лекція 4. ФІЗІОЛОГІЧНІ дослідження–2

1. ЧСС, пульс. Підрахунок частоти серцевих скорочень полягає у тому, що підраховують пульсові хвилі. Робити це потрібно на таких артеріях: сонній, скроневій та інших доступних для пальпації. Як правило, пульс визначають на променевій артерії у початку основи великого пальця, для чого пальці (другий, третій, і четвертий) ставляться трохи вище променево-зап’ястного суглоба, артерія намацується і притискається до кістки. Після посиленого навантаження, яка знаменується частотою пульсу до 170 уд/хв і вище, надійніше підраховувати частоту серцебиття (яка дорівнює частоті пульсу), поклавши руку на область верхівкового поштовху серця.

Під час занять фізкультурою контроль за ЧСС можна проводити шляхом підрахунку пульсу за 10 с при періодичних зупинках. Помилка при підрахунку пульсу таким методом становить близько 6 уд/хв. Більш точні результати можна отримати, реєструючи час, витрачений на 10 ударів пульсу. Методика такого підрахунку буде полягати в наступному: у момент пульсового удару включається секундомір (підрахунок пульсу починається з наступного удару), фіксується час 10 серцевих скорочень. Однак найбільш зручним і точним є застосування електронних пульсометрів, виготовлених у вигляді браслета, що надівається на зап'ясті.

Можливо використовувати функціональні проби (20 присідань, 15 сек біг – підвищення у 2 рази). Кліностатична проба характеризує збудливість центрів парасимпатичної іннервації. Методика поведінки: досліджуваний плавно переходить з положення стоячи в положення лежачи. Підраховують і порівнюють частоту пульсу у вертикальному і горизонтальному положеннях. Кліностатична проба в нормі проявляється уповільненням пульсу на 2-8 уд.

Для оцінки діяльності серця застосовують різні варіанти активних і пасивних ортостатичних проб, а також проб з навантаженням. Одна з активних ортостатичних проб проводиться таким чином: 5 хвилин слід відпочити лежачи на спині, потім підрахувати пульс в положенні лежачи за 1 хвилину, далі треба встати і відпочити стоячи одну хвилину і підрахувати пульс в положенні стоячи за 1 хвилину. За різницею між частотою пульсу лежачи і стоячи судять про реакцію серцево-судинної системи на навантаження при зміні положення тіла. Це дозволяє оцінювати функціональний стан регуляторних механізмів і дає деяке уявлення про тренованості організму. Різниця від 0 до 12 ударів свідчить про хорошу фізичну тренованость. У здорової нетренованого людини різниця становить 13-18 ударів. Різниця 18-25 ударів – показник відсутності фізичної тренованості. Різниця більше 25 ударів свідчить про перевтому або захворювання, в таких випадках слід звернутися до лікаря. Ортостатичну пробу краще проводити вранці перед зарядкою або в інший час дня до їжі. Основне правило: проводити пробу в одні і ті ж години доби.

Для вікових аспектів спочатку для цього потрiбно вiд 205 вiдняти половину вашого вiку (у жiнок — вiд 220 вiдняти вiк). Наприклад, в 50 рокiв максимальна частота серцевих скорочень у чоловіків складає 205 – 25 = 180, у жiнок — 220 – 50 = 170. Оптимальний пульс рiвний 80% вiд цих цифр. Наприклад, 80% вiд 180 це – 144 удари за 1 хвилину. Якщо ви доводите свiй пульс до цiєї цифри i утримуєтесь в даному режимi протягом як мiнiмум 20 хв. 4 рази в тиждень, то ви отримуєте гарний аеробний ефект.

Стабілографія – це метод кількісного, просторового і часового аналізу стійкості стояння. Координація вертикального положення тіла при стоянні є індикатором функціонального стану організму людини, рівня її здоров'я. Стабілографія вимірює та оцінює рівновагу тіла. На стабілографічній платформі визначають центр тиску тіла, опосередковано оцінюючи витривалість.

2. Ергометрія. Це контроль (стандартизування) і вимірювання кількості і інтенсивності фізичної роботи, виконуваної людиною. У велоергометрі зазвичай використовується опір – механічне тертя: величина опору педалювання регулюється за допомогою ременя навколо маховика. Тредбан – біг по рухомої доріжці. Є ручні, веслувальні та плавальні ергометри. Гарвардський степ-тест – сходження і спуск зі сходинки певної висоти, різною для кожного віку, в певному темпі протягом певного часу та оцінка частоти серцевих скорочень. Індекс оцінюється: поганий, достатній, добрий, дуже добрий, відмінний. Можливо використати формулу –

F= Ax W + Fo,

де F – частота пульсу при навантаженні,

А – коефіцієнт пропорційності,

W – потужність,

Fо – частота пульсу в спокої.

