Асортимент

Під асортиментом швейних і трикотажних товарів розуміють склад і співвідношення окремих видів виробів у випуску продукції певного виду і найменування за кількістю або ґатунками, розмірами, зовнішнім оздобленням та іншими ознаками.

Відповідно до стандартної класифікації, трикотажні вироби побутового призначення класифікують за такими ознаками: призначенням, видом застосованої сировини, структурою трикотажних переплетень, способами виготовлення, обробкою і оздобленням виробів і полотен.

Вироби, що входять до груп за статевовіковими ознаками, поділяються на підгрупи: одяг чоловічий,жіночий, для хлопчиків і дівчаток ясельного віку, немовлят. За сезонними ознаками розрізняють такі види виробів побутового призначення: зимові, демісезонні, літні, позасезонні(всесезонні).

За виконанням соціальних функцій одяг поділяють на урочистий,повсякденний, домашній, спортивно-побутовий.

Види швейних виробів поділяють на різновиди, що характеризуються найменуванням виробу, фоном, покроєм і видом оздоблення.

Фасон визначається його силуетом, формою, покроєм i оздоблениям. Складність фасону визначається за норматив­ною складністю оброблення (НСО), що передбачає 10 i більше груп складності Складність оброблення визначається кількістю бал1в по вузлах обробки вироб1в. Група cклaднocтi вказується в технічному опису модел1 та артикулах вироб1в.

Силует одягу може бути прилягаючим, напівприлягаючим, розширеним донизу, прямим, трапецієподібним, іксоподібним тощо.

За формою одяг поділяють на класичний (суворий), спортивний i фантазійний.

Kpiй одягу визначається покроєм рукавів (реглан, втачні, широкі, об'емн1, комбіновані), формою коміра (відкладний, стійка, апаш і т.д..), видом застібки (висока двобортна, однобортна), вирізом горловини (ф1гурний, каре, овал і т.д. ).

Обробка вироб1в буває жорстка, напівжорстка, м'яка.

Тили фігур встановлюються за результатами масового обм1ру населення.

Різновиди одягу характеризуються розм1рними ознаками - зростом, охопленням грудей (розм1ром), повнотою (для чоловіків - обхват талії, для жінок - обхват стегон).

Poзмірні ознаки для дитячого одягу (від 3 до 18 років) - зр1ст, обхват грудей i талії.

Poзміри головних y6opів визначають за їx внутрішнім ко­лом. Указується вид підкладки, утеплювальний матер1ал, хутряний наклад та оздоблення.

Для уніфікації типових фігур, що найбільше трапляються серед населення, використовують такі параметри.

Розмір фігури, який визначається величиною обхвату грудей у сантиметрах. Інтервал м1ж сум1жними розмірами - 4-6 см.

3picт - довжина тіла людини без взуття від верхньої точки голови до підлоги в сантиметрах. Інтервал м1ж сум1жними зростами - 6 см.

Повнота характеризує тип статури і вікову змінність фігури дорослої людини. Повнотним показником є обхват талії у чоловіка і обхват стегон з урахуванням виступу живота у жінок.

Типові фігури дітей об’єднані в 5 вікових груп. Ясельна (6 міс- з роки), дошкільна – (3- 6,6 років)молодша шкільна(6,5-12 років)старша шкільна(12-15,5 років) підліткова(15,5-18 років)

Встановлено 6 зростів для дорослих(для чоловіків від 158 до 188 см, для жінок від 146-176см); 12- для шкільного і підліткового(від 122 до 188 см) та для дошкільного і ясельного віку(від 74т до 116 см).

Розмірні показники швейних виробів вказуються на товарних ярликах у певному порядку: зріст – обхват грудей- обхват стегон(талії) наприклад 176-100-96.

Усі типи фігури розбиваються на групи з урахуванням статі і віку: чоловіча, жіноча, підліткова, шкільна, дошкільна, ясельна.

У розмірі чоловічих сорочок - за обхватом шиї:38,39-48;за півобхватом грудей: 44,46-54. У таблиці наведені співвідношення нашого і імпортного одягу:

Вимоги до виготовлення одягу.

Основними нормативно-технічними документами, на яких базуються виготовлення й оцінка якост1 одягу в промисловості i торгівлі, є стандарти, технічні умови, затверджені зразки (еталони) вироб1в.

Дефекти швейних виробів. Розр1зняють дефекти виробничого i невиробничого характеру. Дефекти виробничого ха­рактеру, у свою чергу, поділяються на виробничо-швейні i дефекти зовнішнього вигляду матер1ал1в. Виробничі дефекти підлягають виправленню, зниженню сорту. Дефекти зовніш­нього вигляду матер1ал1в, що трапляються у готових виробах, поділяються на м1сцев1 i розповсюджені

Контроль якостi швейних виробів - єдиний i безупинний процес у промисловості i торгівлі Якість швейних вироб1в контролюють у певній послідовності i керуються відповідними Держстандартами.

Контроль якості трикотажних виробів відрізняється від швейних тим, що його показники поділяються на дві групи: загальні - обов'язкові для вcix видів виробів i спеціалізовані - для окремих видів i груп виробів. До загальних відноситься вид сировини, лінійна щільність ниток, лшшш розм1ри виро6iв, вид переплетения, щільність в'язання, стійкість фарбування, естетичні показники.

Дефекти трикотажних полотен i виробів поділяються на дефекти зовнішнього вигляду полотен i виробничо-швейні дефекти. Перші залежать від якост1 пряж! i ниток при в'язанні, друг! - від порушень при пошитті.

Маркування

Для маркування швейних i трикотажних вироб1в використовують товарний ярлик, стр1чку з зображенням товарного знака або клейма, контрольну стр1чку. На товарному ярлику вказують такі рекв1зити: товарний знак підприемства-виробника, його найменування i місцезнаходження, найменування виробу, позначення стандарту або технічних умов, артикул виробу, його модель, розм1ри, сорт, роздр1бну ціну, дату виготовлення (місяць, рік). Можуть бути дoдaткoвi рекв1зити: для вітчизняних трикотажних вироб1в - група обробки i міцність фарбування; для швейних вироб1в - артикул основного матер1алу; для швейних вироб1в, що мають підкладку чи оздоблення хутром - сорт підкладки, знижка, над­бавка за хутро й оздоблення i група оздоблення.

Стрічка із зображенням товарного знака застосовується при маркуванні верхнього i легкого швейного одягу, головних y6opiв, трикотажних верхніх i білизняних виробів з ycix видів ниток i пряж На ньому повинні бути зазначені: символи по догляду за виробами відповідно до вимог Держстандарту.

То варний знак може бути зображений на підкладці виробу методом шовкографії, на виробах - у вигляді оздоблення (вишивка, аплікації i т. д.) чи нанесення фарбою на бавовняну підкладку виробу. Kpiм того, допускається вказувати на окремій стрічці, встроченій у шов, найменування сировини, його зміст по волокнах i символи по догляду за виробом; на товарному ярлику зам1сть маркувальної стр1чки для білизняних трикотажних виробів - найменування сировини i його відсотковий склад по волокнах. Уci дані наносять на стрічку друкарським, друкованим, жакардовим способом або мето­дом шовкографії.

До вироб1в з х1м1чних, вовняних i зм1шаних волокон додається пам'ятка по догляду.

Для упакування швейних i трикотажних вироб1в використовують споживчу тару (індивідуальну чи групову), nanip i транспорту тару. Перед упакуванням швейні i трикотажні вироби прасують, відформовують, відпресовують (за потре­бою), потім укладають в індивідуальну чи групову тару. Швейні вepxнi вироби при місцевих перевезеннях транспортують без упаковки в підвішеному стані у спеціальних контейнерах на вiшaлax.

