Історичні аспекти розвитку картографії для цілей спортивного орієнтування

З початку проведення змагань зі спортивного орієнтування виникла проблема їх картографічного забезпечення.

Вперше визначення спортивним картам було дано в «Правилах змагань по спортивному орієнтуванню» в кінці 80-х років 20-го століття.

Спортивна карта – це великомасштабна спеціальна карта, призначена для змагань по спортивному орієнтуванню і виконана в специфічних умовних позначеннях, спеціальний зміст якої складають показ прохідності місцевості та інформативність зображення об’єктів [11].

Спортивне орієнтування – це вид спорту, суть якого полягає в орієнтуванні на місцевості за допомогою карти та компаса та швидкого знаходження заданих контрольних пунктів.

Спортивне орієнтування як вид змагань започатковане у Скандинавії, як елемент підготовки Збройних Сил. Турніри зі спортивного орієнтування до 1895 року проводила тільки армія Об’єднаного, на ті часи Королівства Швеції і Норвегії. Згодом такі змагання стали проводити і поза армією. Зокрема спортивний клуб «Tjalve» поблизу столиці Норвегії Осло 31 жовтня 1897 року провів перші не військові змагання.

Роком народження спортивного орієнтування в Україні рахується 1963 рік, коли в жовтні, біля околиць м. Ужгорода пройшли перші всесоюзні туристичні змагання з орієнтування на місцевості. Для них використовувалась топографічна карта масштабу 1: 100 000. Для змагань її масштаб був збільшений фотоспособом до 1: 25 000.

Спочатку спортивні карти були простими викопіюваннями з топографічних карт, які будучи точними в геодезичному відношенні, на місцевості містили мало деталей, які могли побачити і використати на змаганнях спортсмени: дрібні горби і ями, скелі і камені, пішохідні стежки, поляни і густі зарості.

Підготовка карт до тиражу також була достатньо примітивною. Карти тоді ще були чорно-білими. В ліпшому випадку, лінії викреслювали пером і тушшю на олівцевій кальці, частіше використовували простий олівець.

Для забарвлення площі полів використовувалась наступна технологія: грифель м’якого олівця, дрібно наструганий, розтирався ватою по площі відкритого простору для отримання рівномірного сірого відтінку. Готові зображення знімали на фотоапарат і друкували карти вдома, як звичайні фото.

Технічний прогрес і зростання популярності орієнтування у світі вносили свої корективи і в картографію для спортивного орієнтування. Міжнародна федерація спортивного орієнтування (IOF – INTERNATIONAL ORIENTEERING FEDERATION) випускала нові, удосконалені нормативи карт. СРСР не був членом IOF, але особливістю спортивного орієнтування є те що в ньому використовується єдина мова, тобто: умовні знаки, символи легенд контрольних пунктів, зрозумілих на всіх континентах. Тому в країні також випускали нормативні документи і популярні книги по техніці складання спортивних карт.

З часом якість польових робіт значно виросла. Часто карти складали з білого аркуша на пластику, який не псується від атмосферних опадів. Застосовувалась технологія схожа на мензульну зйомку, однак більш спрощена. Відстань вимірювали кроками, рідше мірною стрічкою. Напрямок знімали компасом підвищеної точності (на подовженій платі). Перепади висот міряли компактним рідинним рівнем. Ці, на перший погляд, примітивні інструменти забезпечували високу інформативність спортивним картам при прийнятній якості. Згідно з нормами відхилення в точності повинні бути до 10% в плановому і до 5% у висотному обґрунтуванні. Вони давали також хороший економічний ефект, так як дозволяли обстежити будь-яку важкодоступну місцевість зі швидкістю від 3 до 10 днів на квадратний кілометр.

З 1975 року в СРСР дозволили друкувати кольорові карти в типографіях. В цей час вступив в силу стандарт друку карт для спортивного орієнтування в 5 кольорах, в системі PMS сумішеві фарби, які діють і в наш час.

Значну систематизацію методів зйомки і креслення зробив росіянин Віктор Альошин в книзі «Карта в спортивном ориентировании», яка вийшла у світ 1983 році. У продовж багатьох років книга є досить інформативним джерелом для досвідчених картографів і початківців. У ній описані основні традиційні методи створення картографічних матеріалів.

