Висотна прив'язка аерознімків

Склад робіт повинен включати: збір і аналіз щодо об'єкта робіт топографо-геодезичної вивченості та матеріалів аерозйомки; нанесення на репродукції накидного монтажу (аерознімки, топографічні карти) пунктів геодезичної мережі; складання робочого проекту прив'язки; організацію польових робіт; рекогносцировку місцевості; відшукування пунктів геодезичної мережі; вибір розпізнавальних знаків і сколювання їх на аерознімках; закріплення оформлення розпізнавальних знаків на місцевості; прокладання ходів технічного нівелювання або висотних ходів; ведення журналів; оформлення аерознімків і репродукцій «акидного монтажу; контроль упізнання; перевірку й оформлення польових журналів й аерознімків; обчислення висот розпізнавальних знаків і складання каталогу; складання і креслення схем висотної знімальної мережі; складання відомості звіряння висотних розпізнавальних знаків; заповнення формулярів; формування матеріалів.

Результатом роботи є матеріали висотної прив'язки аерознімків, сформовані в справу.

Одиниця виміру: 1 кв. км (100 га).

Вартість робіт висотної прив'язки аерознімків визначається згідно з табл. 1.12 (чисельник - трудовитрати на одиницю; знаменник - вартість за одиницю, грн.)

Таблиця 1.12

N з/п	Масштаб плану	Висота січення рельєфу, м	Категорії складності
			I	I I	I I I	I V	V
	1:2000	0,5	1,791	2,022	2,363	2,879	3,582
	1:2000	1,0	1,670	1,890	2,209	2,692	3,340
	1:5000	0,5	0,714	0,813	0,945	1,154	1,428
	1:5000	1,0	0,648	0,725	0,857	1,044	1,297
	1:10000	1,0	0,341	0,385	0,450	0,549	0,681
	1:10000	2,0 -2,5	0,253	0,286	0,341	0,418	0,505
	1:10000	5,0	0,154	0,198	0,242	0,286	0,341

Примітки:

1. Вартість визначена на виконання висотної прив'язки як
самостійного виду робіт. При виконанні висотної прив'язки в
комплексі з плановою прив'язкою до вартості останньої
застосовується коефіцієнт 0,85.

2. Вартість визначена на виконання робіт на одному об'єкті,
який є єдиним масивом, розташованим у межах одного
адміністративного району. Якщо роботи виконуються на декількох
відособлених масивах (черезсмужні ділянки) або об'єкт розташований
в межах кількох адміністративних районів, то показники табл. 1.12
збільшуються на 10 % за кожний відособлений масив або
адміністративний район.

3. Вартість визначена для умов, за яких на 10 кв. км
території є в натурі 2 пункти геомережі, придатні для прив'язки
розпізнавальних знаків. В інших випадках до розцінок
застосовується коефіцієнт К = 1,0 + 0,10 (2-п), де п - кількість
пунктів геомережі в розрахунку на 10 кв.км території.

4. При виконанні робіт на території площею менше 10 кв. км до
розцінок застосовується коефіцієнт відповідно до табл. 1.13.

Таблиця 1.13

Масштаб плану	Площа масиву, кв.км
					Менше 3
1:2000	-	-	1,02	1,07	1,22	1,95
1:5000	-	1,01	1,03	1,14	1,44	2,88
1:10000	1,01	1,03	1,06	1,20	1,70	4,00

5. Вартість не враховує витрати на створення (згущення або
відновлення) державної геодезичної мережі. За потреби виконання
таких робіт витрати визначаються додатково.

6. Вартість не враховує витрати на проведення
льотно-знімальних робіт, на виготовлення і розмноження
аерознімків. на прорубку просік і візирок.

Планово-висотна прив'язка аерофотознімків

Топографічні плани та карти створюються в єдиній загальнодержавній розграфці, системі номенклатур та системі координат.

Перед тим, як складати карту, треба приготувати математичну основу (нанести на папір координатну сітку та кути рамок). Потім вже наносять всі об'єкти місцевості. В даний час в нашій країні при створенні геодезичної мережі та складанні карт і планів користуються системою координат Гауса. Зображення, яке є на аерофотознімках, треба теж висловити в цій системі координат - зробити прив'язку. Для цього визначають координати і висоти деяких точок зображення аерофотознімків. їх розпізнають на знімках, знаходять на місцевості і закріплюють. Вони мають назву опознаків або польових опорних точок.

Прив'язка при якій визначають координати точок та висотні відмітки -називається планово-висотною. Прив'язка може бути суцільною (дуже трудомістка та економічно невигідна) та розріджена.