Приміщення для зберігання швейних i трикотажних виробів повинні бути cyxi й опалювані, пров1трювані, оп­тимальна температура +10 - +30°С, без потрапляння пря­мого сонячного світла. Розм1щення одягу на складах регламентується стандартами. Так, відстань від підлоги до нижньої частини - полиці стелажа повинна бути не менше ніж 1 м, м1ж стелажами - не менше ніж 0,7 м, від внутрішніх стін до виробів - не менше ніж 0,2 м.

Асортимент верхніх трикотажних виробів

Асортимент верхніх трикотажних виробів - дуже різноманіт­ний та широкий і включає жакети, джемпери, жилети, джемпери типу сорочки, светри, костюми, сукні, халати, блузки, спідниці, штани, шорти, піжами, комбінезони, напівкомбінезони, рейтузи, спортивні джемпери тощо.

Для виготовлення верхніх трикотажних виробів використову­ють вовняну, напіввовняну, бавовняну і змішану пряжі, об'ємну поліакрилонітрильну пряжу, високооб'ємні текстуровані нитки - елас­тик, гофрон, мерон, мелан, акон, камелан тощо.

Верхні трикотажні вироби відрізняються формою, кольором, фасоном, силуетом, характером застібки, вирізом горловини, довжи­ною рукавів та ін.

Як і у швейному одязі, у трикотажному розрізняють три види форми: строга, спортивна і фантазі. Використовують усі види силуе­тів, але найпоширенішим є напівприлеглий силует, що широко вико­ристовується для суконь, костюмів, пальт.

Різновиди верхніх трикотажних виробів характеризуються фа­сонами, складністю обробки, додатковим оздобленням.

Для фасонів трикотажного одягу є притаманною детальна роз­робка силуету з допомогою різноманітного крою, швів, складок, ки­шень, застібки, оздоблювальних елементів.

Розмірні ознаки верхніх трикотажних виробів визначають рос­том, розміром виробу: для чоловіків (158-188 ріст, 84 - 140 розмір) і жінок (146 - 176 ріст, 84 - 140 розмір), для дітей (74 - 176 ріст, 48 -108 розмір). Для поясних виробів у чоловіків і жінок вводиться повнотний показник (70 - 154 - обхват талії (см) для чоловіків), (96 -148 обхват стегон з урахуванням виступу живота (см) у жінок). Інтервал, між розмірними характеристиками такий самий, як для одягу з тканин.

Верхні трикотажні вироби поділяються на такі види:

Джемпер - плечовий верхній одяг без застібки згори донизу, з рукавами різної довжини або без них, з різноманітним оформленням горловини - без застібки, з коміром-стійкою, із застібкою до середини стану, на плечі, на спинці. Довжина до талії або стегон. Нові різновиди - джемпер типу майки, блузона, сорочки. Різновидом джем­пера є пуловер.

Жакет - плечовий верхній одяг з розрізом згори донизу, з застібкою або без неї, з довгими або короткими рукавами, без коміра або з коміром. Складається зі спинки і двох шличок. Виготовляють різних фасонів, нові жакети типу чоловічого піджака, блузки, куртки,

блузона.

Жилет - виріб без рукавів із розрізом згори донизу, із за­стібкою або без неї. Складається із спинки і двох шличок. Довжина до талії, лінії стегон, до колін або нижче.

Светр - виріб побутового і спортивного призначення, який складається із стану, рукавів і коміра-стійки (висотою не менше 5 см). Комір буває суцільнов'язаним або пришивним, одинарним або подвій­ним. Виготовляють светри переважно із товстих трикотажних полотен

фанг і напівфанг.

Куртка - плечовий верхній одяг із рукавами, розрізом і за­стібкою згори донизу, з підкладкою і утеплювальною прокладкою або без них. Нерідко виготовляють із каптуром.

Рейтузи - вироби побутового і спортивного призначення, ви­готовляють суцільнов'язані і кроєні. Трикотажний поясний одяг, який щільно облягає нижню частину тулуба й ноги, кожну окремо до ступ­нів. Бувають чоловічі, жіночі, дитячі; виготовляють із вовняної, бавов­няної і напіввовняної пряжі і високооб’ємних ниток, з довгими або короткими штанинами. Складаються із торса і двох пагомілок. Пагомілки закінчуються штрипками, ластиком або підшиваються всередину з фіксацією еластичною тасьмою. У кроковий шов торса вшивають ластик. Край верху підшивається в підгин з еластичною тесьмою.

Штани - виготовляють різних фасонів. Можуть бути дво- або чотиришовними, верх штанів має подвійний пояс із трикотажного по­лотна або пояс з підкладкою із тканини, з прорізними або накладними кишенями. Низ штанів закінчується манжетами або в підгін. Застібка по центру, збоку або пояс на еластичній тасьмі. Бувають чоловічі, жіночі та дитячі. Різновиди штанів - шорти (вище колін), бермуди (до колін), гольф (нижче колін, манжети з застібкою).

Спідниці - поясний верхній жіночий або дівчачий одяг, яким вкривають нижню частину тулуба й ноги. Бувають костюмні й оди­ночні. Використовують у комплектах з джемперами, жакетами, жиле­тами і блузками. За конструкціями і фасонами не відрізняються ВІД спідниць із тканин. Спідниці із звичайних трикотажних полотен виготовляють з підкладкою з тканин, із формостійких полотен – без підкладки.

Блузки - плечовий верхній жіночий або дівчачий одяг, який

надягають на білизняний виріб. Виготовляють із осново в’язаних гладко в’язаних а бо ажурних трикотажних полотен для носіння заправленими в спідницю або навипуск. Відрізняються фасонами залежно від силуету,

Відрізняються фасонами, залежно від форми і довжини рукавів, форми коміра, застібки й виду оздоблення.

Сукні - плечовий жіночий або дівчачий одяг, яким вкривають тулуб стегна й ноги. Плаття шиють різноманітних фасонів і силуетів залежно від напряму моди, цільнокроєними або відрізними по лінії талії, з різною формою і конструкцією рукавів і комірів.

Костюми - одяг, що складається з двох або більше виробів. Бувають жіночі, дитячі і спортивні, дво-, три- і багатопредметні. Кос­тюми-двійки складаються із жакета (джемпера, жилета, блузки) і спідниці або штанів; або сукні і жилета; сарафана з блузкою або джем­пером. Костюми-трійки доповнюються жилетом, блузкою або іншими виробами, а багатопредметні ансамблі (комплекти) - шапочкою, шар­фом, рукавичним виробом або хусткою.

Костюми спортивного типу складаються з куртки або джем­пера з розрізом до середини стану на замок -„блискавку" і штанів, які мають різний крій, фасон, оздоблення та волокнистий склад. Виготов­ляють із вовняної, напіввовняної пряжі, високооб'ємних ниток. Для оздоблення по боках штанів, куртки, комірів і манжет використовують декоративні смуги, багатокольорові канти, а на грудях - емблеми.

Піжами - комплект трикотажних виробів, який складається з куртки (фуфайки, блузи) та штанів різної довжини. Бувають чоловічі, жіночі та дитячі. Виготовляють із ворсових, плюшевих або платувальних полотен.

Халати - плечовий верхній трикотажний одяг із розрізом зго­ри донизу, із застібкою або без неї (з поясом і великим запахом піло­ток). Виготовляють із плюшевих або ворсових полотен, для відпочинку і купання. Чоловічі шиють прямого силуету, з довгими рукавами, поясом, шалевим коміром. Фасони жіночих халатів більш різноманітні - прямі, розкльошені, з комірами різної форми, з кишенями, різними за довжиною рукавами.

Пальта - плечовий верхній одяг з рукавами, розрізом та закою згори донизу. Демісезонні пальта виготовляють із трикотажних полотен, дубльованих поролоном або штучним хутром на трикотажній основі. Шиють таких самих моделей і фасонів, що й пальта із тканин Пальта для дітей виготовляють з каптуром або з коміром і бочкою.

