Економіка регіону — ланка єдиного господарського комплексу

Регіоналізм у сфері економіки є свідченням децентралізації господарської діяльності і управління та підвищення ролі місце­вого самоврядування. Зберігається актуальність пошуку шляхів поєднання інтересів окремих регіонів із загальнонаціональними, створення механізмів, які б забезпечили економічні основи ціліс­ності країни і недопущення неоправданої територіальної та гос­подарської замкнутості і обособленості. Це обумовлено тим, що іноді регіоналізм сприймається як всеохоплююче зосередження владних повноважень на рівні регіону чи повна його господарсь­ка самостійність у вирішенні питань загальнонаціонального зна­чення, питань власності на майно і вироблені в регіоні товари, на природні ресурси тощо. Таке розуміння самостійності господар­ської системи регіону не має перспективи, воно економічно і по­літично недоцільне.

Регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діалектика окремого і загального розкриває взаємозв'язок між ними, згідно з яким окреме неможливе без загального, як і загальне неможливе без окремого, яке є субстратом загального. Загальне завжди взає­мозв'язане з конкретним, а конкретне завжди перебуває під впливом загального. Ця єдність і залежність, а разом з тим і особ­ливість як філософські категорії повною мірою проявляються у взаємовідносинах регіону і держави.

З географічного погляду регіон завжди є частиною якоїсь те­риторії, що за масштабами перевершує регіон. З господарського погляду економіка регіону — це ланка господарського комплексу країни, яка розміщена на певній частині її території. Економіка регіону базується на мікроекономічній виробничій функції, тобто врахуванні найбільш ефективної дії місцевих чинників виробництва — робочої сили, ресурсів, економічних зв'язків конкретних під­приємств тощо. Для економіки регіону найбільш притаманні ри­си саморегуляції через попит і пропозицію, рівень конкуренції в межах регіону, форми власності.

Економічний розвиток регіону базується на мікроекономічних відносинах — відносинах між підприємствами, ринками товарів і послуг, засобами виробництва і виробничою та соціальною ін­фраструктурою. Для економіки регіону притаманна широка взає­модія між усіма суб'єктами господарювання, що відображає інте­граційний процес і характеризує комплексність і збалансованість його розвитку.

Таким чином, економіка регіону відображає здатність різних економічних суб'єктів ефективно здійснювати господарську діяль­ність на внутрішньорегіональному рівні. Разом з тим особливість регіонального розвитку є основою для міжрегіональної взаємодії, тобто виходу на макроекономічну систему країни в цілому з по­зицій вирішення власних (регіональних) економічних завдань. Зазначені особливості економіки регіону як сутнісні ознаки і ви­окремлюють її від регіональної економіки.

Регіональна економіка щодо економіки конкретного регіону виступає макроекономічним середовищем. Це середовище ство­рюється, наприклад, єдиною на національному рівні монетар­ною системою, дією інфляційних чинників, впливом чинників міжрегіональної дії, зокрема, ефективнішого функціонування транспортної системи, встановленням валютних курсів тощо. Регіональна економіка вирішує питання просторового розвитку національного господарства, у тому числі і вирівнювання рівнів розвитку бідних та депресивних регіонів у межах загальнодер­жавної економічної системи, тобто питань міжрегіонального розвитку — від метропольних регіонів до периферійних, як пра­вило, слабо розвинутих. Якщо регіональна економіка охоплює найбільш загальну картину просторового розвитку, то економі­ка конкретного регіону концентрує увагу на просторовому роз­витку локального рівня з власною внутрішньою політикою еко­номічного розвитку, виступаючи складовою регіональної еко­номіки. Вона не може претендувати і на роль суб'єкта міжнаро­дного права з повними функціями. Регіон, навіть найбільш роз­винутий, не може виконувати функції господарського регулю­вання для інших регіонів. Для регіону більш характерні ознаки цілісності, ніж для регіональної системи, яка включає сукуп­ність регіонів. У правовій сфері конкретний регіон не має тих повноважень, які притаманні для національної господарської системи.

Регіон як низова ланка господарства реалізує соціально-економічну політику держави. Через регіони відбувається управ­ління економікою країни з урахуванням місцевої специфіки. Еко­номічні взаємовідносини регіону з загальнонаціональними знач­ною мірою регулюються через систему управління. Для цього в законодавчих і нормативних актах визначені для кожного пері­оду соціально-економічного розвитку країни принципи розподілу повноважень між центром і регіонами, методи регулювання гро­шово-кредитної, амортизаційної та податкової політики, зовніш­ньоекономічні відносини та ін.

Розвиток економіки регіону розглядається центральними ор­ганами з позицій місцевого самоврядування, визначення функцій і взаємодії територіальних органів різних рівнів. Вихідною пози­цією управління господарським комплексом регіону є його комп­лексний розвиток і задоволення на цій основі соціально-еко­номічних потреб його населення. Комплексний розвиток регіону передбачає розвиток виробничих і соціальних комплексів, які мають включати такі необхідні інфраструктури! блоки, як буді­вельний, житлово-комунальний, соціально-культурний, оздоров­чий, освітній, торгово-сервісний, побутового обслуговування та ін. Господарство регіону повинно розвиватись значною мірою на ба­зі регіональної та муніципальної власності, місцевих бюджетів, ефективного використання місцевих ресурсів тощо, утворюючи таким чином єдину економічну систему. У сучасних умовах, ко­ли регіональні суб'єкти наділені значними повноваженнями і можливостями внутрішньорегіонального управління, складають­ся умови, за яких регіони несуть відповідальність за реалізацію загальнодержавної регіональної соціально-економічної політики, самовідтворення і розвиток регіону, самозабезпечення основних стандартів життєдіяльності населення.

