Поняття рецепції римського права та його типи

Загалом рецепція права являє собою сприйняття його духу, ідей, головних засад та окремих положень тією чи іншою сучасною цивілізацією на певному етапі її розвитку. Відповідно рецепція римського права означає сприйняття його духу, ідей, засад і основних положень у процесі формування та розвитку європейських (і похідних або залежних від них) традицій права.

На запитання, чому, як правило, йдеться про рецепцію римського права, слід дати таку відповідь. По-перше, рецепція як елемент загального процесу відродження цивілізації, що відійшла у минуле, полягає насамперед у впливі більш ранньої, але високорозвиненої системи права на правову систему, що формується у новій культурі. При цьому право минувшини пристосовують до сучасного розуміння права. Такі процеси непоодинокі, й найбільш відома рецепція римського права у контексті історії цивілізацій не є чимось унікальним — достатньо пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом і створення відомих Законів XII таблиць.

Водночас саме римське право виявилося найвищою фазою розвитку античного права. Це стало одним з визначальних моментів для подальшої долі права Стародавнього Риму. Саме тому римське право виявилося предметом неодноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. З тієї ж причини предметом рецепції було насамперед римське приватне право.

Що ж стосується надбань римського публічного права, то до них зверталися лише тоді й тією мірою, коли цього вимагали потреби того чи іншого державного устрою, форми правління тощо. При цьому на відміну від рецепції римського приватного права, коли сприймався дух та засади останнього, з публічного права звичайно запозичували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо. В цьому відображається сутність публічного права. Рецепція римського права як явище європейської цивілізації в цілому може відбуватися за різними типами — західним та східним.

Слід говорити про західноєвропейський чи східноєвропейський (візантійський) типи рецепції в рамках єдиної історії європейського права. Вони відрізняються певними властивостями, характеристиками, що позначається і на особливостях тієї чи іншої європейської традиції права.

Західноєвропейський тип рецепції римського права характеризується такими рисами:

о тривалість процесу, як правило, протягом усього часу формування і розвитку західної традиції права, тобто майже півтора тисячоліття;

о ґрунтовні теоретичні розвідки букви та духу римського права (праці глосаторів, коментаторів, представників філологічної, історичної та інших правових шкіл);

о розвиток філософського підґрунтя (вчення про природне право, громадянське суспільство, правову державу тощо);

о зумовленість рецепції римського права нагальними потребами торгівельного обігу (проведення її за «ініціативою знизу»);

о паралельність процесів рецепції римського права у декількох країнах (італійські міста, Франція, Німеччина, Нідерланди та ін.);

о доведення рецепції римського права до логічного завершення (створення на його підвалинах цивільних кодексів, зводів законів тощо);

о фундаментальність кодифікацій, їхня придатність для «вторинних», «похідних» рецепцій, у тому числі в країнах, що належать до інших локальних цивілізацій.

Для східноєвропейського (візантійського) типу рецепції римського права характерні такі риси:

о більш короткий відрізок часу, протягом якого вона відбувається (приблизно п'ятсот років);

о проведення систематизаційних робіт на матеріалах першоджерел, проте без глибоких досліджень засад римського права як такого;

о обмеженість філософського підґрунтя християнським вченням у його православній інтерпретації, ігнорування положень давньогрецької, римської філософії;

о проведення систематизаційних, дослідницьких та інших робіт, пов'язаних з рецепцією, за ініціативою «зверху» і в умовах залежності шкіл права від центральної влади та інших органів управління;

о обмеженість процесу рецепції у просторі (не лише рамками однієї країни, а й, як правило, ще вужче — у межах столиці або одного-двох провідних міст);

о створення єдиного кодифікаційного акту не завжди тягне «вторинні» рецепції навіть у межах східноєвропейської цивілізації.

Отже, класичним слід вважати західноєвропейський тип рецепції як органічний для західної традиції права. Проте й східноєвропейський (візантійський) тип рецепції римського права (або його елементи) слід визнати таким, що відіграв певну, досить значну роль у формуванні європейського виміру права. Тим більше значення він має з огляду на перспективи створення єдиного права Європи.