Костюми для дівчаток складаються із спідниці (вид А) або довгих штанів (вид Б) і одного із таких виробів: кофточки, жакета, жилета, джемпера.

Костюми для хлопчаків і дівчаток складаються із рейтузів і светра або джемпера. Нерідко випускаються гарнітури із трьох або чотирьох предметів (додаються шарф, шапочка і рукавички).

Білизняні вироби

Трикотажні білизняні вироби - вироби, які надягають безпосе­редньо на тіло, призначені для створення гігієнічних умов і теплового комфорту тіла, захищають шкірний покрив від контакту з верхнім та легким одягом. Трикотажна білизна за останні роки поступово ви­тісняє швейну і займає в загальному виробництві білизни питому вагу - до 75-80%:.

За призначенням білизняні трикотажні вироби поділяються на побутові н спортивні. До побутових виробів належать: фуфайки, каль­сони, труси, майки, гарнітури, комбінації, спідні сорочки, спідниці, віяні сорочки, піжами спальні, панталони, сорочки чоловічі та хлоп­чачі верхні.

До основних видів білизни для немовлят і дітей, ясельного та дошкільного віку відносять: кофтинки, сорочки, конверти, чепчики, пінетки, повзунки, пісочниці, комбінезони.

Фуфайка - чоловічий та хлопчачий плечовий одяг, який вкри­ває тулуб і частково (або повністю) стегна. Одягають безпосередньо на тіло. Складається із стану і рукавів. Стан може бути з круглим ви­різом горловини, обшитою бейкою або підігнутого, з розрізом спереду До середини стану і застібкою на три ґудзики, з довгими або корот­кими рукавами. Різновидом фуфайки є футболка.

Майка - трикотажний плечовий одяг з проймами без рукавів • застібки, яким вкривають тулуб і частково стегна. Майки бувають з однаковою або різною глибиною вирізу горловини спереду і на спині, виготовляють для чоловіків та хлопчиків.

Кальсони - чоловічий або хлопчачий білизняний виріб, яким тривають нижню частину тулуба й ноги, кожну окремо. Можуть бути довгими, укороченими до колін і кальсони-труси. Низ закінчується ластиком, у кроковий шов торса вшивають ластовицю, край верху під­бивається в підгін з прокладанням еластичної тасьми або на поясі з данини. Виготовляють з гладких або ворсових трикотажних полотен

Розпашонка - натільна білизна для немовлят довільної форми розрізом спереду донизу, з рукавами, коміром або без нього, яку надівають безпосередньо на тіло.

Сорочечка - натільна білизна, за кроєм подібна до розпашонки, але з розрізом у верхній частині спереду або зі спинки.

Кофтинка - одяг для немовлят, дітей ясельної та дошкільної груп із рукавами, розрізом згори донизу, із застібкою спереду, відкладним коміром або без нього, надягається на натільну білизну.

Повзунки - натільна білизна для дітей ясельного віку та не­мовлят у вигляді довгих штанців або напівкомбінезона, що вкривають ступні ніг.

Пісочниці - труси з нагрудником і бретелями, часто з кишенею на нагруднику.

Конверти для немовлят - виріб, що має форму конверта із застібкою або зав'язками спереду, для сну та прогулянки, з рукавами, каптуром або без них.

Чепчики - головний убір, складається з двох-трьох зшитих де­талей, шви розташовуються із зовні, щільно облягає голову, із зав'яз­ками під підборіддям.

Пелюшки, простиральце, підгузник - вироби із м'яких трико­тажних полотен, прямокутної форми, з обробленими краями. Вико­ристовуються для загортання немовлят і для захисту пелюшок від за­бруднення.

Спортивна білизна складається з майки, фуфайки, трусів, ку­пальних костюмів.

Майки - трикотажні вироби без рукавів, з глибоким вирізом ^горловини і пройм.

Фуфайки спортивні - одяг, який носять, як і сорочки, заправ­леними у штани або на випуск. Виготовляють із осново в’язаних фланельних і Малорозтяжних полотен, з довгими або короткими рукавами, з емблемами, кишенями або без них.

Труси спортивні складаються із двох частин, з'єднаних еластичною стрічкою. їх виготовляють для плавців, велосипедистів, гравців у водне поло,тощо.

Купальні костюми - комплект жіночого одягу, призначений для купання та демонстрації жіночих принад. Можуть бути суцільні (однопредметні) або складатися з бюзгальтера та трусів. Для чоловіків – плавки

Комбінація - плечовий жіночий одяг, який вдягають безпосередньо на тіло, має великі глибокі вирізи горловини і пройми. на плічках, із різної складності оздоблення мережив з полотном, напівприлеглим або вільного силуету зробленого з шовкових ниток.

Сорочки жіночі або дівчачі бувають денні й нічні, прилеглого, прямого або розширеного донизу силуету. Денні сорочки бувають із суцільнокроєними або пришивними бретелями, а також з короткими рукавами. Нічні - довгі й короткі, різних фасонів з короткими або довгими рукавами або без них, призначені для спання

Нижня спідниця - поясняй білизняний жіночий одяг, яким укривають нижню частину тулуба и ноги, бувають довжиною, використовують як чохол. За конструкцією і нижній частиш комбінації, низ і розрізи по бокових швах. мереживом. Виготовлять прямого (з одним або двома розрізами)

Панталони - трикотажний поясний виріб. Виготовляють короткі, продовжені і панталони-труси тесьми, низ заробляють на машині обробляють канвою і манжетами. Панталони-труси виготовляють суцільними у верхній край вшивають високорозтяжні нитки

Піжами - комплект одягу для сну, складаються з штанів та рубашки чи халата

ЛЕКЦІЯ

Сировинна база і напрями розвитку хутряної промисловості

Терміни за (ДСТУ 2174 - 93):

Хутрові шкурки - шкурки тварин, добутих на полюванні та мор­ським промислом, а також тих, що розводять у звіринницьких господарствах.

Кролівництво 13%

Інші свійські тварини

Вівчарство

Козівництво

Хутряні шкурки - шкурки, які одержують із шкур домашніх тварин.

Рис 1.1. Види надходження хутрово-хутряної сировини

До сировинної бази хутряної промисловості України входить продукція звіробійного промислу, звірівництва, кролівництва і окре­мих галузей тваринництва (вівчарство, козівництво).

Продукція звіробійного промислу з причин територіально-клі­матичних та інших умов займає невелику питому вагу як за кіль­кісним обсягом, так і за структурою. В Росії нараховується близько 100 видів хутрових звірів, у Європі майже 22, США та Канаді - 35, Південній Америці - 16, Австралії -10, Африці - 12 видів.

В Україні в останні роки робляться певні заходи щодо охорони, науково-обгрунтованого і раціонального використання землі, надр, рослинного і тваринного світу. Для охорони рідкісних видів тварин необхідно суворо дотримуватися правил і термінів полювання, спри­яти покращанню умов існування і відтворення тварин, збагачувати корисну фауну, не допускаючи при цьому знищення корисних звірів, проводити заходи щодо боротьби зі шкідливими звірами.

Охорона природи - це "проблема сторіччя," яка на сьогодні має велике державне і світове значення. В Червону книгу занесене ті види тварин, чисельність яких катастрофічно мала, і їм загрожує вимиран­ня. Охорона фауни ссавців має велике наукове і практичне значення, оскільки більшість цих тварин пов'язана із господарською діяльністю і життям людей.

Загальний перелік рідкісних видів, які охороняються, не може бути постійним, він змінюється залежно від чисельності тварин. Це стосується, насамперед, найважливіших видів, промисел яких повинен дозволятися, виходячи з їхнього систематичного обліку і прогнозів чисельності залежно від екологічних умов. У зв'язку з цим охорона і використання фауни повинні мати регіональний характер відповідно до природних умов. У ряді випадків слід вводити охоронний режим стосовно цілих фауністичних комплексів окремих регіонів. Охорона природи у заповідниках охоплює не тільки усі види звірів, а й увесь природний комплекс в цілому. В Україні найціннішими регіонами є Карпати, гори Криму, Таврійські степи.

