Державні та національні заощадження. Модель економічної рівноваги за методом «вилучення — ін'єкції» на базі сукупних і приватних інвестицій

Розглянемо приватну економіку закритого типу, в якій відсутня держава і зовнішня торгівля. За цих умов видатки ВВП Y визначаються як сума приватного споживання та інвестування за формулою:

Y = C + I + G, (9.1)

де С – споживання;

І – інвестування;

G – колективне споживання.

Споживання (C – consumption) – це головний компонент сукупних видатків. Споживання складає ту частину використовуваного доходу (DI – disposable income), що витрачається на поточне споживання, тобто купівлю домогосподарствами споживчих товарів і послуг, в тому числі і тих, які споживаються колективно G.

Всі форми споживання складають приблизно 2/3 ВВП, що робить прийняття рішень про споживання одним з найважливіших питань в економіці.

Існує досить багато факторів, які впливають на рівень споживчих витрат. Але здоровий глузд і статистика свідчать, що найважливішим фактором споживання є доход, зокрема після сплати податків Т. Тобто обсяг споживання прямо залежить від суми використовуваного доходу: Y-T. В макроекономічних моделях цей показник часто позначається як DI. Використовуваний дохід ще називають доходом розпорядження.

Чим більшим є розмір доходу, тим більші планові витрати. Навіть за нульового доходу планові витрати не дорівнюють нулю, оскільки в цьому випадку споживання здійснюється за рахунок запасів чи запозичених засобів, адже люди не можуть підтримувати власне існування без споживання.

Однак, є деякі межі, вище яких частка витрат на споживання та житло знижується разом із зростанням доходів, тобто люди схильні збільшувати заощадження S: S = (Y – T) – C, або S = DI – C.

Рис. 9.1. Графік споживання

Графік споживання показує співвідношення між споживанням і використовуваним доходом. У кожній точці на лінії 45º DI дорівнює споживанню. Значення DI – це пороговий дохід, коли весь використовуваний дохід витрачається на споживання, тобто це одночасно точка нульового заощадження (рис.9.1).

Заощадження (S – saving) – це частина використовуваного доходу, що не споживається. S = DI – C

Оскільки S = DI – C, то лінія заощадження будується вирахуванням значень споживання із відповідних значень лінії 45○

(рис. 9.2).

Рис. 9.2. Графік заощаджень

Видатки на споживання та заощадження зростають, коли збільшується використовуваний дохід (дохід розпорядження); вони скорочуються, коли використовуваний дохід зменшується.

Частка або відсоток, будь-якого доходу, що споживається, називається середньою схильністю до споживання (APC – average propensity to consume). Та частка використовуваного доходу, яка заощаджується називається середньою схильністю до заощадження (APS – averagepropensity to save).

Тобто: ; (9.1.) , (9.2.)

де C – споживання;

DI – використовуваний дохід;

S – заощадження.

В короткому періоді разом із зростанням доходу APC знижується, а APS зростає, проте в довгому періоді APC стабілізується, оскільки на величину споживчих витрат впливає не лише величина поточного доходу розпорядження, а і розмір загального життєвого доходу, а також величина постійного доходу та доходу, що очікується.

Величина, на яку змінюється обсяг споживання із зростанням використовуваного доходу на одну грошову одиницю називається граничною схильністю до споживання – MPC (MPC – marginal propensity to consume).

MPC приймає значення від 0 до 1. Одна додаткова одиниця доходу збільшує споживання, але на величину меншу за 1.

Зміна використовуваного доходу, яка заощаджується, називається граничною схильністю до заощадження (MPS – marginal propensity

to save).

Тобто, ; (9.3.) , (9.4.)

де – зміни у споживанні;

– зміни в доходах;

– зміни у заощадженнях.

Фактори споживання та заощадження, що не пов`язані з доходом:

• багатство. Чим більше накопичено багатства, тим більша величина споживання і менша заощадження за будь-якого рівня доходу;

• рівень цін;

• сподівання домогосподарств, пов`язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів;

• споживча заборгованість, яка знижує споживання і заощадження;

• оподаткування, яке впливає на доход розпорядження.

Зміна в одному чи декількох факторах, що не пов`язані з доходом, призводить до переміщення графіків споживання та заощадження.

Розміри споживання і заощадження відносно стабільні за умови, що держава не застосовує спеціальних заходів для їх зміни, в т.ч. і через систему оподаткування.

Другою важливою компонентою сукупних витрат є інвестиції I (investment). Згадаємо, що інвестування – це купівля не будь-якого добра, а тільки такого, що здатне розширювати і/або модернізувати процес виробництва та входить до складу виробничих витрат.

Джерелом інвестування є неспожита частина доходу, яку заощадили домогосподарства і фірми. Мета інвестування полягає в отриманні додаткового доходу. На відміну від споживчих витрат інвестиційні витрати досить мінливі і приймають форму одного з наступних типів:

– виробничі інвестиції;

– інвестиції в товарно-матеріальні запаси;

– інвестиції в житлове будівництво.

Рівень чистих видатків на інвестиції визначають два фактори:

– очікувана норма чистого прибутку;

– реальна процентна ставка.

Інвестиційний проект є прибутковим, коли доходи перевищують витрати на його реалізацію. Оскільки відсоткова ставка впливає на вартість фінансування інвестиційних проектів, її зростання призводить до того, що кількість прибуткових проектів зменшується і, таким чином, скорочується попит на інвестиційні проекти.

