![]() |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
|
Сутність і роль у забезпеченні обороноздатності держави і розвитку економіки. Оборонно-промисловий комплекс (ОПК) є визначальною складовою воєнної сфери держави. Це — сукупність промислових об'єктів будь-якої власності чи підпорядкування, які виконують або можуть виконувати державне замовлення з виробництва оборонної продукції. До ОПК належать підприємства і організації з розробок і виготовлення озброєння, військової техніки, обмундирування, спорядження і матеріалів, спеціально розрахованих і виготовлених для використання у воєнній організації держави та в її силових структурах.
Одночасно підприємства оборонно-промислового комплексу виготовляють продукцію цивільного призначення.
У розвинутих країнах світу істотними завданнями, вирішення яких забезпечується функціонуванням ОПК, є розроблення і виробництво воєнно-орієнтованих технологій і продукції подвійного призначення, а також просування на світовий ринок озброєнь деяких систем і зразків озброєння і військової техніки.
Основною метою функціонування ОПК є постійна підтримка воєнно-економічного потенціалу країни на рівні, який забезпечує обороноздатність та безпеку України і реалізацію її національних інтересів. Прерогатива організації розвитку і забезпечення його функціонування належить державі.
Таким чином, оборонна промисловість — це сфера економіки, що визначає матеріально-технічну основу обороноздатності держави.
Досвід розвинутих країн свідчить, що здійснення науково обгрунтованої військово-технічної політики дає змогу державі ефективно впливати на технологічний розвиток усієї економіки.
Інтенсивність військово-технічного співробітництва і взаємозалежність національних оборонних індустрій суттєво зросли, тому включення національної оборонної бази до міжнародних від-
носин ставить політико-економічні завдання, від яких залежить позиція вітчизняного ОПК у світовій воєнній промисловості. Серед них: співвідношення між ступенем входження в інтернаціональні воєнно-технічні проекти і збереження допустимого рівня національного відтворення ОПК. Інтенсифікація зовнішньополітичних відносин здатна як посилити ефективність структурної перебудови ОПК, так і завдати збитків воєнно-технологічній безпеці країни (надмірна залежність від іноземних постачальників та інвесторів, згортання власних наукових досліджень, несанкціонований відплив технологій, фахівців).
До позитивних чинників впливу діяльності воєнної сфери, у тому числі і ОПК, на економіку держави належать:
• чинник технологічного прогресу (нові технології, які створюються в оборонній промисловості, позитивно впливають на продуктивність праці у цивільній сфері. Досягнення у галузі судно-та авіабудування, ядерної техніки, радіолокації, в космічних технологіях та інших галузях можуть бути пристосовані для використання у цивільній сфері і стати важливим зовнішнім чинником, який сприятиме економічному зростанню);
• чинник людського капіталу (навички та знання, здобуті на військовій службі та оборонних підприємствах, можуть бути використані в цивільному секторі);
• інфраструктурний чинник (дороги, мости, комунікаційні мережі, аеропорти, системи водо- та теплопостачання, очисні споруди та містечка, побудовані за воєнним призначенням, використовуються також і цивільним населенням);
• чинник зайнятості (оборонна діяльність пом'якшує проблему недостатньої зайнятості, використовуючи «зайву» робочу силу);
• чинник безпеки (економічне зростання неможливе за умови існування загрози зовнішньої агресії чи небезпеки, підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій).
Через ці та багато інших причин ОПК України традиційно перебуває в «зоні особливої уваги» як держави, так і суспільства в цілому, є однією з| сфер, що найбільшою мірою залежить від опіки з боку держави. Його розвиток та функціонування визначаються економічною, воєнно-економічною, науково-технічною і військово-технічною політикою держави, рівнем забезпеченості комплексу фінансовими, матеріальними, трудовими і інтелектуальними ресурсами.
Механізмами державного регулювання ОПК є: оборонний бюджет, директивне визначення напрямів розвитку галузі, зовнішньополітична ситуація, державні преференції у сфері експортно-імпортної діяльності підприємств тощо.
