Лекция 16 (25.02.2004)

Діяльність, культура і свідомість – це унікальні категорії які характеризують людину. Розглянемо зв’язок діяльності і культури. Культура дає засоби для діяльності. Культура відповідає на проблему чим людина відрізняється від тварини. Відмінність між людиною та твариною в тому що людина створює культуру, дитина засвоює культуру. Людина генетично запрограмована засвоїти культуру. Тварина генетично не здатна засвоїти культуру. Максимум ми можемо одомашнити тварину. Суб’єкти культури – тільки люди. Тварина не може приймати участь у культурному процесі. Наприклад оволодіти мовою може тільки людина. Прірва між тваринами і людьми велика генетична прірва не дивлячись навіть на те що ми самі із тваринного світу вийшли. Неможливо схрещення тварини з людиною.

Свідомість (#37) пронизує всю нашу діяльність. Ми діємо свідомо, взагалі буває що ми діємо а потім усвідомлюємо що зробили. Культура є предметом свідомої діяльності. Культура є продукт людської духовності. Духовність і мова органічно пов’язані з культурою.

Проблема свідомості в історії філософії. Поняття свідомості в філософії з’являється в 17 ст. завдяки Декарту. Люди до того мали звичайно свідомість але не усвідомлювали що це таке До цього і Сократ і Платон і А.Августин підходили до поняття свідомості. Християнство почало звертати увагу на особистість і на духовне життя. Лише Декарт чітко визначає свідомість. Коли Декарт говорив про свідомість він мав на увазі свідомість індивідуальну. А ще є свідомість суспільна – це поняття ввів К.Маркс. Звичайно суспільна свідомість з’явилась завдяки існуванню індивідуальної свідомості. Але й індивідуальна свідомість формується під впливом суспільної.

Поняття свідомості. Структура і функції свідомості. Однозначного визначення свідомості немає. Відношення людина-світ, яке вивчає філософія, продиктоване діяльністю, культурою і свідомістю. Свідомість – це специфічна людська форма відображення духовно створеного світу. Але свідомість – це не тільки відображення. Звичайно свідомість відображає предметний світ. Але в свідомості є не тільки образи, але наприклад деякі уявлення, які не мають відповідних зовнішніх проявлень: міфи, легенди, казки, вигадані персонажі, фантазії, світ символів – символи несуть деяке значення, ідеалізації науки, абстрактну математику – все це продукт нашої свідомості і не має відношення до світу речей. Краще говорити так: свідомість – як вища форма психічної діяльності людини.

Компоненти свідомості: мислення (наші думки) і відчуття (образи) – і в пам’яті і уявлення деякі, феномен пам’яті, емоції (ми відчуваємо емоції), вольові акти – коли ми приймаємо якесь рішення і прагнемо його здійснити – все це ми усвідомлюємо. Ще ода широка сфера свідомості – фантазії, уявлення які пов’язані і з культурою і з наукою. В чому було відкриття Декартом свідомості? Світ свідомості – це суб’єктивна реальність, яка належить кожному конкретному індивіду, на відміну від об’єктивної реальності, яка належить всім. Декарт показав, що свідомість означає усвідомлювати наше я і в яких стосунках воно знаходиться з оточуючим світом. Свідомість пов’язана з усвідомленням себе. Свідомість – це здатність поставити і відповісти на запитання: хто я, де я знаходжуся, що зі мною діється, хто мене оточує і таке інше. Свідомість – це здатність звітувати собі: що я відчуваю, які мої думки, якими є мої бажання і так далі. Свідомість – це здатність контролювати відношення я-світ і водночас контролювати своє я. Свідомість – це суб’єктивне буття, буття для себе. Якщо ми кажемо про структуру свідомості, то слід виділити опозицію я – не я. Друга опозиція: свідомість – самосвідомість. Третя опозиція: свідомість – підсвідомість (позасвідомість). Всі ці опозиції існують разом. Структура свідомості: в центрі знаходиться Я (всі акти свідомості пов’язані з Я). Стани нашого я – наші психічні стани (радість, горе і так далі). Другий тип – стани нашого тіла (біль, тепло, холод, голод). Ще один елемент – не-Я – світ зовнішніх предметів та явищ – це знаходиться поза нашого Я. Свідомість завжди спрямована на предмет – це інтенційність (интенциональность). Це може бути не лише зовнішній предмет, а і внутрішній стан. Головне те, що світ зовнішніх предметів та явищ існує незалежно від нашої свідомості, але він дан нам лише за допомогою свідомості. Можна сказати що світ не-я ми усвідомлюємо, як щось існуюче, завдяки тому що маємо свідомість. Я – суб’єкт всіх наших ментальних актів.

