Перелік питань, що виносяться на залік

з дисципліни “Військові судові та правоохоронні органи”

1. Військові судові та правоохоронні органи України, їх поняття, система;

2. Загальна характеристика військових судових та правоохоронних органи України;

3. Система законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють організацію і діяльність військових судових та правоохоронних органів, їх класифікація та загальна характеристика;

4. Поняття та характеристика судової системи судів;

5. Історія розвитку військових судів.

6. Поняття судової влади, її характерні ознаки.

7. Загальна характеристика функцій і форм діяльності судової влади.

8. Особливості здійснення судової влади у Збройних Силах України.

9. Поняття правосуддя та його ознаки

10. Особливості правосуддя, що здійснюється судами у військових формуваннях.

11. Сутність судового контролю.

12. Акти правосуддя, їх види і властивості.

13. Характеристика ознак судової влади.

14. Повноваження місцевих судів.

15. Повноваження апеляційного суду.

16. Повноваження вищого спеціалізованого суду.

17. Повноваження Верховного Суду України.

18. Характеристика принципу незалежності судді.

19. Характеристика принципу недоторканості судді.

20. Історія розвитку органів військової прокуратури. Військова прокуратура України в системі органів прокуратури України: її місце та роль;

21. Правові основи діяльності військових прокуратур та завдання, що стоять перед ними;

22. Функції органів військової прокуратури України на сучасному етапі;

23. Принципи організації та діяльності військової прокуратури. Колегії прокуратури;

24. Кадри органів прокуратури. Вимоги, що пред’являються до кандидатів на посади військових прокурорів та слідчих військових прокуратур;

25. Порядок призначення та звільнення з посади військових прокурорів та слідчих військових прокуратур;. Порядок присвоєння військових звань;

26. Заохочення і притягнення до відповідальності прокурорів та слідчих військових прокуратур;

27. Військова служба правопорядку у Збройних Силах України: поняття, правові основи діяльності;

28. Принципи діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

29. Завдання, що стоять перед Військовою службою правопорядку У Збройних Силах України;

30. Організація Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

31. Комплектування особовим складом, проходження військової служби у Службі правопорядку;

32. Функції Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

33. Права військовослужбовців Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

34. Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів військовослужбовцями Військової служби правопорядку у Збройних Силах України під час виконання службових обов’язків;

35. Класифікація та види спеціальних засобів, які застосовуються військовослужбовцями Військової служби правопорядку у Збройних Силах України під час виконання службових обов’язків;

36. Застосування вогнепальної зброї військовослужбовцями Військової служби правопорядку у Збройних Силах України під час виконання службових обов’язків

37. Відповідальність військовослужбовців Служби правопорядку;

38. Контроль і нагляд за діяльністю Служби правопорядку;

39. Державна прикордонна служба України: структура, завдання;

40. Загальна структура, чисельність та організація діяльності Державної прикордонної служби України;

41. Правовий статус особового складу Державної прикордонної служби України;

42. Повноваження Державної прикордонної служби України;

43. Контроль і нагляд за діяльністю Державної прикордонної служби України;

44. Поняття, основні правові засади діяльності органів військової контррозвідки Служби безпеки України;

45. Принципи діяльності органів військової контррозвідки Служби безпеки України;

46. Мета та завдання, що покладаються на органи військової контррозвідки Служби безпеки України;

47. Підстави для проведення контррозвідувальної діяльності органами військової контррозвідки;

48. Контррозвідувальна справа, підстави закриття;

49. Відомості, що становлять державну таємницю у сфері оборони;

50. Функції органів військової контррозвідки Служби безпеки України;

51. Повноваження співробітників органів військової контррозвідки Служби безпеки України;

52. Обов’язки співробітників органів військової контррозвідки Служби безпеки України;

53. Поняття та завдання оперативно-розшукової діяльності органів військової контррозвідки;

54. Принципи оперативно-розшукової діяльності органів військової контррозвідки;

55. Підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності;

56. Оперативно-розшукова справа. Строки ведення оперативно-розшукових справ;

57. Закриття оперативно-розшукових справ;

58. Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності;

59. Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

60. Обов'язки підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Матеріал для підготовки до заліку з дисципліни «Військові судові та правоохоронні органи»

Військові судові та правоохоронні органи України, їх поняття, система і загальна характеристика

Го­ло­в­на ме­та навчального курсу «Військові судові та правоохоронні органи» — да­ти сту­ден­там базові знан­ня про систему, структуру, повноваження су­т­ність, ос­но­в­ні напрямки діяльності ор­га­нів військового суду, військової про­ку­ра­ту­ри та інших правоохоронних органів, що функціонують у Збройних Силах України та інших воєнізованих формувань, розташованих на території нашої держави. Теми цього курсу дають також змогу ви­зна­чи­ти роль і мі­с­це цих органів у си­с­те­мі роз­по­ді­лу влад, зокрема, у системі інших судових та правоохоронних органів України, в охо­ро­ні ними прав та за­кон­них ін­тересів військовослужбовців, оволодіти відомостями про статус осіб цих органів. На їх базі можна більш детально ознайомитися зі специфікою правоохоронної діяльності у Збройних Силах України, знання якої може стати корисною для майбутніх військових юристів.

Як випливає з назви дисципліни «Військові судові та правоохоронні органи», предметом її вивчення є військові судові та правоохоронні органи, завдання, що стоять перед ними, їх система, принципи організації й діяльності, функції, їх структура та правовий статус співробітників цих органів.

Військові правоохоронні органи – це органи, які здійснюють правоохоронну функцію у Збройних Силах України, зокрема, у Військово-Морських Силахі, та інших воєнізованих формуваннях, що утворені відповідно до Конституції України. Ця функція у теорії права розуміється як припинення порушень встановленого порядку, впливу на порушників, відновлення порушеного становища.

