Клінічні особливості мітохондріальних хвороб

Генетичні дефекти дихального ланцюга і одержана в результаті цього АТФ-недостатність порушують багаточисельні клітинні функції, особливо в високоенергетичних органах, таких як сітківка, серце, нирки. Найчастіше страждає функція м'язів через погане постачання АТФ і креатин-фосфату.

У вражених індивідів виявлені різні комбінації нервово-м'язових та інших симптомів, які втягували різні незалежні системи органів, що можна пояснити тканиноспецифічною експресією визначеного генетичного дефекту. Перебіг хвороби варіював, однак хвороби мали прогредієнтний плин. Дефекти дихального ланцюга проявлялись у будь-якому віці. Внутрішньоутробний розвиток був серйозно порушений, що призводило до тяжкої внутрішньоутробної гіпотрофії і вадам розвитку мозку. У маленьких дітей часто була енцефаломіопатія, у дорослих – міопатія.

Знайдені специфічні синдроми з типовими клінічними ознаками, які відрізнялися один від одного враженням різних органів. Тип успадкування був рецесивним, домінантним, Х-зчепленим (при ураженнях ядерної ДНК), або материнським з варіабельною експресією, або пенетрантністю (при ураженнях мтДНК).

Ізольовані випадки недостатності ПДГ не викликали кардіоміопатію. Головними ознаками були затримка розвитку, м'язова гіпотонія, епілепсія, атаксія, апное і прогресуюча енцефалопатія.

Найбільш частими клінічними ознаками (органопатії) при дефектах дихального ланцюга були:

- ЦНС: ураження мозку, пре-, перинатальна енцефалопатія у вигляді дегенеративних процесів у мозку - гліоз, гіпотрофія, судомний синдром – міоклонуси, епі-еквіваленти, резистентна до терапії епілепсія, полінейропатія, патологічні рефлекси, зниження чутливості, летаргія, кома, затримка психомоторного розвитку, деменція, атаксія, дистонія, "метаболічний удар", зменшення розмірів турецького сідла.

- Очі: птоз, амбліопія, офтальмоплегія, пігментний ретиніт, атрофія зорових нервів, ністагм, катаракта.

- Серце: кардіоміопатія (гіпертрофічна), аритмії, порушення провідникової системи серця.

- Печінка: прогресуюча печінкова недостатність (особливо у немовлят), помірна гепатомегалія, неоднорідність паренхіми печінки.

- Селезінка: спленомегалія, неоднорідність паренхіми селезінки.

- Нирки: тубулопатія (синдром Фанконі), нефрит, ниркова недостатність, пієлектазія, гідрокалікоз.

- Шлунково-кишковий тракт: рецидивуюча блювота, діарея, атрофія ворсин, порушення екзокринної функції підшлункової залози, хронічний панкреатит.

- Ендокринна система: низький ріст, цукровий діабет.

- Кістковий мозок: панцитопенія, макроцитарна анемія.

- Шкіра: раннє старіння, недостатній розвиток підшкірно-жирової клітковини.

- Скелет: аномалії розвитку, остеопороз, остеопенія.

Крім того, відмічений прогресуючий тип захворювання, лактат-ацидоз та специфічний фенотип: низький ріст, тонке волосся, голубі склери, високе піднебіння.

Хоч найбільшою потребою в мітохондріальній енергії володіють нейрони головного мозку, зорові нерви, кісткова мускулатура, серцевий м'яз, клітки кісткового мозку й ендокринні залози, її хронічний недолік можуть призвести до патологічних змін практично в будь-якому органі.

Синдром Лебера (спадкова атрофія зорових нервів, нейроофтальмопатія)

Серед групи обстежених хворих ми встановили синдром Лебера в одного хворого, який відноситься до типу місенс-мутантних мітохондріопатій.

Вперше описано в 1971 році Теодором Лебером. За період з 1988 по 1996 роки було встановлено більше 10 точкових мутацій мтДНК, які призводять до зміни амінокислотного складу поліпептидів комплексу І дихального ланцюга. Синдром мав класичну назву “грім серед ясного неба”.

Захворювання проявляється у віці 6-62 роки (частіше 11-30 років), розвивається різке або підгостре зниження гостроти зору одного ока, а через 7-8 тижнів і другого, або разом обох очей (без періоду продрому). Найчастіше страждають центральні відділи зору, виявляються центральні скотоми. Зниження гостроти зору швидко прогресує, однак повна сліпота буває рідко. Відмічається мікроангіопатія сітківки.

Основні скарги хворих: на розпливчастість зору при яскравому сонячному світлі і кращий зір на заході сонця, але зір у темряві знижений. Описані випадки дизхроматопсії.

Ураження зорових нервів поєднується з різноманітною неврологічною симптоматикою: периферична поліневропатія, тремор, атаксія, спастичні парези, розумова відсталість. Можливий мігренеподібний головний біль. Можуть бути кістково-суглобні зміни: кіфоз, кіфосколіоз, арахнодактілія, спонділоепіфізарна дисплазія.

Перебіг захворювання прогресуючий, однак можлива ремісія через 1-2 року після початку захворювання або відновлення гостроти зору. Найсприятливіший прогноз відзначається при ранньому (до 20 років) дебюті синдрому Лебера [40].

Критерії діагнозу:

· материнський тип успадкування;

· дебют захворювання переважно в 11-30 років;

· гостре чи підгостре зниження гостроти зору на одне чи обидва ока; можлива мікроангіопатія сітківки (при дослідженні очного дна виявляється розширення і телеангіектазії поверхневих судин сітківки, набряк нейронального шару сітківки і диска зорового нерву);

· прогресуючий перебіг з можливою ремісією чи відновленням гостроти зору;

· ідентифікація у хворого однієї з трьох первинних патогенних мутацій (у позиціях 11778 і 14484 мтДНК).

Диференційний діагноз проводять з захворюваннями, які супроводжуються зниженням гостроти зору: ретробульбарним невритом, оптикохіазмальним арахноенцефалітом, краніофарінгіомою, лейкодистрофіями.

Відсутність болю, особливо при руху очей – високоспецифічна ознака цього синдрому на відміну від ретробульбарного невриту.