Програми Western NIS Enterprise Fund

Western NIS Enterprise Fund (Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах)^[1] — це венчурний фонд з капіталом у розмірі 150 млн дол. США, наданих Конгресом Сполучених Штатів через Агентство міжнародного розвитку (USAID). Він був заснований у 1994 році і розпочав свою діяльність в Україні в червні 1995 року. Фонд фінансує малі та середні підприємства України, Молдови та Білорусі.

Фінансування середніх підприємств здійснюється у формі інвестування (часткової участі у статутному фонді через створення спільного підприємства або викуп акцій). Сума інвестицій становить 30—60 % вартості проекту.

Western NIS Enterprise Fund, як правило, фінансує малі та середні підприємства України та Молдови у формі внесків до статутного фонду, вкладаючи від 1 до 7,5 млн доларів США. Операції, пов’язані з борговими зобов’язаннями, полягають у прямих позичках підприємствам та фінансуванні оренди обладнання та/або майна.

Фонд прагне досягти зростання вартості своїх активів у довгостроковій перспективі (за досить скромного поточного прибутку на вкладений капітал) через здійснення прямих інвестицій та інвестицій в боргові цінні папери приватних підприємств з перспективою дальшого розвитку цих підприємств. Прямі інвестиції здійснюються способом безпосереднього придбання простих акцій. Після ліквідації інвестиції Western NIS Enterprise Fund може вкласти кошти в короткострокові проекти або тримати їх на депозитному рахунку.

Кредитування підприємств може здійснюватися у формі прямих позичок чи фінансування лізингу обладнання та/або іншого майна. Western NIS Enterprise Fund надає кредити в розмірі 10 —100 тис. дол. США малим підприємствам та індивідуальним підприємцям. Строки погашення зобов’язань становлять від одного до трьох років. За користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 23—25 % річних. Графік повернення кредиту формується на індивідуальній основі (наприклад, у сільському господарстві він може мати сезонний характер).

У 2000 р. Western NIS Enterprise Fund провів конкурс інвестиційних проектів у галузі комп’ютерних технологій, розробок з програмного та апаратного забезпечення, інтернет-бізнесу (включаючи інтернет-технології, провайдинг, контент та e-commerce). Оголошений обсяг інвестицій — від 100 000 до 5 000 000 дол. США. Фонд вирішив вкласти 1 млн грн в українську компанію «Tessart Incorporation», яка спеціалізується у сфері програмування та відновлення програмного забезпечення.

6. Програма венчурного фонду «Україна»

Фонд «Україна» (Ukraine Fund) було засновано 1992 року в США з підписним капіталом 11,5 млн дол. США. Основними засновниками Фонду були Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Бостонський банк, а також приватні індивідуальні інвестори. Згодом капітал Фонду збільшився до 22,5 млн доларів унаслідок залучення додаткових інвестицій з боку існуючих інвестиційних компаній, а також кількох нових інвесторів, включаючи Інвестиційний банк «Кредитаншталт» (Відень) та грецький інвестиційний фонд «Commercial Capital».

Керівником Фонду є американська інвестиційна компанія Claflin Capital Management. З моменту свого заснування фондом «Україна» здійснено 32 інвестиції на суму понад 14 млн доларів. Основні галузі вкладення коштів — виробництво споживчих товарів, поліграфія, туристичний бізнес, автоперевезення, торгівля. Більшість портфельних компаній здолали негативні наслідки тогорічної фінансової кризи та показали стабільні темпи зростання. Хоч капітал фонду «Україна» практично вже повністю проінвестовано, пошук нових інвестиційних можливостей триває.

Фонд «Україна» інвестує кошти в малі та середні підприємства в Україні через придбання їхньої частки. Фонд здійснює інвестиційну діяльність, сприраючись на такі принципи:

· Розмір початкової інвестиції коливається від 200 000 до 1 500 000 дол. США виходячи зі специфічних потреб проекту.

· Частка статутного фонду компанії до придбання становить, як правило, 20—50 %.

· Інвестиції Фонду спрямовано на придбання основних засобів та збільшення робочого капіталу.