Правоохоронна функція тією чи іншою мірою властива всім органам державної влади і є складовим елементом діяльності інших органів, організацій, установ та посадових осіб, що обумовлено конституційними вимогами дотримання законності, забезпечення охорони правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Проте ця діяльність у більшості органів не є основною. В той же час ті органи, у яких вона вся, або основна її частина, спрямована на реалізацію правоохоронної функції держави, прийнято іменувати правоохоронними органами. Що ж стосується нашого курсу, то до військових судових і правоохоронних органів відносять органи, що здійснюють судову владу, оперативно-розшукову діяльність, провадять дізнання та досудове слідство, приймають заходи до виявлення, запобігання та усунення порушень законів у тій чи іншій мірі у Збройних Силах та інших воєнізованих формуваннях, що розташовані на території України. До військових правоохоронних органів, крім судів, ми відносимо військові прокуратуру, Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, Державну прикордонну службу України, органи військової контррозвідки Служби безпеки України, командирів військових частин, як орган дізнання.

Суди. Представником судової влади у Збройних Силах України виступають суди загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Суди забезпечують охорону права від посягань шляхом розгляду цивільних, кримінальних та адміністративних справ.

Військова прокуратура. Вона посідає важливе місце серед правоохоронних органів, яка входить до системи прокуратури України. Відповідно до статті 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Державна прикордонна служба України. Це спеціальні військові формування, на які покладається забезпечення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона виключної (морської) економічної зони України.

Військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі – Служба правопорядку) – спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх розкриття й припинення; для захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.

Органи військової контррозвідки Служби безпеки України – спеціальний структурний підрозділ військового гарнізону, на який покладається забезпечення підтримання дисципліни військовослужбовцями в громадських місцях, за організацію та несення гарнізонної служби та служби гарнізонними вартами, а також за додержання законності та порядку тримання заарештованих на гарнізонній гауптвахті.

Крім цього до військових судових і правоохоронних органів можна віднести і командирів військових частин (кораблів), які є органами дізнання у Збройних Силах України У цьому навчальному курсі висвітлюється також система та структура органів, на які законом покладено обов’язок порушення кримінальної справи та організації розслідування злочинів. Ці органи мають назву органів досудового слідства тому, що їхня діяльність передує здійсненню судового розгляду. Саме вони при виявленні ознак будь-якого злочину порушують кримінальну справу, вживають необхідних заходів щодо встановлення особи, яка його вчинила, збору доказів, що її викривають. І хоча висновки органів досудового розслідування про винність особи мають попередній характер, оскільки остаточне рішення про визнання особи винною у скоєні злочину – прерогатива суду, без цієї діяльності судовий розгляд кримінальних справ був би неможливим.

Система законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють організацію і діяльність військових судових та правоохоронних органів, їх, класифікація та загальна характеристика

Крім перелічених питань щодо організації та діяльності військових правоохоронних органів, до предмету даного курсу також відносить вивчення різних законодавчих актів, законів та інших нормативних актів, що регулюють організацію, порядок створення, структуру та компетенцію військових правоохоронних органів.

Сукупність законів, що містять юридичні норми, прийнято називати джерелами права. До основних правових джерел, що стосуються нашого курсу, відносяться п’ять груп законодавчих актів:

Конституція України.

За­кони Укра­ї­ни, що можна поділити на:

а) Загальні: “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

б) спеціальні: “Про про­ку­ра­ту­ру”, “Про Державну прикордонну службу України”, “Про судоустрій і статус суддів”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, тощо.

Інші нормативні акти прийняті Верховною Радою України:

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Дисциплінарний статут прокуратури України; Статут внутрішньої служби Збройних Сил України та ін.

Нормативні акти, що регламентують процесуальну діяльність військових судових та правоохоронних органів:

КПК, ЦПК, ГПК України, КпрАП в Україні, КЗпрП.

Накази Міноборони України

Конституцією України передбачене реформування органів досудового слідства. Для цього в майбутньому із органів прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ слідство має бути виведене. Цю функцію буде покладено на спеціально утворений для цього орган. Але виконання цієї ідеї відкладається в зв’язку з економічними труднощами у державі.

В той же час з метою поліпшення якості дізнання, досудового слідства та проведення роботи щодо запобігання правопорушень у Збройних Силах України створено новий орган – військову службу правопорядку на підставі Закону України від 7 березня 2002 р. „Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України”.

Історія розвитку військових судів. Поняття судової влади, її характерні ознаки. Загальна характеристика функцій і форм діяльності судової влади. Особливості здійснення судової влади у Збройних Силах України. Поняття правосуддя та його ознаки Особливості правосуддя, що здійснюється судами у військових формуваннях. Сутність судового контролю. Акти правосуддя, їх види і властивості. Повноваження місцевого суду. Повноваження апеляційного суду. Повноваження вищого спеціалізованого суду.Повноваження Верховного Суду України. Характеристика принципів незалежності і недоторканості судді

Історія розвитку військових судів.

Військові суди України, як частина єдиної системи загальних судів, являють собою підсистему, що пристосована до організаційної структури Збройних Сил України.

Першим законодавчим актом про суд в Україні була Постанова Секретаріату Української Народної Республіки від 4 січня 1918 р. “Про введення народного суду”, якою поряд з дільничними, повітовими, та міськими судами передбачалося створення робочих і селянських революційних трибуналів. Таким чином, суди організаційно було роздвоєні – на народні суди і революційні трибунали.

У 1922 році необхідність окремого функціонування цих органів відпала і “Положенням про судоустрій” УРСР, яке прийняте ВУЦВК 16 грудня 1922 р., створено єдину систему судів.

Після утворення в грудні 1922 р. Союзу РСР у 1924 році створюється Верховний Суд СРСР, яким було покладено початок формуванню двох судових систем: союзної та республіканської.

У положенні про військові трибунали та військову прокуратуру, яке прийнято 20 серпня 1926 р., передбачалося, що касаційною інстанцією для військових трибуналів є військова колегія Верховного Суду СРСР. Отже військові трибунали були повністю перетворені на союзні суди, які ні в організаційному, ні в функціональному, ні в матеріально – технічному відношенні не були пов’язані з судовою системою України. Такий порядок існував до кінця 1991 р., коли військові трибунали, що діяли на території України, було включено до загальної судової системи.

Відтоді розпочався процес законодавчого оформлення організації та діяльності військових трибуналів.

Насамперед Верховному Суду України було надано повноваження суду касаційної інстанції щодо справ, які розглядаються у першій інстанції військовими трибуналами. Наступним кроком стало перейменування військових трибуналів на військові суди з новою назвою і продовження повноважень суддів військових судів, оскільки у законодавстві ще не були врегульовані питання статусу суддів цих судів і порядку формування суддівського корпусу.

