше розповсюдження отримали податкові та фінансові пільги. (Японія, США, Італія, Іспанія, Франція та ін.).

- Офшорні зони створюються для укріплення економіки приймаючої країни. В офшорних зонах встановлюються мінімальні податки або відсутні взагалі, практикується пільгове надання банківських послуг, розповсюджені пільги не фінансового характеру (наприклад, спрощена система ведення документації). (Кіпр, Гонконг, Турція, Мальдівські острови та ін.).

- Підприємницькі зони – створюються у відсталих районах держави для сприяння їх швидкому економічному розвитку шляхом стимулювання підприємницької активності суб’єктів господарювання. В цих зонах переважають податкові пільги, а також пільги не фінансового характеру. (Китай, Бразилія, ТПР в Україні).