Завдяки заповідниками вдалося зберегти від винищення чимало рідкісних цінних звірів (бобер річковий, видра, вихухоль та ін.).

Для збільшення кількості промислових звірів здійснюється акліматизація і реакліматизація корисних для людини тварин.

Акліматизація - пристосування популяції ввезених тварин до умов нового середовища. Звичайно, цей етап характеризується зрос­танням чисельності звірів, їх розселенням і пристосуванням до нових умов існування. Були завезені та акліматизовані ондатра, нутрія, норка американська, лисиця сріблясто-чорна та ін.

Реакліматизація - розселення тварин у ті райони, де вони ко­лись розводилися. Так, у промислово-мисливські господарства були завезені бобер, заєць-русак, вихухоль та ін.

Нині найбільшого розвитку набуло звірівництво. Вартість про­дукції звірівництва в загальному обсязі заготівлі шкурок становить близько 99%.

Найбільше маточне поголів'я має норка, значна частина припа­дає на сріблясто-чорну лисицю, голубого песця, нутрію.

В Україні 90% виробництва цінного хутра припадає на норку, 5% - на сріблясто-чорну лисицю, 4% - на песця, 1% - інші види.

Основні імпортери українського хутра - Італія, Греція, Туреччина, Іспанія, Німеччина, СІЛА, Японія.

Прогрес галузі став можливим завдяки великій і успішній нау­ково-дослідній роботі вчених і величезного досвіду, набутого звіроводами-практиками.

Постійне удосконалення способів розведення, утримання, від­годівлі тварин дозволило перетворити сучасні звірогосподарства на великі високоорганізовані й рентабельні підприємства із виробництва природного хутра.

Завдяки розробленим науковим методам розведення хутряних звірів у неволі вирішуються питання кормової бази звірівництва, створюються нові оригінальні види звірів, застосовуються ефективні методи діагностики і лікування хвороб.

Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних хутряних зві­рів у великій кількості, однорідних за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.

На сьогодні у звірівництві намітилася економічно обґрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) - з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормоприготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов'язане із селекційною роботою, дотриманням вимог годування й утримання, кваліфікацією звіроводів.

Кролівництво - важлива галузь тваринництва, що, крім м'яса, дає велику кількість дешевої сировини для хутряної промисловості.

Нині майже 95% кроликів розводиться в підсобних господар­ствах. Спрямований відбір і їх підбір сприяли тому, що кролики набули таких цінних господарсько-корисних ознак, як великі розміри, густий волосяний покрив гарних кольорів, довгий і густий пух. Цін­ним є також те, що кролики розмножуються протягом усього року.

Промислове значення мають 14 порід і порідних груп кроликів: шиншила, сірий і білий велетень, сріблястий, чорно-бурий, мардер, метелик і багато інших.

Вівчарство в Україні набуло широкого розвитку, яке ведеться за різними напрямами. Так, у невеликій кількості розводять, головним чином, метисів каракульницької породи, а на півдні - смушкової, у інших районах крім них - тонкорунної, напівтонкорунної, напівгрубововняної і грубововняної породи овець.

Різні зональні природно-кліматичні умови значною мірою впли­нули на концентрацію певних порід овець в окремих районах: асканійська та цигейська - в степовій зоні; каракульницька - в Дніпро­петровській, Кримській, Чернівецькій та Одеській областях; соколь­ська - в Полтавській. Основою вівчарської зони є степові області, де знаходиться понад 60%' усього поголів'я.

З метою збільшення обсягу виробництва продукції вівчарства і поліпшення якості проведено роботу зі спеціалізації та концентрації галузей, будівництва комплексів.

У хутряному виробництві використовуються шкурки ягнят і дорослих овець.

До інших галузей тваринництва, від яких можна отримати сиро­вину для хутряного виробництва, відносяться козівництво, розведення коней та великої рогатої худоби.

На сучасному етапі розвитку економіки розробляється концеп­ція переходу до ринкових відносин. Велику увагу потрібно приділяти інтенсифікації усіх видів виробництва, поліпшенню якості продукції, економії усіх видів ресурсів, впровадженню екологічно чистих технологій.

Рішення цих завдань у хутряному виробництві повинно дося­гатися шляхом удосконалення процесів переробки хутрової сировини, виробництва напівфабрикатів, кушнірських і пошивних робіт.

Основними напрямами модернізації переробки хутрової сиро­вини є:

• створення сучасного обладнання для первинної обробки шкурок;

• розробка екологічних способів консервування хутрової сиро­вини із замкненим циклом використання відпрацьованих роз­чинів консервантів;

• інтенсивна хімічна і ферментна обробка хутрової сировини для видалення розчинних супутніх речовин;

• оптимізація механічної обробки шкірної тканини;

• раціоналізація операцій жирування і знежирювання.

З метою забезпечення попиту населення в хутряних виробах удосконалюються методи обробки і підбирання напівфабрикатів, по­шивне виробництво. Велика увага приділяється розробці перспектив­них моделей головних уборів і одягу.

Таблиця 1.1

Кількість шкурок, необхідна для пошиття хутряних виробів, шт.

Види напівфабрикату	Жіноче пальто	Жіноче півпальто
Хребти шкурок білки	180-200	100-160
Каракуль, смушок	20-30	15-20
Шкурки: лисиці, песця	14-16	10-12
норки	50-60	40-50
нутрії	30-40	20-30
ондатри	60-80	40-«0

Класифікація хутрово-хутряної сировини

Хутрово-хутряна сировина - це ще не вичинені, тобто зняті з тушок і, як правило, законсервовані шкурки (шкури) хутряних звірів та свійських тварин, а також морського звіра, які за якістю волосяного покриву, шкірної тканини придатні для виготовлення виробів. За сезоном добування шкурки звірів і свійських тварин поділя­ють на зимові та весняні види.

До зимових видів відносять шкурки звірів, яких добувають у зимовий період через їхню найвищу якість волосяного покриву (соболь, лисиця, песець, білка, горностай та ін.).

Весняними видами хутрово-хутряної сировини називають шкурки звірів, яких добувають головним чином навесні або восени, оскільки у зимовий період вони перебувають у сплячці, а їхній про­мисел ускладнений (байбак, ховрашок, кріт та ін.).

До зимових видів свійських тварин відносяться шкурки собак, кішок, кролів, а також шкурки дорослих овець (осіннього забою).

До весняних видів відносяться шкурки молодняку овець, кіз, коней, великої рогатої худоби, північного оленя, який народжується в основному навесні.

Хімічний склад. Шкірний покрив складається з води, білків, жирів, вуглеводів і мінеральних солей.

Вода в парній шкурі (тільки що знятої з тварини) становить 75%. У шкурах молодих звірів води більше, ніж у шкурах старих.

Білки становлять 25-40% і представлені волокнистими білками (колаген, еластин, ретикулін, кератин) і глобулярними (альбуміни, глобуліни, муцини і мукоїди). Білки складаються з вуглецю (50-55%), кисню (19-24%), азоту (15-19%), водню (6,6-7,5%) і сірки (0,3-2,4%). Мінеральних речовин у шкурі приблизно 1 %. Вони представлені карбонатами, фосфатами, сульфатами, хлоридами натрію, кальцію, заліза, магнію.

Вуглеводи у шкурках представлені моно- і полісахаридами, їх не більше 2% сухого залишку.

Жири і жироподібні речовини розташовані в епідермісу, в саль­них залозах, термостатичному і сітчастому шарах дерми, у жирових клітинах підшкірної клітковини. За хімічною природою жироподібні речовини є різними.