Військові трибунали округів було перетворено на військові суди регіонів, а військові трибунали армій (з’єднань) – на військові суди гарнізонів за місцем їх дислокацій. В Україні було створено 26 військових судів, у тому числі військових судів регіонів – 3, військовий суд Військово – Морських Сил України – 1, військових судів гарнізонів – 22. Указам Президента України від 30.08.01 р. “Про утворення військових апеляційних та військових місцевих судів і затвердження їх мережі” затверджено у апеляційних судах Центрального регіону – 12 суддів; Західному – 12 суддів; Південному – 11 суддів; Воєнно – Морських Сил – 8 суддів і 24 місцевих воєнних судів гарнізонів.

Завершальним етапом побудови військових судів стало прийняття 7 лютого 2002 р. Закону України “Про судоустрій”. Відповідно до ст. 21 цього Закону в Україні діють суди гарнізонів як місцеві суди, військові суди регіонів і Військово – Морських Сил – як апеляційні суди (ст. 25). У складі Верховного Суду України діє Військова судова колегія (ст. 48).

Відповідно до Закону України від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» з 15 вересня 2010 року військові суди ліквідовано і судочинство у Збройних Силах України та інших військових формуваннях здійснюється судами загальної юрисдикції

Поняття судової влади, її характерні ознаки.

Українська держава, конституційне визнавши, що вона є демократич­ною, соціальною правовою державою, поклала на себе обов'язок забезпечувати верховенство права, гарантувати права і свободи людини (ст. З Конституції). Державна влада в Україні складається з трьох відносно самостійних гілок: законодавчої, виконавчої і судової (ч. І ст. 6 Конституції), які відособлюються як три основоположні інституційно-правові форми публічно-владної діяльності. Відособлення саме цих гілок влади і притаманних їм форм - це не прояв просто певної доцільності, що упорядковує управління суспільством, а прояв правової природи державності взагалі, оскільки саме ці три влади виконують призначення держави - публічно-владне забезпечення свободи, безпеки, власності.

Українська держава своїм головним обов'язком визнала утверджен­ня і забезпечення прав і свобод людини. Його виконання покладено на усі три гілки державної влади. Тому важливо визначити, що є судова влада, які функції при вирішенні цього завдання вона мав виконувати.

Конституція України не містить визначення судової влади. Навіть розділ ХШ, який визначав поняття організації та функціонування судо­вої влади, мав назву "Правосуддя", тобто поданий через діяльність судової влади. Це пояснюється принциповою новиною цього поняття, відсутністю його у юридичному обігу та науці радянського періоду.

Сучасна наука поставила своїм завданням наповнення цього поняття конкретним змістом.

У понятті "судова влада" в два аспекти: змістовний і організа­ційний. Змістовний аспект судової влади - це повноваження по вирі­шенню конфліктів, що виникають у суспільстві, з використанням певної процедури. Організаційний аспект проявляється в тому, що вказа­ні повноваження належать виключно судам.

Отже повноваження судової влади полягають у вирішенні судом соціальних конфліктів правового характеру в специфічній процесуаль­ній формі. Обидва вказані аспекти знайшли своє закріплення у ч. 2 ст. І Закону України “Про судоустрій”, в якій сказано, що судова влада реалізуються шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також консти­туційного судочинства. Воно здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

У літературі іноді ототожнюють повноваження судової влади і її функції, вважаючи, що функцією судової влади в здійснення право­судця або правосуддя та судового контролю. Засіб реалізації судової влади не може бути одночасно і її функцією, оскільки функція - це основні напрямки, які вживають внутрішні риси, роль і призначення судової влада в суспільстві. Змістом і спрямованістю діяльності держави в забезпечення прав і свобод людини, оскільки вона, її жит­тя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнають­ся в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції). Тобто вказана функція держави реалізується усіма гілками влади, але тіль­ки на судову владу покладений захист прав і свобод людини і грома­дянина (ч. І ст. 55 Конституції). Отже, державний захист і свобод, що здійснюється судами, має назву "судовий захист". Причому ця функ­ція охоплює усі випадки, коли права і свободи порушують як грома­дяни, так і посадові особи, які мають владні повноваження, органи державної влади, місцевого самоврядування, якщо вони своїми рішен­нями порушують права і свободи людини і громадянина, права і закон­ні інтереси юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Таким чином, будучи гілкою державної влади, судова влада в Україні викопує державну функцію захисту прав, свобод і законних інтересів. Вказане надав можливість сформулювати поняття судової влади.

Судова влада - виключне повноваження спеціальних органів держави, що полягав в розгляді і вирішенні в особливій про­цесуальній формі соціальних конфліктів правового характеру, спрямо­ваних на захист та поновлення прав і свобод людини і громадянина, прав, законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Отже, органами судової влади в суди, а носіями судової влади вступають судді. У Законі України "Про статус суддів" указано: "Судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення пра­восуддя представники народу в носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої вла­ди" (ст. І Закону).

Для судової влади характерна наявність декількох суб'єктів від­носин, при цьому їх кількість повинна бути не менше двох, з яких один - це суд.

Суд як суб'єкт відносин здійснює судову владу. Судовій владі належить особлива роль - роль арбітра в суперечках про право. Суд як суб'єкт правовідносин впливав на соціальні процеси в суспільст­ві, а також на поведінку людей, його рішення обов'язкові для вико­нання і забезпечуються правовими санкціями. При цьому держава на­діляє судову владу певними повноваженнями і визначав завдання, які вона повинна вирішувати.

Судовій владі притаманні ознаки, характерні тільки для цієї гілки влади, це такі, як: 1) виключність; 2) самостійність; 3) повнота; 4) підзаконність; 5) єдність; 6) незалежність.

Виключність судової влади. Вона в однією із найважливіших рис судової влади, яка свідчить про те, ще в державі:

а) ніякий орган влади або управління не мав права виконувати компетенцію судової влади. Тільки органи судової влади мають право вирішувати всі правові спори;

б) виключність судових рішень - це прерогатива суду. Тільки суду надано право використовувати примусові повноваження; визнава­ти особу винною у вчиненні злочину і призначити покарання; застосо­вувати цивільно-правові санкції при розгляді цивільних справ. При цьому судові рішення постановляються судами від імені України і в обов’язковими для виконання на усій території України всіма особа­ми; суворі рішення не може змінити чи скасувати ніякий інший орган державної влади, окрім суду, але й для цього необхідні певні підстави та умови;

в) виключність полягає і в тому, що правове становище суду в системі державних органів визначено Конституцією України. Система органів судової влади закріплюється законом, який визначав також порядок організації і діяльності судів. Конституція України не до­пускав створення надзвичайних та особливих судів (ст. 125).

