Тверді сплави

Тверді сплави поділяють на три підгрупи:

а) вольфрамокобальтову (ВК);

б) вольфрамотитанокобальтову (ВТК);

в) вольфрамотитанотанталокобальтову (ВТТК).

До складу твердих сплавів входять вольфрам, титан, тантал, кобальт і вуглець. Вольфрам, титан і тантал у складі твердих сплавів присутні в хімічно зв’язаному стані, утворюючи тверді і температуростійкі карбіди вольфраму, титану й танталу. Вуглець у твердих сплавах міститься в карбідах цих елементів. Кобальт входить до складу твердих сплавів у вільному (металевому) стані, розміщуючись між порошкоподібними частками карбідів і зв’язуючи їх в єдину монолітну масу. Вміст металевої зв’язки – кобальту в твердому сплаві визначає його механічну міцність: збільшення вмісту кобальту в твердому сплаві підвищує в’язкість та зменшує його крихкість, твердість і зносостійкість.

У маркуванні твердих сплавів буквами В і Т позначають карбіди вольф-раму, титану і тантану. Цифри в марках твердих сплавів показують відсотки вмісту кобальту і карбідів титану. В підгрупі ВТТК після букв ТТ вказують сумарний вміст карбідів титану й тантану у відсотках.

За механічною міцністю тверді сплави значно поступаються інструмен-тальним сталям. Межа міцності в умовах розтягування твердих сплавів на-стільки мала, що не дозволяє їм в робочих умовах витримувати навантаження розтягу; ці сплави можуть працювати лише в умовах згину і стиску. Проте природна твердість твердих сплавів, тобто твердість, якої вони набувають під час їх виготовлення без додаткового термооброблення, перевищує твердість термооброблених швидкорізальних сталей.

Карбіди вольфраму і титану – основні складові твердих сплавів – мають високу природну температурну стійкість, яка дає змогу обробляти метали твердосплавними інструментами з високими швидкостями різання, коли температура на лезах досягає понад 1000 ˚С. У цьому полягає перевага твердих сплавів над інструментальними сталями.