У більшості високорозвинутих країн світу оборонно-промислові комплекси глибоко диверсифіковані (виготовляють поряд з оборонною також високотехнологічну і наукомістку цивільну продукцію), що дає змогу не тільки забезпечувати внутрішні потреби розвитку вітчизняної економіки і оборони, а й спрямовувати значний обсяг продукції комплексів на задоволення потреб експорту, воєнно-економічного, в тому числі й військово-технічного, міжнародного співробітництва. У зв'язку з цим формування оборонно-промислових комплексів вважається одним з пріоритетних напрямів розвитку і ознакою їх економічної і оборонної могутності.
Принципи, умови і чинники розвитку та розміщення. Розвиток і функціонування ОПК вимагає адекватного розвитку тих галузей економіки держави, які забезпечують його матеріальними і енергетичними ресурсами: чорна і кольорова металургія, машинобудування; розвідка, видобуток і переробка стратегічно важливих корисних копалин, насамперед рідкоземельних; енергетика; хімічна промисловість.
Постійне зростання складності і вартості створення й модернізації сучасного озброєння і військової техніки призводить до того, що навіть розвинуті держави мусять інтегрувати зусилля своїх оборонно-промислових комплексів. Це у свою чергу веде до того, що не всі розвинуті країни можуть мати повністю внутрішньодержавні замкнені цикли розробок, виробництв та утилізації всієї номенклатури оборонної продукції, насамперед озброєння і військової техніки.
На розвиток і розміщення ОПК України значний вплив мають наслідки його входження в минулому у воєнно-промисловий комплекс СРСР, тісних коопераційних зв'язків з розробок і виготовлення озброєння і військової техніки, а також використання технологій подвійного призначення в проведенні конверсії оборонного виробництва.
В узагальненому вигляді чинники, які зумовлюють розвиток і розміщення ОПК, можна згрупувати за такими напрямами: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні, соціально-економічні та воєнно-економічні.
Демографічні чинники найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної тощо). Розміщення цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.
Суттєвий вплив на розвиток і розміщення ОПК справляють техніко-економічні чинники (особливо науково-технічний прогрес, транс-
портні умови та форми суспільної організації виробництва), соціально-економічні чинники; геополітичний чинник та чинник часу.
До воєнно-економічних чинників належать: здатність безперервного забезпечення збройних сил озброєнням, військовою технікою і боєприпасами при підготовці і у разі ведення воєнних дій; розміщення суміжних галузей промисловості та виробничої інфраструктури; обмеження надмірної концентрації об'єктів (розосередження по території, уникнення скупчення через можливість першочергового ураження противником); наближення виробництва до ресурсних джерел.
Існують деякі суперечності між воєнно-економічними чинниками та іншими групами чинників. Необхідно знайти розумний, ефективний, оптимальний компроміс з метою зміцнення обороноздатності держави і перспективного розвитку її економіки. Повинен існувати економічний механізм, який дозволив би органічно сполучати інтереси воєнної сфери з інтересами регіонального соціально-економічного середовища.
Дія основних чинників розвитку і розміщення продуктивних сил позначається на ОПК у таких напрямах: екологозабезпечення, структурна трансформація, диверсифікація тощо з метою збільшення частки високотехнологічних галузей; санація території колишніх полігонів та інших військових об'єктів, впровадження ресурсозберігаючих технологій.
Організаційна, галузева і територіальна структура. У масовій свідомості суспільства склалося уявлення про те, що діяльність оборонно-промислового комплексу повністю спрямована на виробництво озброєння і військової техніки. Це не зовсім так.
Оборонно-промисловий комплекс охоплює підприємства таких спеціалізованих високотехнологічних галузей та підгалузей, як авіаційно-космічна, суднобудівна, радіоелектронна, бронетанкова, ракетно-артилерійська промисловість та промисловість з виробництва стрілецької зброї, засобів зв'язку, боєприпасів і спец-хімії, ракетно-ядерного палива.
