Напрями геотектоніки

На шляху свого становлення геотектоніка, як наука зазнала диференціації на окремі розділи серед яких виділяються: структурна геологія або морфологічна тектоніка, регіональна геотектоніка, історична геотектоніка, геодинаміка, та тектонічна картографія.

Структурнагеологія вивчає морфологію структурних форм дрібних і середніх розмірів (до перших сотень метрів) – це різноманітні складки, розломи та їх комбінації. Структури континентального та глобального масштабів вивчаються вже власне геотектонікою, хоч чіткої межі між ними не існує, так як встановлення генезису різномасштабних структур також прийнято відносити до геотектонічних завдань.

Завданням регіональноїгеотектоніки є вивчення просторового розташування структурних форм і послідовності формування їхніх ансамблів у межах тих або інших регіонів планети.

Історичнагеотектоніка з'ясовує закономірності розвитку тектонічних рухів і взаємозв'язок у часі різномасштабних структур. В особливий розділ історичної геотектоніки виділяють неотектоніку, яка вивчає тектонічні процеси впродовж олігоцен-четвертинний періоду розвитку планети.

Геодинаміка спрямована на з'ясування рушійних сил і механізмів тектонічних перетворень у межах тектоносфери та їх взаємозв'язку з більш глибинними процесами планетарного масштабу. Це наймолодший напрям у геотектоніці, що базується на досягненнях польової тектонофізики, лабораторного та математичного моделювання.

Як узагальнююча дисципліна геотектоніка, за висловом В.Є.Хаїна, становить теоретичну серцевину всієї геології, що і визначає її фундаментальність. Разом з тим вона має практичне значення. Саме тектонічний фактор контролює розташування родовищ корисних копалин. Для пошуково-прогнозних робіт важливу роль відіграє складання тектонічних карт. Отже, тектонічнакартографія також вважається важливою складовою геотектоніки.