Геополітична ситуація навколо українських земель в другій половині ХVII ст

1. Зовнішньополітичні аспекти розвитку Української держави у 50 – 70-х рр. ХVII ст. В означеному питанні мова йде про українські землі в системі міждержавних, міжнародних відносин, про їх місце в переплетінні зовнішньополітичних інтересів сусідніх держав, та про дипломатію українськіх гетьманів.

Особливо активною була дипломатія Б. Хмельницького, метою якої було максимальне використання зовнішньополітичного фактора для досягнення перемоги над Річчю Посполитою та зміцнення Української держави. Б. Хмельницьким було укладено союз з Кримським ханством, налагоджені стосунки з Туреччиною, робилися спроби укласти союз з Молдовою. Було у 1654 р. укладено союз з Росією. Б. Хмельницький брав участь у коаліції 1656-1657 рр., уклавши союз із Швецією проти Речі Посполитої.

Активною була дипломатія і І. Виговського, який уклав союз із Швецією, а потім з Річчю Посполитою (у вересні 1658 р. – Гадяцький трактат) та Кримським ханством. Все це призвело до війни з Росією.

Дипломатія Ю. Хмельницького відзначалася різкими стрибками. У жовтні 1659 р. він уклав союз з Росією (Переяславські статті), а у жовтні 1660 р. союз з Річчю Посполитою (Чуднівський трактат).

Після розпаду у 1663 р. Української держави на дві частини по Дніпру, її зовнішньополітичне становище різко ускладнилося. Перш за все, із-за активного втручання сусідніх держав у внутрішні справи України. На цей час українські землі перетворилися на розмінну карту великої політики.

У 1663 – 1664 рр. король Речі Посполитої Ян Казимир за підтримки П. Тетері здійснив великий похід на Лівобережну Україну, намагаючись її повернути, але І. Брюховецький за підтримки російських військ успішно відбив наступ польських військ.

У 1667 р. Росія і Річ Посполита на 13,5 років уклали Андрусівське перемир’я, за яким поділили українські землі по Дніпру, Київ від Росії повинен був перейти до Речі Посполитої. Запорізька Січ залишиласьпід спільним управлінням. Тим самим було припинено стан війни, яка тривала з 1660 р.

В цей час у події на українських землях активно втрутилася Туреччина. У 1669 р. П. Дорошенко визнав над собою протекторат Туреччини, став васалом турецького султана. У 1672 р. Туреччина почала велику війну з Річчю Посполитою, здобувши на Поділлі Кам’янець – Подільський. Поляки потерпіли поразку. У жовтні 1672 р. за укладеним Бучацьким договором Річ Посполита зрікалася Правобережжя, Поділля відходило до Туреччини, а Київщина, Брацлавщина надавалися П. Дорошенкові, як гетьману України і васалу Туреччини. Сейм Речі Посполитої не затвердив цього договору. У 1673 р. війна відновилася.

У події на Правобережжі активно втрутилася Росія. У 1676 р. після зречення П. Дорошенко Правобережжя перейшло під владу І. Самойловича, а отже Росії. Проти цього виступила Туреччина. Почалася російсько - турецька війна (1677-1681 рр.), під час якої відбулися у 1677 р. I Чигиринський похід, а у 1678 р. – II Чигиринський похід. Під час останнього, коли 200 тисяч турок і татар протистояли 70 тисяч російских та 50 тисяч українських війск, зруйнований Чигирин було здобуто турками і татарами. Правобережжя було страшно зруйноване, спустошене, тому Росія припиняє боротьбу. У 1681 р. між Росією та Туреччиною укладається Бахчисарайське перемир’я на 20 років, яке закріпило попередній стан речей, а саме Правобережжя залишалося за Туреччиною.

Під час цієї війни турки використали Ю. Хмельницького, який у 1672 р. потрапив до них в полон. У 1677-1681, 1685 рр. Ю. Хмельницький з гучним титулом “Князь Сарматії та України, володар Війська Запорізького” був правителем частини захоплених турками українських земель.

Саме в цей час, у 60 – 70-х рр. ХVII ст., уславився у боротьбі з турками та татарами Іван Сірко, який тривалий час займав посаду кошового отамана на Запорізькій Січі.

2. Українські землі в міждержавних відносинах кінця ХVII ст. Бахчисарайське перемир’я протрималося недовго. У середині 80-х рр. ХVII ст. в Європі склалася коаліція держав проти Туреччини, у складі Речі Посполитої, Венеції, Австрії, до якої намагалися залучити і Росію. Але на перешкоді цьому була невирішеність її відносин з Річчю Посполитою. Саме завдяки цьому у 1686 р. було підписано “Вічний мир”, або “Трактат о вечном мире”, за яким українські землі остаточно поділялися по Дніпру, Київ за грошову компенсацію відходив до Росії, також і Запоріжжя переходило тільки під управління Росії.

Наслідком цього стало приєднання Росії до антитурецької Коаліції. У 1687 р. відбувся I Кримський похід, а у 1689 р. – II Кримський похід, які не досягли успіху. У невдачі I Кримського походу звинувачено було І. Самойловича, який негативно ставився до “Вічного миру”. Самойловича було заслано до Сибіру, а гетьманом обрано І. Мазепу. Війна Росії з Туреччиною тривала і далі, вже при Петрі I, коли відбулися у 1695 р. – I Азовський похід, а у 1696 р. – II Азовський похід, в яких активно діяли й козацькі війська під проводом І. Мазепи У 1700 р. російсько-турецька війна була завершена Константинопольським миром, за яким до Росії відійшла частина узбережжя Азовського моря – гирло Дону з фортецею Азов.