Властивості свідомості: цілісність, темперальність (стани свідомості не є чимось стабільним, світ свідомості є дуже плинним). Функції свідомості: гносеологічна (пізнавальна), оцінювальна (ми оцінюємо те що сприймаємо), цілепокладання (завдяки свідомості ми формулюємо цілі), прогнозуюча функція, контроль за нашими діями і вчинками (самоконтроль), усвідомлення наших внутрішніх станів і керування ними. Все це пов’язано з такою інтегральною функцією як самосвідомість. Самосвідомість – це така рефлексія. У вищих тварин існують деякі психічні акти схожі на людські. Але у тварин немає явища рефлексії – вона не може сказати ні собі ні нам що вона переживає, вона не може подивитись на події збоку. Якщо людина втрачає свідомість – це біологічне існування, стає майже твариною.

Основні проблеми пов’язані з свідомістю в філософії:

природа свідомості (що таке свідомість);

походження (генеза) свідомості (чому і як виникає свідомість);

відношення свідомість – мозок або нервова система, фізіологічні процеси в мозку (псіхофізіологічна проблема), або так: психіка і мозок;

свідомість і зовнішній світ.

В 18-19 ст. панувало класичне розуміння свідомості як самосвідомості. Діяльність свідомості зводили до пізнання (гносеологізм). Маркс частково вийшов з цього розуміння. Маркс дотримувався матеріалізму або натуралізму (все є природа). Маркс вийшов за гносеологізм. Свідомість (#38) – це продукт розвитку природи, розвитку психіки вищих тварин. Маркс заснував соціологічний підхід – свідомість, як феномен суспільного буття, свідомість – явище соціального характеру, прояв соціально-практичної діяльності людини. Маркс поряд з індивідуальною свідомістю вводить суспільну свідомість. Індивідуальна свідомість за Марксом – продукт суспільної свідомості, а суспільна свідомість – це продукт суспільного буття, як буття соціуму. Марксизм виводить людську свідомість і самосвідомість із суспільного буття. Суспільна свідомість – характеризує духовний світ суспільства, ті ідеї, думки, уявлення які притаманні значним прошаркам суспільства, які визначають індивідуальну свідомість окремих членів суспільства. До різновидів форм суспільної свідомістю відносяться: міфи, релігія, філософія, мистецтво, наука, політична свідомість, правова свідомість, мораль. Форми суспільної свідомості пов’язані з формами людської діяльності, є продукт культури і передумова людської діяльності і розвитку культури. Форма суспільної свідомості визначає суспільнозначущі смисли та цінності нашого буття. Маркс: “Свідомість з самого початку є суспільний продукт і залишається ним поки існують люди”.

Свідомість та психіка тварин. З одного боку можна розглядати індивідуальну свідомість як вищу форму психічної діяльності. У людини і тварини є схожі психічні стани. Але людська свідомість є продукт суспільної свідомості і продукт культури. Культура – об’єднує всі інші форми свідомості. Тварини мають в своїй психіці інстинкти і деякі накопичені психологічні реакції (індивідуальний досвід). У тварин немає накопичення психологічного досвіду. У тварин існують певні зародки мови та ієрархії.

Категорії ідеального вживаються для позначення феноменів свідомості, для їх протиставлення тому що є несвідомим. Протиставлення торкається наприклад таких речей як предмет і його образ в свідомості. Або предмет діє на наші органи чуття, які діють на мозок і мозок породжує образ. Цей образ не тотожній до предмету, він – ідеальне. Образ немає тих фізичних властивостей які має предмет, які має матеріальне. Ідеальність образа в тому що образ не має фізичних властивостей, які має предмет. Ми маємо образи, ідеї. Образ характеризує деякі властивості. Іноді можна зробити за образом предмет. Образ не можна фізично побачити і відчути. Ідеальне, духовне не має просторовості, а реальне пов’язано з певним фізичним простором. Ідеальні образи дані тільки тому суб’єкту, у якого в голові вони виникають. Декарт казав: “я знаю себе як мисль, але не знаю себе як мозок”. Ми сприймаємо не мозок а думки. Образи дані тільки суб’єкту. А чим ми відрізняємося від комп’ютера – тим що комп’ютер не може творити себе як духовна істота. Є кореляція між емоційними станами і станами мозку. Редукціонізм – зведення психічного до фізичного. Проблема свідомості – це проблема особистості і культури.