· Наприкінці терміну свого існування (2006 рік), або й раніше, Фонд має продати всі свої активи, які він має в проінвестованих компаніях, згідно з порядком, передбаченим чинним законодавством України.

· Фонд не надає технічної допомоги компаніям, в які він інвестує кошти.

Заява на фінансування не має стандартної форми. Для того щоб бути привабливим для фінансування, проект має відповідати таким вимогам:

¨ бути комерційним і прибутковим для інвесторів;

¨ належати компанії, заснованій приватними засновниками або цілком приватизованій;

¨ не мати відношення до виробництва зброї або екологічно небезпечної продукції;

¨ як сам проект, так і діяльність компанії повинні відповідати всім вимогам чинного законодавства України, включаючи закони про охорону навколишнього середовища.

Крім того, діяльність компанії в цілому має переконливо свідчити, що:

· компанія успішно працює в запропонованому бізнесі, має значний потенціал для розширення виробництва та збуту.

· керівництво компанії спроможне реально функціонувати й розвивати свій бізнес у складних економічних умовах.

7. Програма «Євровенчерз Україна»

«Євровенчерз Україна» розпочала свою діяльність у травні 1999 як менеджер Українського венчурного інвестиційного фонду. Цей Фонд було засновано за ініціативи Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та голландського уряду з метою інвестування в підприємства малого та середнього бізнесу. Капітал Фонду становить 26 млн євро, які були надані ЄБРР, ФМО (голландський банк розвитку) та фізичними особами, які є менеджерами Фонду.

Фонд не має окремої галузевої спрямованості, але пріоритетними вважає сферу виробництва та дистрибуції товарів народного споживання, харчову промисловість, телекомунікаційні проекти та сферу послуг. Фонд інвестує капітал тільки в компанії, в яких частка державної власності не перевищує 25 %. Фонд не прагне заволодіти контрольним пакетом акцій, але частка його власності в компанії має бути досить суттєвою (20—40 %).

«Євровенчерз Україна» розглядає можливості інвестування в компанії на різних етапах їхнього розвитку, однак перевагу мають ті, які успішно подолали етап організації та становлення бізнесу і на момент інвестиції потребують додаткового капіталу та досвіду для дальшого розвитку. Ясна річ, що найбільше шансів матимуть компанії з надійною історією розвитку, річним оборотом не менше 3 млн доларів США, які можуть обґрунтувати реальні можливості для дальшого збільшення обсягів продажу та прибутків.

Сума інвестиції в окрему компанію може коливатись від
0,5 млн до 3 млн доларів США в обмін на відповідну частку в статутному фонді компанії. «Євровенчерз Україна» передбачає продати свою частку в капіталі компанії та одержати прибуток на інвестований капітал через чотири—шість років.

У бізнес-плані, призначеному для «Євровенчерз Україна», необхідно висвітлити такі засадничі питання:

· керівники підприємства та їхній досвід роботи;

· стислий опис продукції/послуг;

· фінансові результати діяльності за минулі роки та фінансові прогнози на наступні 3—5 років;

· стратегія компанії з урахуванням необхідної інвестиції;

· аналіз ринку та конкуренції;

· сума інвестиції, яку планується залучити, та умови, які власники компанії пропонують інвесторам.

Процес прийняття рішення про надання позички може тривати від 3 до 6 місяців від початку детального ознайомлення з проектом.

8. Програма Мікрофінансового банку

Мікрофінансовий банк (МРВ) — перша фінансова установа, яка спеціалізується на кредитуванні малого бізнесу в Україні та орієнтована на потреби малого підприємництва. Банк розпочав свою діяльність 9 лютого 2001 року.

Його засновниками є: Європейський банк реконструкції і розвитку; Міжнародна фінансова корпорація; Німецько-український фонд; Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних державах (WNISEF); Голландський фонд DOEN; Німецька інвестиційна компанія ІМІ.