У той же час передбачається створення системи судів по прин­ципу їх спеціалізації, які відрізняються своєю предметною підсуд­ністю та процесуальною формою судочинства;

г) виключність судової влади характеризується особливим по­рядком призначення суддів як носіїв судової влади, притягнення їх до відповідальності та звільнення. Ці вимоги в специфічні і чітко регламентуються законами.

Виключність розповсюджується і на діяльність судців при від­правленні правосуддя. При судовому розгляді справ права та обов'яз­ки учасників процесу, в тому числі і суддів, детально регламентовані відповідними нормами - КПК, ЦПК та ін. Тільки суд на підставі ретельного дослідження всіх обставин справи може визнати особу вин­ною в скоєнні злочину.

Самостійність судової влади. Самостійність судової влади зак­ріплена в ст. б Конституції України, де зазначено, що державна вла­да в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна гілка самостійно здійснює свої повнова­ження в установлених Конституцією межах і у відповідності з закона­ми України. Рішення, які приймають органи судової влади, не потре­бують будь-якого узгодження, або затвердження іншими гілками влади, що також вказує на ознаки самостійності судової влади.

Повнота судової влади. Повнота судової влади - це межа її компетенції. Правові конфлікти, що виникають у суспільстві в межах, визначених Конституцією та чинним законодавством, вирішуються тіль­ки судовою владою. Це стосується і суперечок, які виникають між громадянами, а також між громадянами і державою.

При цьому судові рішення, що набрали законної сили, є обов'яз­ковими для виконання на території України... Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Підзаконність судової влади. Така ознака судової влади, як підзаконність, означає, що судові органи і судді діють на підставі вимог Конституції та інших законів України. Судді в своїй діяльнос­ті не мають права відступати від вимог закону. Правовою основою діяльності судової влади є Конституція України, Закони України: "Про судоустрій і статус суддів", "Про Конституційний Суд України", "Про Вищу Раду юстиції" та ін. У названих нормативних актах визначено порядок створення, структуру та основні функції, а також організаційне і матеріально-технічне забезпечення судів. Деякі з названих законодавчих актів регламентують завдання суду, а також визначають вимоги, що ставляться до суддів та їх обов'язків. Інші законодавчі акти: КПК, ЦПК, ГПК регламентують процедурну діяльність судів при розгляді кримінальних, цивільних та господарських справ.

Єдність судової влади. Така ознака судової влади, як єдність, забезпечується сукупністю актів національного законодавства. Це, перш за все, таких актів, як: Закон України "Про судоустрій і статус суддів" та інших. Указані законодавчі акти в єдиними і застосовують­ся судами на всій території України, єдність судової влади полягав і в тому, що всі суди фінансуються з державного бюджету, їм державою створюються належні умови. Згідно зі ст. 130 Конституції України: "Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо виз­начаються видатки на утримання судів".

Незалежність судової влади. Ознака незалежності судової влади має багатоаспектні рівні, які можна поділити на зовнішні та внутріш­ні. Зовнішній рівень - це політична і соціально-економічна незалеж­ність. Рівень політичної незалежності визначається суспільно-політич­ним становищем, в якому дів суд. Реальна незалежність виключав вплив у будь-якій формі на судову владу. Втручання органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій у діяльність судової влади забороняється. Від­повідно до ст. 126 Конституції України вплив на суддів у будь-якій формі забороняється (тягне за собою юридичну відповідальність). Неза­лежність суддів забезпечується і переліком гарантій, які указані в Законі України "Про судоустрій і статус суддів". У тому числі: встановленим зако­ном порядком їх притягнення чи обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів; забороною під загрозою відповідальності втру­чання у здійсненні правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; правом судді на відставку; недоторканністю суддів, наявністю системи органів суддівського самоврядування. Соціально-економічна незалежність судової влади гарантуються створенням необхідних органі­заційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матері­альним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу, а також особливим порядком фінансування судів.

Внутрішній рівень незалежності судової влади гарантується самою діяльністю суду при здійсненні правосуддя, а також передбаченими зако­нами гарантіями незалежності суддів. Так, законодавством ретельно вре­гульована процедура здійснення правосуддя, передбачена таємниця прий­няття судового рішення і заборона її розголошення. Гарантіями режиму незалежності правосуддя є норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів", криміналь­но-процесуального, цивільно-процесуального, господарсько - процесуального та іншого законодавства, яке регламентує діяльність суду, а також передбачає відповідальність за виручення в його діяльність. Ці норми забезпечують розгляд справи у визначенні законом напрямку, передба­чають процесуальні санкції за невиконання закону, створюють умови для розгляду справи за внутрішнім переконанням судці, незалежно від будь-яких впливів.

Конституційний принцип формування судової системи, порядок і строки призначення та обрання суддів оптимально забезпечу» незалеж­ність судової влади.

Загальна характеристика функцій і форм діяльності судової влади.

Судова влада - поняття, яке недавно увійшло v вітчизняне зако­нодавство і науковий обіг. Тому і сіяють різні підходи до визначення як судової влади, так і її функцій та форм. Деякі фахівці ототожнюють з функціями і формами судової влади з функціями і тюрмами діяльності судових органів. На наш погляд, єдиною функцією судової влади, як державної конституціональної інституції, є забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і.законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Ця функція реалізується шляхом здійснення правосуддя (у широке розмінні цього слова), тобто в розгляді і вирішенні соціальних кон­фліктів правового характеру.

Функції і форми діяльності судових органів інші, вони мають іншу систему і інший зміст. До функцій судових органів відносять:

- тлумачення законів;

- узагальнення судової практики;

- контроль вищих судів за організацією роботи по здійсненню правосуддя нижчими судами;

- здійснення контролю за своєчасним зверненням до виконання су­дових рішень;

- участь у формуванні суддівського корпусу;

- формування структурних управлінь відповідних судів;

- формування органів суддівського самоврядування.