(сподівана норма чистого прибутку та процентна ставка)

Рис. 9.3. Крива попиту на інвестиції

Криву попиту на інвестиції (рис. 9.3) для економіки в цілому будують розміщенням всіх інвестиційних проектів вздовж низхідної лінії залежно від сподіваної норми чистого прибутку. При цьому слід пам’ятати, що інвестування здійснюється до того моменту, коли процентна ставка дорівнює сподіваній нормі чистого прибутку. Крива попиту на інвестиції спадна, адже, чим вища процентна ставка r, тим нижчий рівень інвестицій I.

Крива попиту на інвестиції може переміститися на графіку в результаті змін в:

– витратах на придбання, експлуатацію та обслуговування основного капіталу;

– податках на підприємців;

– технології;

– наявному основному капіталі;

– сподіваннях;

– динаміці сукупного доходу.

Однією з витратних моделей економічної рівноваги є «сукупні видатки – обсяг виробництва».

Рівноважний рівень виробництва – це такий обсяг виробництва, який індукує загальні видатки, що достатні для купівлі даного обсягу продукції.

Рівноважний рівень ВВП досягається тоді, коли загальний обсяг виробництва, виміряний ВВП і загальні приватні видатки C + Ig однакові.

Графічно цей аналіз ілюструється за допомогою рис. 4.5.

Лінію сукупних приватних видатків C + Ig будують шляхом додавання незмінної величини інвестицій до висхідної лінії споживання. Рівноважний рівень ВВП досягається в точці, в якій лінія сукупних видатків перетинає лінію 45○ (у нашому випадку Q рівноважне).

Рис. 9.5. Визначення рівноважного ВВП за допомогою методу «сукупні видатки – обсяг виробництва»

Модель «вилучення-ін’єкції» – ще одна витратна модель економічної рівноваги. Заощадження, тобто частина доходу, що не споживається, означає вилучення з потоку «доходи – видатки».

Інвестиції розглядаються як ін’єкції видатків у потік «доходи – видатки», що доповнює споживання. Інвестиції є потенційною нейтралізацією, відшкодуванням вилучення коштів на заощадження.

Загалом вилучення – це будь-яке використання доходу не на закупівлю виробленої всередині країни продукції. У більш реалістичних моделях вони включають вилучення на імпорт і податки.

Аналогічно: ін’єкція – це будь-яке доповнення до споживчих видатків на продукцію, вироблену всередині країни. Тому у більш складних моделях враховують ін’єкції у вигляді державних закупівель та експорту.

Фактичні інвестиції містять як заплановані, так і незаплановані інвестиції (передбачені зміни інвестицій в запаси); незаплановані інвестиції функціонують як зрівнювальний компонент, який постійно зрівнює фактичні величини заощаджень та інвестицій у будь-який період часу.

Рівноважний рівень ВВП передбачає рівність запланованих інвестицій та заощаджень.

Графічно цей аналіз ілюструється за допомогою рис. 9.6.

Рис. 9.6. Визначення рівноважного ВВП за допомогою методу «вилучення – ін’єкції»

Цей метод визначення рівноважного ВВП полягає у тому, що рівноважний рівень досягається у точці перетину лінії заощаджень S і запланованих інвестицій Ig. Тільки у точці рівноваги домогосподарства мають намір заощаджувати стільки, скільки фірми інвестувати. Саме відповідність цих планів домогосподарств та фірм і веде до рівності ВВП та C + Ig.

За рівноважного ВВП зміни в запасах дорівнюють нулю; немає ні непередбачених інвестицій в запаси, ні непередбаченого зменшення інвестицій в запаси.

Розглянемо інвестиційний мультиплікатор і парадокс ощадливості.

Як відмічалось раніше, заощадження складають основу інвестицій. Економіка знаходиться у стані рівноваги в точці Е1

(рис. 9.7), де S = I (заощадження = інвестиціям).

Для простоти покажемо, що незалежно від рівня доходу суспільства можливості інвестування щорічно постійні. Тоді графік інвестицій буде подано горизонтальною прямою

Якщо ж припустити, що зростуть інвестиції, то крива інвестицій переміститься вгору в положення . В економіці встановиться нова точка рівноваги Е2, де буде спостерігатись і приріст заощаджень, і приріст НД. При цьому графік рис. 9.7 ілюструє, що приріст НД буде значно більшим, ніж початковий приріст інвестицій. Тобто спрацьовує мультиплікаційний ефект.

Мультиплікатор інвестицій – це коефіцієнт, що показує перевищення доходу над приростом інвестицій.

(9.4) де mi – мультиплікатор інвестицій;

∆Y – приріст доходу;

∆I – приріст інвестицій.

Рис. 9.7. Інвестиційний мультиплікатор

Інвестиційний мультиплікатор (рис. 9.7) рівний мультиплікатору автономних видатків, або простому мультиплікатору і може бути розрахований як 1/MPS.

Мультиплікативний ефект викликають зміни не лише в інвестиціях, а і в рівні заощаджень.

Схильність до заощаджень проявляється в парадоксі ощадливості: якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то будь-яка спроба домогосподарств більше заощаджувати виявиться марною у зв’язку зі значним зниженням рівноважного ВВП, викликаного ефектом мультиплікації.

Якщо ж одночасно із зростанням заощаджень зростуть і інвестиції, то рівноважний рівень випуску залишиться незмінним і спаду виробництва не відбудеться. Навпаки, в структурі виробництва будуть переважати інвестиційні товари, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно знизити рівень поточного споживання населення. Виникає альтернатива вибору: або економічне зростання в майбутньому при відносно обмеженому поточному споживанні, або ж відмова від обмежень в споживанні ціною погіршення умов тривалого економічного зростання.