Тема 2 Основні фонди підприємства

Сутність, класифікація та структура основних фондів. Облік та оцінка основних фондів. Знос основних фондів. Амортизація основних фондів. Показники ефективності основних фондів.

Головною метою ознайомлення студентів із цією темою є виробіток навичок щодо розрахунку вартості основних фондів, нарахування амортизаційних нарахувань, розрахунку різноманітних показників, що стосуються основних фондів підприємства, а також визначення структури основних фондів.

Основні фонди кваліфікуються як засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.

Первісна вартість основних фондів – це фактична їх вартість на момент уведення в дію чи придбання. До неї, окрім безпосередньої вартості основних фондів, також входять витрати на їх транспортування, а також установку.

Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього творення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що первісна вартість, але за сучасними цінами.

Залишкова вартість основних фондів – характеризує реальну їхню вартість, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є результатом різниці між первісною (відновленою) вартістю та накопиченим зносом.

Ліквідаційна вартість – вартість, яка може бути вилученою в разі реалізації основних фондів після закінчення строку їх використання.

Балансова вартість – вартість, за якою основні фонди знаходяться на балансі підприємства. До переоцінки балансова вартість дорівнює первісній вартості основних фондів, після – відновленій.

Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового періоду () обчислюється за наступною формулою:

, (2.1)

де – балансова вартість групи основних фондів на початок звітного року (періоду),

– витрати на придбання нових основних фондів за звітний період,

– вартість здійснення капітального ремонту основних фондів за звітний період,

– витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування (у звітному періоді),

– вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом звітного року,

– сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань зараховують укрупнену класифікацію основних фондів, відокремлюючи чотири групи основних фондів:

- група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини;

- група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

- група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

група 1 – 2 відсотки;

група 2 – 10 відсотків;

група 3 – 6 відсотків;

група 4 – 15 відсотків.

Основні фонди можна поділити на активну та пасивну частини.

Активна частина основних фондів бере безпосередню участь у виробничому процесі.

Пасивна частина основних фондів лише створює умови для здійснення процесу виробництва.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну)структуру використовуваних основних фондів.

Вона включає наступні статті:

· будівлі;

· споруди;

· передавальні пристрої;

· машини та устаткування:

Ø силові машини та устаткування;

Ø робочі машини та устаткування;

Ø вимірювальні та регулюючі прилади й пристрої, лабораторне устаткування;

Ø обчислювальна техніка;

· транспортні засоби;

· господарський інвентар;

· виробничий інвентар та приладдя;

· інструмент;

· інші основні фонди.

Знос може бути фізичним та моральним.

Фізичний знос є пов'язаним із поступовою втратою основними фондами своїх виробничих технічних властивостей.

Моральний знос (техніко-економічне старіння основних фондів) – це зменшення вартості основних фондів унаслідок науково-технічного прогресу й зростання продуктивності праці.

Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою повного відшкодування першої.

Амортизаційні відрахування – певна грошова компенсація, відповідна розмірам фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів.

Метод розрахунку амортизації за залишковою вартістю основних фондів застосовується в Україні на даний час. Розрахунок здійснюється за встановленими законодавством нормами, на базі залишкової вартості основних фондів, щоквартально.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції (послуг), протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. На даному етапі використовується в Україні тільки для розрахунку амортизаційних відрахувань для нематеріальних активів.

Метод подвійно-залишкової амортизації – норми амортизаційних відрахувань встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації щодо залишкової вартості основних фондів. Зараз не використовується.

Щодо використання прискореної амортизації підприємство у 90-х роках підприємство мало право прийняти відповідне рішення самостійно. на даному етапі використання прискореної амортизації основних засобів заборонено.

Важливими є показники динаміки основних фондів і показники ефективності їх використання.

Приріст основних фондів – різниця між уведеними та вилученими з експлуатації основними фондами.

Коефіцієнт вибуття основних фондів ():

, (2.2)

де – вартість основних фондів, що вибули,

– вартість основних фондів на початок року.

Коефіцієнт оновлення основних фондів ():

, (2.3)

де – вартість введених у дію основних фондів,

– вартість основних фондів на кінець року.

Середньорічна вартість основних фондів ():

, (2.4)

де – вартість введених у дію основних фондів в і -му місяці даного року,

– вартість виведених з експлуатації основних фондів у j -му місяці даного року,

– тривалість функціонування введених основних фондів,

– кількість повних місяців до кінця року, під час яких виведені з експлуатації основні фонди не працюють.

Усі показники ефективності використання основних фондів можна розділити на ті, які характеризують ефективність всіх основних фондів (узагальнюючі показники) та окремих груп основних фондів (відокремлюючі показники).

До перших відносяться фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність.

