Філософія любові Л.Фейєрбаха

Людвіг Фейєрбах (1804—1872) - німецький філософ, творець одного з варіантів антропологічного матеріалізму. У молодості — учень і жагучий шанувальник ідей Г.Гегеля, згодом— його непримиренний критик, особливо поглядів Гегеля на релігію. Будучи матеріалістом, він відстоював принцип сходження від матеріального до ідеального, тобто він розглядав ідеальне як щось похідне від визначеного рівня організації матеріального. Парадокс, однак, полягає в тім, що Фейєрбах, будучи матеріалістом, не вважав себе матеріалістом.

Фейєрбаховіімпонувала ідея "реальної людини, що почуває". Характерною рисою його матеріалізму був антропологізм, що полягає в розумінні людини як вищого продукту природи, розгляді людини в нерозривній єдності з нею. Природа - основа духу. Вона ж повинна стати основою нової філософії, покликаної розкрити земну сутність людини, яку природа наділила почуттями і розумом, і психіка якої залежить від тілесної організації, володіючи разом з тим якісною специфікою, незвідною до фізіологічних процесів. Однак „природна" сторона в людині Фейєрбахом гіпертрофувалася, а соціальна — недооцінювалася.

З усіх людських почуттів Фейєрбахвиділяв почуття любові, маючи на увазі моральну любов. Не вникаючи в усі тонкості гносеології, він зосередився на проблемі моральної суті релігії, що знайшло своє вираження в його основній праці "Сутність християнства".

Вихідним пунктом поглядів Фейєрбаха є ідея, виражена в концептуальному афоризмі: "Не Бог створив людину, а людина створила Бога". Таємницю християнства Фейєрбах вбачав в об'єктивному вимірюванні людиною своїх сил, додавши їм потойбічний, відчужений від самої людини зміст.

По Фейєрбахові, релігія не просто продукт людського неуцтва, як думали деякі автори. Вона має безліч достоїнств: у релігії не можна не бачити вчення і спонукання до побожного відношення людини до людини, у першу чергу до піднесеного почуття взаємної любові.

Зосередивши на людині, на її почуттях дружби і любові, афористично яскраво характеризуючи любов, зокрема в шлюбних відносинах, Фейєрбахпрагнув саме на цих морально-психологічних началах створити теорію творення суспільства, у якому царювали б любов і справедливість. Мабуть, цим розяснюється те, що він вступив у ряди соціал-демократичної партії і проповідував ідеали соціальної справедливості, чим і підкупив спочатку закоханих у його ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса.

На закінчення необхідно сказати, що німецька класична філософія - це величезне досягнення в області філософії, досягнення, значимість якого важко переоцінити. Весь період розвитку класичної філософії з'являється як цілісний процес, що включає в себе взаємодія і протиборство різних концепцій, а також їхній взаємовплив.