В основі діяльності банку лежить німецька технологія кредитування, яка бере до уваги реальні результати підприємницької діяльності, і західна процедура видачі кредитів, яка гарантує ефек­тивність і швидкість їх оформлення. Кредити надаються у гривнях, євро та доларах США (табл. 3).

Позичальниками можуть бути як приватні підприємці (без створення юридичної особи), так і малі підприємства всіх сфер економічної діяльності недержавної форми власності (з кількістю постійних робітників не більше 150 осіб). Погашення кредитів здійснюється помісячно рівними частинами. Проценти нараховуються на залишок кредиту за фактичне його використання. Кредитний аналіз банк проводить самостійно.

Таблиця 3

УМОВИ КРЕДИТУВАННЯ МFВ

	Мікрокредити	Мінікредити
Базові процент­ні ставки	від 1,5 % на місяць	від 1,25 % на місяць
Сума (до 100 % вартості застави)	до 10 000 дол. США (еквівалент у гривні або євро)	10 000—125 000 дол. США (еквівалент у гривні або євро)
Механізм погашення	Щомісяця рівними частками
Строки кредиту­вання	· поповнення оборотних кош­тів — до 9 місяців; · придбання основних засобів — до 18 місяців	· поповнення оборотних коштів — до 12 місяців; · придбання основних засобів — до 36 місяців

Кредити не надаються для проектів, пов’язаних з виробництвом тютюну, алкогольних напоїв, зброї, з торгівлею цінними паперами, гральним бізнесом.

Робота із затвердження проектів, видачі та повернення кредитів проводиться Групою управління проектами міжнародних кредитних ліній при НБУ (ГУП НБУ). Надходження коштів кредит­ної лінії відбувається за схемою: ЄБРР ® ГУП НБУ ® Банк-учасник ® Позичальник.

Для отримання кредиту на реалізацію певного проекту підприємець розробляє детальний бізнес-план, який подає на розгляд до комерційного банку. Експерти комерційного банку аналізують біз­нес-план та в разі позитивного рішення заповнюють заявку на отримання кредиту, яка разом з іншими відповідними докумен­тами подається на розгляд до ГУП НБУ. Протягом п’яти робочих днів ГУП на підставі критеріїв відповідної кредитної лінії проводить аналіз проекту та його оцінювання. У разі позитивного рішення комерційний банк (банк-учасник) та ГУП НБУ підписують угоду про перевідступлення кредиту, а банк-учасник та позичальник — субкредитну угоду. Банк-учасник приймає остаточне рішення про надання кредиту підприємству. Суми позичок за кожним із банків-учасників визначаються передовсім кількістю життє­здатних проектів, поданих на розгляд. При цьому сукупний обсяг позичкових зобов’язань кожного з банків-учасників не може перевищувати подвійного розміру його сплаченого капіталу та резервів, обчислених згідно з вимогами Міжнародних стандартів обліку.

Допуск банків-учасників до кредитної лінії відбувається за прин­ципом черговості. Для перших трьох проектів кожного банку-учас­ника кредити мають бути підтверджені представниками ЄБРР у письмовому вигляді. Для участі в кредитних лініях комерційні банки повинні відповідати певним критеріям, бути зареєстрованими в України, мати ліцензію НБУ та суворо дотримуватися вимог кредит­ної угоди. Комерційний банк, що не відповідає критеріям, утрачає можливість брати участь у кредитній лінії, але в разі поліпшення ситуації банк може знову набути таку можливість. Після надання кредиту протягом визначеного кредитною угодою терміну банк-учас­ник щомісяця подає до ГУП НБУ звіти про виконання кредитного проекту: виплату позичальником процентів, повернення сум кредиту, пені тощо. Суворе дотримання критеріїв пов’язане не тільки з формальними умовами кредитної лінії, а й з можливими ризиками.

Від запроваджених проектів Національний банк України прибутку не має. Отримуючи 2 %, НБУ покриває поточні витрати на обслуговування кредитних ліній, які не входять до його кошторису (0,5 %); ще 1,5 % іде на створення резерву для відшкодовування втрат, передбачених угодами.