Основними видами оборонної продукції є: озброєння і військова техніка ракетних військ та артилерії, протиповітряної оборони, військово-повітряних сил, військово-морських сил; бронетанкова техніка; військова техніка розвідки і радіоелектронної боротьби, хімічних військ, військ зв'язку; техніка інженерних і залізничних військ; техніка для інженерного обладнання кордону; спеціальна техніка тилу Збройних Сил; запасні частини до озброєння та військової техніки, речове та інше спеціальне майно оборонного призначення.
У виробництві оборонної продукції в Україні сьогодні близько 47—48 % становить виготовлення для внутрішніх і зовнішніх потреб озброєння і військової техніки; решта — речове майно та інші матеріально-технічні засоби оборонного призначення.
Безпосередньо участь у виготовленні озброєння і військової техніки в Україні беруть 81 підприємство, але виключно над оборонним замовленням працює лише 22. Розроблення озброєння і військової техніки займаються 31 науково-дослідна і конструкторська організація. Серед них такі відомі підприємства, як державне підприємство «Завод ім. Малишева», «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. А. А. Морозова», Авіаційний науково-технічний комплекс ім. Антонова, Київський державний авіаційний завод «Авіант», Державна акціонерна холдінгова компанія «Артем», Державне київське конструкторське бюро «Луч», миколаївські і херсонські суднобудівні підприємства та ін.
Виробництво оборонної продукції по регіонах (областях) України у 1999—2001 pp. наведено в табл. 3.46.
Сучасний стан та особливості функціонування. Україна успадкувала 30 % воєнно-промислового комплексу (ВПК) колишнього СРСР і близько 20 % його наукових центрів. ВПК України складався з 1840 підприємств, на яких працювало 2,7 млн осіб і вироблялася третина валового внутрішнього продукту. 700 з цих підприємств, які налічували 1,3 млн працюючих, випускали суто воєнну продукцію.
Формування ринкових відносин в Україні обумовило процеси конверсії і диверсифікації оборонного виробництва, що є закономірністю розвитку оборонно-промислових комплексів країн з ринковою економікою.
При значному скороченні в кілька разів оборонного замовлення в ході розпочатої конверсії відбулася інтеграція оборонного і цивільного машинобудування, глибока диверсифікація підприємств і організацій ОПК України, в результаті яких знизилась питома вага оборонної продукції у загальних обсягах продукції комплексу. Якщо в 1991 р. цей показник становив 27 %, то в 1999 р. лише 4—6 %.
На початку 1996 р. український ВПК налічував уже 400 підприємств і виробляв близько 7 % продукції від обсягів 1991 р. На початку 1997 р. лише близько 150 підприємств займалися розробленням та виготовленням продукції оборонного призначення, а кількість працюючих зменшилась у 7 разів і становила 57 тис. чоловік.
Таблиця 5.46
РОЗПОДІЛ ВИРОБНИЦТВА ОБОРОННОЇ ПРОДУКЦІЇ ПО РЕГІОНАХ УКРАЇНИ у 1999—2001 pp., %
Україна | 100,00 | 100,00 | 100,00 |
Автономна Республіка Крим | 0,68 | 0,89 | 0,64 |
Вінницька | 0,13 | 0,17 | 0,28 |
Волинська | 1,68 | 1,23 | 3,65 |
Дніпропетровська | 13,77 | 15,49 | 6,90 |
Донецька | 2,61 | 1,51 | 1,80 |
Житомирська | 1,74 | 1,85 | 2,32 |
Закарпатська | 0,02 | 0,00 | 0,00 |
Запорізька | 12,93 | 11,92 | 9,27 |
Івано-Франківська | 0,04 | 0,10 | 0,04 |
Київська | 0,35 | 0,10 | 0,06 |
Кіровоградська | 0,08 | 0,55 | 0,47 |
Луганська | 0,74 | 0,67 | 1,14 |
Львівська | 5,16 | 5,91 | 7,37 |
Миколаївська | 8,22 | 14,48 | 4,85 |
Одеська | 1,44 | 1,50 | 5,81 |
Полтавська | 0,33 | 0,42 | 0,82 |
Рівненська | 0,05 | 0,14 | 0,09 |
Сумська | 3,49 | 3,19 | 4,67 |
Тернопільська | 0,64 | 0,48 | 0,40 |
Харківська | 27,70 | 5,05 | 6,65 |
Херсонська | 0,13 | 0,03 | 0,01 |
Хмельницька | 1,22 | 2,40 | 2,19 |
Черкаська | 2,80 | 2,15 | 1,44 |
Чернівецька | 0,09 | 0,05 | 0,03 |
Чернігівська | 1,78 | 1,83 | 1,75 |
м. Київ | 11,60 | 26,32 | 34,49 |
м. Севастополь | 0,59 | 1,56 | 2,86 |
Підприємства ОПК України тісно співпрацюють у кооперованих зв'язках з підприємствами ОПК Росії. Понад 400 російських підприємств залежать від поставок з України; з другого боку, понад 70 % підприємств-постачальників систем і комплектуючих для українських оборонних підприємств розміщені в Росії.
