Додаток

Ле́нінська пре́мія — в СРСР одна з найвищих форм заохочення громадян за найвидатніші досягнення в науці, техніці, літературі, мистецтві та архітектурі. Ленінські премії присуджували до дня народження Володимира Ілліча Леніна (22 квітня). Премії імені Володимира Леніна засновано 23 червня 1925 року постановою Ради народних комісарів СРСР. Спочатку їх присуджували тільки за наукові праці. Після 1935 року Ленінськими преміями не відзначали. У вересні 1956 року ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР ухвалили Постанову про відновлення присудження Ленінських премій в галузі науки й техніки, а також встановили Ленінську премію за найвидатніші твори літератури та мистецтва. 26 березня 1969 року додатково до наявних запроваджено одну Ленінську премію за особливо видатні й найталановитіші високоідейні твори літератури та мистецтва для дітей. 2 лютого 1967 року постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР затверджено положення про премію. Згідно з ним, один раз на два роки присуджують 31 Ленінську премію: 25 — у галузі науки й техніки, 6 — у галузі літератури, мистецтва й архітектури. Розмір премії — 10 тисяч карбованців кожна. Націона́льна пре́мія Украї́ни і́мені Тараса́ Шевче́нка (Шевченківська премія) — державна нагорода України, найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка засновано 20 травня 1961 року Постановою Ради Міністрів УРСР. Нею нагороджували видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії(перші лауреати - літератори П.Тичина, О.Гончар, композитор П.Майборода). За даними Інтернету

Літературні клуби

Шестидесятники розвинули активну діяльність в галузі культури, яка виходила за межі офіційної. Вони прагнули відновити традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові. Вони організували у 1960 році Клуб творчої молоді у Києві, яким керував театральний режисер Лесь Танюк. Активними учасниками клубу стали художниця Алла Горська, поети Іван Драч і Микола Вінграновський. У 1962 році виникає клуб «Пролісок» у Львові(Михайло і Богдан Горині, Ірина і Ігор Калинці). Ці організації стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Учасники клубів

влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Людям надовго запам’ятались літературно-музичні вечори пам’яті Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, Л.Курбаса. Подібні невеличкі клуби виникали у інших містах.

Переслідування шестидесятників

Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шестидесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах. Тому, з кінця 1962 року, почався масований тиск на опозиційну інтелігенцію. Перед шестидесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь ідеї шестидесятників стали поширюватися у самвидаві (тобто у самостійно виданих саморобних книгах, що були поза цензурою).

Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шестидесятників пішла на компроміс із владою, інші потім схилилися до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння радянському режимові.

Платон Майборода Олександр Білаш Дмитро Гнатюк Євгенія Мірошніченко

4. Розвиток українського мистецтва

Музика

У 1960-х роках відбувається своєрідний прорив української композиторської школи на світову арену. Композитори, музиканти успішно виступають в Європі, вивчають новітні течії, стилі європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард».

У 1958 році спеціальна Постанова ЦК КПРС визнала критику опери К.Данькевича «Богдан Хмельницький» в сталінські часи невірною, однобокою. Опера пройшла з успіхом.

В ці ж роки продовжують працювати такі композитори, як Платон і Георгій Майбороди, Станіслав Людкевич, Юлій Мейтус, на цей період припадають останні дві симфонії Бориса Лятошинського. Активно працюють Ігор Шамо, Андрій Штогаренко.

Популярним стає молодий композитор Олександр Білаш. Значне місце у його творчості займають пісні, які стали майже народними. Серед них: «Ясени», «Два кольори», «Білий цвіт», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Журавка», «Ластівка».

Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени — Анатолій Солов'яненко, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко.

Художні роботи Тетяни Яблонської

Живопис і скульптура

В галузі живопису офіційно насаджувався народницький академічний стиль. Крім того, відповідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам трудящих», на творчий експеримент, пошук нових форм залишалося мало можливостей. Але талановиті майстри пензля з’являлися.

Молода Тетяна Яблонська створила ряд яскравих полотен «Наречена», «Колиска», «Ранок», «У парку». ЇЇ емоційна картина «Над Дніпром», яка передає трепетний стан весняної природи, вразила світову спільноту, зокрема французького письменника Луї Арагона. У 1960-х роках Яблонська звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема у таких творах: «На ярмарку в Солотвині», «Весілля», «Травень» та інших. У цих творах художниця наблизилася до основного руху нового українського мистецтва — бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерністичними напрямами сучасності. З 1953 року Т.Яблонська - член-кореспондент Академії мистецтв СРСР.

Визначною художницею - декоратором стала Алла Горська. Вона була одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді у Києві, який був тоді центром українського національного життя. Працювала на замовлення, оформлюючи вікна, стіни у різних будівлях. Створила Шевченківський вітраж до вестибюля Київського університету(не зберігся), у Донецьку – експериментальні роботи «Космос», «Вода», «Життя», «Вітер» ( усього – 10 кв.м зі смальти, кольорового скла, керамічної плитки), монументальну композицію «Прометей» (100 кв.м). Цікаво оформила ресторан у Маріуполі, створивши композиції «Дерево життя», «Боривітер» зі сталі, смальти, кольорового скла, плитки. Активна участь А.Горської в опозиційному дисидентському русі стала причиною переслідувань і критики з боку влади. Інколи це приводило художницю до відчаю: «Я відчуваю, що сильне радянське мистецтво нікому не потрібне».

У 1970 році художниця раптово загинула за загадкових обставин (за офіційною версією її під час сварки вбив свекор, який потім покінчив життя самогубством).

Художні роботи Алли Горської

Серед талановитих художників цього періоду варто назвати В.Зарецького, В.Касіяна, П.Заливаху, М.Дерегуса, К.Трохименка, О.Шовкуненка. Усьому світу стали відомі роботи Миколи Сідристого, автора мікроскопічних художніх робіт (наприклад: двигун у маковому зернятку).

В галузі скульптури особливо можна виділити роботи А.Фуженка (пам’ятник Т.Шевченку у Києві), В.Борисенка ї Є.Миська (пам’ятник І.Франку у Львові).

Дорогою ціною Сон Спрага Вертикаль Гадюка

Буйний розвиток кіномистецтва

Після малокартиння, яке було властиве сталінським часам, кінематограф переживає період другого народження. Кількість фільмів, які випускалися Київською і Одеською студіями значно виросла. Незважаючи на певні ідеологічні перепони, кіномайстри періоду «Відлиги» все ж відчували свободу творчості. Ставилося багато нових реалістичних і романтичних фільмів, народилося українське «поетичне кіно». Найвизначніший майстер кіно Олександр Довженко думає ставити картину, до якої готувався п'ять років — «Поема про море». Розпочав зйомки, але смерть завадила картину закінчити. Після смерті режисера його задум завершить Юлія Солнцева, дружина і соратник. Крім того, вона зніме «Повість полум'яних літ» (1961)«Зачаровану Десну» (1964) та «Золоті ворота» (1969) на основі літературних творів режисера.

Ще один відомий майстер кіно Марк Донськой у 1957 році екранізував повість М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Кольорова стрічка мала величезний успіх у прокаті в СРСР і за кордоном.

Тіні забутих предків Вечір на Івана Купала Камінний хрест За двома зайцями

Слідом за старими майстрами у кіно приходить плеяда молодих режисерів. З'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: комедія «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисер Марлен Хуцієв), біографічна стрічка «Іван Франко» (1956, Тимофій Левчук), пригодницький фільм «Спрага» (1959, Євген Ташков), драма «Іванна» (1960, Віктор Івченко), біографічна замальовка про Т.Шевченка «Сон» (1964, Володимир Денисенко), сатирична комедія «За двома зайцями» (1961, Віктор Іванов, за твором М.Старицького), історична драма «Гадюка» (1966, Віктор Івченко, за повістю О.Толстого), гостросюжетний фільм про альпіністів «Вертикаль» (1967, Станіслав Говорухін), науково-фантастична стрічка «Туманність Андромеди» (1968, Євген Шерстобитов, за романом І.Єфремова) та багато інших. На екранах з’являються молоді, талановиті актори І.Миколайчук, Б.Брондуков, Н.Мишкова, В.Висоцький, Л.Кадочникова, Р.Недашківська, Б.Хмельницький, Н.Реус, Л.Биков, К.Степанков, М.Гринько та інші. Велику популярність у глядачів мали комедії з відомими артистами - коміками Тарапунькою (Ю.Тимошенко) і Штепселем (Є.Березін).

У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: поетично-філософська драма про кохання «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова (1964, за М.Коцюбинським, фільм отримав декілька нагород); містична феєрія «Вечір на Івана Купала» Юрія Іллєнка (1965, за М.Гоголем); трагедія «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968, за В.Стефаником).

Однак, пізніше, реакційна політика так званого «застою» старалася всіляко обмежити українське «поетичне кіно», вважаючи сам факт його існування поступкою націоналізмові. Фільми цього направлення йшли «третім екраном» ї їх бачили обмаль глядачів, бо було надруковано мало копій. Дошкульною була критика. Режисеру С.Параджанову не давали нових робіт у кіно. «Авторський» фільм Кіри Муратової «Довгі проводи» (1970) взагалі опинився під забороною і ліг на «полицю».

Але все ж цей період був відзначений по справжньому епохальними досягненнями кінематографістів.

Тема 4. УРСР у 1964-1984 роках і під час «Перебудови»

Лекція 16. Політико-ідеологічне становище

1.Суспільно-політичні та ідеологічні зміни

Курс на стабільність

Жовтневий пленум ЦК КПРС 1964 року, який усунув з влади першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова, закликав партійців до:

1) подолання «волюнтаризму» у політиці, до поступовості, зваженості у прийнятті державних рішень;

2) надання суспільству стабільності.

Основним ідеологічним орієнтиром для всього радянського суспільства залишається Програма КПРС 1961 року про побудову в СРСР передового комуністичного суспільства до 1980-1981 року.

Основним провідником цих рішень у життя є Комуністична партія Радянського Союзу (в УРСР – КПУ) і її новий секретар Леонід Ілліч Брежнєв.

Л.Брежнєв почав виправляти деякі помилки свого попередника, проголосив напрям на стабільність, але дуже активних і глибоких реформ в суспільстві старався не проводити. Взагалі - реформи були, але більш другорядні, деякі з них носили «косметичний» характер.

Тому період правління генерального секретаря Л.Брежнєва і його послідовника Ю. Андропова став періодом:

· деякої стабільності соціалістичної планової економіки;

· періодом збільшення товарної маси і покращення добробуту людей;

· періодом звуження демократичних тенденцій, започаткованих ліберальною епохою «Відлиги» і часткової реанімації командно-адміністративної системи.

Цікаво, що в країні масових репресій, які були властиві сталінщині, не проводилося, але боротьба з інакодумцями (наприклад, дисидентами) все ж була, але вона мала більше «виховний», «профілактичний», а не каральний характер (дехто з істориків їх назвав «м’якими репресіями»).

Характерні риси епохи «застою»

Фактично, період 1964-1985 років став в історії України, так і усього СРСР «періодом суспільного і економічного застою», для якого було характерні:

· Державна власність на засоби виробництва;

· Планова економіка і дуже незначна роль ринкових механізмів;

· Дуже обережне і повільне впровадження нових реформ (наприклад, реформ О.Косигіна);

· Централізована влада з величезними повноваженнями КПРС і залежних від неї республіканських комуністичних партій;

· Панування комуністичної (марксистсько-ленінської) ідеології і відсутність реальної демократії, боротьба з дисидентством;

· Деяке покращення добробуту людей.

Л.Брежнєв і його дружина Вікторія Л.Брежнєв – генсек Л.Брежнєв і президент США Р.Ніксон

Додаток. Леонід Брежнєв: біографічна довідка

Леонід Ілліч Брежнєв (1906-1982) народився в м.Дніпродзержинську (Кам’янське) в родині робітника-металурга. Вчився в технікумі, вступив до лав комсомолу, з 1931 року – кандидат в члени ВКП(б). У 1935 році добре закінчив Дніпродзержинський металургійний інститут, був комсомольським вожаком, активістом. Став інженером. Сталінські репресії 30-х років викосили старі партійні кадри, тому висували молодих, енергійних, здібних. З 1937 року, Брежнєв, 30 річний інженер, вже перебуває на керівній радянській і партійній роботі. Спочатку був на посаді заступника голови Дніпродзержинського міськвиконкому, згодом, з допомогою впливових друзів став секретарем Дніпропетровського обкому КПУ. У роки Великої Вітчизняної війни з німецьким фашизмом полковник Брежнєв перебував на різних фронтах(на Кавказі, на т.з. Малій Землі), був військово-політичним працівником у радянській армії. У1943 році — отримав звання генерал-майора. Після війни — знову на партійній роботі. У 1947-1950 роках був першим секретарем Дніпропетровського міського комітету КПРС, займався відбудовою зруйнованого нацистами краю. Згодом - перший секретар комуністичних партій Молдавіїта Казахстану, багато зробив для освоєння цілинних земель. У 1964 році був одним з ініціаторів усунення М.Хрущова з влади. У 1964 році, після відставки Хрущова, обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС.(З Інтернету).

Початок політико-ідеологічної кризи

На початку 70-х років ХХ століття СРСР вже нічим не нагадував слаборозвинену країну. Радянський Союз був достатньо розвиненим економічному і військовому план і.

Але в середині 70-х років СРСР почав поступово відставати від передових країн Заходу і Сходу(Франція, Великобританія, США, Японія). Дефіцит, низька якість товарів, деморалізація комуністичної правлячої верхівки, яка не змінювалася роками, породжували в народі зневіру в комуністичних ідеалах. Та й самі лідери КПРС не зовсім чітко уявляли становище справ в країні та перспективи її розвитку. В суспільстві наростає розчарування, правозахисники і дисиденти почали критикувати комуністичну ідеологію.

Ситуація складалася так, що керівництво КПРС було змушено відмовитися від тези про побудову високорозвиненого комуністичного суспільства до1980 року. Ідеологи КПРС висунули іншу тезу, про те, що в СРСР будується лише своєрідний перехідний етап до комуністичного суспільства – «розвинений соціалізм». В зв’язку з деяким падінням авторитету КПРС, уряд СРСР закріплює конституційно ст.6 в Конституції СРСР 1977 року (і в Конституції УРСР 1978 року) – про керівну і направляючу роль КПРС в радянському суспільстві. В засобах масової інформації йде активна пропаганда переваг і успіхів соціалістичних країн, піддаються критиці вади капіталізму.

Петро Шелест П.Шелест і Л.Брежнєв Володимир Щербицький В.Щербицький в робочому кабінеті