Усі ці функції важливі, однак їх призначення не в врегулюванням соціальне значущих правових конфліктів і принципово відокремлює їх від функцій судової влади.

Функції і притаманні їм форми діяльності судових органів харак­теризують ті відносини, що виникають переважно всередині цієї системи:

- між усіма судами;

- між судами вищого і нижчого рівня;

- між Верховним Судом України і нижчими судами;

- між судами однієї установи.

Тобто такі функції і притаманні їм форми реалізації, хоча в ре­зультаті і забезпечують реалізацію судової влади, але не безпосеред­ньо, а опосереднювано, завдяки забезпеченню належного функціонуванню суддівських органів. Характерною рисою вказаних функцій в їхня внутрішньосистемна направленість, оскільки соціальне неправомірні конф­лікти правового характеру виникають не між судовими органами і інши­ми органами державної влади, фізичними (юридичними) особами, хоч й таке мав місце, але ці випадки не мають у цьому питанні якого-небудь вирішального характеру, а між фізичними і юридичними особами з орга­нами державної влади.

Саме на судову владу покладено здійснення державної функції -забезпечення захисту порушених прав і свобод фізичних осіб, прав і законних інтересів юридичних осіб. Цей захист може здійснюватися шля­хом правосуддя, а саме: застосуванням норм права до спірних відно­син, яке тягне за собою відповідні юридичні наслідки:

- визнання особи винною тягне за собою обрання відповідного по­карання;

- визнання позивних вимог тягне за собою їх задоволення.

Отже єдиним засобом реалізації функцій судової влади - це пра­восуддя. Згідно зі ст. 124 Конституції України: "Правосуддя в Украї­ні здійснюється тільки судами". Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій інший органам або посадовим особам не допускається.

Особливості здійснення судової влади у Збройних Силах України.

Судова влада у Збройних силах України реалізується через під­систему судів загальної юрисдикції, які становлять єдину судову систему України. Конституція України виділяє Збройні Сили України як особливий державний інститут, що мав винятковий статус і виняткове, значення для самого існування держави.

Система відносин та діяльність у цій сфері становить військову справу, а державне управління військовою справою - спеціально визна­ченими військовими органами - військове управління. Здійснюючи на основі загальних принципів реалізації виконавчої влади, військове управління передбачав разом з тим послідовну жорстку централізацію, повну єдиноначальність і сувору воїнську дисципліну. Відповідно до специфіки функціонування Збройних сил України система органів війсь­кового управління пристосована до основних ланок організаційної бу­дови Збройних сил. Первинною структурною ланкою в військова частина - специфічна організаційна, бойова і адміністративно-господарська одиниця, що в постійним місцем роботи військовослужбовців та осіб цивільного персоналу

В Україні система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної
юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом.

Поняття правосуддя та його ознаки

Правосуддя - це засіб розв'язання юридичне значущих справ, що тягнуть за собою юридичні наслідки. Поняття "Правосуддя" застосовується в двох значеннях: у широкому і вузькому. У вузькому сенсі це поняття застосовується у його традиційному значенні - розгляд і ви­рішення кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ.

Нові судові повноваження, якими Конституцією та законами Украї­ни був наділений суд як орган судової влади, а саме - контрольні пов­новаження, прихильниками вузького розуміння поняття "правосуддя" ви­носиться за його межі. Тобто різні види судового контролю не охоплю­ються поняттями "правосуддя".

Однак, надавши суду повноваження по здійсненню судового контро­лю, Конституція застосовує лише один термін для визначення усіх су­дових вирішень спорів - правосуддя. Саме це в ознакою визначення ха­рактерного для поняття "правосуддя" у широкому сенсі цього слова.

Тільки правосуддю належить вирішальне слово при визнанні кон­кретної особи винною у вчиненні злочину і призначенні йому міри по­карання або іншим, визначеним законом, впливу. Таке ж слово належить йому і при визначенні правових наслідків, що випливають із розгляду спорів, зв'язаних з реалізацією трудових, сімейних, авторських, винахідницьких, житлових, інших майнових або немайнових прав, наданих особі.

Таким чином, сутність правосуддя - це діяльність органів судо­вої влади щодо розгляду правових конфліктів.

Необхідність в здійсненні правосуддя обумовлена наявністю кон­фліктів у суспільстві та прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений правопорядок. З цією метою держава визначав коло особливо важливих соціальних цінностей: життя та здоров’я люди­ни, державна безпека, збереження власності тощо, посягання, за які повинно вести до застосування тільки органами судової влади кримі­нального покарання.

Сутність правосуддя з кримінальних справ полягає у розгляді в судових засіданнях кримінальних справ та застосуванні встановлених законом заходів покарання до осіб, що винні у вчиненні злочину, або у виправдовуванні невинних.

Особливості функціонування судової влади при здійсненні право­суддя у кримінальних справах вбачається в тому, що:

- винність обвинуваченого у скоєні кримінального злочину може бути встановлена лише вироком суду, що набув законної сили;

- тільки судова влада має право застосовувати примусові захо­ди медичного характеру в якості обмеження особистої свободи громадян;

- вирішення питань щодо відбування кримінального покарання (насамперед, дострокове та умовно-дострокове звільнення від покаран­ня тощо) здійснюється тільки органами судової влади.

Змістом правосуддя у цивільних справах в розгляд та вирішення по суті спорів, пов’язаних із захистом прав і свобод фізичних, юри­дичних осіб та прав і законних інтересів держави.

Правосуддя здійснюється також у випадках, коли офіційно посвідчуються факти, що мають юридичне значення: безвісна відсутність особи, фактичні шлюбні стосунки тощо. Тільки суд може позбавити громадянина можливості розпоряджатися своїми правами внаслідок душев­ної хвороби та ін.

Правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення судових справ у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримі­нального, а також конституційного судочинства.

Таким чином, суд в особливому порядку здійснює правоохоронну функцію держави з метою відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

Кримінальні справи у зв'язку з вчиненим злочином порушуються органами досудового розслідування і після завершення досудового слід­ства передаються в суд для розгляду і вирішення по суті. Суд у виро­ку засуджує або виправдовує осіб, притягнутих до кримінальної відпо­відальності.

