Число швидкостей шпинделя ................................................................. 22

Межі частот обертання шпинделя, хв^-1 .................................. 12,5 – 1600

Гранична подача, мм/об:

поздовжня............................................................................ 0,05 – 2,8

поперечна.......................................................................... 0,025 – 1,4

Крок нарізуємої різьби:

метричної, мм....................................................................... 0,5 – 112

дюймової, ниток на 1"............................................................. 56 – 05

Потужність електродвигуна, кВт........................................................... 10

Частота обертання вала електродвигуна, хв^-1 ................................... 1460

1.3.2.4 Види рухів та їх налагодження

Головний рух – обертання шпинделя з заготовкою; рухи подач – переміщення каретки в поздовжньому та полозків у поперечному напрямках; допоміжні рухи – швидкі переміщення каретки в поздовжньому та полозків у поперечному напрямках від окремого приводу та інші.

На шпиндельній бабці верстата поміщено таблицю частот обертання шпинделя, подач та кроків нарізуємої різьби (таблиця 1.2).

Встановлюючи рукоятки 7 і 8 (рисунок 1.1) у відповідні положення, одержують різні частоти обертання шпинделя. В таблиці 1.2 зазначені, які подачі та кроки різьб доцільно виконувати при відповідних частотах обертання шпинделя.

Рукоятка 2 служить для встановлення подачі та кроку різьби і відключення механізму коробки подач при нарізуванні різьби підвищеної точності. Вона може займати чотири фіксованих положення, позначених літерами А, В, С та D (таблиця 1.2), і два проміжні, позначені стрілками, при повороті у вертикальній площині.

Чотири фіксованих положення І, ІІ, ІІІ і ІV може займати рукоятка 4, що служить також для встановлення подачі та кроку різьби. Комбінуючи положення рукояток 2 і 4, можна одержати всі значення подач та кроків різьб, які наведені в таблиці 1.2.

1.3.2.5 Нарізування багатоходових різьб

Різьби можуть бути одноходові або багатоходові (рисунок 1.8). У багатоходової різьби відстань, яка вимірюється уздовж осі, між однойменними точками того самого витка, називають ходом різьби. В одноходової різьбі крок Р и хід P_h однакові, у багатоходової – різні. Хід різьби завжди дорівнює кроку, який помножено на кількість заходів, тобто P_h = P Z.

Рисунок 1.8 – Види різьб

Багатоходову різьбу будь-якого профілю починають нарізати так, ніби було потрібно нарізати одноходову різьбу з кроком, який дорівнює довжині ходу Ph. Нарізавши перший захід на повний профіль, відводять різець від заготовки і, повідомляючи ходовому гвинту зворотний хід, повертають супорт у початкове положення. Потім, при нерухомому ходовому гвинті, повертають деталь при двоходовій різьбі на половину оберту, при триходовій на 1/3 оберту, або, у загальному випадку, для багатоходових різьб – на 1/Z обороту. Після цього нарізують другий захід різьби і т.д.

На верстаті 16К20 є спеціальний ділильний пристрій для нарізування багатоходових різьб. Він складається з фланця з рискою, який укріплено на корпусі передньої бабки, та кільця з поділками, насаджені на передній кінець шпинделя. Кільце має на периферії 60 поділок, що дозволяє повертати шпиндель на 1/60, 1/30, 1/20, 1/15, 1/12, 1/10, 1/6, 1/5, 1/4, 1/3 або 1/2 оберту. Це дозволяє нарізувати різьби з кількістю заходів, які відповідають знаменникові зазначених вище дробів. Розподіл багатоходової різьби на заходи значно полегшується при застосуванні спеціальних повідкових ділильних планшайб.

Найбільш простим і швидким способом розподілу при нарізуванні багатоходових різьб є розподіл за кроком. Цей спосіб полягає в наступному. Спочатку нарізують перший захід різьби. Потім виводять різець з канавки поперечною подачею на себе і дають ходовому гвинту зворотний хід, повертаючи різець у початкове положення. Після цього для розподілу на другий захід переміщують різець у поздовжньому напрямку на величину P_h /Z, але вже не ходовим гвинтом, а гвинтом верхніх полозків супорта. Відлік поздовжнього переміщення різця ведуть при цьому по лімбу гвинта верхніх полозків.

Іноді, багатоходові різьби нарізують при використанні спеціальних державок для встановлення декількох різців. Різці встановлюють друг від друга на відстані кроку Р.

1.3.2.6 Обробка конічних поверхонь

Обробка конічних поверхонь здійснюється одним з наступних способів:

1. Після повороту верхніх полозків супорта (рисунок 1.9, а) на кут a, що відповідає кутові нахилу твірної конуса, обточують круті, але короткі конуси, тому що довжина твірної конуса обмежується величиною переміщення верхніх полозків. Подача інструмента здійснюється вручну.