Свідомість і зовнішній світ. Свідомість безперервно отримує інформацію із зовнішнього світу. Якщо в свідомості є матриця понять, смислів, уявлень і інформація накладається на цю матрицю. Ця матриця зроблена під час культурного формування людини. Свідомість весь час формує образи відповідно до смислів, які закладені в ній завчасно.

Зігмунд Фрейд зробив значний внесок в розумінні свідомості тим що подолав класичне розуміння людини, що свідомість – це верховний суддя людини, що людина може діяти завжди у відповідності із своєю свідомості. Розум вважався домінантою психічного буття. Фрейд показав що це далеко не так просто. Він показав що існує підсвідомість, або позасвідомість. Тобто людська психіка складається з 3х поверхів за Фрейдом: свідомість (я, его), підсвідомість (воно або іт), суперего (понад я, сверх я). Свідомість виявляється знаходиться між двома прошарками. Підсвідомість пов’язана з біологічністю людини, з світом інстинктивного життя, дій, бажань. Серед інстинктів домінуючий фактор – лібідо (статевий потяг). Але це був перший варіант теорії Фрейда, потім це дуже критикували. Потім Фрейд ввів інстинкт життя і інстинкт смерті (все це підсвідомість - бессознательное). Гіпноз пояснює існування підсвідомості. Інстинкт життя – ерос, інстинкт смерті – танатос. Всі ці інстинкти закладені генетично в людину. Оскільки людина є соціальною істотою, суперего – це соціальний цензор, культура, яка накладає певне табу на поведінку. Це засвоює свідомість. Таким чином свідомість повинна враховувати і підсвідоме і культуру. З цього виникають неврози. У Фрейда була психоаналітична методика. Лікар повинен виявити в чому виявляється це протиріччя і переорієнтувати свідомість. Розв’язання конфлікту можливо за допомогою сублімації – коли інстинктивні потяги підсвідомості знаходять свій вираз у соціально-культурній духовній діяльності: письменника, художника, вченого – людей інтелектуального труда. Тобто відбувається трансформацією енергії яка іде від підсвідомості (завдяки їй живе людина) в соціокультурні форми, які дозволяють людині бути корисним членом соціума. В людині приховане те, що робить її дуже агресивною і поганою. В певних обставинах вона проявляється.

Учнем Фрейда був Юнг, який дещо відійшов від Фрейда. Фрейд вважав що підсвідоме має індивідуальний характер. Юнг ввів уявлення колективного підсвідомого. Він дуже вивчав фольклор, міфологію і прийшов к висновку що окрім індивідуального підсвідомого людську психіку визначає більш глибокий прошарок – колективне підсвідоме. Зміст цього – архетипи колективного підсвідомого. Ці архетипи ґрунтуються на спадковій структурі психіки і нервової системи людини. Архетипи – певні образи і уявлення, які відіграють роль в людському житті. Вони – універсалі, закладені в людині. Вони закріплюються в певних рисах характеру. Вони проявляються у сновидіннях – однакові у багатьох людей сни, у казках, міфах, символах культури – теж перегукуються у багатьох народів. Досліджував діяльність письменників і поетів і вважав що перевага письменника і поета в тому що архетипи, які закладені у всіх, вони відображаються в їх творчості. Він був прав в тому що підсвідоме відіграє величезну роль в діяльності людини. Підсвідоме: інтуїція, відчуття істини і так далі. Підсвідоме в понятті Юнга – це генетичний дослід, або архетипи – вроджені психічні структури.

Наша свідомість не є такою прозорою і вичерпаною. Є колективне несвідоме, до якого іноді апелюють політики. Наприклад при розжиганні національної ворожнечі.

Шиллер казав, що “два мира властвуют над миром, два равновластных бытия: один объемлет человека, другой душа и мысль моя”. Нікрофіли – ті що знищують життя, їм подобається усе мертве, іноді проявляється в самогубстві, а іноді – знищення інших. Фрейд вважав що нікрофілізм є у всіх. Камікадзе – дає свободу інстинкту смерті.