Визначальними особливостями ОПК, виходячи з цілей і завдань його функціонування, є: надзвичайна значущість для існування держави; виконання суб'єктами ОПК договірних зобов'язань з реалізації державного оборонного замовлення.
До особливостей функціонування оборонно-промислового комплексу також належать:
• високий ступінь залежності результатів діяльності від державної військово-технічної і оборонно-промислової політики;
• необхідність великомасштабного і цілеспрямованого державного фінансування;
• висока капіталомісткість;
• висока наукомісткість і високий ступінь зосередження технологій;
• збереження на підприємствах і в організаціях основної частини науково-технічного і кадрового потенціалу країни;
• специфіка правового статусу і режиму роботи;
• участь у міжнародному військово-технічному співробітництві.
Зазначені особливості ОПК істотно позначаються на функціонуванні оборонних підприємств, з одного боку, ускладнюючи його, а з другого — забезпечуючи ті мінімальні джерела зростання, без яких оборонна промисловість України припинила б своє існування ще до початку XXI ст.
Проблеми і перспективи розвитку. Існують різні погляди щодо шляхів розвитку ОПК.
Перша позиція (оптимістична) базується на впевненості у збереженні значного науково-технічного і виробничого потенціалу, який повинен стати однією з основних складових економічного відродження країни. Вважається, що ОПК є необхідним елементом забезпечення національної та воєнно-економічної безпеки країни. Потрібна лише політична воля, державна підтримка і рішучі дії уряду.
Друга позиція (прагматична): в умовах, що склалися, можливості використання науково-технічного й технологічного потенціалу ОПК — незначні, тому потрібно обмежитися тільки невеликою частиною оборонних підприємств і організацій, які мають стратегічне значення для забезпечення потреб національної безпеки і оборони країни або здатні виробляти конкурентоспромож-
ну продукцію. Збереження цієї частки науково-технічного і технологічного потенціалу є одним з пріоритетних напрямів державної оборонно-промислової політики, яка має формуватися в межах загальних фінансових і економічних можливостей країни.
Третя позиція (песимістична): ОПК, як функціонуюча система, практично відсутній. Значні можливості науково-технічного й технологічного потенціалу оборонних підприємств і організацій, що збереглися, — не що інше, як міф. Реформування оборонних виробництв пов'язане з принциповою заміною структури, форми і способів управління, реалізація якої потребує великих коштів, а можливості держави — обмежені.
Четверта позиція (безперспективна): Україна є незалежною і позаблоковою державою, вона проводить миролюбну політику, встановила добрі стосунки з країнами-сусідами; в обмін на відмову від ядерної зброї заручилася підтримкою провідних країн Заходу у разі агресії з боку інших країн, тому можливість воєнних конфліктів є малоймовірною принаймні найближчих 10—15 років. Збройні Сили України повинні бути доведені до мінімуму, що робить недоцільною організацію власного виробництва багатьох видів озброєння і військової техніки.