Якщо виміряти частоту пульсу двох послідовних навантажень, неважко розрахувати потужність при пульсі 170 ударів на хвилину. Якщо виміряти частоту пульсу двох послідовних навантажень, неважко розрахувати потужність при пульсі 170 ударів на хвилину. Величина цієї потужності і буде PWC170.

3. МПК. Визначення максимального споживання кисню (МСК або МПК). На велоергометрі обстежуваний виконує 5-хвилинне навантаження певної потужності. Величина навантаження підбирається з таким розрахунком, щоб частота пульсу в кінці роботи досягала 140-160 уд/хв (приблизно 1000-1200 кгм/хв). Пульс підраховується в кінці 5-й хвилини протягом 10 сек. пальпаторним, аускультативним або електрокардіографічним методом. Потім по номограмі Астранда визначають величину МПК, для чого, з'єднавши лінією ЧСС під час навантаження (шкала ліворуч) і вагу тіла обстежуваного (шкала праворуч), знаходять в точці перетину з центральною шкалою величину МПК. Результат порівнюється з нормативом у відповідності зі спортивної спеціалізації. Або за степ-тестом: випробуваний протягом 5 хвилин виробляє сходження на сходинку висотою 40 см для чоловіків і 33 см для жінок зі швидкістю 25,5 циклу, в 1 хвилину; метроном встановлюється на частоту 90. Розрахунок МПК проводиться за допомогою формул: МПК = 2,2 PWC170 + 1240 – для спортсменів, що спеціалізуються у швидкісно-силових видах спорту; МПК = 2,2 PWC170 + 1070 – для спортсменів, що тренуються на витривалість.

4. Електрокардіоміографія. Кардіоінтервалографія – це метод реєстрації синусового серцевого ритму з наступним математичним аналізом його структури. Використовують орто- або кліностатичне навантаження, визначають симпатикотонію, ваготонію, баланс.

Електроміографія (ЕМГ) і електронейроміографія (ЕНМГ) – це реєстрація та якісно-кількісний аналіз різних видів електричної активності нервів і м'язів. Може бути зі стимуляцією та без неї. Виділяють декілька типів ЕМГ. 1 тип ЕМГ характерний для нормальних м'язів. Частота інтерференційної кривої в нормі близько 50 Гц, амплітуда 1-2 мв. Виражене їх зниження свідчить про випадання частини м'язових волокон з ДЕ і спостерігається при первинних м'язових або аксональних процесах. 2 тип ЕМГ характеризується відносно рідкісною (від 5 до 35 Гц) ритмічною активністю, що виникає у спокої. Виділяють два підтипи: 2a тип має частоту 6-200 Гц, амплітуду 50-150 мкВ, 2б тип - 21-50 Гц, 300-500 мкв. Підтипи 2а та 2б характеризують ступінь вираженості патологічного процесу, причому 2б свідчить про менш грубому ураженні мотонейронів і в початкових стадіях захворювання краще виявляється при тонічних пробах. 3 тип – залпи частих осциляцій (тривалість залпу 80-100 мс, частота проходження – 4-10 Гц). В інтервалах між залпами може відзначатися повільна активність. Даний тип характерний для ураження на рівні рухових відділів спинного мозку. 4 тип – електричне мовчання м'язів при спробі м'язового скорочення, що відбиває параліч м'язів. Повний параліч може бути пов'язаний з гострою невропатією, млявою стадією пірамідного паралічу, атрофією м'язової тканини різного генезу. Усі ці методи можуть бути обраховані та оцінені комп’ютерно.

5. Нормальні морфо-функціональні показники людини: пульс 60-70 ударів за хвилину, артеріальний тиск 120/70 мм ртутного стовпа, частота дихальних рухів 16-20 за хвилину, температура тіла 36,6^°С, вміст у крові еритроцитів у чоловіків 4,5-5 млн/мкл і у жінок 3,5-5,5 млн/мкл, відповідно лейкоцитів 4,5-9,5 тисяч/мкл. Маса тіла = ріст у см – 100 (є статеві відмінності) або коефіцієнт (індекс Кетле) = m/h2, де m – маса в кг, h – ріст у м.