Меланіни (пігменти) знаходяться у клітинах дерми та епідер­місу, надають колір ділянкам шкіри, що не покриті волоссям.

їхній колір змінюється від світло-рудого до чорного.

Ферменти (прискорювачі реакції) - речовини, що виробляються живою клітиною і беруть участь в обміні речовин.

Мінливість волосяного і шкірного покриву

Окремі шкурки кожного виду хутряної сировини відрізняються одна від одної товарними властивостями. В основі цих відмін лежать біологічні ознаки волосяного покриву і шкірної тканини, які змінюються під впливом різних чинників зовнішнього середовища (умов годуван­ня і утримання, статі, віку, сезону, географічного району проживання, індивідуальних особливостей організму).

Мінливість волосяного і шкірного покриву залежно від умов проживання і годування тварин. На властивості й будову воло­сяного покриву значно впливає спосіб життя звірів: наземний, підзем­ний, земноводний або водний.

Наземні звірі мають різко виражену різницю в опушенні окре­мих частин тіла: хребет завжди вкритий значно густішим та темнішим волосяним покривом ніж черево. На 1см хребта у наземних звірів припадає від 4 до 20 тис. волосин, на один покривний волос - від 4 до 20-30 пухових. Серцевина волоса займає від 50 до 94% діаметра. Шкірна тканина на хребті товстіша ніж на череві.

У земноводних звірів (видра, бобер, норка, нутрія, ондатра) чере­во вкрите більш густішим волосяним покривом ніж хребет. Кількість волосся на 1см² хребта більше ніж у наземних - від 10 до 50 тис. волосин, на один покривний від 30 до 200-300 пухових волосин. Сер­цевина волоса займає не більше 50% діаметра. Забарвлення волося­ного покриву і товщина шкірної тканини у більшості видів є майже однаковою.

Звірі, які проводять більшу частину життя під землею, вкриті одноманітним волосяним покривом. Напрямний і остьовий волос трошки довший за пуховий. Незначна різниця у щільності волосяного покриву на хребті та череві на 1см 12,5 тис. і 10,2 тис. волосин відповідно. Шкірний покрив на череві товстіший, ніж на хребті. Колір шкурки однаковий на усіх ділянках.

Волосяний покрив морських звірів залежить від віку. Наприклад, у малят тюленів він дуже густий, а у дорослих - грубий і рідкий, тому що під шкірою міститься товстий шар жиру. Довжина остьового воло­са тюленів 12-13мм, пухових 6-8мм. На 1см² волосяного покриву припадає майже 500 волосин.

Умови добування корму для диких звірів відіграють важливу роль для розвитку їх волосяного і шкірного покривів.

При розведенні звірів у клітках, створюючи їм відповідні умови утримання та годування, можна досягти значних змін розмірів шку­рок, кольору, висоти, густоти волосяного покриву.

Статева мінливість. Шкурки самців і самок звірів та домашніх тварин відрізняються низкою ознак. Шкурки самок більшості звірів дрібніші від шкурок самців і мають значно ніжніший і менш пишний волосяний покрив. Тільки у бобрів та американської шиншили самки крупніші за самців. Значна різниця у розмірах самок та самців (сікачів) у морських котиків. У деяких видів звірів самці відрізняються від самок забарвленням, а також більшою товщиною шкірної тканини. У гренландських тюленів обарвлення дорослого самця (лисуна) відріз­няється від обарвлення самки (утельги). У баранів волосяний покрив значно грубіший, а шкірна тканина товстіша порівняно із шкурами овець.

У норки значна різниця властивостей шкурок самців та самок. Шкурки самців мають значно жорсткіше волосся, потовщену шкіру, що впливає на призначення цього напівфабрикату.

Для вікової мінливості характерна зміна в будові та властивос­тях волосяного покриву і шкірної тканини залежно від віку тварини. Первинний волосяний покрив відрізняється від волосяного покриву дорослих звірів м'якістю, він легко повстяніє, низький; остьовий волос мало відрізняється від пухового. Шкірний покрив малят звірів тонкий, маломіцний. У зв'язку з низькою якістю такі шкурки біль­шості хутрових звірів не заготовляють.

Вікова різниця в якості волосяного і шкірного покривів свійсь­ких тварин і морського звіра дуже велика. Наприклад, шкурки ягнят каракульських і смушкових порід мають найбільшу цінність у перші дні після народження. При подальшому зростанні ягнят волосяний покрив переростає, завитки втрачають форму і якість шкурки знижу­ється.

Шкурки теляти північного оленя (пижик) до одного місяця мають найцінніший волосяний покрив із добре розвиненим пуховим волоссям.

Дитя тюленів (більок) у перший місяць життя втрачають пух­настий м'який волосяний покрив білого або жовтуватого кольору. Шкури дорослих тварин вкриті грубим низьким волосяним покривом без пуха.

Шкурки молодняка інших видів свійських тварин (козеня, опойок, лоша, пижик), віднесених до весняних видів, до певного віку мають високу якість волосяного покриву

Сезонна мінливість пов'язана із пристосуванням організму тва­рин до температурних змін зовнішнього середовища.

Кількість, характер і строки линяння тварин визначаються рядом чинників: віком і видом тварин, кліматом і умовами утримання й годування. Зимовий і літній волосяний покрив звірів більшості видів відрізняється за кольором густотою, висотою, різним співвідно­шенням остьового і пухового волоса, його формою і будовою. Зміна волосяного покриву тварин називається линянням.

У більшості тварин волосяний покрив линяє двічі на рік. Звірі, які впадають у зимову сплячку, після весняного пробудження линя­ють фактично протягом усього літа.

Линяння звірів різних видів залежить від певної пори року, при­чому в межах одного району звірі різних видів линяють по-різному залежно від кліматичних змін оточуючого середовища.

Залежність линяння від віку виявляється в тому, що у більшості видів звірів молодняк линяє пізніше, ніж дорослі тварини.

Спостерігається також залежність линяння від статі. Навесні самки звірів багатьох видів линяють раніше самців.

Шкірна тканина значно змінюється залежно від пори року за щільністю, товщиною і кольором. Восени шкірний покрив різко по­товщується, стає більш пухким, з великою кількістю жирових відкла­день. У тварин зимового забою шкурка порівняно тонка й щільна.

Навесні шкірна тканина знов потовщується, але не має жирових відкладень. Літні шкурки характеризуються потовщеною і грубуватою мездрою. У тварин з пігментованим волосом змінюється колір шкір­ної тканини залежно від пори року. З линянням пов'язане утворення темних плям на міздрі. Це пояснюється більш глибоким заляганням коренів волоса на цих ділянках.

Процес линяння хутрових звірів має визначену топографічну закономірність.

Линяння починається у визначених "центрах линяння" і далі розповсюджується у послідовності, що притаманна для кожного виду. У більшості хутрових звірів весняне линяння починається з голови, передніх лап, потім на шиї, лопатках, передня частина хребта, боках і завершується на хвості. При цьому змінюється і колір шкірної тка­нини.

Сезонна зміна товарних властивостей волосяного покриву і шкірної тканини є основною ознакою визначення сорту шкурок тва­рин, додатковою ознакою є інтенсивність пігментації шкірної тканини. Від сезонних змін волосяного і шкірного покривів тварин зале­жить розподіл шкурок за сортами і групами дефектів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Характеристика волосяного покриву і шкірної тканини шкурок у різні пори року (для більшості хутряних звірів)

Пора року	Волосяний покрив	Шкірна тканина	Оцінка якості шкурки
Зима	Повноволосий з щільним пухом і остю	Тонка, еластична	Сорт 1-й
Пізня зима	Трохи перестиглий, тьмянуватий	Сухувата	Сорт 1-й з пороками
Рання весна	Перестиглий, сухуватий	Суха	Сорт 1-й з пороками
Весна	Пух і остьовий волос випадають	Пігментована, потовщена, рихла	Нестандартна
Літо	Рідкий, майже без пуху	Тонка, суха	-II-
Рання осінь	Літній, рідкий, короткий, що росте	Товста, рихла, з великим вмістом жиру, пігментована	-II -
Осінь	Новий, напівволосяний	Потовщена, пігментована	Сорт 3-й
Пізня осінь або рання весна	Трохи недостиглий	Трохи потовщена із слабкою синюватістю	Сорт 2-й

Сорт шкурки визначається ступенем розвиненості волосяного покриву та властивостями шкірної тканини.