У несприятливих умовах, які можуть складатися у певних регіо­нах, втрачається здатність відтворення економічних чи соціальних процесів. Це стосується, наприклад, зниження темпів економічного розвитку у зв'язку з втратою ринків збуту продукції, погіршення якості сировинної бази та іншими негативними чинниками. Серед соціальних чинників, дія яких може негативно позначитися на фу­нкціонуванні економіки, слід відзначити зниження якості трудового потенціалу, втрату здатності його зростання. У таких умовах еко­номіка регіону може перейти у фазу стійкого спаду, що негативно позначиться на рівні життя населення. Такі регіони належать до депресивних. Особливістю їх є те, що вони не можуть самостійно вийти з цього стану, тоді зростає роль держави, яка шляхом пере­розподілу ресурсів, а також створенням спеціальних економічних механізмів (податкових, фінансових) може сприяти вирішенню питань активізації розвитку регіону, підтриманню стабільності відтворення в регіоні. Це і є метою регіонального розвитку як од­ного з найважливіших державних інтересів.

Важливу роль у виконанні функцій самоврядування в регіоні пок­ладено на фінансово-бюджетну діяльність. Сучасна правова база ще не повністю відповідає вимогам реалізації соціальних функцій у ре­гіоні. Бюджети територій не концентрують достатніх ресурсів для виконання поставлених перед ними завдань. Оскільки регіони не-

однакові за своїм економічним потенціалом, то формуються регіо-ни-донори і дотаційні регіони. Ці об'єктивні умови примушують державу з позицій єдиного господарського комплексу впливати на бюджети окремих територій через трансферти, надання дотацій та інші економічні механізми регіональної орієнтації, без яких немож­ливо було б вплинути на природну неоднорідність економічного розвитку регіонів. Таким чином, механізм перерозподілу загально­національного багатства з метою підтримки окремих регіонів свід­чить про єдність господарського комплексу країни, в якому еконо­міка кожного конкретного регіону виступає як окрема ланка.

Якщо у великому регіоні проблема депресивності економічно­го розвитку характерна лише для окремої його частини, тобто субрегіону нижчого рангу, то тоді питання активізації його гос­подарської діяльності вирішується через розроблення та запрова­дження регіональних програм розвитку з найбільш важливих га­лузей економіки. Джерелами фінансування цих програм можуть бути регіональний, а в окремих випадках і національний бюджети. В умовах ринку прерогатива повинна належати суб'єктам господа­рювання регіону, виробленню та самостійному прийняттю рішень і їх реалізації. Органи управління в регіонах повинні усвідомити нову ситуацію у зв'язку з ринковими умовами господарювання і пере­конатись у її вигідності для розвитку регіональної економіки.

Найбільш вагомим важелем регіонального регулювання є бю­джетне регулювання просторової (регіональної^-) економіки. Цей механізм поєднує як достатній рівень централізованого управ­ління, так і високу регіональну самостійність. Міжбюджетна мо­дель набула найбільшого використання. Бюджетний механізм ре­гулювання територіальних соціально-економічних процесів зас­тосовується в ході ринкових відносин і в інших країнах Східної Європи. У зв'язку з обмеженістю бюджетних ресурсів створю­ється можливість вирішення проблем економічного розвитку ли­ше окремих регіонів. Як правило, до них відносились депресивні регіони та регіони пріоритетного розвитку.

Таким чином, поєднання централізованих механізмів регіональ­ного розвитку як окремих ланок єдиного господарського комплек­су з активною діяльністю регіональних владних та економічних структур кожного конкретного регіону може забезпечити при­скорений розвиток регіонів. Економіка кожного конкретного ре­гіону відчуватиме значний вплив центральних органів завдяки прийняттю рішень, які сприяли б ефективному розвитку регіональ­ної ініціативи в галузі використання регіональних переваг, ефек­тивному використанню наявних ресурсів і умов.

Рис. 4.2. Економіка районів

Економіка кожного регіону має свою внутрішню структуру, механізми управління і функціонування (рис. 4.2). Однак вона не є обмеженою та ізольованою. Завдяки міжрегіональним зв'язкам економіка окремого регіону є частиною економік інших регіонів і таким чином національної економіки в цілому. Економіці кожно­го регіону притаманні і внутрішня територіальна дискретність — кожен регіон поділяється на дрібніші субрегіони згідно з адмініс­тративно-територіальним чи іншим поділом території. Найбільше значення для економічного розвитку територій має їх поділ з по­зицій територіального поділу праці, адміністративно-економіч­ного управління, виділення територій з різним станом ринків праці, товарів, послуг тощо. Саме такі ринкові елементи є інтег­раторами економік різних регіонів, перетворюючи господарство кожного регіону в єдину господарську систему країни, а іноді бе­ручи участь і у формуванні транснаціональних регіонів. Таким чином, економіка регіону являє собою складну систему взаємо­дій регіональних, субрегіональних (внутрішньорегіональних) і між­регіональних елементів, утворюючи єдиний економічний простір. Єдності цьому простору надає загальнонаціональне законодав­ство з економічних питань, єдина грошово-кредитна система, функ­ціонування загальнонаціональних виробничих систем (енергети­ки, транспорту, зв'язку та ін.). Складовими єдиного економічного простору є ринкова інфраструктура, національні ринки товарів, послуг, праці, капіталів. Найважливішим гарантом цієї єдності є Конституція, якою передбачена територіальна єдність держави.