Досвід роботи з міжнародними фінансовими організаціями дає змогу розробити певні загальні характеристики «ідеального» позичальника та зразкового бізнес-плану.

Бізнес-проект, шанси якого бути профінансованим є найліпшими, має передбачати:

1. Розширення існуючого або суміжного бізнесу.

2. Міцну конкурентну позицію ініціатора проекту та контролювання ним достатньої частки ринку.

3. Інноваційність продукту або бізнесу в цілому.

4. Команду топ-менеджерів у складі директора, фінансового директора та директора з маркетингу.

5. Ґрунтовне дослідження цільового ринку, в ідеалі — частково сформовані канали розподілу.

6. Стабільний обсяг реалізації, що забезпечує постійне надходження грошових коштів.

Бізнес-план цього проекту має:

1) систематизувати інформацію за стандартними блоками: резюме, компанія (історія, сфера бізнесу, організаційна структура, кредитне досьє), проект (концепція, стратегія, маркетинг, виробництво, організація роботи, інвестиційні потреби та обґрунтування вибору постачальників, фінанси, забезпечення кредиту);

2) уміщувати переважно табличну та текстову інформацію;

3) ураховувати у фінансовому розділі лише приріст грошових потоків унаслідок реалізації проекту, а не грошові потоки компанії в цілому;

4) передбачати мінімальний обсяг інвестицій в основні засоби та реконструкцію підприємства;

5) давати реалістичну оцінку термінів реалізації проекту;

6) ураховувати потребу підприємства в додатковому оборотному капіталі для реалізації проекту;

7) за обсягом не перевищувати 30—40 сторінок (у тому числі 1—2 сторінки резюме).

Таким чином, для того щоб одержати фінансування в межах кредитних ліній, проект має бути забезпечений добре розробленим бізнес-планом, а підприємство-ініціатор — платоспроможним, очолюваним ефективною командою топ-менеджерів та володіти достатнім майном для забезпечення кредиту.

2. ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ КРЕДИТНОЇ ЗАЯВКИ

Одним з основних питань, яке цікавить кредиторів ініціатора інвестиційного проекту, є можливість і порядок погашення його заборгованості перед ними. Ключові параметри процесу кредитування фіксуються в кредитній угоді, яка укладається між банком та позичальником, а саме:

¨ цільове призначення кредиту;

¨ сума наданого кредиту;

¨ термін повернення кредиту;

¨ умови і порядок його видачі (одноразово в повній сумі чи частками за певним графіком; переказуванням на розрахунковий або на депозитний рахунок; з використанням чекової або акредитивної форми безготівкових розрахунків і т.п.);

¨ умови і порядок погашення кредиту (починаючи з моменту одержання фінансових ресурсів чи через певний пільговий період, протягом якого виплати не здійснюються);

¨ процентні ставки за кредит;

¨ забезпечення зобов’язань позичальника перед банком (застава, гарантії і т.п.);

¨ права та відповідальність сторін.

За способом погашення кредити поділяються на:

¨ такі, що погашаються поступово;

¨ такі, що погашаються одноразовим платежем після закінчення строку кредитування;

¨ такі, що погашаються згідно з особливими умовами, зафіксованими в кредитній угоді (наприклад, за наявності пільгового періоду).

За характером та способом сплати процентів виділяють кредити:

¨ з фіксованою процентною ставкою;

¨ з процентною ставкою, яка коригується залежно від рівня інфляції та відповідних змін облікової ставки центрального банку (ставки рефінансування НБУ);

¨ зі сплатою позичальником процентів протягом періоду використання позичених коштів (щомісяця, щокварталу);

¨ зі сплатою позичальником процентів одночасно з одержанням позичкових коштів (так звані дисконтні кредити).

Орієнтовний пакет документів, необхідний для одержання кредиту, включає:

1. Для приватного підприємця:

· Заява на одержання кредиту (див. додаток Л).

· Копія паспорта.

· Копія свідоцтва приватного підприємця.

· Копії патентів, ліцензій (за наявності).

· Документи, що підтверджують право власності на заставне майно.

· Договори оренди (за наявності).