Цивільні справи порушуються, як правило, зацікавленою особою -позивачем, який пред'являв в суд позов до відповідача, що порушили, на його погляд, права і інтереси позивача. Суд задовольняв позов або відмовляв в ньому цілком або частково. Правосуддя здійснюється на основі закону та у точній відповідальності з ним. Підзаконність су­дової діяльності складав відмінні риси правосуддя і водночас прин­цип організації і діяльності суду.

Підзаконність судової діяльності виявляється не тільки в тому, що судовий розгляд цивільних, господарських і кримінальних справ здійснюється відповідне до законодавства, але і, насамперед, у зас­тосуванні до конкретних фактичних обставин, дій і рішень норм кримі­нального, цивільного й інших галузей матеріального та процесуального права. При цьому нормами цивільного права визначається характер пра­вовідносин сторін, що сперечаються у цивільній справі (цивільна спра­ва може бути вирішена судом і на основі норм сімейного, трудового, аграрного права), а нормами кримінального права визначається злочин­ний характер діяння в кримінальній справі.

Таким чином, суд своїми актами (рішенням, вироком, ухвалою, постановою) не створив ні норм права, ні суб’єктивних прав і обов’язків конкретних осіб. При здійсненні правосуддя він застосовує закон до конкретних обставин і робить висновок у цивільній справі про на­явність або відсутність суб'єктивних прав і обов'язків у зацікавле­них осіб, а в кримінальній справі - про злочинний характер діянь пра­вопорушника і про відповідальність за них.

Рішення або вирок будуть незаконними і підлягають скасуванню, якщо суд застосував неналежний закон або невірно витлумачив закон при його застосуванні, через що висновки суду суперечать точному змісту закону.

Діяльність інших органів держави, організацій і посадових осіб також підпорядкована закону, однак, усебічна підзаконність судової діяльності, що не допускає якогось суддівського розсуду або рішення справи за міркуваннями доцільності, складав відмінну ознаку право­суддя.

Правосуддя здійснюється в особливому, передбаченому законом, процесуальному порядку. Процесуальний закон найдетальнішим способом регламентує форми відправлення правосуддя. Про це свідчить тот факт, що жодна галузь суспільного життя, жодна галузь державного управлін­ня не регламентується так докладно законом, як відправлення право­суддя. І це цілком природно, тому що правосуддя в найбільш гострою ділянкою життя суспільства в тому змісті, ще в процесі його відправ­лення вирішуються такі важливі питання, як захист від усяких зазі­хань суспільного і державного ладу, з одного боку, і захист свободи, честі і гідності громадян - з іншого боку.

Судова діяльність зв'язана з дослідженням фактичних даних, матеріалів, доказів, із допитом значного числа осіб, із необхідніс­тю забезпечити їхні права при участі в справі. Усі ці дії суду про­водяться для того, щоб забезпечити винесення законного й обгрунто­ваного рішення. Тому вся діяльність суду в розгляді судових справ строго регламентована відповідним процесуальним законодавством.

Таким чином, правосуддя здійснюється у визначеній законом формі - формі судочинства. При розгляді кримінальних справ суд керуються кримінально-процесуальним законодавством, при розгляді і вирішенні цивільних справ - цивільно-процесуальним законодавством.

У процесуальному законодавстві передбачені всі дії суду й ін­ших учасників процесу. Суд зобов'язаний не тільки дотримуватися ви­мог процесуального закону, але і забезпечити його дотримання підсуд­ним, державним обвинувачем, захисником, позивачем, відповідачем і їх представниками, свідками, експертами, перекладачами й іншими особами, які беруть участь у справі. Порушення процесуальних законів можуть привести до винесення неправосудного рішення, а отже і до скасування його вищестоящим судом.

Діяльність суду і всіх учасників судочинства ретельно і все­бічно урегульована Вона здійснюються в строго визначеній послідов­ності і формі. Процесуальне законодавство дозволяв зацікавленим осо­бам брати участь у судовому розгляді справи і наділяв їх процесуаль­ними правами, при використовуванні яких, вони активно захищають свої права і законні інтереси.

Процесуальна форма правосуддя знаходить своє відображення і у тому, що процесуальне законодавство докладно регламентує ту частину судового розгляду справи, що пов'язана з дослідженням та оцінкою до­казів. Процесуальний закон, зокрема, передбачав джерела і засоби судового доказування, види доказів, порядок дослідження й принципи оцінки їх по внутрішньому переконанню судців, заснованому на всебіч­ному, повному та об'єктивному розгляді судом всіх обставин справи в їхній сукупності і відповідно до закону. Це забезпечує таку про­цедуру судового дослідження матеріалів справи, що дав можливість суду розібратися в злочині або цивільно-правовій суперечці й устано­вити об'єктивну істину в справі.

Найважливіша ознака правосуддя полягав в тому, що в результа­ті здійснення правосуддя по контрактній справі суд застосовує дер­жавний примус. Законом суду надане право застосовувати державний при­мус за вчинений злочин.

Засуджуючи підсудного по кримінальній справі, суд тим самим застосовує до нього визначену міру державного примусу в межах санк­ції кримінального кодексу. Примусовий характер судової діяльності виявляється і у цивільному судочинстві. Задовольняючи позов або від­мовляючи в ньому, суд примусив відповідно відповідача або позивача до належної поведінки в межах цивільного правовідношення і сумлін­ного виконання своїх обов'язків.

У зв'язку з викладеним, не можна робити висновок про те, що застосування примусу складав кінцеву й основну мету судової діяль­ності. Застосований судом примус - це не самоціль, його призначення - зробити максимальний виховний вплив як на осіб, які зробили пра­вопорушення і потрапили в сферу судової діяльності, так і на інших громадян.

Підсумовуючи основні ознаки правосуддя і з огляду на завдання суду в суспільстві, можна визначити правосуддя як правове поняття: правосуддя - це діяльність суду по розгляду та вирішенні цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справ у порядку, вста­новленому процесуальним законом, застосуванню до правопорушників за­ходів державного примусу з метою захисту прав і свобод людини і гро­мадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів сус­пільства і держави.

Особливості правосуддя, що здійснюється судам у військових формуваннях

Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, передбачених законодавством України. Сутність правосуддя, що здійснюється судами - це розгляд правових конфліктів.