Зміна забарвлення волосяного покриву відповідно до зміни сезону року називається диморфізмом. Так заєць-біляк, ласка, песець білий влітку, мають волосяний покрив на хребті та боках брунатного кольору, а взимку - сніжно-білого. Сезонна мінливість забарвлення може бути повною (білий песець, горностай, ласка, заєць-біляк) і част­ковою (заєць-русак)

Географічний вплив. Якість шкурок звірів у межах одного виду залежить від району їхнього проживання, середовища існування. Найбільше вона виражена у наземних тварин, менше - у земноводних ¹ майже непомітна у підземних.

Температура оточуючого середовища впливає на розмір шку­рок, пишність, м'якість і колір волосяного покриву. Зі зниженням температури розміри тіла збільшуються, але тільки у межах певного інтервалу температури оточуючого середовища. Поза межами цього температурного інтервалу, при подальшій зміні температури, виника­ють зворотні зміни розмірів тіла звірів. Це пов'язано із терморегуля­цією організму.

Північні звірі мають густий, пишний волосяний покрив, тонку і щільну шкірну тканину.

У пустельних районах з різко континентальним, але менш хо­лодним кліматом, шкурки мають менш густий і пишний, але грубува­тий волосяний покрив із забарвленням рудуватого і рудого відтінків. Шкірна тканина середня за товщиною і щільністю.

Звірі, які живуть у вологому кліматі, мають більш грубіший во­лосяний покрив.

Шкірна тканина у звірів у різних районах проживання є теж різною: чим сильніше розвинений волосяний покрив, тим тонша шкірна тканина.

У зв'язку із географічною мінливістю більшість шкурок деяких звірів поділяють за кряжами.

Кряж - сукупність товарних властивостей (колір, висота, гус­тота, м'якість волосяного покриву, розмір шкурки), які притаманні для хутрових звірів одного виду, що водяться у певному географіч­ному регіоні.

Так, наприклад, шкурки білки, що добуті у східній частині Якутії, на Охотському узбережжі, Камчатці, в північних районах Чи­тинської області відносять до Якутського кряжу. Шкурки цього кряжу відрізняються особливо пишним шовковистим волосяним покривом темно-сірого кольору з блакитним відтінком. Шкурки білки, що добуті у європейській частині Росії, України відносять до Північно-Центрального кряжу. Вони мають грубуватий, менш пишний волосяний покрив темно-сірого або сірого кольору, з рудою смугою по хребту (горболисість).

Виключення складають тільки шкурки горностая. їх товарні властивості практично однакові не залежно від регіону проживання. Але за стандартом шкурки горностая поділяють на вісім кряжів залежно від різниці у первинній обробці (відкритий або закритий огузок, міздря із знятою плівкою або без неї, лапки з костями або без кісток та ін.).

Індивідуальна мінливість - це зміни у межах одного виду, які мають індивідуальний характер і обумовлені спадковістю або відміна­ми в умовах існування. Індивідуальна мінливість може виявлятись у забарвленні, висоті, густоті, м'якості волосяного покриву, розмірі шкурок. Найбільше виявляється індивідуальна мінливість у забарв­ленні звіра. Індивідуальна мінливість у окремих видів виражена слабо (бобер, видра), у інших - сильно (білка, соболь, куниця).

У свійських тварин індивідуальні відмінності теж помітні. На­приклад, у шкурах каракульських ягнят поряд із відмінностями щодо забарвлення дуже виразно помітні відмінності характеру, будови і розмірів завитків.

Інколи трапляються шкурки з різними відтінками забарвлення волосяного покриву, що відрізняються від типового. До них відно­сяться випадки альбінізму, меланізму, хромізму.

Шкурки повних альбіносів мають білий, грубуватий і досить рідкий волосяний покрив. У них рожевий кінчик носа, червоні очі й білуваті кігті. Альбіноси зустрічаються серед усіх видів звірів. У деякої частини альбіносів забарвлення волосяного покриву значно менше, ніж у нормальних тварин, але воно не чисто біле. Це поясню­ється повною або частковою відсутністю пігменту у волосяній та шкірній тканині.

Меланізм спостерігається за наявності лише чорного пігменту. Меланісти бувають повні й часткові. Трапляються чорні вовки, лиси­ці, зайці, нутрії, норки тощо.

Хромісти мають яскраво руде забарвлення за рахунок жовтого пігменту, зустрічаються вони серед тхорів, вовків й інших звірів.

У окремих звірів волосяний покрив має сивий волос (бобер, соболь).

Мінливість у забарвленні викликає необхідність поділяти шкур­ки під час сортування за кольоровими категоріями.

Практичне значення індивідуальної мінливості полягає у тому, що оригінальне забарвлення хутра можна передати багатьом тваринам шляхом селекційної роботи. Прикладом можуть бути норки, нутрії, каракуль та ін.

Первинна обробка шкурок

Якість хутряної сировини залежить від природних властивостей і від якості первинної обробки. При незадовільному проведенні опе­рацій первинної обробки виникають різні дефекти, які значно знижу­ють якість шкурок, а інколи переводять їх на брак.

Первинна обробка складається з підготовки тушки тварини до знімання шкурки, знежирювання, правлення і консервування. Мета первинної обробки - приведення шкурки в такий стан, за якого досить довго зберігалися б властивості волосяного покриву і шкірної тканини.

Існують три основних способи знімання шкурок: панчохою, трубкою, пластом

Панчохою знімають шкурки з колонка т ласки, а інколи і соболя. При зніманні шкурок підрізи роблять нав­коло рота, підрізаючи носові хрящі, після чого поступово стягують шкурку до озадка.

Трубкою знімають шкурки з більшості звірів: роблять основні розрізи по задньому боку задніх лап, по внутрішньому боку передніх лап, по озадку. Шкурку стягують від озадка до голови.

При зніманні пластом роблять три розрізи: поздовжній - від нижньої губи по середній лінії черева, і два поперечних - по лініях на рівні задніх і передніх лап. Цей спосіб використовують для знімання шкур з великих тварин, а також з більшості весняних видів.

Знежирювання - це видалення з міздри жирових відкладень. Необхідність знежирювання викликана рядом обставин: підшкірний жир запобігає випаровуванню вологи під час сушіння шкурок.

Правлення - це насаджування шкурок на спеціальні правила певної форми (відповідно до стандарту). Форма правил залежить від виду тварини, способу знімання. Наприклад, шкури, зняті пластом, правлять на дошках, рамах, щитах.

Усі шкури насаджують на правила міздрою назовні. Після під­сихання шкурки вивертають і досушують волосом назовні.

Консервування - видалення вологи з шкурок і створення в них несприятливих умов для розвитку гнильних мікробів. Для консерву­вання хутряних шкурок використовують такі способи консервування: прісносухий, мокросолений, сухосолений, кислотно-сольовий і ква­шення.

Прісно-сухе консервування - це сушіння шкурок без використання консервуючих речовин. Цим способом консервують більшість видів хутрової сировини, крім каракулю.

Сушать при температурі 20-35°С, що забезпечує рівномірне зне­воднення шкурок як за площею, так і товщиною. Відносна вологість повітря повинна бути 35-50%. Шкурки сушать під навісами для запо­бігання попадання сонячних променів.

