Біографічні відомості

Василь Кричевський народився в 1873 році в селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з восьми дітей міщанина (повітовий земськийфельдшер) Григора Якимовича Кричевського та його дружини, Прасковії Григоріівни.^[2] Навчався в місті Харків в залізнично-технічному училищі. По закінченню був помічником міського архітектора.

Він одержав у 1903 році першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, яке побудоване за його плянами стало зразком нового архітектурного стилю (Український архітектурний модерн) (УАМ),^[1] спертого на спадщину українського народного будівництва, і між 1904—1908 він бере участь у керуванні будівництвом та художньому оформленні цього будинку.

У роках 1912-13 Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків в селі Оленівці Васильківського району Київської губернії і керамічною школою в Миргороді.^[1] На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенко В. Г. Кричевський виконав картони (ескізи)килимів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків.

За української влади він був обраний першим ректором Державної Академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який большевицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.^[1]

Василь Кричевський керував мистецькою частиною у випродукуванні великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» в роках 1925—1927. В роках 1935—1936 він оформив фільм «Назар Стодоля», а в 1937 році перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». У 1940 році в Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка охоплювала 1055 експонатів.^[1]

Під час війни Василь Кричевський покинув Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої Образотворчої Студії, пізніше до Німеччини, аж у 1949 році на постійне в Каракасі, вВенесуелі, де і помер 15 листопада 1952 року.^[1]

Василь Кричевський протягом довгих років збирав предмети української народньої творчости і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів скомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Миколи Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу більшовиками у 1918 році.^[1]