Системність права

Право є не розрізненою сумою норм, тобто їх механічною сукупністю, а системою взаємопов'язаних, взаємопогоджених та взаємодіючих правил.

Система проглядається передусім на внутрігалузевому рівні, де взаємопов'язані норми регулюють однорідні суспільні відносини (наприклад, кримінальне, трудове право тощо). Так, володіння нормами Загальної частини КК є обов'язковою, неодмінною умовою осягнення змісту складів злочинів, передбачених Особливою частиною цього Кодексу, тощо.

Системність характеризує відносини й між нормами різних галузей права (наприклад, кримінального права й норм про адміністративну відповідальність). Особливо наочно цей зв'язок простежується між нормами різної правової природи, що становлять так звані комплексні галузі права (банківське, повітряне право тощо).

Право наділене властивостями цілісних систем, тобто має: 1) свій елементний склад; 2) зв'язок між елементами; 3) зв'язок із зовнішнім середовищем. Неузгодженість окремих положень правових норм — аномальне явище, що свідчить про їх недосконалість, яка має бути якомога швидше усунута шляхом зміни або скасування правил, що суперечать закону. Пом'якшення цієї аномалії (аж до її усунення) можливе, зокрема, завдяки інституту різної юридичної сили правових актів. Згідно з ним акт, прийнятий будь-яким державним органом, має повною мірою відповідати акту вищестоящого органу, деталізуючи і конкретизуючи його. Цей останній акт, у свою чергу, не повинен суперечити закону як акту вищої юридичної сили, а всі вони разом — Конституції як Основному закону держави, що наділений найвищою юридичною силою. Акт кожного вищестоящого органу має більшу юридичну силу щодо актів нижчестоящих в державній ієрархії органів.

Системність права характеризується внутрішньою єдністю всіх діючих в державі норм права, яка надає їм властивостей неповторної індивідуальності, що може бути названа національною системою права.

1. Но́рма пра́ва

Но́рма пра́ва (правова́ норма) — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Інститут права (нормативно-правовий інститут) — сукупність правових норм, які:

1. регулюють однорідні суспільні відносини, які зв'язані між собою як якісно самостійна та відокремлена група,

2. є суттєвими і самостійними, утворюють цей інститут в межах комплексної галузі права,

3. регулюють окремий вид суспільних відносин і становлять відокремлену частину в межах галузі права.

Інститут права розрізняються залежно від підстав: галузеві (за галузями права: державні, сімейні, цивільні, житлові тощо), за роллю, яку вони виконують (предметні і функціональні), за типом відносин, що ними регулюються (матеріальні і процесуальні), залежно від закріплення норм (загальні і спеціальні).

Підгалузі права — сукупності (об'єднання) правових інститутів, яка об'єктивно складається в межах однієї галузі права. Регулює специфічне коло правовідносин в межах сфери правового регулювання відповідної галузі права.

На відміну від інституту права, не є обов'язковим елементом галузі права.

Наприклад, існують парламентське, муніципальне право в межах конституційного права; бюджетне, валютне, податкове право в межах фінансового права; авторське, спадкове тощо в межах цивільного права; корпоративне право в межах господарського права; гірниче право, лісове право в межах екологічного права; виборче право в межах конституційного права тощо.

Галузь права — це система юридичних норм, які властивими їм методами врегульовують відносини у певній сфері суспільного життя.