Фондовіддача – показник, у якому знаходить відбиток ступінь використання основних фондів. Вона характеризує обсяг продукції, що виробляється, на одиницю основних фондів:

, (2.5)

де – фондовіддача,

– випуск продукції,

– середньорічна вартість основних фондів.

Фондомісткість – коефіцієнт, обернений до фондовіддачі. Характеризує вартість основних фондів, необхідну для випуску одиниці продукції.

Фондоозброєність – показник, що характеризує ступінь забезпеченості праці основними виробничими фондами:

, (2.6)

де – фондоозброєність,

– середня чисельність промислово-виробничого персоналу за період.

Відокремлюючі показники розраховуються для окремих груп основних фондів: машин та обладнання, транспортних засобів, будівель. Використовуються наступні показники:

· коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;

· коефіцієнт інтенсивного використання обладнання;

· коефіцієнт інтегрального (комплексного) використання обладнання.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання ():

, (2.7)

де – час фактичної роботи обладнання за рік (добу, зміну тощо),

– фонд часу: календарний (365 діб по 24 години), номінальний, нормативний (рис 1.1), добовий, змінний.

Календарний фонд часу
Номінальний фонд часу	Свята, вихідні	Поза-змінний час
Нормативний фонд часу	ППР	Модер-нізація
Плановий фонд часу	Простої невико-рист. обл-ння
Фактично відпрацьований час	Простої, що не передб-но тех.проце-сом
Корис- Ний	Допо-між-ний	Подг.-завер- шаль-ний

Рис. 3.1. Структура календарного фонду роботи обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання ():

, (2.8)

де – обсяг фактичного або планового виробітку продукції у кількісному виразі,

– максимально можливий випуск.

або можна використовувати наступну формулу:

, (2.9)

де , – час, фактично витрачений на виготовлення продукції та за прогресивними технічними нормами.

Коефіцієнт інтегрального (комплексного) використання обладнання ():

,

Тема 3. Оборотні кошти підприємства.

Оборотні кошти. Структура оборотних коштів. Нормовані оборотні кошти. Нормативи оборотних коштів. Показники ефективності використання оборотних коштів

В процесі розгляду даного розділу, студенти вивчають структуру оборотних коштів, показники, що визначають їх стан.

Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Виокремлюють оборотні кошти у сферах виробництва та обігу, а також розподіляють їх на нормовані й ненормовані (рис 3.1).

Оборотні кошти підприємства

Оборотні кошти у сфері виробництва (оборотні фонди)

Оборотні кошти у сфері обігу (фонди обігу)

Виробничі запаси

Незавершене виробництво

Напівфабрикати власного виготовлення

Витрати майбутніх періодів

Залишки готової продукції

Відвантажена продукція

Грошові кошти на рахунку, у касі

Дебіторська заборгованість

Інші оборотні кошти

Нормовані оборотні кошти

Ненормовані оборотні кошти

Рис. 3.1. Елементний склад оборотних коштів підприємства.

Норма характеризує мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей, які необхідні підприємству для безперервної роботи. Вона розраховується у днях запасу чи у відповідності до якогось показника (одного працюючого; одну тисячу гривень вартості основних фондів, товарної продукції тощо).

Норматив є похідним від норми. Визначається множенням норми на той показник, відносно якого вона розрахована.

Норматив обігових коштів у виробничих запасах визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях.

На підприємстві існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, резервний (страховий).

У транспортний запас, що зазвичай не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.

Підготовчий запас створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.

Поточний запас дорівнює половині середнього інтервалу між поставками (найбільший за розміром).

Страховий запас дорівнює половині поточного запасу.

Норматив обігових коштів у незавершеному виробництві () можна розрахувати за наступною формулою:

, (3.1)

де – середньодобовий випуск товарної продукції за її повною собівартістю,

– середня тривалість виробничого циклу у днях,

– коефіцієнт наростання витрат.

Коефіцієнт наростання витрат у свою чергу розраховується так:

, (3.2)

де – матеріальні витрати,

– повна собівартість готової продукції.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи із залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з підрахунком величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається як добуток вартості одноденного випуску готових виробів (за повною собівартістю) на норму їхнього запасу на складі у днях. Ця норма запасу складається з кількох днів, необхідних для підготовки продукції для реалізації, тобто її комплектування, пакування та відвантаження споживачам, а також виписування й здавання в банк платіжних документів.

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства є результатом підсумовування цих чотирьох нормативів.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів () показує скільки реалізованої продукції у вартісному вимірі припадає на одну грошову одиницю вартості оборотних коштів. Розраховується за наступними формулами:

, (3.3)

де – обсяг реалізованої продукції за період у діючих оптових цінах,

– середній залишок оборотних коштів за той саме період.

Або:

, (3.4)

де – кількість днів у плановому періоді,

– тривалість одного обороту оборотних коштів.