· Чинні господарські договори (за наявності).

· Договори, на оплату яких будуть використані кредитні кошти (за наявності).

2. Для юридичної особи:

· Заява на одержання кредиту (див. додаток М).

· Копія установчого договору.

· Копія статуту.

· Копія свідоцтва про реєстрацію підприємства.

· Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

· Протокол зборів засновників про намір узяти кредит.

· Копії паспортів керівника і головного бухгалтера.

· Копії наказів про призначення директора і головного бухгал­тера.

· Копії патентів, ліцензій.

· Документи, що підтверджують право власності на заставне майно.

· Договори оренди (за наявності).

· Чинні господарські договори (за наявності).

· Договори, на оплату яких видаються кредитні засоби (за наявності).

· Картка зі зразками підписів директора і головного бухгалтера.

При цьому слід пам’ятати, що «надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації...банкам...з метою одержання...кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності — карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, — караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обій­мати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років» («Кримінальний кодекс України» ст. 222).

Кредити юридичним особам та приватним підприємцям можуть надаватися:

· за рахунок власних коштів комерційних банків (овердрафт, кредити в національній та іноземній валюті);

· за рахунок міжнародних кредитних ліній.

У табл. 4 наведено матрицю вибору оптимальної форми кредитування.

Відповідно до базових умов кредитної угоди, укладеної за надання ініціатору інвестиційного проекту фінансових ресурсів, складається графік повернення кредиту, тобто розклад виплат, пов’язаних з обслуговуванням заборгованості в межах строку кредитування (помісячно, поквартально, по роках).

Таблиця 4

ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО НАПРЯМКУ КРЕДИТУ
ЗАЛЕЖНО ВІД ПАРАМЕТРІВ БІЗНЕС-ПРОЕКТУ

Параметр	Вид діяльності
Торгівля	Послуги	Виробництво
Сума, дол. США
До 10 тис.	1, 3, 6, 7, 8	1, 2, 3, 6, 7, 8	1, 2, 3, 6, 7, 8
10—20 тис.	3, 6, 7, 8, 9	2, 3, 6, 7, 8, 9	2, 3, 6, 7, 8, 9
20—75 тис.	4, 6, 7, 8, 9	4, 6, 7, 8, 9	4, 6, 7, 8, 9
75—100 тис.	6, 7, 8, 9	6, 7, 8, 9	6, 7, 8, 9
100—125 тис.	6, 7, 8	6, 7, 8	6, 7, 8, 10
понад 125 тис.	6, 7, 8	5, 6, 7, 8	5, 6, 7, 8, 10
Строк
До 1 року	1, 3, 6, 7, 8	1, 2, 4, 5, 6, 7, 8	1, 2, 4, 6, 7, 8, 10
До 2 років	1, 4, 6, 8, 9	1, 2, 4, 6, 8, 9	1, 2, 4, 6, 8, 9, 10
До 3 років	6, 8, 9	5, 6, 8, 9	5, 6, 8, 9
До 5 років
Мета кредитування
Поповнення оборотних коштів	1, 3, 6, 7, 8	1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9	1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
Капітальні (реальні) інвестиції	1, 4, 6, 8, 9	1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9	1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10

Позначення кредитів
	НУФ до 15 000 DM (мікрокредити)
	НУФ до 50 000 DM (кредити для малого бізнесу)
	ЄБРР до 20 000 дол. США
	ЄБРР до 75 000 дол. США
	ЄБРР понад 125 000 дол. США
	Кредит у гривнях (власні кошти комерційного банку)
	Овердрафт (власні кошти комерційного банку)
	Валюта (власні кошти комерційного банку)
	Фонд «Євразія»
	НУФ до 500 000 DM (кредити для спільних підприємств)

3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОТРИМАННЯ ПРАВ КРЕДИТОРІВ ТА ІНВЕСТОРІВ ЗА РЕАЛІЗАЦІЇ БІЗНЕС-ПРОЕКТУ

Розробляючи бізнес-план, необхідно приділити значну увагу гарантуванню безпеки капіталу, який передбачається залучити у формі інвестицій або кредитів.

