РОЗДІЛ 4

4.1. Актуальність завдань програми.

Згідно із Конституцією, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Створення ефективної системи соціального захисту людини визнано законодавством України, як один із напрямів державної політики з питань національної безпеки, що забезпечує сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Соціальна функція проголошена пріоритетною функцією держави.

Механізмом реалізації соціальної функції держави є її соціальна політика. Соціальна політика це сукупність різноманітних заходів, форм діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, спрямованих на формування та реалізацію соціальних потреб, що відображають життєво необхідні інтереси людини і суспільства для їхнього нормального матеріального та соціального становища. Саме тому, що соціальна політика охоплює всі сфери суспільного життя, вона набуває першорядного значення.

Серед основних напрямків державної політики з питань національної безпеки у соціально-гуманітарних сферах передбачені: створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я; профілактика бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей; збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни.

Одночасно, Україна як член міжнародного співтовариства бере участь у діяльності зі створення сприятливого для дітей середовища, в якому гідний розвиток і захист їх прав забезпечується з дотриманням принципів демократії, рівності, миру, соціальної справедливості з урахуванням моральних засад та традиційних цінностей українського суспільства, спрямованих на зміцнення сім'ї та морального здоров'я дітей в Україні.

Одним з першочергових завдань держави є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини та з урахуванням цілей розвитку, проголошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей».

Відповідно до статей 32, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про Управління служб у справах дітей, до компетенції Управління відносяться повноваження щодо вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування, вирішення питань про повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, організації роботи з питань запобігання бездоглядності дітей тощо.

«Міська Комплексна програма «Назустріч дітям» на 2011-2015р.р.» розроблена на підставі оцінки стану справ в окремих сферах життєдіяльності місцевої громади, вимог діючих нормативно-правових документів з цього питання та з урахуванням «Міської програми запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності на 2008-2010 р.р.», загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року».

4.2. Терміни, що використовуються у програмі:

бездомність - соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї жилого приміщення (будинку, квартири, кімнати тощо), яке б вона могла використовувати для проживання/перебування і в якому могла бути зареєстрованою;

безпритульність - стан людини, пов'язаний з неможливістю фактично проживати/перебувати в жилому приміщенні, на яке вона має право;

бездоглядні діти – діти, які не забезпечені сприятливими умовами для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку (матеріальне благополуччя сім’ї, належне виховання, догляд та дбайливе ставлення до дитини, здорова матеріальна атмосфера, тощо). Відповідно, дитяча бездоглядність – це послаблення чи відсутність нагляду за поведінкою, розвитком, самопочуттям дитини з боку батьків чи осіб, що їх замінюють. Такі діти можуть проявляти девіантну поведінку, мати шкідливі звички чи відчувати самотність, комплекс неповноцінності, незадоволеності власним життям тощо;

безпритульні діти - діти, які були вимушені залишити або самі залишили сім'ю чи дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання;

діти, позбавлені батьківського піклування - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти;

профілактика бездомності і безпритульності - система заходів, спрямованих на усунення правових, соціальних та інших причин виникнення бездомності та безпритульності, запобігання їм, у тому числі заходів щодо зниження ризику втрати людьми прав на жилі приміщення і запобігання втраті цих прав, і на попередження виникнення негативних суспільних наслідків, пов'язаних з відсутністю в людей житла;

соціальне патрулювання - мобільна форма надання соціальних послуг, що здійснюється групою фахівців поза межами закладів для бездомних та безпритульних;

соціальний захист – це система заходів, запропонованих державою для створення умов, необхідних для громадян щодо реалізації ними своїх соціальних прав: право на життя, гідний його рівень, забезпечення в старості та в разі втрати здоров’я, право на охорону здоров’я та отримання освіти;

4.3. Законодавча база програми:

Конституція України; Конвенція ООН про права дитини;

Закони України:«Про місцеве самоврядування в Україні», «Про органи і служби у справах дітей і спеціальні установи для дітей», «Про охорону дитинства», «Про попередження насильства в сім'ї», «Про охорону праці», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про соціальну роботу з дітьми і молоддю», «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»; «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року»;