2. УРСР в період правління перших секретарів КПУ П.Шелеста і В.Щербицького

Перший секретар КПУ	Діяльність	Наслідки
Шелест Петро Юхимович (1908-1996 рр.); син селянина з Харківщини; інженер-металург; прихильник минулого України, зокрема – козаччини; фізично сильний, загартований. Роки перебування на посаді: 1963-1972	1) відстоював інтереси УРСР; виступав за поглиблення самостійності УРСР в політичній, економічній сферах з закріпленням цих прав у конституції; 2) виступав за право УРСР брати участь у складанні загальносоюзних господарчих планів, за дотримання принципу паритету: УРСР повинна отримувати від Москви фонди і товари, які були б адекватні її внеску у загальногосподарську «копилку»; 3) виступав на захист української мови, закликав берегти «наш головний скарб – чудову українську мову»; 4) у 1970 році написав документально-публіцистичну книгу «Україна моя, радянська», в якій захищав і ідеалізував козацтво, згадував його автономію, критикував політику царизму у мовному питанні.	1) П.Шелест домігся збільшення деякої економічної автономії УРСР, покращення забезпечення республіки товарною масою; 2) У 1965 році дав санкцію на арешт української інтелігенції (дисидентів), котрі виступали з антирадянських позицій; 3) У 1972 році сам Шелест був підданий критиці М.Сусловим (головним ідеологом КПРС) за «націоналізм», за книгу «Україна моя, радянська»; відправлений на пенсію за станом здоров’я.
Щербицький Володимир Васильович (1918-1990); з родини робітника з м. Верхньодніпровська; закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут; на початку 50-х років – 1 секретар Дніпропетровського обкому партії; висуванець Л.Брежнєва; людина фізично сильна, добра душа. Роки перебування на посаді: 1972-1989	Позитивне: 1) ефективний розвиток укр. промисловості і с/г; 2) розвиток науки; 3) збільшено асигнування на освіту, медицину; 4) збільшено зарплати і пенсії; 5) активне житлове будівництво; 6) у 1978 році було прийнята нова Конституція УРСР(демократичні права і свободи людини, формально УРСР має свій законодавчий орган Верховну Раду, місцеві Ради народних депутатів; право виходу УРСР зі складу СРСР); 7) 28 жовтня 1989 року – Верховна Рада прийняла Закон про мови(укр. мова – статус державної!). Негативне: 1 ) до 1988 року – посилення процесів русифікації (під гаслом про утворення єдиного радянського народу); 2) боротьба КДБ з дисидентством; 3) у Конституції УРСР 1978 року була закріплена ст..6 про керівну роль КПРС(КПУ) в радянському суспільстві; 4) аварія на Чорнобильській АЕС, яка відбулася уквітні 1986 року підірвала авторитетВ.Щербицького(не прислухався до думок окремих вчених, які не радили будувати АЕС в густозаселених районах і на піщаних ґрунтах; не було вчасно повідомлено населення про аварію).	1) добився зміцнення економічного потенціалу України; 2) наукові розробки і досягнення цього періоду були дуже значними; 3) поліпшення добробуту населення. З іншого боку, В.Щербицький був консерватором, слухняним провідником ідей центру. З його іменем пов’язана русифікаціяУкраїни і значна екологічна катастрофа. «Перебудову» провадив мляво і неохоче. У вересні 1989 року був відправлений на пенсію за рішенням Пленуму КПУ. КПУ очолив більш демократичний В.Івашко.

Лекція 17. Стан економіки і рівень життя населення УРСР другої половини 60-х – початку 80-х років

1.Спроби реформування соціалістичної економіки

Проблеми радянської екстенсивної моделі економічного розвитку

Під кінець хрущовської «Відлиги», у середині 60-х років, радянська економіка знову переживала не кращі часи. План семирічки не був виконаним до кінця, приріст промислової продукції знизився.

Економіка СРСР розвивалася на екстенсивній основі, при якій збільшення валового обсягу продукції досягається за рахунок розширення виробничих потужностей, шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва при незмінному рівні технічної основи виробництва. Такий шлях розвитку корінним образом відрізняється від інтенсивного, який базується на впровадженні передових досягнень науково-технічного прогресу у виробництво,підвищенні рівня освіти й кваліфікації працівників, поліпшенні форм і методів організації виробництва, економній витраті фінансових і природних ресурсів тощо. В цей період в СРСР спостерігається гострий дефіцит окремих товарів, сільськогосподарської продукції. Люди годинами простоювали в чергах за молоком, м’ясом, маслом, олією. Колгоспи були в сутужному стані: відсталі агротехнічні методи ведення с/г, прогресуюче виснаження земель, масовий від’їзд сільських жителів в міста(де були кращі умови життя) не могли сприяти гарному розвитку цього сектору економіки.

Реформи Олексія Косигіна

Команда Леоніда Брежнєва, отримавши таку спадщину, зважилася на реформи, які запропонували група економістів під керівництвом професора О.Лібермана і голова Ради міністрів СРСР Олексій Миколайович Косигін.

У О.Косигіна був великий досвід господарської роботи і своє бачення розвитку радянської економіки.

Реформа у сільському господарстві

Основні положення цієї реформи були прийняті в березні 1965 року на Пленумі ЦК КПРС. Їхня сутність зводилася до такого:

- збільшення капітальних вкладень у сільське господарство;

- розвиток матеріальної та соціальної бази села;

- зменшення планів з обов'язкового постачання основних видів сільськогосподарської продукції;

- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію; - уведення надбавок за надпланову продукцію;

- уведення гарантованої грошової оплати праці колгоспників;

- скасування обмежень стосовно особистих підсобних господарств.

Олексій Косигін О.Косигін і Л.Брежнєв на підприємстві Виступ О.Косигіна

Результати реформи у сільському господарстві

Перші кроки щодо здійснення реформи дали позитивні результати:

- оживилося сільськогосподарське виробництво, збільшилися постачання продовольства в міста, у селах з'явилося більше техніки, досить швидкими темпами будувалося житло й об'єкти соціально-культурного призначення.

Але з другого боку, збереглося централізоване планування і регламентація сільськогосподарського виробництва; економічні стимули для підвищення продуктивності праці діяли недостатньо; продовжувалося адміністрування і некомпетентне втручання партійного керівництва у справи колгоспів і радгоспів. Хімізація і меліорація не дали очікуваних результатів.

Реформа у промисловості

У вересні 1965 року на Пленумі ЦК КПРС були прийняті основні документи, спрямовані на реформування промисловості. Основні положення реформ у промисловості зводилися до такого:

- оцінка діяльності промислових підприємств повинна була здійснюватися не за валовими показниками зробленої продукції, а за її реалізацією;

- скорочення обов'язкових планових показників, що доводилися до підприємств із центру, зміцнення їхнього госпрозрахунку, підвищення самостійності, збереження в розпорядженні підприємств більшої частини прибутку;

- ліквідація раднаргоспів і здійснення переходу від територіальної системи керівництва до галузевої (відновлення міністерств і відомств);

- реформи спрямовувалися на посилення економічного стимулювання і підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів у цілому й окремих трудящих.

Результати реформи у промисловості

У 1964 році почалась на практиці перевірка і відпрацювання нових методів господарювання. На деяких підприємствах УРСР почали проводити економічні експерименти, які дали позитивний результат.

На 1968 рік в СРСР на нові економічні умови діяльності перейшло близько 27 тисяч підприємств.

Реформи О.Косигіна призвели до дуже результативних п’ятирічок (особливо вдалими були роки 1966-1970). З іншого боку, реформа не була доведена до кінця. З часом вона зустріла опір бюрократичного апарату, який не хотів позбавлятися командних висот («теплих місць»). Дуже слабко впроваджувалися досягнення НТР. Заважала реформі також надмірна централізація управління, командно-адміністративні методи управління.

2. Особливості індустріального розвитку УРСР

Позитивні тенденції

У другій половині 60-х років економіка України розвивалася порівняно високими темпами. Виробництво промислової продукції за цей період зросло на 50%, продуктивність праці в промисловості - на 28%, національний доход збільшився на 30%. Підприємства здобули відносну самостійність, робітники, інженерно-технічні працівники і службовці стали відчувати зв'язок між якістю своєї праці та рівнем заробітної плати. Намітилося зростання продуктивності праці. Почали вирішуватися деякі соціальні проблеми. УРСР займала лідируючі позиції в СРСР за виробництвом промислової та сільськогосподарської продукції: в республіці знаходилася одна з найпотужніших виробничих і матеріально-технічних баз країни, тут були зосереджені найбільші в СРСР підприємства військово-промислового комплексу (ВПК). Однак вже в 70-ті pоки реформи в промисловості пішли на спад; сповільнилися темпи економічного росту, розвиток промисловості продовжував здійснюватися на екстенсивній основі.

Досягнення

У 1966-1970 роках проходила 8 («золота») п’ятирічка економічного розвитку, найрезультативніша за всю історію радянської України. Виробництво в цей період зросло на 50%, національний прибуток – на 37%. Підприємства, які перейшли на госпрозрахунок давали 90% прибутку.

Знято застарілу техніку і освоєно 440 зразків нової техніки, створено 310 автоматизованих виробництв. Споруджено 250 нових підприємств.

У 1971-1975 роках відбувалася 9 п’ятирічка. Виробництво зросло на 45%. Побудовано 300 нових підприємств (наприклад, цукровий завод на Хмельниччині, унікальний товстолистий стан на Азовсталі в місті Жданов).

Збільшилась паливно-енергетична галузь: побудовано Придніпровську, Зміївську, Старобещівську, Луганську ТЕС; створено ГЕС на річці Буг. Повністю завершено електрифікацію сіл України. Введено в експлуатацію 26 нових газових і нафтових родовищ. Розвивалося машинобудування (ЗАЗ, КРАЗ, ЛАЗ), гірничорудна, металургійна, нафтохімічна промисловості. Зросло виробництво ЕОМ («Мир-2», «Дніпро»), різних приладів.

Автомобільне будівництво в радянській Україні

Вантажний КРАЗ 256-Б Автобус ЛАЗ-695 Легковий автомобіль ЗАЗ-968-М

Інститут електрозварювання ім. Патона впровадив у виробництво понад 280 винаходів з економічним ефектом у 200 млн. карбованців.

У 1976 -1980 роках проходила 10 п’ятирічка. Було споруджено 150 нових підприємств. Запущено Запорозьку ГЕС(«Дніпрогес-2»), Житомирський завод станків-автоматів, Чорнобильську АЕС, Криворізьку ТЕС. Виробництво електроенергії досягло 236 млрд. кВт, сталі – 53, 7 млн. тон. Освоєно серійне виробництво 5 тисяч нових видів продукції (у Дніпропетровську на металургійному заводі було створено серійне виробництво прокату вагонних осей, які значно міцніші і легші, ніж західні аналоги). Зростає воєнне виробництво (завод «Південмаш» у Дніпропетровську). Вироблялися більш досконалі і потужні трактори Т-150, тепловози, бурякозбиральні, кукурудзянозбиральні комбайни, новітні літаки, кораблі, що не поступалися кращим зарубіжним аналогам 60—70-х років. Молодь УРСР також активно працювала на 135 всесоюзних будовах.

Втрати і недоліки

1) Елементи госпрозрахунку в УРСР, вводилися в недостатній кількості і інколи придушувалися плановою економікою; 2) У 70-х рр. поступово почала втрачатися чутливість до досягнень НТР. Інколи між винаходом і впровадженням його у виробництво проходили роки і технічна новинка виявлялася неконкурентоспроможною. Швидко застарівали основні виробничі фонди, їх заміна відбувалася дуже повільно. Підприємства інколи будувалися за застарілими технологіями. Невисокою залишалася й якістьвиготовленої продукції. 3) Економіка України продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом за рахунок залучення нових джерел сировини і робочої сили.. Чим краще були результати роботи підприємств у поточному році, тим вищі планові показники ставилися йому в майбутньому. Але вже 10 п’ятирічка не була виконана до кінця. 4) Було недостатньо капіталовкладень у розвиток промисловості УРСР. В умовах світової енергетичної кризи (1973-1975 pp.), коли значно збільшився експорт енергоресурсів із СРСР, левина частка всіх капіталовкладень стала направлятися на освоєння нових родовищ нафти і газу в Сибіру і на Крайній Півночі, а не на модернізацію виробництва. 5) Атомна енергетика в СРСР розвивалася непродумано. В УРСР було побудовано 40% атомної енергетики усього СРСР. 6) Наростали екологічні проблеми. 7) Великі гроші витрачалися на воєнні технології і це заважало розвиватися іншим видам техніки.

Висновки. Індустріальний розвиток на рубежі десятиліть

Наприкінці 60-х – на початку 70-х років економіка УРСР стрімко і інтенсивно розвивалася. Але, вже з 1975 року відчувається гальмування її розвитку, яке переходить у глибокий застій 1977-1985 років, який в свою чергу призвів до затяжної кризи 1987-1990 років і відставання СРСР від передових країн світу. Розбазарювання, розкрадання, недбале ставлення до сировинних і матеріальних ресурсів для 80-х років стануть нормою. З-за нестачі коштів з’являться «довгобуди». З’являться в СРСР й елементи «тіньової економіки», грошовий обіг якої відбувався за межами державної фінансової системи. У 80-х роках серед людей посилиться недбале ставлення до праці, пияцтво, розчарування в радянських ідеалах.

Додаток. Екологічні проблеми в Україні

В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими проектами і технологіями, що призводило до забруднення навколишнього середовища. У Донбасі та Придніпров'ї (особливо в Кривому Розі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Донецьку) рівень забруднення повітря набагато перевищував загальносоюзні показники. Інтенсивне будівництво хімічних комбінатів в Україні ще більш загострювали ці та інші проблеми. «Штучні моря» (Київське, Кременчуцьке та інші водоймища) поглинули близько 1 млн. гектарів родючих земель. Протягом короткого часу без серйозних економічних обґрунтувань на основі застарілих технологій в УРСР було побудовано кілька атомних електростанцій, у тому числі в безпосередній близькості від великих міст (Київ, Запоріжжя та ін.). (За даними Інтернету)

3. Стан сільського господарства

Позитивні зрушення у сільському господарстві

Наприкінці 60-х – початку 70-х років збільшилися капіталовкладення в сільське господарство, що призвело до деякого поліпшення матеріального становища колгоспів і радгоспів.

Активно впроваджувалися глобальні програми по механізації с/г (поставлялися нові трактори К-70, К-70-1, комбайни «Колос», «Нива», автомобілі «ГАЗ», «ЗІЛ»; всього 2 млн. вантажних автомобілів, 545 тис. комбайнів і тракторів); меліорації с/г (зрошення, використання науки про землеробство); хімізації с/г (широке використання мінеральних добрив для покращення урожаїв); електрифікації с/г (оснащення електроенергією колгоспів, сел).

З 1966 року відбулося підвищення тарифів за трудодень: колгоспники отримували грошову оплату, а також натуральні продукти. Давалася надбавки за кращу працю. Найменша зарплата колгоспників становила 60-70 крб., найвища, в жнива – до 300 крб. Колгоспники отримували премії, відпустки у санаторії, будинки відпочинку в СРСР і в соціалістичні країни.

Героями Соціалістичної Праці стали колгоспники Моргун, Гіталов, Ткачук, Петренко.

Значно покращився побут села: побудовані нові магазини, клуби, кінотеатри, школи, асфальтували дороги тощо.

У 1973-1977 роках, попри усі об’єктивні труднощі, УРСР забезпечувала не лише власні потреби в харчах, але й здійснювала поставки продукції в інші республіки, країни (у засіки країни УРСР засипала близько 1 млрд. пудів зерна), виросло виробництво цукру. Завдяки активній праці колгоспників ціни того часу стали доступними для народу: хліб-14-20 коп., 1 літр молока -20 коп.,1 кг м’яса – 1крб.80 коп.,1 десяток яєць-80 коп., 1 кг. ковбаси -2 крб.20 коп., масло -3 крб.20 коп.; вершкове морозиво -28 коп., фруктове морозиво-7 коп.

Втрати і недоліки

1) Попри усе, матеріальне стимулювання роботи колгоспів було слабким, коштіввкладувалося недостатньо. 2) Реформа по механізації виявилася малоефективною: техніка поставлялася не дуже високої якості, часто застарілих моделей. 3) Меліорація інколи проводилася непродумано, часто псувала родючі землі, порушувала екологічний баланс. 4) Хімізація спричинювала забруднення чорнозему і продукції. 5) В окремих колгоспах процвітала безгосподарність, невміння правильно переробляти та зберігати с/г продукцію(щорічні втрати урожаю – до 30%). 6) Як і раніше, пересічні колгоспники і робітники радгоспів були мало зацікавлені в результатах своєї праці(невисока зарплата). Значно більше давали селянам їх власні господарства і присадибні ділянки. 7) У 1960 -70-х pp. почався масовий відтік сільського населення України до міст. У 1966 -1985 роках села покинуло бл.4 млн. чоловік(в основному,молодь; в містах жилося краще – робота, комфорт, квартири). Часто з-за нестачі робочих рук урожай гинув на полях; інколи його допомагали збирати студенти, солдати, школярі. 8)Частина сіл недостатньо постачалися товарами, були труднощі з транспортом і культурним відпочинком.

Висновки. Проблеми сільського господарства

Незважаючи на деякі позитивні тенденції, стрімко зростали проблеми в сільському господарстві України. Щорічний приріст продукції аграрного сектору в 1976-1980 pp. становив тільки 5-10%, замість запланованих 20%. Наприкінці 70-х років продовольчий стан країни погіршився, і уряд почав регулярно закупляти частину харчів за кордоном за «нафтодолари». Продовольча Програма, прийнята у 1982 році на травневому Пленумі, збільшила реалізацію м’яса, молока і інших продуктів, але все ж не була виконана до кінця. Адміністративно-командні методи керівництва сільським господарством показали свою малу ефективність. З 1988 року почнуться перебої з продуктами, і УРСР поступово поглине всеохоплююча криза.

Косигінські реформи 1966-1970 років викликали позитивні зрушення, але з-за консерватизму бюрократичної влади на місцях, були зведені нанівець.

4. Рівень життя людей

Загальна характеристика епохи

Починаючи з XXIII з'їзду КП України і XXIII з'їзду КПРС 1966 року на всіх високих партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення підкреслювалося як одне з основних завдань партії та держави. Екстенсивний економічний розвиток Радянського Союзу та його складової частини - УРСР у 70-80-ті роки мав безпосередній вплив на життєвий рівень населення, стан його забезпеченості товарами, послугами (в тому числі і медичними), на розгортання житлового будівництва. «Золота епоха»Брежнєва з її регулярною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій, щомісячними преміальними, безкоштовним медичним обслуговуванням, освітою, дешевими товарами і послугами і до сьогодні для великої частини українського суспільства є недосяжним ідеалом.

Покращення рівня життя українського населення

У Конституції Української РСР 1978 року були зафіксовані права на гарантовану, гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою.

Рівень життя людей змінився. Зник примарний страх голоду. Магазини були заповнені різноманітними товарами і харчами, збільшився їх асортимент. Ціни стали більш доступними. У працюючого населення невпинно зростала зарплата (див. Додаток). Крім того, в кінці року, люди отримували й так звану 13 зарплату (своєрідну премію).Регулярно, протягом усього року, стали отримувати зарплату колгоспники.

Ціни за комунальні послуги, податкові виплати були мінімальними. Зростали пенсії. В школах впроваджено безкоштовне забезпечення підручниками учнів 1-5-х класів.

Додаток. Доходи населення

Дійсно, зростав національний доход, зростали й доходи населення. Якщо національний доход зріс у 2,5 рази за період з 1965 по 1985 рік, то матеріальний добробут (якщо брати тільки цифри заробітної платні) зріс у 1,85 рази. Так якщо середня зарплата 1965 р. складала 93,9 крб., то у 1985 р. - 173,9 крб. Мінімальна заробітна плата зросла з 40-45 до 70 крб., було скасовано податкиз неї, знижено ставки податків на зарплату до 90 крб. З 1966 р. запроваджено гарантованущомісячну оплату праці в колгоспах. Але, на жаль, з-за економічних проблем, темпи зростання зарплати знижувались від п'ятирічки до п'ятирічки. Існував фонд зарплати, який був прив’язаний до кількості працюючих. На більшості підприємств виник так званий «потолок зарплати». Це відбивало у багатьох робітників бажання добре, якісно працювати. Зростало пияцтво. Якщо протягом 1971-1975 pp. заробітна плата зросла на 29%, то за наступні п'ять років - на 17%, а у 1981-1985 pp. - лише на 14%. Головні причини цього явища - падіння купівельної спроможності карбованця; зростання цін, нестача (дефіцит) промислових товарів та високоякісних послуг. На 1984 р. карбованець дорівнював 54 копійки порівняно з карбованцем 60-х років, тобто «впав» в 1,85 раза. Економічна статистика твердить,що існував штучний фіксований курс карбованця до долара, що коливався в межах 60 коп. за один долар. Щоправда доларів у вільному продажу не було - порушників карали за «валютну спекуляцію». (За даними Інтернету)

Магнітофон Маяк 202 кольоровий телевізор Рубін мотоцикл ІЖ Юпітер

Зростання купівельної спроможності населення

Досить стрімко зросла купівельна спроможність населення. Люди почали більше купувати так званих предметів розкоші, які вже в 70-х роках стали звичними і доступними кожній сім’ї. Маються на увазі різноманітні телевізори, холодильники, пральні машини, пилососи, магнітофони, радіоприймачі, вентилятори, електронагрівачі, люстри тощо. Покращилося постачання меблів у магазини і багато людей отримали змогу краще обставити своє житло.

Стало продаватися більше вітчизняного одягу і взуття, покращився їх асортимент. Кожна друга родина мала власний рухомий транспорт: автомобілі («Запорожець», «Москвич», «Жигулі», «Победа», «Волга», «Нива»), різні мотоцикли, в сільській місцевості – мопеди, моторолери.

Успіхи і проблеми житлового будівництва

Невпинно зростало будівництво житла. Кожна сім’я мала можливість с часом безкоштовно отримати від держави квартиру. Урбанізація міст, невпинне зростання народжуваності, вимагали пришвидшити цей процес. У 1965-1980 роках в УРСР було побудовано близько 6 млн. квартир. Нові помешкання, з часом, отримали 34, 4 млн. людей. Масштаби будівництва вражали - у Києві, щоденно, в середньому, зводився стоквартирний будинок. Забезпеченість житлом зросла з 9,9 кв. м. на людину в 1960 р. до 14 кв. м. у 1980 році. В республіці з'явилися нові міста: Вільногірськ, Нововолинськ, Світловодськ, Енергодар та інші. У великих містах зводилися нові житлові мікрорайони.

