Відмежування трудового права від суміжних галузей права

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей пра­ва (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.

До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як май­нові, так і немайнові відносини незалежно від зв'язку останніх відносин з майновими (див. Цивільне право. — 4.1. — К., Х997. — С 8—9). Предмет трудового права становлять індиві­дуальні й колективні трудові відносини. Праця як об'єкт тру­дових правовідносин виступає у вигляді трудової функції і є ви­дом або родом суспільно корисної діяльності індивіда. Отже, предметом трудового права є відносини, які складаються у про­цесі праці. Натомість цивільно-правові договори про працю аб­страгуються від процесу праці та включають як об'єкт резуль­тат або продукт праці (Маврин СП. Рынок труда и трудовое пра­во: проблемы юридической терминологии // Правоведение. — 2000. — №3.— С. 42). За трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду (за конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується інди­відуально-конкретне завдання. У трудових відносинах праців­ник включається до складу трудового колективу підприємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'язаний виконува­ти певну міру праці, підлягати правилам внутрішнього трудово­го розпорядку. У цивільно-правових відносинах усі ці моменти відсутні, громадянин виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів трудового права — робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінар­ної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання що­річної відпустки, виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю, оплати надурочної роботи та інших гарантій, пе­редбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцеві при виконанні тру­дових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивіль­но-правових відносинах — на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).

Трудове право відрізняється від цивільного також і за мето­дом правового регулювання. Про метод трудового права вже йшлося. Характерними рисами методу цивільного права є такі: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; мож­ливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству (див. Цивільне право: визначення, поняття, законодавство: Навч.-практ. довідник / За ред. Є.О. Харитонова. — X.: ТОВ "Одісей", 1998. — С. 6).

Схожість трудового й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулюван­ня. Але саме за предметом і методом вони відрізняються. До предмета трудового права належать індивідуальні та колективні трудові відносини, яким рівною мірою притаманний організацій­но-управлінський елемент, трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) по­в'язані договірними відносинами. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рам­ки організацій, але суттєвою відмінністю у такому разі є відсут­ність владного припису, який видається органами виконавчої вла­ди або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання. До предмета адміністративного права входять відно­сини у сфері державного управління, які характеризуються вла­дою і підпорядкуванням.

Спільність трудового й аграрного права виявляється в тому, що вони регулюють відносини у сфері колективного процесу пра­ці. Водночас трудове право регулює трудові відносини найманих працівників (несамостійна праця), а аграрне право — трудові від­носини власників засобів виробництва: членів колективних сіль­ськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечен­ня у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких осо­ба втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реа­лізації права на працю. Трудове право має справу з громадяна­ми, що працюють, а право соціального забезпечення спрямоване на регулювання відносин щодо надання матеріального забезпе­чення особам, які з об'єктивних причин не здатні здійснювати працю (непрацездатні особи). За трудовим правом виплачуєть­ся заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фонду оплати праці підприємства (установи, організації), а правом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допо­мог зі спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсій­ного фонду, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та ін.)- Крім того, є відмінності й у методі правового регулювання.

Є зв'язок трудового права з цивільно-процесуальним правом. Трудові спори розглядаються судом на основі норм цивільно-процесуального права. Якщо в майбутньому буде створено спеціа­лізовані трудові суди, як у країнах з розвинутою ринковою еко­номікою (СІЛА, Франція, ФРН та ін.), то доцільно буде знову повернутися до проблем трудового процесуального права.