Військове законодавство України налічує десятки законів та інших нормативних актів, прийнятих Верховною Радою України, значну кількість Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, нормативних актів Міністерства оборони, що регламентують різні сфери діяльності військових формувань. Можна стверджувати, що сформувався комплексний блок військового законодавства, в якому зак­ріплені норми, і навіть інститути конституційного, кримінального, адміністративного та інших галузей права.

суди відповідно до Кримінально-процесуального кодек­су України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів» розглядають:

1. Справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями;

2. Справи про адміністративні правопорушення військовослужбов­ців;

3. Цивільні справи, у тому числі справи про захист честі, гід­ності сторін, у яких стороною є військовослужбовці або військові організації, та справи за скаргами військовослужбовців на неправо­мірні дії військових службових осіб і органів військового управлін­ня;

4. Інші справи, що пов'язані із захистом прав і свобод війсь­ковослужбовців та інших громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ, організацій.

Сутність судового контролю.

Судова влада не повинна зводитися лише до правосуддя, їй вла­стиві й інші соціальне вагомі функції. Так, призначення функції конт­ролю - здійснення конституційного та судового контролю за законністю та обгрунтованістю рішень і дій державних органів та посадових осіб.

Конституційний Суд України як орган судової влади згідно зі ст. ІЗ Закону України "Про Конституційний Суд України" мав повноваження контролю і дав висновки у справах щодо:

а) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

б) відповідності Конституції України міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'яз­ковість;

в) додержання конституційної процедури розслідування і розгля­ду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпіч­менту в межах, визначених Конституцією України;

г) офіційного тлумачення Конституції та законів України. Кон­ституційний суд, реалізуючи свої повноваження шляхом конституційного судочинства, виступав органом контролю за додержанням конституційної законності у державі.

Судовий контроль за законністю та обгрунтованістю рішень і дій державних органів, посадових осіб здійснюють, як правило, адміністративні суди. Вони розглядають скарги на неправомірні дії по­садових осіб, які обмежують права громадян, скарги на правові акти, видані органами виконавчої влади.

Судовий контроль за законністю здійснюється і у сфері кримінального судочинства. Так, зацікавлені громадяни мають право оскаржити в суд постанову про відмову в порушенні справи, постанову про закрит­тя кримінальної справи.

Розглядаючи в судовому засіданні скарги цієї категорії, суддя перевіряв додержання вимог закону в ході провадження у справі, чи провадження при перевірці заяви та повідомлення про злочин. При вияв­ленні порушень закону суддя відновлює порушенні права громадян.

Таким чином, можна зробити висновок, що суди здійсню­ють функцію контролю за законністю і обгрунтованістю рішень війсь­кових службових осіб, органів військового управління, органів про­куратури і дізнання.

Ці повноваження зв’язані, в основному, зі здійсненням контролю над законністю дій органів військового управління і їх посадових осіб. Зокрема, вироки і інші рішення, що виносяться судами в межах їхньої компетенції, обов'язкові для виконання на всій терито­рії України не тільки органами військового управління та військово­службовцями, але і всіма державними органами і суспільними об'єднаннями, посадовими особами і громадянами. За невиконання або перешкодження виконанню судового рішення посадовою особою, в тому числі й органом військового управління, її може бути притягнуто до суворої відповідальності.

Акти правосуддя, їх види і властивості.

Акти правосуддя - це судові рішення, що приймаються в процесі відправлення правосуддя (вироку, рішення, ухвали, постанови). При розгляді кримінальних справ з усіх питань, які розв'язує суд під час судового розгляду, крім питань про винність підсудного, суд виносить ухвалу, а суддя - постанову.

За своїм характером ухвали (постанови) можуть бути: а) про тимчасове зупинення судового розгляду; б) про його завершення; в) про проведення окремих судових дій; г) окремі.

До першої групи належать ухвали (постанови) про відкладання розгляду і зупинення провадження у справі. До другої - включені рі­шення про закриття кримінальної справи і направлення її на додатко­ве розслідування. Третя група - ухвали про відводи, заявлені учасни­ками судового розгляду, про витребування доказів, виклик додаткових свідків та ін. Четверту групу складають окремі ухвали, які виносять­ся як відносно учасників судового розгляду, так і відносно інших посадових осіб, підприємств, організацій, установ.

Судовий розгляд кримінальних справ, як правило, завершується постановлянням вироку. Вирок - це рішення суду першої інстанції щодо питань про винність або невинність підсудного і про його застосуван­ня або незастосування до нього покарання.

Серед всіх процесуальних актів суду - вироку належить особливе місце. Тільки суд своїм вироком, винесеним у результаті судового розгляду при доведеності вини підсудного, мав право визнати його винним у вчиненні злочину і піддати кримінальному покаранню. Вирок мав силу акта правосуддя тільки за умовно, якщо йому притаманні всі властивості, які вказані в Законі. Вирок виносить суд першої інстан­ції.

Апеляційна інстанція виносить ухвалу про законність чи неза­конність вироку, винесений судом першої судової інстанції, а в ряді випадків постановляв вирок, скасовуючи повністю чи частково постано­ву суду першої інстанції, або постановляв свою постанову, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

Касаційна інстанція виносить ухвалу про законність вироків, постанов та ухвал апеляційного суду, а також районного, міжрайонно­го судів та військових судів гарнізонів.

У цивільних справах суд як орган правосуддя свої висновки вис­ловлює в судових процесуальних документах - судових рішеннях. У за­лежності від характеру вирішуваних судом питань, судові рішення по­діляються на: а) судові рішення; б) судові ухвали.

Судові рішення - це акт судової влади, який захищав не тільки суб'єктивні права сторін, але і інтереси держави. У цивільних спра­вах виносяться такі акти:

1) суд першої інстанції - рішення по суті справи після її розг­ляду, постанову, ухвалу про призначення експертизи, задоволення кло­потання та ін.;

2) суд апеляційної інстанції - ухвалу про законність чи неза­конність рішення, що винесено судом першої інстанції, рішення по справі у випадках відтіни рішення судом першої інстанції;

3) суд касаційної інстанції - ухвалу про законність рішень, що набули законної сили, або з нововиявлених і виключних обставин, а також рішення, яким розв'язується питання про зміну рішення, що пере­глядається;

4) окремі ухвали, які виносяться судами всіх судових інстанцій з питань порушення законів підприємствами, установами та організа­ціями.