2. При зміщенні задньої бабки на величину h (рисунок 1.9, б), яку можна визначити зі співвідношень: h =L sіn a;

Цим способом обточують довгі, але положисті конуси з кутом a меншим 8°. При цьому в несприятливих умовах працює задній центр.

3. Застосуванням спеціальних пристроїв, що мають конусну лінійку (рисунок 9, в), закріплену на станині верстата за допомогою кронштейна 6. Повзун 3 з'єднується штирем 2 і тягою 1 поперечними полозками супорта, що повинні бути від’єднанні від гвинта поперечної подачі. При включенні поздовжньої подачі повзун 3 сковзає по пазу конусної лінійки 5, яку повернуто навколо пальця 4 на деякий кут a, змушуючи поперечні полозки і різець переміщатися під кутом a до лінії центрів.

4. Конуси, довжина твірні яких не перевищує 20...25 мм, обробляють широким різцем з поперечною подачею (рисунок 1.9, г).

5. При двох переміщеннях інструмента (поздовжньому та поперечному) вручну проточують конус начорно. У важких верстатах можна використовувати наявну механічну подачу верхніх полозків супорта.

Рисунок 1.9 – Схеми обробки конічних поверхонь

1.3.2.7 Стандартні пристрої до верстата

Найбільш розповсюдженими пристроями на токарних верстатах є патрони, люнети та центри.

Патрони застосовують для закріплення порівняно коротких деталей. Розрізняють самоцентруючі та несамоцентруючі патрони. У несамоцентруючих патронів, як правило, є чотири кулачки, кожний з яких можна переміщати незалежно один від одного для закріплення деталей несиметричної форми. У самоцентруючих патронів є, як правило, три кулачки, що зрушуються і розсовуються одночасно.

Повідкові патрони (рисунок 1.10, а) застосовують для передачі заготовці обертального руху. Патрон складається з корпуса 1 і пальця 2, у який упирається хомутик, закріплений на заготовці.

	Рисунок 1.10 – Патрони токарних верстатів

Трикулачковий самоцентруючий патрон, (рисунок 1.10, б) призначений для кріплення коротких деталей. Патрон складається з корпуса 1 і кулачків, що переміщується в пазах, 2 за допомогою конічного колеса 3, на торцевій стороні якого нарізана гвинтова канавка прямокутного перетину по спіралі Архімеда.

У впадину гвинтової канавки входять зуби рейок, виконаних на торцях кулачків. Зубчасте колесо 3 обертається конічним колесом 4 і своєю гвинтовою канавкою змушує одночасно переміщатися три кулачки, зближаючи їх до центра або від центра. За допомогою торцевого ключа можна повертати одне з трьох конічних коліс 4 до повного закріплення заготовки. Кулачки 2 змінні для кріплення по зовнішньому діаметру і для затиску за внутрішню поверхню.

На рисунку 1.10, в показаний чотирикулачковий патрон. Кожному кулачкові 1 патрона можна повідомити незалежне від інших кулачків переміщення за допомогою гвинта 2. Такий патрон застосовується для обробки заготовок несиметричної або неправильної форми.

Повідкові патрони використовують при обробці деталей в центрах. В цьому випадку на кінець шпинделя нагвинчують повідковий патрон 1 (рисунок 1.11, а), а на заготовці, яка оброблюється закріплюють хомутик 2.

Рисунок 1.11 – Способи закріплення деталей на токарних верстатах

Планшайби використовують для закріплення за допомогою прихватів, накладок і болтів, косинців або спеціальних пристосувань (рисунок 1.11, б, в) великих або складних за конфігурацією деталей, які не можуть бути затиснуті в кулачковому патроні.

Люнети застосовують при обробці довгих деталей малого діаметра щоб уникнути їхнього прогину під дією сил різання. Нерухомий люнет (рисунок 1.12, а) встановлюють на напрямних станини, а рухливий (рисунок 1.12, б) – на каретку супорта.

Центри (рисунок 1.13) служать для підтримки деталей при обробці на токарних верстатах.

Оправки застосовують для кріплення деталей з попередньо обробленим отвором. На конусне оправку 1 (рисунок 1.14, а) оброблюєму деталь 2 надягають з тугою посадкою. Розсувні оправки (рисунок 1.14, б) складається з конічного стрижня 1, втулки 2 із прорізами, гайок 3 і 4. Деталь закріплюється при розтисканні втулки 2 при переміщенні її уздовж конуса гайкою 3.

Рисунок 1.14 – Токарні оправки

Для зняття деталі з оправки служить гайка 4. Для передачі оправці обертання на ній закріплюють хомутик. На лівому кінці стрижня 1 є лиска 5 для гвинта хомутика.