Найчастіше виконують розріджену прив'язку, коли опознаки вибирають по одному або по двоє через декілька знімків в маршруті і часто через декілька маршрутів. Робота при польовій прив'язці складається з двох дуже важливих, але різних етапів. Перший етап - це вибір точок на аерофотознімках та розпізнавання їх на місцевості. Точками можуть правити чіткі контури на знімках, у яких можна дійсно знайти цяточку, яку неважко розпізнати на місцевості. Наприклад кут між лініями при перетині доріг, кут невисокого паркану, основа стовпа або дорожнього знаку, кут бордюру і таке інше. Спочатку на аерофотознімках позначають зони розташування опознаків у залежності від масштабу знімків, масштабу карти, яку складають, та від подальшої технології фотограмметричних робіт. Це складання проекту розташування опознаків. Далі виходять на місцевість і шукають намічене місце для вибору точки. Для цього від огляду загального розташування всіх об'єктів переходять до вибору конкретного окремого контуру. Спочатку на знімку і на місцевості розглядають великі об'єкти - квартали, сади, присадибні ділянки, магістральні шляхи, господарчі подвір'я, ділянки доріг з характерними зворотами та укосами. По них визначають розташування зони на місцевості.. Потім вивчають конкретні контури в середині зони, по яких знаходять потрібну точку.

На аерофотознімку точку необхідно розпізнати з точністю до 0.1мм в масштабі карти, яку створюють. На місцевості точка повинна розпізнаватися з такою ж точністю, наприклад, якщо масштаб створюваної карти 1:5000, то на місцевості треба відшукати точку з точністю 0.5м. Знайдені на місцевості точки необхідно закріпити тимчасовими знаками - кілками, трубками, костилями і оформити їх для подальших робіт окопуванням чи якось інакше в залежності від умов. На знімку розпізнану точку наколюють тонкою голкою дивлячись у лупу або у стереоскоп. На зворотній стороні знімку навколо наколу треба олівцем зробити коло діаметром 2 мм і стрілкою вказати розташування абрисного квадратика. Розпізнавання необхідно виконувати душе старанно, бо воно душе погано контролюється.

Другий етап - це визначення координат та висот опознаків, які закріплені на місцевості. Ця робота виконується з допомогою геодезичних вимірювань та обчислень. У відкритій місцевості координати визначають прямими та зворотними або комбінованими кутовими засічками.

Можна користуватися лінійними засічками. У закритій місцевості прокладають теодолітні або полігонометричні ходи. Кути вимірюють теодолітами, які мають точність згідно з масштабом створюваної карти. Відстані вимірюють оптичними чи фазовими віддалемірами або землемірною стрічкою і також з відповідною точністю. Координати точок обчислюють за звичайними формулами геодезії з допомогою сучасної обчислювальної техніки та відповідним контролем.

Проект планово-висотної прив'язки аерофотознімків оформляється у

вигляді схеми на карті масштаб якої у 2-5 разів менше карти, що створюється.

Досвід роботи вказує на те, що головною помилкою під час прив'язки аерофотознімка є похибка розпізнання точки на місцевості та на аерофотознімку.Тому необхідно проводити контроль процесу розпізнання на місцевості. Цей контроль здійснює контролер, якому видають чисті знімки і репродукцію з нанесеними зонами прив'язки. Після чого порівнюють дані контролера з основним аерофотознімком і у разі необхідності виправляють її.

3. Матеріали, які здаються внаслідок прив'язки
аерознімків.

У результаті проведених робіт з прив'язки аерофотознімків повинні бути отримані такі матеріали:

· аерофотознімки з наколотими опорними точками та їх абрисами;

· репродукція накидного монтажу з нанесеними на них пунктами геодезичної основи та опорними точками;

· польові журнали та інші матеріали вимірювань;

· схеми геодезичних визначень опорних точок з показниками на них всіх польових даних (каталоги координат);

· відомості обчислень;

· формуляр трапецій або земле користувань;

· пояснювальна записка.

Всі ці матеріали оформляють в окрему папку.

Міністерство аграрної політики України Прилуцький агротехнічний коледж

САМОСТІ ЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ

З дисципліни «Фотограмметрія»

Тема: «Метод контурної аерозйомки» Під тема: «Трансформування аерознімків»

Питання:

1. Методика оптико - графічного трансформування;

2. Фототрансформатор;

3. Фото трансформування аеронегативів не рівнинної
місцевості;

1. Методика оптико - графічного трансформування.

Існує декілька видів трансформування:

· фотомеханічне

· графічне

· аналітичне

· оптико-графічне

Трансформування може виконуватись двома способами:

· за установчими елементами- використовують вказані елементи, що визначені за елементами зовнішнього орієнтування, аерофотознімка.

· за точками- визначають трансформаційні точки аерофотознімка, положення яких на основі отримують, як правило, за допомогою фототриангуляції.

Трансформуванням - називається перетворення нахиленого аеро-фотознімка (аерофотонегатива) в зображення, що відповідає горизонтальному аерофотознімку заданого масштабу В процесі такого перетворення усувається зміщення точок, що викликане нахилом аерофотознімка, і отримане зображення (яке називається трансформованим) при рівнинній місцевості рівнозначно плану. У випадку нерівнинної місцевості, оскільки трансформоване зображення є центральною проекцією, відрізняється від плану із-за зміщення точок за рельєф. Зменшення цих зміщень до допустимої величини здійснюється шляхом багатократного трансформування аерофотознімка з різним збільшенням (трансформування по зонах).