Мокро-солене консервування основане на властивості кухонної солі частково зневоднювати шкурки: нею посипають або її втирають у міздру. Після чого шкурки витримують у штабелях декілька днів. Складають шкурки або міздрею до міздри, або міздрею до волоса. Бажано до солі додавати антисептики.

Шкурки можна консервувати тузлучним методом у сольовому розчині певної концентрації (тузлук).

Сухо-солене консервування - це висушування шкурок, законсер­вованих попередньо мокросоленим способом. Цей спосіб в основному використовується для консервування шкурок ягнят каракулівницьких порід.

Кислотно-сольове консервування - це обробка шкурок сухою сумішшю, яка складається з 85% кухонної солі, 7,5% алюмінієвого галуну і 7,5% хлористого амонію. Після чого шкурки витримують 4 -5 днів на стелажах. При кислотно-сольовому способі сировина част­ково отримує властивості вичинених шкурок. Кухонна сіль зневоднює шкірну тканину, алюмінієвий галун дубить, а соляна кислота, що утворюється під час гідролізу хлористого амонію, утворює пікелювальну дію.

Консервування квашенням - це доконсервування сухо-солених каракульських шкурок. Розчин для квашення складається з вівсяного _або ячмінного борошна грубого помолу, солі й води. Цей спосіб вико­ристовують на спеціальних каракулевих заводах, що переробляють каракуль на експорт.

Заморожування - сушіння шкурок на морозі. Волога, що міс­титься в шкурі, під час замерзання при розширенні розриває і розпу­шує волокна дерми. Міцність шкурок при цьому значно знижується. Крім того, при підвищенні температури шкурки можуть загнивати. Тому цей метод використовується досить рідко.

Опромінювання - перспективний спосіб консервування сировини. Використовують опромінювання гамма-променями і прискореними електронами, можливе використання інших видів опромінювання. Ефективне використання цього способу в поєднанні з мокросолінням.

Стандартизація і сортування сировини

Усі операції з приймання і сортування хутрової сировини необ­хідно використовувати відповідно до стандартів. Введення стандартів забезпечує єдину систему приймання і сортування шкурок, що є обов'язковим для усіх ланок заготівельних і експортуючих організацій, а також для переробних підприємств. Це сприяє найбільш раціо­нальній заготівлі сировини, стимулює підвищення її якості шляхом встановлення нижчої оцінки шкурок з дефектами, які випускають при недбалій первинній обробці, та спрямовує селекційну роботу звірогосподарств, кролівників та інших господарств на встановлення дифе­ренційованої оцінки шкурок тварин різних порід, забарвлення і якості волосяного покриву.

Стандарти введено на окремий вид сировини або на групу видів. Кожний стандарт складається в основному з таких розділів: технічні вимоги, методи випробовування, маркування, упакування, транспор­тування. Після цих розділів наведено таблиці оцінки якості шкурок залежно від сорту, групи дефектів, розмірів. Наприкінці більшості стандартів подано характеристику специфічних дефектів, притаман­них даному виду (табл. 1.4).

Шкурки звірів з досить виявленою географічною мінливістю під час сортування поділяють на кряжі. Кряж об'єднує шкурки одного виду звірів з певного району, які відрізняються характерними товар­ними властивостями від такого ж виду з інших районів. Основні ознаки, якими керуються при визначенні кряжу, є колір, пишність, шовковистість, густота, м'якість волосяного покриву, розмір шкурок, товщина міздри. Кількість кряжів для шкурок різних видів може бути різною. У стандартах перераховуються кряжі, наводиться перелік основних районів, з яких вони надходять, а також наводяться ознаки волосяного покриву і шкірної тканини кожного виду.

За розмірами поділяються шкурки тих видів, площа яких різко відрізняється залежно від віку і статі (видра, горностай, колонок та ін.).

Розмір шкурок визначається їх площею (см², дм²) або, в окремих випадках, довжиною шкурки. Площа шкурок, знятих панчохою або трубкою, зазвичай визначається множенням довжини шкурки від міжвіччя до основи хвоста на подвійну ширину, виміряну посередині шкурки. Довжину каракульських шкурок визначають від основи шиї до основи хвоста.

Більшість шкурок поділяють на три групи, але деякі - на дві (лисиця чорно-бура, ондатра, песець голубий), на чотири (нутрія), на п'ять (бобер річковий, котик морський) і на шість груп (єнотоподіб­ний собака, лисиця кліткового розведення).

Шкурки тварин, забарвлення яких змінюється залежно від інди­відуальної мінливості, кряжу, породи, за стандартами поділяються на ряд кольорових категорій. У стандартах зазначено, на які кольорові категорії необхідно поділяти шкурки під час сортування, і яким забар­вленням характеризується кожна кольорова категорія. Визначаються вони органолептично. Щоб визначити, до якого кольору відноситься шкурка, враховують основне забарвлення, його відтінки, а також колір остьового і пухового волосу. Часто колір пуху визначається біля основи і на кінці.

На сорти поділяються усі види тварин за винятком окремих видів.

Сорт - це сукупність товарних властивостей, притаманних шкуркам даного виду, добутих у певну пору року і які мають, у зв'язку з цим, приблизно однаковий ступінь зрілості (розвиток) волосяного покриву.

Шкурки більшості видів тварин поділяють на три сорти. Деякі особливо цінні види шкурок (соболь, видра, кліткова норка, вихухоль, песець голубий, нутрія) поділяють на два сорти. Деякі недорогі види сировини, з метою спрощення їх сортування (ховрашок, піщаник), також поділяють на два сорти.

На сорти не поділяються малоцінні весняні види звірів (кріт, ховрашки усіх видів, крім піщаника, хом'як, бурундук, сліпець, соня-вовчок, тушканчик, шкури лошат, ягнят, козенят, тюленів, крім білька).

У стандартах наводяться дані про кількість сортів кожного виду, а також дається характеристика стану волосяного покриву і шкірної тканини шкурок кожного сорту.

Перший сорт - це шкурки повноволосі, з густим волосяним по­кривом, з розвиненим покривним і пуховим волосом. Шкірна тканина без синяви, або з легкою синявою, тонка, щільна. Шкурки добувають взимку.

Другий сорт - волосяний покрив шкурок менш повноволосий з недосить розвиненим покривним і пуховим волосом. Шкірна тканина має синявість, потовщена. В основному шкурки пізньоосінньої і ранньовесняної здобичі.

Третій сорт, коли волосяний покрив ріденький і низький по усій площі, складається з коротких остьових і пухових волосин. Шкір­на тканина має синій колір, потовщена. Шкурки осінньої здобичі.

Шкурки 1-го сорту оцінюють як - 100%, 2-го сорт - 75-80%, 3-го - 50%, 4-го - 25% шкурок 1-го сорту.

За наявністю дефектів волосяного покриву і шкірної тканини шкурки поділяють на групи дефектності залежно від розміру і кіль­кості дефектів.

До дефектів відносяться пошкодження волосяного покриву і шкірної тканини шкурок або недоліки їх первинної обробки.

Залежно від ступеня впливу на товарну цінність шкурок розріз­няють дефекти, що враховуються під час оцінювання властивостей шкурки і дефекти, що не враховуються, тобто які майже не впливають на цінність шкурок (допуски). До того ж у різних видів сировини одні й ті ж дефекти, залежно від їх впливу на якість шкурок можуть вра­ховуватися або не враховуватися.

Залежно від обставин і часу утворення дефекти поділяють на прижиттєві та посмертні. Прижиттєві дефекти виникають в результаті линяння тварин, поганого годування і утримання, захворювань, меха­нічних і хімічних пошкоджень. Посмертні виникають під час вполювання, а також при забої, первинній обробці, при упакуванні, збері­ганні й транспортуванні шкурок.

