Класифікація податків

Еволюція податкових відносин знайшла своє відображення в існуванні різноманітних видів податків. Податки класифікуються за певними ознаками.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяють на:

• податки на доходи та прибутки - обов’язкові платежі, які справляються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий доход підприємства;

• податки на споживання - обов’язкові платежі, які справляються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

• майнові податки - обов’язкові платежі, які справляються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів);

• ресурсні платежі або платежі рентного характеру - обов’язкові збори, які справляються в процесі використання ресурсних платежів, які знаходяться в державній формі власності.

За формою оподаткування податки поділяють на:

• прямі податки - обов’язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави в залежності від розміру об’єкта оподаткування. Причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об’єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

• непрямі податки - обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об’єкта оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито).

Способи розмежування прямих та непрямих податків відображені на рис.

За рівнем державних структур, що впроваджують податки, податки поділяють на:

• загальнодержавні податки - обов’язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевих бюджетів;

• місцеві податки та збори - обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів.

У фіскальній практиці існує три методики (варіанти) запровадження місцевих податків:

Ø місцеві органи влади базового рівня управління встановлюють місцеві податки згідно переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі;

Ø встановлення місцевих податків як надбавки до загальнодержавних (приклад США)

Ø повна автономія запровадження місцевих податків (Італія, Японія).

За способом встановлення податкових зобов’язань, податки поділяють на:

• розкладні (розкладкові) податки - обов’язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування. Їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками – на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному в місцевому оподаткуванні;

• окладні (квотарні, дольові, кількісні) податки - обов’язкові платежі, які справляються за певними ставками від чітко визначеного об’єкту оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку.

За повнотою прав використання податкових надходжень, податки поділяють на:

• закріплені - обов’язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

• регулюючі - обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір).

За суб’єктом оподаткування податки поділяють на:

• податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

• податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел);

• змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів).

За джерелом сплати податки поділяють на:

• податки, що включаються у виробничі витрати;

• податки, що включаються у виручку від продажу;

• податки, що сплачуються з прибутку або доходу;

• податки, що сплачуються із фінансового результату;

• податки, що сплачуються із заробітної плати.

У світовій фіскальній практиці існує наступна класифікація податків та податкових платежів:

1. Прибуткові податки, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості капіталу. Дані податки утримуються з реального чи передбачуваного чистого доходу:

• з приватних осіб і домашніх господарств;

• з корпорацій та інших підприємств;

• податки на приріст ринкової вартості капіталу, отриманий або за рахунок продажу землі, або операцій з цінними паперами чи іншими активами.

До цієї групи відносяться будь-які податки на доходи від власності, землі чи нерухомого майна, які справляються на основі чистого доходу як частина прибуткового податку. Але в цю групу не включаються податки на власність, які справляються на основі доходу з оренди.

Дана категорія об’єднує податки з різними базами:

• прибуткові податки;

• податки на прибуток;

• податки на доходи з азартних ігор.

2. Відрахування на соціальне страхування:

• внески працюючих за наймом;

• відрахування роботодавців;

• внески працюючих не за наймом чи непрацюючих;

• інші нероздільні відрахування на соціальне страхування.

3. Податки на фонд заробітної плати.

4. Податки на власність:

• періодичні податки на нерухоме майно;

• періодичні податки на чисту вартість майна (з населення і

• з корпорацій);

• податки на майно, яке передається і отримується в спадщину, податки на дарування;

• податки на фінансові операції і операції з капіталом;

• одночасні податки на власність;

• інші періодичні податки на власність.

5. Внутрішні податки на товари і послуги:

• загальні податки з продаж, податки з обігу чи податки на додану вартість;

• акцизні збори;

• прибутки фіскальних монополій;

• податки на окремі види послуг;

• податки на користування товарами або на право користування товарами чи проведення відповідних видів діяльності (ліцензії на проведення підприємницької діяльності, податки на автотранспортні засоби тощо);

• інші податки на товари і послуги.

6. Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції:

• імпортні мита;

• експортні мита;

• прибуток експортних чи імпортних монополій;

• прибуток від операцій з іноземною валютою;

• податки на операції з іноземною валютою;

• інші податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції.

5. Порівняльна характеристика прямих і непрямих податків

У фіскальній теорії та практиці завжди найбільший інтерес викликала класифікація податків за критерієм форми оподаткування. Вона характеризує всю їх сукупність, і на її основі найкраще розкриваються сутність та зміст податку як економічної категорії. Застосування такого поділу на практиці, при законодавчому затвердженні доходів від прямих та непрямих податків з подальшим їх розподілом на доходи від кожного податку, що входить в ту чи іншу групу може бути основою для оперативного реагування на фінансові труднощі в особливих ситуаціях для забезпечення фіскальних потреб держави. У сучасній бюджетній практиці цей поділ не використовується. Він зберігся в науковій та навчальній літературі. Об'єктивні труднощі при визначенні критеріїв такого поділу стримують масштаби його практичного використання.

Поділ податків на прямі і непрямі пов'язують з методом їх встановлення. У літературі стверджується, що саме цей поділ відомий фактично з появою наукових досліджень у галузі фінансів та податків. Прямі податки безпосередньо пов'язані з характеристиками платника: ними обкладаються фізичні та юридичні особи, а також їх доходи, а непрямі — з діяльністю, якою займається платник податків, тому ними обкладаються ресурси, види діяльності, товари та послуги. У той же час існує принципова відмінність прямих податків, які орієнтовані на обкладення доходів підприємництва чи населення, від непрямих, які спрямовані на кінцеве споживання.

Як прямі так і непрямі податки мають свої характерні особливості (табл.).

Прямі податки:

• платить і несе на собі одна особа;

• включаються в ціну на стадії виробництва у виробників;

• стягуються за декларацією і за кадастрами;

• стягуються з виробництва цінностей: доходу і майна. З цього випливає, що прямі податки - це податки, які стягуються внаслідок придбання і накопичення матеріальних благ та залежать від масштабів об'єкта оподаткування. Вони розподіляють податковий тягар так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше.