Види стадій вчинення злочину, які враховуються при кваліфікації

Відомо, що у теорії кримінального права та в кримінальному законодавстві виділяють три стадії злочину, які враховуються при кваліфікації посягання:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Так зване виявлення умислу ("голий умисел") - тобто намір вчинити злочин, який не виразився зовні у конкретних діяннях, не є злочином, не тягне кримінальної відповідальності, а отже і кримінально-правовій кваліфікації не підлягає. Адже злочин, відповідно до ст.11 КК, це дія або бездіяльність.

Готування до злочину та замах на нього в КК називається незакінченим злочином, у теорії та на практиці їх ще прийнято називати попередньою злочинною діяльністю (або попередніми стадіями вчинення злочину).

Наявність вказаних стадій вчинення злочину не означає, що всі злочини, які вчиняються з прямим умислом, обов'язково проходять усі стадії, або що наявність стадій взагалі обов'язкова для кожного умисного злочину²⁵. Посягання кваліфікується як готування до злочину чи замаху на нього лише тоді, коли злочинна діяльність перервана на відповідній стадії. Якщо ж злочин продовжується - після приготувальних дій вчиняються ті, що оцінюються як замах, або має місце закінчений злочин, то стадії готування до злочину, замаху на нього самостійній кваліфікації не підлягають. Має місце так зване поглинання більш пізньою стадією вчинення злочину попередньої стадії. У літературі обгрунтовано відзначалася наявність ієрархії стадій вчинення злочину, сутність якої полягає у тому, що кожна нижчестояща стадія є складовою частиною вищестоящої, а будь-яка вищестояща охоплює нижчестоящу²⁶. Кожне діяння досягає якоїсь однієї стадії. Діяння не може мати двох стадій його вчинення, а тому воно завжди повинно кваліфікуватися за самою високою стадією його завершеності ^27.

Урахування стадії вчинення злочину при його кваліфікації полягає:

- у побудові формули кваліфікації, яка щодо кожної із стадій має специфічний вигляд;

- у оцінці певних видів злочинної діяльності як незакінчених злочинів;

- у вирішенні питань конкуренції закінчених та незакінчених злочинів;

- у визнанні наявності сукупності у випадках, коли попередня злочинна діяльність становить собою самостійний закінчений злочин.