Сімейний та Цивільний кодекси України;

Укази Президента України від 23.06.2001 р. № 467/ 2001 «Про додаткові заходи щодо удосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю і сім'ями», від 11.07.2005 р. № 1086/2005 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», від 04.05.2007р N 376/2007 «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»;

Наказ Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 01.11.2000р. N 2111 «Про затвердження Положення про порядок реалізації програм та проведення заходів з питань дітей, молоді, жінок та сім'ї»;

Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 28.04.2007 N 386 «Про ведення Єдиного електронного банку даних дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і громадян, які бажають взяти їх на виховання, Єдиного електронного банку даних дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і громадян, які бажають взяти їх на виховання»

4.4. Обґрунтування необхідності реалізації програми та окремих її завдань.

До основних причин, що зумовлюють комплексного підходу до соціально-правового захисту дітей слід віднести такі:

· ріст цін на товари першої необхідності, зокрема, дитячі і, як результат, погіршення матеріального благополуччя та неспроможність батьків утримувати дітей;

· психологічна криза стосунків батьків та дітей, ріст конфліктів між ними.

· втрата поняття «сім’ї» як соціального інституту, неспроможність або небажання сім'ї виконувати виховні функції, зниження відповідальності батьків за виховання дітей;

· експлуатація батьками праці дітей, що призводить до послаблення будь-якої мотивації до продовження навчання; жорстокі форми виховання дітей в сім'ях;

· нездатність державної інтернатної системи забезпечити соціалізацію вихованців з урахуванням їх потреб та умов розвитку суспільства;

· економічна експлуатація дитячої праці з боку дорослих;

· пропаганда в ЗМІ насильства та «легкого» життя;

· інтенсифікація міграційних процесів. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України не підкріплюються достатньою освітньою, правовою та інформаційною роботою серед громадян, яка б допомогла реалізувати правові норми щодо захисту прав дітей, передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, поліпшення умов розвитку та життєдіяльності дітей має розглядатись як передумова сприятливого соціально-економічного і демографічного майбутнього, як завдання органів місцевого самоврядування м. Харкова, що потребує першочергового вирішення.

Діяльність органів місцевого самоврядування м. Харкова щодо реалізації даної Програми регламентуються ст. ст. 27, 32, 34, 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

У роботі над програмою враховувались наступні чинники:

1. Соціально-економічні умови, в наслідок яких на обліку в Управлінні служб у справах дітей Департаменту праці та соціальних питань Харківської міської ради знаходиться 2009 дітей, з них 394 - дитини-сироти та 1109 – дітей, позбавлених батьківської опіки та піклування, 418 - дітей, які проживають в сім’ях, які опинились у кризовому стані.

2. Необхідність надання соціально-правової допомоги та захисту дітям, які фактично залишилися без піклування батьків, зазнали насильства в сім’ї або у випадку знаходження сім’ї з дитиною в кризовому становищі.

3. Розвиток інституту прийомної сім’ї та дитячих будинків сімейного типу. Реалізуючи державну політику стосовно розвитку альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повноваження щодо поширення сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та аналізуючи явище безпритульності та бездоглядності дітей, в цілому спостерігається позитивна динаміка щодо зменшення повторного виходу на вулицю дітей та ризиків втягнення їх до скоєння злочинів або насильства стосовно них. Починаючи з 2006р., у м. Харкові рад було прийнято 35 рішень щодо створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. На даний час в місті функціонує 30 прийомних сімей та 3 дитячих будинки сімейного типу. Стабільно зростає і кількість дітей, які виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. У цих прийомних сім’ях виховується 40 дітей, а в цілому в зазначених сімейних формах виховання перебуває 58 дітей відповідної категорії.

5. Необхідність підвищення якості роботи і професійної підготовки фахівців, що забезпечують реалізацію Програми на всіх рівнях.

6. Необхідність співпраці та підтримки громадських організацій, діяльність яких має соціально-правову спрямованість, шляхом використання соціального замовлення, як діючого інструмента між владою та суспільством.