Міжнародна система інтелектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є низка угод (25), більшість з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а ще декілька – у сфері авторського права і суміжних прав.

Це:

1. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності;

Договори з охорони прав інтелектуальної власності:

Ця група договорів визначає міжнародно-визнані основні стандарти охорони інтелектуальної власності в кожній країні:

2. Договір про патентне право (ПЛТ);

3. Паризька Конвенція про охорону промислової власності;

4. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

5. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення;

6. Найробський договір про охорону олімпійського символу;

7. Договір про закони щодо товарних знаків;

8. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники;

9. Договір ВОІВ по авторському праву;

10. Договір ВОІВ з виконань і фонограм;

11. Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів;

12. Мадридська угода по недопущенню неправдивих або тих, що вводять в оману, зазначень походження товарів;

13. Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їх фонограм;

14. Вашингтонський договір щодо прав інтелектуальної власності по відношенню до топографій інтегральних мікросхем;

Договори з глобальної системи охорони:

Ця група договорів забезпечує, щоб кожна міжнародна реєстрація або подача заявки діяли в любій відповідній підписавшій державі. Послуги, що надає ВОІВ у відповідності з цими договорами, спрощують і зменшують вартість підготовки або подачі окремих заявок у всіх країнах, в яких проводиться запит охорони у відношенні будь-якого даного права інтелектуальної власності.

15. Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ);

16. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

17. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків;

18. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків;

19. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури;

20. Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародну реєстрацію.

Договори про класифікації:

Ця група договорів створює системи класифікацій, які організують інформацію про винаходи, товарні знаки і промислові зразки в індексовані, управляємі структури для полегшення пошуку.

21. Локарнська угода про установлення міжнародної класифікації промислових зразків;

22. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків;

23. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію;

24. Венська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків;

25. Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин (Конвенція UPOV).

Україна ратифікувала 18 з цих угод. Це:

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

2. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури;

3. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків;

4. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

5. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків;

6. Найробський договір про охорону олімпійського символу;

7. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків;

8. Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ);

9. Договір про патентне право (ПЛТ);

10. Паризька Конвенція про охорону промислової власності;

11. Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їх фонограм;

12. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення;

13. Договір про закони щодо товарних знаків;

14. Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин (Конвенція UPOV);

15. Договір ВОІВ по авторському праву;

16. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності;

17. Договір ВОІВ з виконань і фонограм;

18. Всесвітня конвенція про авторське право.

Адміністративні функції цих договорів і угод виконує Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), що була створена у 1967 р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі, у відповідності з Конвенцією про заснування ВОІВ. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 182 держави, у тому числі і Україна, як держава-засновниця ООН, стала однією із засновників ВОІВ. Штаб-квартира ВОІВ знаходиться у Швейцарії (м. Женева).

Також, Україна є державою-членом Всесвітньої конвенції про авторське право. Всесвітня конвенція про авторське право була розроблена і прийнята на спеціальній конференції, проведеній в Женеві під егідою ЮНЕСКО у 1952 році. Головна мета Конвенції - створення універсального режиму для охорони і захисту авторських прав на літературні, наукові і художні твори на міжнародному рівні. Маються на увазі такі різновиди творів як письмові, музичні, драматичні і кінематографічні, твори живопису, графіки та скульптури.

За здійснення державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері воно делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності. Держдепартамент є урядовим органом державного управління, що уповноважений реєструвати і забезпечувати підтримання на території України прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, зазначення походження товарів тощо, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших творів. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері правової охорони прав об'єктів інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню нормативно-правової бази, контролює дотримання чинного законодавства в цій сфері, підтримує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови щодо введення інтелектуальної власності до господарського обігу, координує роботи з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями, які опікуються інтелектуальною власністю.

До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства: "Український інститут промислової власності" разом з його філією "Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг", "Українське агенство з авторських і суміжних прав", "Інтелзахист", а також вищий навчальний заклад – Інститут інтелектуальної власності і права.

Від розв’язання проблеми створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій соціально-економічній системі. А від цього, у свою чергу, — перспективи створення робочих місць у нових галузях, які визначають обличчя світової економіки ХХІ століття — економіки, що базується на знаннях. Це і питання створення цивілізованого ринкового середовища, де і підприємці, і споживачі були б надійно захищені від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів. Саме цим визначається актуальність проведеного в Києві «круглого столу» на тему «Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні», організованого Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, у якому взяли участь близько 200 представників органів державного управління, посольств кількох країн, організацій сфери патентування та реєстрації авторських прав, Національної академії наук і недержавних науково-дослідних організацій, провідних засобів масової інформації.

Світові тенденції охорони інтелектуальної власності й Україна

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення. Процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності, немислимої ще десятиліття тому. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування; 2000 р. доход від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти становив 100 млрд. дол., що вдесятеро більше, ніж 1990 р.

Важливо враховувати, що в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності. Україна повинна адаптуватися до неї, якщо планує розвиватися як складова частина світового господарства, а не як економіка, відмежована від світових тенденцій соціально-економічного й технологічного розвитку. І за останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею 15 з 26 універсальних міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Але проблемою залишається незавершеність процесів здобуття членства в Світовій торговельній організації (СОТ) і забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Не завершено і процес приєднання до ряду міжнародних конвенцій та договорів.

Велике значення для ефективної охорони інтелектуальної власності має процес входження України в регіональні європейські структури регулювання цієї сфери, і передусім у структури Європейського союзу. На цьому напрямі також є нерозв’язані проблеми — невизначеність позиції України щодо Євразійської патентної конвенції та налагодження відносин із Євразійською патентною організацією, відсутність перспективних програм взаємодії з Європейським патентним відомством і Відомством із гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки ЄС).

Слід підкреслити, що протягом останнього десятиліття в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення системи охорони інтелектуальної власності. На сьогодні система органів регулювання сфери охорони інтелектуальної власності в Україні перебуває в завершальній фазі формування й уже спроможна виконувати свої основні функції. Її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконних актів, дія яких поширюється принаймні на 16 самостійних об’єктів авторського права в галузі науки, літератури й мистецтва, три види об’єктів суміжних прав, дев’ять видів промислової власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції. Однак ефективність системи знижує цілий комплекс проблем, що вимагають невідкладного розв’язання.