Основні вулканічні породи нормальної лужності

Основні породи

Основні породи утворюють найбільшу групу, яка за об’ємом перевищує всі інші групи разом більше, ніж у 5 разів. Ці породи поширені як на континентах, так і на океанах, де вони формують ложе океанів, океанічну кору та фундамент океанічних островів. Займають великі площі як у межах консолідованих структур земної кори, так і в рухомих складчастих областях.

За мінералогічною класифікацією до порід групи відносяться безкварцові піроксен-плагіоклазові породи, в яких залежно від їх лужності можуть бути присутні інші польові шпати та фельдшпатоїди. Також до породоутворюючих мінералів основних порід належать олівіни та амфіболи. Серед акцесорних найбільш поширеними є Mt, Ti-Mt, Ap і сульфіди.

Вміст SiO₂ змінюється від 44 до 53%. Вміст лугів коливається від 1-2% до 7-8% при звичайній перевазі Na₂O над K₂O. За вмістом лугів поділяються на породи нормального (< 4%), сублужного (4-7%) та лужного (> 7-11%) ряду. Головними концентраторами лугів є польові шпати – Pl у складі порід нормального ряду, Ort і Pl у сублужних породах. У сильно лужних породах вони входять також до складу фельдшпатоїдів та лужних Px.

Основні вулканічні породи нормальної лужності

Найпоширенішими породами цієї групи є базальти, їх палеотипні аналоги – базальтові порфірити (з розкладеним склом) та повнокристалічні аналоги – долерити (156-160) (кайнотипні) та діабази (150-155) (палеотипні).

Форми залягання. Базальтові лави широко розповсюджені в різних структурах як океанічного, так і континентального типів земної кори. На континентах вони складають величезні трапові поля, приурочені до платформ, лавові потоки та покрови рифтогенних зон, постійно присутні в потужних товщах давніх геосинкліналей. В океанах виливи базальтів пов'язані із СОХ, з вулканами океанічних островів та океанських підводних підвищень, відіграють основну роль у будові океанічної кори. Це темно-сірі або чорні ефузивні породи зі щільною або пористою основною масою, яка може включати вкрапленики (20–25%) Px, Ol, основного Pl, рідше рудних мінералів (Ti-Mt та Ilm). Основна маса базальтів складена мікролітами (дрібними кристалами) Pl, кольорових та рудних мінералів, зцементованих склом.

Базальти (132-134, 163-190, 236, 238-240) являють собою темно-сірі або чорні афанітові породи, з афіровою або порфіровою або порфіроподібною структурою. Порфірові вкрапленики складені Ol, Px або Pl. Для основної маси характерними є пойкілоофітові, офітові, долеритові або інтерсертальні структури.

Pl основної маси представлений Lab, а вкрапленики – більш основним різновидом. Px представлені OPx, Aug, Pg, іноді базальти містять Ti-Aug. Серед інших темноколірних мінералів зустрічаються Ol та базальтична Hbl.

Базальти нормальної лужності поділяються на толеїтові (піжонітові) та гіперстеновібазальти.

Толеїтові базальти характеризуються присутністю в них нормативного кварцу. Px представлений не лише Di та Aug, а й Pg. У таких базальтах переважають афірові структури. Вкрапленики рідкісні, різного розміру, що обумовлює поступовий перехід до основної маси. Найбільш характерними є інтерсертальна, толеїтова, офітова структури.

Гіперстенові базальти мають переважно порфірові структури. Вкрапленики представлені декількома генераціями, які суттєво відрізняються за складом від основної маси. Найбільш розповсюдженими є двопіроксенові різновиди, в яких разом з дуже основним Pl (65-90% An) присутні OPx та CPx (Di-Aug ряду). Ol зустрічається рідко і формує лише вкрапленики. Серед вкраплеників зустрічаються також Mt та Ilm.

Основна маса зазвичай містить більше скла, ніж толеїтові базальти, тому для неї типовою є гіалопілітова структура. Для Hyp-базальтів характерний відносно високий вміст SiO₂ (49-50%), Al₂O₃ (17-20%), а також дещо підвищений вміст вміст K відносно Na.

Hyp-базальти приурочені головним чином до вивержень центрального типу, які розташовуються ланцюжками вздовж глибинних розломів. Також вони є найпоширенішим типом базитів вапняно-лужної серії. З ними найчастіше асоціюють андезибазальти, андезити, дацити та ріоліти. Формування їх пов’язано з розвитком континентальної земної кори і тому вони не зустрічаються в областях з океанічною ЗК.

Долерити (156-160, 225) відрізняються від базальтів дрібнозернистою будовою. Для них характерна офітова структура, обумовлена наявністю лейст Pl, які формують трикутники, всередині яких розташований Px. Замість Pg утворюється OPx. В якості другорядних мінералів з’являється Qu, КПШ, рідко базальтична Hbl. Акцесорні: Ilm, Ti-Mt, Ap.

Розповсюдженість та умови залягання. Толеїт-базальтовий магматизм приурочений до зон розтягу зі швидким транспортуванням перегрітих базальтових магм на поверхню. Подібні умови можуть виникати як в океанах, так і на континентах. В океанах толеїтові базальти складають серединно-океанічні хребти, де залягають разом з ультраосновними та основними інтрузивними породами офіолітової асоціації, і часто мають подушкову будову. Вони формують фундамент підводних гір та океанічних островів, де можуть входити до складу базальтової контрастної або базальт-андезитової формації.

Гіперстенові базальти є членами досить поширених асоціацій вапнисто-лужних порід, які включають базальти, андезибазальти, андезити, дацити та ріоліти. Усі ці асоціації формуються переважно в рухомих складчастих поясах з відносно розвиненою континентальною корою. На відміну від толеїтових базальтів їх формування пов’язано переважно з обстановкою стиснення, і тому їх прояви відносяться переважно до (орогенних) стадій розвитку складчастих поясів.

Гіперстенові базальти, як й інші породи вапнисто-лужної серії, найбільш продуктивні відносно утворення вулканогенних родовищ колчеданних руд – міді, свинцю, гідротермальних родовищ ртуті, комплексних золото-срібляних руд і т. ін.