З адміністративних справ виносяться тільки постанови та ухвали.

З господарських справ також виносяться рішення, ухвали, постанови.

Акти правосуддя мають відповідати певним вимогам, а саме: 1) вони повинні бути винесені внаслідок розгляду конкретної справи і грунтуватися тільки на тих фактах, що знайшли своє підтвердження у суді або з метою вияснення обставин, які необхідні для з'ясування вини чи невинності особи у кримінальній справі, або для задоволення чи незадоволення позивних вимог позивача в цивільній справі; 2) їх винесення повинно бути зумовлено процесуальною необхідністю; 3) акти правосуддя мають виноситися своєчасно та у відповідному порядку.

У законі встановлено терміни винесення актів правосуддя після закінчення розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ; 4) акти правосуддя повинні відповідати спеціальній формі. До них пред'являються вимоги щодо форми, змісту, структури, порядку оформлення тощо. Важливо також, в яку форинту вони утілюються. Між змістом і формою ухвали або рішення з цивільної справи повинна бути органічна єдність: форма завжди повинна відповідати змісту; 5) акти правосуддя, як і інші правові акти, повинні бути юридичне і стилістич­но грамотними.

Якщо акти правосуддя відповідають вищевикладеним вимогам, вони, завдяки цьому, виконують своє призначення, а інакше вони будуть змі­нені або скасовані. Акти правосуддя, вироки, рішення, постанови, ухвали повинні бути законними, обгрунтованими, мотивованими - по кримінальних спра­вах, та законними, обґрунтованими і повними - по цивільних справах.

По кримінальних справах вирок повинен мати таку внутрішню вла­стивість, як законність, що відображав відповідність висновку суду вимогам закону. Тобто, законним в вирок, винесений при правильному застосуванні матеріального закону і з дотриманням при порушенні, роз­слідуванні та розгляді справи вимог процесуального закону.

Обгрунтованість вироку пов'язана з достовірним вирішенням питань, які підлягають встановленню у кримінальній справі.

Обгрунтованість вироку - це така його властивість, при якій висновки суду про подію злочину, про винність або невинність підсуд­ного у вчиненні злочину, про призначення йому міри покарання, про задоволення цивільного позову або відмову в ньому, а також вирішен­ня всіх інших питань, що виникають у кримінальній справі, виникнення достовірних і повно зібраних та правильно оцінених судом доказів.

Між законністю і обгрунтованістю вироку існує органічний зв'я­зок і залежність. Вони утворюють дві сторони його правосудності. Вирок може бути правосудним, тобто законним і обгрунтованим, або не­правосудним, тобто незаконним і необгрунтованим. Відокремлювати одну від другої вказані властивості вироку недопустимо. Вирок повинен бути мотивованим - це означав, що в ньому повинні бути викладені відповідні аргументи, мотивування того варіанту рівень, який місти­ться у даному акті.

Слід відмітити і ще одну із властивостей вироку - справедли­вість. Ця властивість в законі прямо не вказана, однак, в теорії кримінального процесу і в ряді постанов Пленуму Верховного Суду Ук­раїни підкреслюється необхідність винесення справедливих судових рішень. Справедливість вироку - це не тільки справедливість покаран­ня, але і моральна його оцінка, що грунтується на законності і обг­рунтованості.

Крім внутрішніх властивостей, вирок мав і зовнішні - це вик­лючність, обов’язковість і преюдиціальність.

Виключність вироку означав, що кримінальна справа не може бути порушена щодо особи, про яку в вирок по тому же обвинуваченню, що набрав законної сили (п. 9 ст. б КПК).

Обов'язковість означав силу судового акта, що набрав законної сили. Рішення, що міститься в акті в обов'язковим для всіх державних, громадських і приватних підприємств, установ і організацій, посадо­вих осіб та громадян, і підлягав виконанню на всій території України. В обов'язковості вироку виявляється дія принципу законності.

Преюдиціальність означає, що висновки, які містяться у вироку в обов'язковими для судів, які розглядають в порядку цивільного су­дочинства ті ж обставини, що і у кримінальній справі. Вирок суду в кримінальній справі в обов'язковим для суду, що розглядав справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої в вирок суду.

По цивільних справах акти правосуддя повинні бути законними, обгрунтованими і повними. Вимоги, якими повинні задовольняти судові рішення - це законність і обгрунтованість.

Законність - це вимога до формальної юридичної сторони судово­го рішення, яка передбачав додержання і правильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Обгрунтованість - це вимога до фактичних обставин сторони рі­шення, яка передбачав, ще рішення повинно грунтуватися на всіх обста­винах, що підтвердилися і які мають значення для справи, висновки суду повинні відповідати встановленим обставинам і дослідженим дока­зам.

Цивільний процесуальний закон вимагав також, щоб рішення суду було повним. Повнота судового рішення передбачав його всебічність, а це визначав, що в рішенні: повинно бути дана відповідь про існу­вання або відсутність матеріального права; вказано на належність його позивачу, визначено, чи існує юридичний обов'язок і чи покла­дений він на відповідача; дана кількісна характеристика прав і обов'­язків; визначено порядок і строк реалізації права і виконання обов'я­зків. Якщо вказані питання не вирішені в судовому рішенні, то воно в неповним. Цей недолік може бути усунутий шляхом прийнятого додатко­вого рішення.

Законом визначається соціальне і правове значення судових рішень з цивільних справ - після набуття законної сили вони, як пра­вило, не виконуються автоматично. Для їхньої реалізації потрібно волевиявлення зацікавленої особи або настання якоїсь іншої умови. Але якщо, наприклад, таке волевиявлене виражене, то вимога про вико­нання судового рішення з цивільної справи став обов'язковим для всіх державних органів, підприємств, установ, посадових осіб і громадян на всій території України.

Повноваження місцевого суду

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).

Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.

Повноваження апеляційного суду: 1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом; 2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції; 3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику; 4) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства; 5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Повноваження вищого спеціалізованого суду

Вищий спеціалізований суд:

1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом;

2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції;

3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

4) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу
судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Повноваження Верховного Суду України

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Характеристика принципу незалежності судді

Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом. Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

Незалежність судді забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.