Та, попри це, у зв’язку з бумом народжуваності, черга на житло не зникла. У роки одинадцятої п'ятирічки вона становила близько 1 млн. чоловік і мала тенденцію до зростання. Не в кращому стані перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракувало коштів і матеріалів. Не завжди якісно будувалися й самі будинки.

Але швидкими темпами відбувалася газифікація міст та селищ України. У 1971 році останнім з обласних центрів був газифікований Кіровоград.

Зміна внутрішнього вигляду міст УРСР

Українське село

На благоустрій села виділялися значні кошти. Розширилось житлове будівництво, до центральних садиб практично всіх колгоспів і радгоспів пролягли дороги з твердим покриттям.

В середині 60-х років було завершено електрифікацію села, кожне двадцяте село було газифіковане. Але асортимент товарів в сільських крамницях, рівень забезпечення освітою, культурного життя і дозвілля в окремих селах залишали бажати кращого.

Медичне обслуговування

В радянській державі медичне обслуговування було безкоштовним. Кількість лікарень, поліклінік, санаторіїв зростала. До досягнень можна віднести відкриття спеціалізованих медичних установ - Кардіологічного центру в Києві, багатопрофільних комплексів у Запоріжжі та Харкові та багато іншого. Наприкінці 80-х років в медичних закладах республіки працювало 180 тис. лікарів і понад 500 тис. медичних працівників середньої кваліфікації. У розрахунку на кожні 10 тис. жителів це було більше, ніж у розвинутих країнах світу. Одночасно зростала кількість лікарняних ліжок - за 1970-1985 рр. - майже на третину.

Однак, оснащеність установ охорони здоров'я і якість медичного обслуговування залишалися, на жаль, невисокими. В той час, коли рівень смертності у переважній більшості розвинутих західних країн знижувався, в СРСР, з середини 80-хроків, почав зростати.

Проблема дефіциту

На початок 80-х pоків вже став відчутним дефіцит вітчизняних товарів народного вжитку. З 1971 по 1985 рік грошова маса, яка перебувала в обігу, збільшилася в 3,1 рази, тим часом як виробництво товарів народного споживання - всього лише вдвічі. Купівельна спроможність населення дуже зросла, а товарів стало не вистачати. В ощадкасах на рахунках людей зростали суми. Все більше товарів повсякденного попиту, особливо якісних, потрапляло до розряду дефіцитних. Довгі черги за цими товарами та гоніння за дефіцитом стали характерною рисою побуту радянських людей у 70-80-ті роки.

Частина тих радянських товарів, які продавалися, були не кращої якості і зовнішнього вигляду. Це також призводило до черг, але тепер вже за імпортним товаром. Стало модним слово «дістав», замість слова «купив».

Намагаючись не допустити зниження життєвого рівня громадян, керівництво держави йшло на широку закупівлю за кордоном товарів широкого вжитку. Це поглинало десятки мільярдів доларів, виручених від продажу західним країнам нафти і газу. Країни арабського Сходу, які також у широких масштабах експортували нафту, зуміли використати «нафтодолари» для створення нових галузей промисловості, модернізації господарства в цілому, істотного покращання соціально-культурної сфери. У Радянському Союзі ці кошти просто «проїдалися». Нафтовий «бум» 70-х років закінчився, і в бюджеті стали виникати багатомільярдні дефіцити.

Додаток. Життя партійної еліти

У 70-80-х роках стала поширюватися практика закупівлі великих партій високоякісних промислових і продовольчих товарів, призначених виключно для вищого комуністичного керівництва. «Вищі інстанції» мали закриті кращісанаторії, поліклініки та лікарні, що були у віданні четвертого управління Міністерства охорони здоров'я, будинки відпочинку, пансіонати, а також мисливські господарства. Для чиновників партійно-радянського апарату зводилося поліпшене житло.Вищі урядові і партійні службовці мали постійно закріплені за ними цілорічні сімейні дачі. Квартири найвищих керівників обслуговувалися штатними покоївками, що утримувалися за державний кошт. Домробітниці, покоївки та інша домашня челядь навіть була об'єднана в спеціальну профспілкову організацію, а їхня служба зараховувалася в трудовий стаж. Діти партійно-державної еліти відвідували найкращі, найсучасніші дитячі садки і школи, після закінчення яких вони, як правило, вступали до престижних вузів. Таким чином, компартійне керівництво стало все більше віддалятися від народу. Побутова скромність, аскетизм, які були популярні у перших, після революції 1917 року, державних партійних діячів, відійшли в минуле і стали легендою. Але порівняти відносно ще досить скромне життя комуністичної еліти 70-80-х років ХХ століття й розкіш і міліонні багатства сучасних державних керівників, нуворишів звичайно ж не можна.(За даними Інтернету)

Лекція 18. Український дисидентський рух

1.Витоки і особливості українського дисидентства

Хто такі дисиденти?

Дисидент (від. лат. – «незгодний»; тобто, особа, яка незгодна з певною ідеологією, чи політикою) – це представник опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х років – до середини 80-х років ХХ століття. Кількість дисидентів була відносно невеликою. Як правило, дисиденти виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини в Радянському Союзі. В УРСР і в інших республіках дисиденти також виступали за національні права. Наприклад, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.