В 80-х роках минулого століття в СРСР послабився режим секретності і картографи отримали доступ до аерофотознімків. З використанням даних аерофотознімання покращувалась якість, інформативність і точність картографічних матеріалів.

В 1990 році справа дійшла до комп’ютеризації процесу викреслювання карт. Швейцарець Ганс Штайнеггер для цього розробив програмне забезпечення OCAD. В Україні OCAD 3 версія вперше з’явилась в 1991 році. В 1992 році у Києві з її допомогою була видана карта «Остров Король» автори: В. Робак, О. Медведев.

В Дніпропетровську в цей же час орієнтувальники пристосували для креслення карт програму COREL DRAW. Але використання цієї програми було обмеженим тільки межами цього регіону [11].

В 90-х роках в Україні, намітилась тенденція наносити на карти для спортивного орієнтування багато деталей. В результаті карти стали перевантаженими і погано читались на бігу. Почали укрупнювати масштаб – карти ставали незручними у використанні. Комітет по картах IOF в 2000 році випустив стандарт, спрямований на боротьбу з цими негативними явищами. Були введені жорсткі обмеження на використання масштабів, критерії відбору об’єктів для зображення на карті, мінімальні розміри умовних знаків, способи друку та інші заходи спрямовані на поліпшення якості і розбірливості карт. Стандарт адаптований і діє в Україні.

Розвиток IT- технологій останніх років продовжують впливати на сучасну картографію. Компанія Google опублікувала в інтернеті космічні знімки на всю нашу планету. Також набуло поширення GPS –приймачів, в основному, для створення знімальної основи і згущення знімальної мережі. Існує кілька програм для прив’язки знятих GPS – ходів до аеро і космознімків.

Після здобуття нашою країною незалежності, українських картографів стали запрошувати для складання картографічних матеріалів за кордон. Наші земляки надавали інтернаціональну допомогу в створенні спортивних карт майже у всіх країнах Європи,а також в США, Ізраїлі, Туреччині, Кореї.

Доказом високої кваліфікації вітчизняних картографів послужило проведення Чемпіонату Європи – 2000 зі спортивного орієнтування в Трускавці (Львівська обл.). Карти для нього підготували О. Котило, Б. Страмик (Львів), А. Капралов, М. Бородаєв (АР Крим), В. Прокопчук (Чернівці), В. Кір’янов (Київ). Запропонована концепція використання місцевості, якість карт і дистанції були прийняті за еталон і рекомендовані IOF для Чемпіонатів Європи.

У 2007 році в Києві був проведений Чемпіонат світу зі спортивного орієнтування. Голосіївський ліс, Ботанічний сад НАН України, с. Проліски і Підгірці, карти підготовлені українськими картографами: А. Михайловим (Херсон), А.Копраловим (Крим), Р. Слободяником (Запоріжжя), В. Кір’яновим, А. Гаврилюком (Київ), В. Прокопчуком (Чернівці), високо оцінили міжнародні інспектори, спортсмени і тренери.

Початком розвитку спортивного орієнтування і картографії для спортивного орієнтування в Чернівецькій області є 1965 рік. Саме 15 липня 1965 року біля Череш і Давидівка Сторожинецького району були проведені перші змагання з туризму і спортивного орієнтування. Організатором цих змагань був Луневський Юрій Михайлович, а начальником дистанції був солдат топографічної служби Сергій Чернишенко. Карта яка використовувалась на цих змаганнях була 1948 року видання з затертим грифом «Совершенно секретно», виконана в масштабі 1: 10 000, без нанесення рельєфу. На тій карті не було рельєфу і половини доріг, тепер її важко назвати картою – план таксації, лісо устрою (межі посадок і порід лісу, головні дороги). Через 35 років на цій же місцевості Панциром Володимиром була підготовлена карта і проведені змагання до річниці 35-ття Буковинського орієнтування. Тепер вже карта відповідала всі стандартам і вимогам. Кольорова виконана в у/з спортивного орієнтування з масштабом 1: 10 000 та перерізом рельєфу 5 метрів.