Грошово-кредитна політика держави

Основною функцією центрального банку є регулювання грошової пропозиції та ставки відсотка у відповідності з потребами економіки. Грошово-кредитна політика центрального банку полягає в зміні пропозиції грошей з метою забезпечення зростання обсягів національного виробництва, досягнення низького рівня безробіття та стримування інфляції.

Грошово-кредитна політика повинна бути спрямована на збільшення пропозиції грошей в умовах економічного спаду, що стимулюватиме збільшення сукупного попиту, а отже, й обсягу національного виробництва та рівня зайнятості. В умовах же інфляційного піднесення вона повинна бути спрямована на зменшення грошової пропозиції, що зменшуватиме сукупний попит та стримуватиме ріст цін.

Зміна обсягу грошової пропозиції здійснюється центральним банком шляхом регулювання розмірів надлишкових резервів, які, як ми бачимо, мають вирішальне значення для здатності банківської системи створювати гроші.

Основними інструментами грошово-кредитної політики є:

1) операції центрального банку на відкритому ринку;

2) зміна резервної норми;

3) зміна облікової (дисконтної) ставки.

Операції на відкритому ринку. Купуючи чи продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, центральний банк може збільшити чи зменшити банківські резерви. При купівлі центральним банком цінних паперів у комерційних банків і населення відбувається збільшення банківських резервів і поточних рахунків, що призводить до зростання надлишкових резервів і пропозиції грошей. Причому відбувається декількаразове збільшення пропозиції грошей, оскільки комерційні банки надають надлишкові резерви в позику. Так, якщо центральний банк купив у комерційного банку облігацій на 1000 грн., то при цьому резерви комерційного банку також збільшились на 1000 грн. Оскільки не відбулось змін у поточних рахунках комерційного банку, то ці 1000 грн. додаткового резерву становлять його надлишковий резерв. При нормі резерву, нехай, 20%, вся банківська система створить нових грошей на суму 5000 грн. (1000 х 5), коли надаватиме позики на всю суму надлишкових резервів. Якщо центральний банк купив облігації на 1000 грн. у населення, то при цьому у комерційного банку на цю суму збільшились безстрокові внески й резерви. Проте при нормі резерву 20% і новому внеску 1000 грн., комерційний банк повинен створити новий обов’язковий резерв на суму 200 грн. (1000 х 0,2) і при цьому його надлишковий резерв збільшиться на 800 грн. (1000 – 200). Лише ці 800 грн., будучи надані в позику, створять нові гроші в сумі 4000 грн. (800 х 5). Проте новий рахунок в 1000 грн. в сукупності з 4000 грн. нових грошей складуть 5000 грн. банківських грошей.

При продажі центральним банком державних цінних паперів комерційним банкам і населенню відбувається зменшення банківських резервів і поточних рахунків, що обумовлює декількаразове зменшення пропозиції грошей.

Зміна резервних норм. При підвищенні центральним банком резервної норми у комерційних банків збільшуються обов’язкові резерви й зменшуються надлишкові резерви, а отже, можливості кредитування та грошова пропозиція скорочується.

При зниженні резервної норми надлишкові резерви комерційного банку зростають (оскільки зменшуються обов’язкові резерви), а отже, збільшуються можливості кредитування та пропозиція грошей. При цьому також зростає грошовий мультиплікатор, що обумовлює значніше, мультипліковане, збільшення грошової пропозиції.

Зміна облікової ставки. Облікова ставка – це ставка відсотка, за якою комерційні банки беруть кредити у центрального банку. При підвищенні облікової ставки зменшуються кредитні можливості комерційних банків, а отже, і уповільнюється його вплив на зростання пропозиції грошей. При зниженні облікової ставки комерційні банки збільшують свої позики у центрального банку, за рахунок чого збільшується видача кредитів комерційними банками та пропозиція грошей.

Основна мета грошово-кредитної політики полягає в регулюванні пропозиції грошей відповідно до потреб економіки – досягнення стабільних темпів економічного зростання, повної зайнятості, низького рівня цін, стабільного курсу національної валюти.

Для боротьби з інфляцією центральний банк повинен прийняти рішення про зменшення пропозиції грошей, що повинно спричинити підвищення ставки відсотка, скорочення інвестицій та зменшення сукупного попиту, а, отже, й обумовити стримування підвищення цін Такими рішеннями (інструментами) можуть бути:

1) продаж центральним банком державних цінних паперів;

2) підвищення резервної норми;

3) Підвищення облікової ставки.

Такий набір заходів одержав назву “політики дорогих грошей” (стримувальної або рестрикційної монетарної політики).

Коли ж економіка зіштовхується із зниженням обсягів виробництва та збільшенням безробіття, центральний банк повинен прийняти рішення про збільшення грошової пропозиції для стимулювання інвестиційних та сукупних видатків в цілому. Такими рішеннями (інструментами) можуть бути:

1) купівля центральним банком цінних паперів у населення та комерційних банків;

2) зниження резервної норми;

3) зниження облікової ставки.

Такий набір рішень отримав назву “політики дешевих грошей” (стимулювальної або експансійної монетарної політики).

Таким чином, центральний банк має у своєму розпорядженні важелі впливу на пропозицію грошей, а через неї – на відсоткові ставки та економічні процеси.

Серед розглянутих інструментів грошово-кредитної політики найбільш ефективними є операції на відкритому ринку, Реалізація державних цінних паперів дозволяє за короткий час суттєво вплинути на пропозицію грошей, яка приймає участь в обігу. Два інших розглянутих інструменти – маневрування резервними вимогами й обліковою ставкою – хоч і використовуються центральними банками багатьох країн, проте не викликають суттєвих змін у пропозиції грошей. Навіть якщо центральний банк знизить резервну норму, комерційний банк на обов’язково розширюватиме видачу кредитів (як ми вже знаємо, бажання надавати кредити комерційними банками циклічно змінюється). Через регулювання облікової ставки центральний банк впливає лише на ту частину грошей, яку комерційні банки позичають у нього, а це всього 2-3% кредитних можливостей комерційних банків.

Крім названих трьох основних інструментів грошово-кредитної політики застосовуються також і додаткові методи впливу на пропозицію грошей, а відтак і на економічні процеси:

- у виключних випадках може бути проведена грошова реформа;

- регулювання центральним банком операцій комерційних банків на фондовому ринку. Так, наприклад, в США з метою обмеження скупки банками акцій, федеративна система обмежує використання ними залучених коштів для розрахунку по цим операціям. Як правило, тільки 50% купівельної ціни можуть оплачуватись залученими коштами, решта – власними;

- обмеження споживчих позик в умовах інфляції. Для цього центральний банк зобов’язує комерційні банки, які надають такі позики, робити “спеціальні” внески в резервний фонд – до 15-20% від суми позики;

- регулювання розмірів статутного капіталу банку для реєстрації та одержання ліцензій комерційного банку. В умовах інфляції вимоги до розмірів статутного капіталу можуть підвищуватись, а в умовах економічного спаду – знижуватись.

- регулювання норм амортизації. Прискорена амортизація дає можливість підприємствам швидко повертати вкладені в капітальні товари гроші й використовувати їх для розвитку виробництва.