Основні дефекти, що трапляються на сировині, такі:

Короста - пошкодження шкірного і волосяного покривів внаслідок ураження шкури хворобою.

Болячки - пошкодження шкірного покриву в результаті захворювань або механічних травм.

Залисини - виникають не тільки внаслідок шкірних захворювань, а й в результаті прижиттєвих механічних пошкоджень.

Закуси - пошкодження шкірного і волосяного покривів у результаті укусів тварин.

Реп'ях - засмічення вовни овець насінням реп'яха, навколо якого повстяніє волосяний покрив.

Небажаний відтінок волосяного покриву - буруваті або ледь брунатні відтінки.

Діри - наскрізні отвори в шкірній тканині.

Підрізи - лінійні підрізи з боку дерми глибиною більше 1/3 товщини шкірної тканини.

Порізи - лінійні розрізи шкірної тканини, що утворилися під час зні­мання або знежирювання шкурки.

Прирізи - шматки м'яса, жиру, сухожиль, залишених на шкурках під час знімання.

Прілість і теклість волоса - пошкодження ділянок шкурки мікробами з боку волосяного покриву шкірної тканини в результаті недбало про­веденого консервування.

Біглість - втрата вологи шкури при витримуванні її на морозі. У ви­морожених шкурок шкірна тканина пухка, білувата.

Ороговіння - жорстка шкірна тканина на окремих ділянках або по усій площі в результаті сушіння на сонці.

Пліснявілість - руйнування шкірної тканини під час зберігання сиро­вини у сирому і темному приміщенні.

Прілість - розпад шкірної тканини гнильними мікробами під час збе­рігання шкурок у сирому приміщенні.

Зламини - глибокі тріщини і надломи з боку епідермісу, які виника­ють при різкому згинанні під час упакування і зберігання.

Залежно від виду, шкури більшості тварин поділяють на три або чотири групи дефектів.

Для кожного або кількох дефектів у стандартах визначено до­пустимі по кожній групі розміри і ступінь їх виявлення.

До нестандартних відносяться шкурки з дефектами, розмір яких перебільшує норми, встановлені для останньої групи, а також пріли­ни, горілі, пошкоджені міллю, шкіроїдом шкурки. Нестандартні оці­нюються в 25, 15 або 7% вартості шкурок першого сорту залежно від того, наскільки дефекти перевищують норми останньої групи.

Вищенаведено основні ознаки сортування більшості видів сиро­вини, але деякі види поділяються за кольорами (лисиця червона, сріблясто-чорна, чорно-бура, платинова, норка кліткова, нутрія та ін.), групою сріблястості (лисиця чорно-бура, сріблясто-чорна і сріблясто-чорна біломорда).

Сортування весняних видів свійських тварин і морського звіра має певні особливості, пов'язані з віковою мінливістю. Так, у стан­дартах за віковими категоріями поділяються шкурки лошат, північ­них оленів, морського звіра.

За основу визначення якості каракулево-смушкової сировини взято відміни форми, розміри, пружності та щільності завитків, тов­щини шкірної тканини. До уваги береться також вікова мінливість, колір, наявність дефектів на шкурах.

Класифікація і асортимент хутряних виробів

До продажу надходять хутряні напівфабрикати і готові хутряні вироби. Класифікують хутряні вироби за:

цільовим призначенням: верхній одяг; хутряні деталі для одягу з тканин і шкіри; головні убори; жіночі хутряні убори; хутряна галан­терея; побутові хутряні вироби; пластини і хутро;

статевовіковою ознакою: жіночі, чоловічі, дитячі та підліткові (головні убори);

видами: хутряний одяг (пальта, напівпальта, жакети, піджаки, жилети, куртки); хутряні деталі для одягу (коміри, підкладки, опуш, обробки, манжети); головні убори суцільнохутряні та комбіновані; жіночі хутряні убори (горжетки, пелерини, напівпелерини, палантини, шарфи, муфти); хутряна галантерея (рукавички, рукавиці, панчохи, шкарпетки); хутряне взуття (туфлі кімнатні, черевики, унти); побутові вироби (ковдри, пледи, килими, спальні мішки); пластини з різних видів хутра, скрої (табл. 3.2);

фасонами;

розмірами (повнотою); видом хутра;

конструкцією (волосяним покривом назовні або всередину, на хутряній підкладці, з верхом і підкладкою з хутра);

обробкою волосяного покриву або шкірної тканини.

Товарна група	Статевовікова підгрупа	Вид виробу	Розмір	Зріст	Особливі прикмети
Хутрові деталі одягу із тканини, шкіри	Жіночі Чоловічі Дитячі	Комір Комір Комір Опуш, манжети, хутряні підкладки	44-60 44-60 24-48		Фасони: прямий, стойка шалевий, апаш, коломбіна
Хутрові жіночі убори	Жіночі	Горжетка			Із цілих шкурок з лапками, голівками, хвостом
		Пелерина Напів-пелерина			Накидка на шовковій підкладці, що закриває спину, плечі, руки
		Палантин			Широка смуга довжиною 200-250 см ширина 30-50 см
		Хутряний шарф			Смуга 100-200 см, шириною 10-70 см
		Фасонний комір			Закриває шию і груди на шовковій підкладці
		Муфта			Круглої або овальної форми для зігрівання РУК)
Хутрові головні убори	Жіночі Чоловічі Підліт­кові Дитячі	Шапки	54-62 54-64 54-58 49-55	1-ІІІ

Жіночий одяг. До асортименту жіночого одягу входять манто, пальта, напівпальта, жакети, жилети, куртки.

Манто відрізняється від пальта шириною пройм, відсутністю застібки. Права пілочка доходить майже до пройми. Виготовляють манто в невеликих кількостях з цінних видів хутра.

Пальта, напівпальта і жакет в основному розрізняються за дов­жиною (від лінії пришивання коміра до країв подолу): пальта — 112— 120 см; напівпальта - 80-100 см; жакет - 65-75 см.

Жилет - виріб без рукавів довжиною 60-70 см. Жилети виго­товляють волосяним покривом назовні або всередину.

Куртка - одяг із застібкою спереду, довжиною 70-75 см, з кап­туром або без нього.

Жіночий одяг виготовляють з натуральних, фарбованих, стри­жених, щипаних шкурок, а також з овчини особливої обробки, з обробкою шкірної тканини "під велюр", з плівковим покриттям. Об­робка залежить від хутра і моди. Фасони пальт, напівпальт і жакетів різноманітні: одно - і дво­бортні, прямі, прилягаючі, напівприлягаючі, з поясом або без нього, з рукавами різних фасонів.

Мода визначає і розташування шкурок у виробах (поздовжнє, поперечне, паркетом, ромбиками), а також способи розкрою.

рахунок використання шубної овчини кольорового фарбування з облагородженим волосяним покривом, підвищення якості обробки шкірної тканини і покращання конструкції виробів. Відмінність цих виробів від хутряних полягає в тому, що їх виготовляють одношаро­вими: овчина служить матеріалом для верху і підкладки. Такі вироби мають велику зносостійкість.

Чоловічий одяг. Пальта, напівпальта, піджаки, штани, комбіне­зони, жилети.

Хутряний одяг для чоловіків виготовляють з натуральних або фарбованих шкурок собаки, лошати, опойка, шкур морського звіра, овчини хутряної і шубної й інших видів напівфабрикатів.

Пальта і піджаки випускають різних фасонів: одно - і двобортні, з хлястиком, з прямим коміром, з кишенями.

Жилети шиють з тканини на хутряній підкладці, а також з шуб­ної овчини. Жилети з верхом із тканини на хутряній підкладці можуть виготовлятися з цілих шкурок, окремих частин, з кушнірних шматків. На жилети використовують дешеві види напівфабрикатів: кішки, собаки, кролика, к