Мова і свідомість, національна мова і національна свідомість. (#38) Мова – це система знаків, яка слугує засобом людського спілкування, мислення і виразу. Функції мови:

за допомогою мови здійснюється пізнання світу,

через мову об’єктивується самосвідомість особистості,

мова є специфічним соціальним засобом збереження і передачі інформації,

мова є соціальним засобом управління людської поведінки.

Мова – це система звукових знаків і писемних. Мова – це факт духовної структури людства. Інше ділення функцій мови (К. Поппер):

1. експерсивна (вираз наших станів, наших переживань),

2. сигнальна (обмін сигналами – що робиться навкруги нас),

3. дескриптивна (описуємо те що є, стан речей),

4. аргументативна (пов’язана з аргументацією певних положень, дискусія, критика).

Поппер зауважив, що функції 1 та 2 притаманні і тваринам. Тварини прив’язані до генетичних кодів, тому їх мова не розвивається.

Маркс підкреслював єдність мови і свідомості. “Язык есть практическое существующее и для других людей и тем самым существующее и для меня действительное сознание. Язык так же древен, как и сознание. Язык возникает из потребности общения с другими людьми в процессе производственных и реальных условий жизни.” Тобто мова виникає не сама по собі а при конкретній діяльності людей. Потреба сказати один одному щось призвело до того що вони навчились говорити. Членороздільна річ не властива тваринам, тобто люди виникли з особливого виду тварин. Мова, це явище соціальне, продукт соціуму. Вказуючи на тотожність мови та свідомості, Маркс обґрунтовує суспільний характер свідомості. Мова – продукт історичного розвитку людини. Свідомість виражається лише тоді, коли ми можемо щось сказати. Говорячи ми виражаємо нашу свідомість. Без мови ми не можемо продемонструвати свідомість. Якщо людина не може спілкуватись – для неї закрито світ культури. Довгий час мову розглядали як спосіб (засіб) виразу думки. Тобто мова відіграє функцію засобу – вона допоміжна. Вважалось що думки існують до того як ми їх сформулювали у мові. Був логістичний підхід до мови. Можна зрозуміти природу мови якщо зрозуміти природу логіки, закони логіки визначають закони мови. Тільки в 19-20 ст. почали розуміти що мова має автономію, самостійність – це особливий продукт людської культури. Мова – це не просто засіб для виразу того що є у нас в думках, але мова – це знаряддя формування думки, знаряддя творчості. Мова є творчістю інтелектуальною. Зрозуміли факти відмінності форм мови і мислення. Мова і мислення – це не одне і теж, її не можна редукувати до мислення. Таким чином була визнана особлива роль мови як духовного і культурного життя. Математику теж можна розглядати як слугу фізики. Але зараз за допомогою тільки математичному апарату можна одержати рівняння описуюче новий клас явищ. Тобто математика виявляється знаряддям не просто оформлення змісту, а і знаряддям формування нових уявлень. Те саме можна сказати про мову взагалі. Саме поняття свідомості включає не лише мислення. Розширення уявлень про мову означає що мова набуває характер домінанти. В 20 ст. виник лінгвістичний поворот. Філософи повернулись до вивчення мови – вивчаючи мову можна вивчити свідомість, як люди мислять. Мова – це засіб яким представлена людська свідомість. Мова впливає на характер свідомості людини. Від того, якою мовою спілкується людина залежить характер її свідомості (перша половина 19 ст.). Національні мови виражають національний характер і є виразом національної свідомості. За Гумбельтом язик – це прояв національної думки. Язик – це знаряддя внутрішнього буття людини, і в решті це саме людське буття. Мова є носієм індивідуальності народу, його унікальності як творця особливого типу культури. Через мову реалізується єдність нації, єдність її менталітету (психологія народу) і єдність його світогляду. Мова це об’єднана духовна енергія народу. Мова втілює своєрідність цілого народу. При дослідженні первісних племен був висновок що мова кожного первісного народу відображає їх світогляд. Мова формує навіть спосіб мислення народу. У нас на це наголошував П. Куліш. “укр. мова – це душа нашої культури”. Про це говорили Франко, Л. Українка, Шевченко і інші. Саме Шевченко виразив духовність народу через відповідні мовні образи. Мова не лише формує картину світу, вона втілює також культуру і мораль. Російська лайка – теж вираз культури народу. Мовний світ людини – це світ її душі, її культури. Треба пам’ятати, що мова є характеристикою культури людини.