Оптимальна стратегія економічного і соціального розвитку країни може виявитися тісно пов'язаною з реформуванням оборонної промисловості, з поєднанням воєнної та економічної безпеки, з інноваційним проривом. Основну роль у цьому процесі можуть відіграти науково-технічні досягнення, отримані в оборонному секторі. В цьому плані воєнна реформа, реформа оборонної промисловості та економічна реформа повинні виступати як єдине ціле.
Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу передбачає підтримку тих підприємств, виробнича діяльність яких пов'язана з використанням накопиченого в оборонній галузі технічного набутку та розробкою і реалізацією критичних технологій і технологій подвійного призначення.
ОПК повинен задовольняти потреби безпеки, що знаходять своє відображення в державному оборонному замовленні, і як високотехнологічна галузь має бути здатен до саморозвитку.
Головна проблема — дефіцит фінансових ресурсів, що виявляється у дестабілізації поточного фінансового стану підприємств ОПК, які виконують державне оборонне замовлення. Проблема не тільки в нестачі коштів, відсутності інвестиційних ресурсів на розвиток науково-промислової бази, а й у побудові взаємовідносин між суб'єктами господарювання.
За останні роки розгортається революція у воєнній сфері, в основі якої лежить застосування новітніх інформаційних технологій у системах бойового управління і розвідки. Збройні Сили України в XXI ст. на базі інформаційних технологій зазнають докорінних змін, матимуть комплексний характер і володітимуть новітньою авіакосмічною технікою.
Забезпечення національної безпеки України, виходячи з тенденцій і прогнозів геополітичного, економічного і технологічного розвитку світу, потребує перебудови як цілих галузей, так і окремих підприємств. Реструктуризація оборонної промисловості є складовою частиною даного питання, актуальність якого для України зумовлена необхідністю будови ОПК в економічну систему країни. Розроблено концепцію структурної перебудови ОПК України, розвиток основ якої має привести до появи конкретної програми перебудови галузі.
Стрижнем концепції є: визначення групи ефективних підприємств; створення на їх базі вертикально-інтегрованих компаній зі спеціалізацією, що відповідає визначеним пріоритетам; розгортання навколо них горизонтальної мережі підприємств-поста-чальників; конверсія інших оборонних підприємств або ліквідація неефективних виробництв. Потреба у вертикальних структурах зумовлена необхідністю концентрації ресурсів, зниженням виробничих витрат і зростанням попиту на системи озброєнь у складі бойових елементів і всієї їх інфраструктури.
Для подальшого розвитку ОПК України вкрай важливим є подолання економічної кризи в державі, впорядкування наслідків конверсії і реструктуризація комплексу.
Базою для цього є ще існуючий високий науково-технічний, виробничий і експортний потенціал ОПК України. Свідченням цього є значні досягнення в останні роки в ракетно-космічній техніці, літакобудуванні, танкобудуванні, суднобудуванні, створення в Україні виробництва деяких видів сучасної артилерійсько-стрілецької зброї та ін. Зростаючі можливості оборонно-промислового комплексу України були продемонстровані під час останніх міжнародних форумів торгівлі озброєнням, таких як «Айдекс-97» (Абу-Дабі, березень 1997 p.), Ле-Бурже (Париж, червень 1999 p.), МАКС-99 (м. Жуковський, серпень 1999 p.), а також за деякими значними контрактами, такими як постачання Пакистану (1996 р.) та Індонезії (1997 р.) великої партії сучасних танків Т-80 УД тощо. Перелік продукції ОПК України, яка користується підвищеним попитом у світі, постійно розширюється. До цієї різноманітної продукції, крім зазначеної вище, належать: станції «Кольчуга»,
десантні кораблі на повітряній подушці «Зубр», турбіни і двигуни для авіації і флоту, оптичні прилади військового призначення та багато іншої продукції.
Передумовою успішної реструктуризації ОПК є поєднання державної оборонної промислової політики з загальнодержавною політикою економічних реформувань і перетворень.
Одним з напрямів реструктуризації вітчизняного ОПК, що найбільше спроможний сприяти залученню інвестицій, може стати експортна орієнтація оборонних підприємств.
Дата публикования: 2014-10-25; Прочитано: 1704 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!