Паразитологія як наука. Основні поняття

Паразитологія (від грец. παράσιτος - дармоїд,паразит і λόγος - наука) - наука про біологію та екологію паразитів, їх взаємини з хазяями і навколишнім середовищем, викликані хвороби і заходи боротьби з ними в людини, тварин і рослин. Вона вивчає морфологію, фізіологію і функціональні пристосування у процесі формування паразитизму як явища, причини й механізми розвитку багатьох хвороб людини, свійських і диких тварин та рослин.

Медична паразитологія розробляє питання біології і екології паразитів людини, викликаних ними хвороб, методи їх діагностики, лікування і профілактики.

Елементарна паразитарна система включає два компоненти: організм-паразит і організм-хазяїн. Для паразита організм хазяїна виконує такі функції:

• місце проживання;

• джерело живлення;

• "захищає" паразита;

• створює умови для розмноження;

• регулює зв'язок між паразитом і середовищем проживання хазяїна.

Хвороби людини, зумовлені патогенними найпростішими, гельмінтами або членистоногими, називаються інвазійними, на відміну від інфекційних хвороб, які викликають патогенні мікроби, спірохети, віруси тощо.

Паразити - це такі організми, які використовують організми іншого виду (хазяїна) як джерело харчування і середовище існування, завдаючи їм шкоди; при цьому паразит не вбиває свого хазяїна одразу, на відміну від того, як це робить хижак зі своєю жертвою.

Не завжди паразитизм є єдиною формою існування організму, тому його поділяють на факультативний і облігатний.

Паразитизм

Факультативний (від лат. facultatis - можливість) характерний для тих організмів, які звичайно вільно живуть у природі, але, випадково потрапляють до організму іншого виду (хазяїна) і ведуть паразитичне існування (деякі круглі черви, хижі п'явки).

Облігатний (від лат. obligatus - обов'язковий) - характерний для тих організмів, що не здатні вільно жити у природі. Для них паразитизм - умова існування.

Класифікація паразитів:

1. Залежно від кількості ймовірних хазяїв:

ü евриксенні - ті, що мають широке коло хазяїнів (іксодові кліщі, комарі);

ü моноксенні - ті, що паразитують на хазяїні певного виду (кривоголовка, неозброєний ціп'як - у кишківнику людини; головна воша - на тілі людини);

ü стеноксенні - ті, що мають певний вид хазяїна, але можуть паразитувати й на інших (коростяний кліщ людини й коня); серед них є звичайні - такі, що трапляються у певного хазяїна (собача блоха - у собаки, людська блоха - в людини), випадкові - ті, що випадково потрапляють до невластивого їм хазяїна; наприклад, при проковтненні блохи, зараженої пистицеркоїдами, людина може стати хазяїном собачого ціп'яка - паразита собак і котів;

ü гетероксенні - ті, що проходять складні цикли розвитку за рахунок декількох хазяїнів. Так, собачий кліщ проходить три стадії розвитку: личинка, німфа, імаго - і на кожній стадії має свого хазяїна.

2. Залежно від терміну паразитування:

ü тимчасові - такі, що живуть поза організмом хазяїна і нападають на нього лише для живлення кров'ю (кліщі, блохи, комарі) тривалістю від півхвилини до кількох діб;

ü постійні - живуть в організмі хазяїна чи на його покривах на всіх стадіях розвитку.

3. Залежно від місця локалізації:

ектопаразити (від грец. έκτας - поза, зовні):

ü зовнішні - живуть на зовнішніх покривах хазяїна (воші, блохи, комарі);

ü шкірні - живуть у товщі шкірного покриву, а почасти і на його поверхні (коростяний свербун);

ü порожнинні - живуть у порожнинах, що сполучаються із зовнішнім середовищем - у зовнішньому слуховому ході, в порожнині носа (личинки вольфартової мухи).

ендопаразити:

ü порожнинні - живуть у порожнинах тіла внутрішніх органів (аскарида, гострик);

ü тканинні - у м'язовій, нервовій тканинах (трихінела);

ü внутрішньоклітинні (споровики, джгутикові).

Шляхи проникнення паразита в організм людини:

ü аліментарний, коли збудник заноситься з їжею, як, наприклад, личинки сисунів;

ü водний, коли зараження відбувається при питті або випадковому заковтуванні води, в якій можуть бути паразити (наприклад, з водою проковтуються циклопи - проміжні хазяї мікрофілярій ришти);

ü контактно-побутовий, зіткнення поверхні тіла з безпосереднім джерелом інвазії (зараження коростяним свербуном відбувається при потисканні рук хворої на коросту людини або користуванні її речами, на яких є кліщі);

ü статевий - таким шляхом передається піхвова трихомонада;

ü трансплацентарний (конгенітальний), коли паразит проникає з організму зараженої вагітної жінки в організм плода через плаценту (таким шляхом можливе зараження плода токсоплазмою, малярійним плазмодієм);

ü гемотрансфузійний - при випадковому переливанні зараженої крові.