Інвестори як власники підприємства (акціонери) отримуватимуть дохід від реалізації проекту лише після розподілу прибутку, коли не будуть застосовані інші схеми отримання економічних вигід — наприклад, постачання інвестором реципієнту певних матеріальних ресурсів власного виробництва. Саме вони наражаються на ризик неотримання доходу в тому разі, коли діяльність компанії з тих чи тих причин не дає прибутку, а за банкрутства компанії одержують компенсацію лише після того, як будуть задоволені вимоги всіх інших.

Кредитори, на відміну від інвесторів, одержують прибуток, рівень якого зафіксовано в договорі з підприємством. Отже, вони заінтересовані передовсім у гарантіях повернення позичених кош­тів, а тому не схильні підтримувати рішення, що забезпечують високий прибуток, але пов’язані з високими ризиками.

Тому бізнес-план, призначений для залучення зовнішнього фінансування, має переконати власників капіталу в тому, що їхнім інтересам ніщо не загрожує в процесі реалізації відповідного проекту. Для цього необхідно:

¾ забезпечити вільний доступ інвесторів і кредиторів до інформації, яка переконуватиме їх про безпеку капіталовкладень (якщо це не зашкодить комерційним інтересам підприємства);

¾ указати в бізнес-плані, що компанія суворо додержується загальновизнаних норм корпоративної поведінки;

¾ забезпечити непорушність прав інвесторів після вкладання ними капіталу.

До інформації, якої потребують інвестори, належать дані про структуру власності компанії, її стратегію, цілі та завдання, тактику діяльності керівництва, фінансову політику та фінансові результати діяльності, очікувані розміри прибутку, а також про будь-які значні події (зміни в структурі капіталу підприємства, у виробничій діяльності, зміни поточного та прогнозного стану ринку). Належна поінформованість уможливить їм оцінювання рівня управління та прийняття обґрунтованого рішення щодо інвестування своїх коштів.

Інвесторам потрібна інформація про вищих керівників підприємства, щоб вони могли оцінити їхній досвід та кваліфікацію, а також загрозу виникнення конфлікту інтересів, що, ясна річ, негативно впливатиме на їхню думку. Питання оплати праці топ-менеджерів є не менш важливим для власників капіталу, що його вкладають у бізнес-проект. Підприємство має надати достатню інформацію про винагороду, яка виплачується вищим керівникам (індивідуально чи в цілому), щоб інвестори могли належним чином оцінити переваги та недоліки політики оплати праці та вплив схем підвищення матеріальної заінтересованості на продуктивність роботи органів управління компанії.

Гарантії прав кредиторів мають принципове значення для забезпечення інвестиційної привабливості підприємства. Цю проблему треба розв’язувати комплексно в рамках способів зобов’язально-правового захисту (непрямий захист прав власності), корпоративного права, процедур банкрутства, податкового регулювання, виконавчого провадження. Зазначимо, що банкрутство є формою, як правило, застосовуваною в екстремальних випадках. У процесі банкрутства, як відомо, пріоритетність мають інтереси кредиторів, а вимоги акціонерів стосовно активів компанії задовольняються в останню чергу. Оголошення компанії банкрутом передбачає значні витрати — як прямі (судові мита, адміністративні витрати, прискорений продаж активів, часто за заниженою ціною та ін.), так і непрямі (припинення бізнесу, вимога негайно задовольнити боргові зобов’язання тощо). Суперечки між різними групами кредиторів часто призводять до зниження, сказати б, «ефективності» банкрутства як інструменту задоволення зобов’язань усіх заінтересованих осіб.

Система способів гарантування прав інвесторів та кредиторів може розглядатися як корпоративне управління у вузькому розумінні цього поняття. Отже, у бізнес-плані мають бути висвітлені питання, які стосуються організації корпоративних відносин у процесі реалізації підприємницького проекту.

^[1] Країни, які входили до складу колишнього СРСР, за кордоном часто називають новими незалежними країнами — New Independent States.