Якщо кількість зон перевищує 5, то для складання плану може бути застосовано оптико-графічне трансформування. Воно виконується на проекторі (фотозбільшувачі) і після побудови трансформованого зображення його контури обводять на основі та отримують графічний план місцевості. Для проведення оптико-графічного трансформування необхідно мати дешифрований аерофотознімок з трансформаційними точками. За допомогою проектора (фотозбільшувача) виконують перефотографування цього аерофотознімка із зменшенням приблизно в чотири рази.

Отриманий негатив і всі зображення трансформаційних точок з відповідними точками основи, що виправлені за рельєф відносно середньої площини першої зони закладають в касету проектора. Потім олівцем обводять на основі всі потрібні елементи зображення, що розташовані в цій зоні.

Далі змінюють масштаб зображення, переміщенням проектора по висоті на розраховану величину і

переходять до другої зони та обводять в її межах спроектовані на екран контури. Таким же чином виконують обробку і інших зон. Після трансфор­мування виконують коректуру отриманого плану і тільки після цього викреслюють його тушшю.

Оптико-графічне трансформування також може проводитися за допомогою проектора фірми " Цейс "-камери Клара, при роботі з яким використовують контактні дешифровані аерофотознімки, а не їх зменшені негативні зображення (принцип роботи на ньому аналогічний тому, що п на проекторі, тільки зображення на ньому спостерігається через окуляр).

2. Фототрансформатор.

Фототрансформатор, прилад, що дозволяє перетворювати фотознімок, отриманий при похилому положенні осі фотоапарата (наприклад, при аерофотозніманню) в горизонтальний аерознімок заданого масштабу з метою складання фотоплану місцевості. На мал. 1 показана схема Ф.: Р – знімок, Е – горизонтальна (початкова) плоскість місцевості, а – кут нахилу знімка, S – центр проекції, про – головна крапка, J – головна точка сходу, f – фокусна відстань фотокамери, S'' – об'єктив, E'' – екран.

Рис. 1 Фототрансформатор Кусешьфе

Зображення знімка на екрані Ф. не відрізнятиметься від горизон-тального знімка, якщо: 1) об'єктив знаходиться в плоскості головного вертікала Q на дузі кола з радіусом JS = = Fp; 2) екран паралельний прямий JS'' і перпендикулярний до плоскості Q; 3) відстань від об'єктиву до екрану рівна = Fe sinj, де Н – висота фотографування над початковою плоскістю, 1: t – масштаб горизонтального знімка, j – кут між знімком і екраном, j = j е + j р, sinj p =, sinj e =, F – фокусна відстань об'єктиву; 4) головна плоскість об'єктиву S''V, знімок і екран перетинаються по одній прямій; 5) відстані d і d'' від об'єктиву до знімка і екрану уздовж головної оптичної осі задовольняють рівнянню оптики. Для виконання цих умов Ф. мають інверсори, що дозволяють скоротити кількість встановлюваних в приладі елементів. Зображення, отримане на екрані, фіксується на фотопапір. Найбільше вживання мають Ф., що виготовляються нар.(народний) підприємством «Карл Цейс» (ГДР) – SEG-I, SEG-IV і Rectimat (мал. 2), фірмою «Оптон» (ФРН) – SEG-V і «Вільд» (Швейцарія) – Е -4.

Рис. 2. Фототрансформатор (схема)

Фототрансформатор, прилад, дозволяючий перевтілювать фотознімок, отриманий при похилому положенні осі фотоапарата (наприклад, при аерофотозйомки) в горизонтальних азрознімках заданого масштабу з метою складання фотоплану місцевості. На рис. 2 показана схема Ф.: Р — знімок, Е - горизонтальна (початкова) плоскість місцевості, α - кут нахилу знімка, S - центр проекції, о - головна точка, J-головна точка сходу f- фокусна відстань фотокамери, S'— об’єктив, Е'- екран. Зображення знімка на екрані Ф. не відрізнятиметься від горизонтального знімка, якщо:

1) об’єктив знаходиться в площині головного вертикала Q на дузі кола з радіусом

2) екран паралельний прямій JS´ і перпендикулярний до площини Q;

3) відстань від об’єктива до екрана рівна ,

де Н- висота фотографування над початковою площиною;

t — масштаб горизонтального знімка;

j - кут між знімком і екраном;

j = j_е +j_р, ,

F— фокусна відстань об’єктива;

4) головна площина об’єктива S´V, знімок і екран перетинаються по одній прямій;

5) відстані d і d' від об’єктива до знімка і екрана уздовж головної оптичної осі задовольняють рівняння оптики . Для виконання цих умов F, мають інверсори, що дозволяють скоротити кількість встанавлюючих в приладі елементів.

3. Фото трансформування аеронегативів не рівнинної місцевості.