Натурфілософія В. Шеллінга

Яскравим представником німецької класичної філософії є Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775 — 1854), що став посередньою ланкою між И. Фіхте і Г. Гегелем. Зовсім юним (у 22 року) Шеллінг став професором. У творчості Шеллінга виділяється ряд етапів, які ми коротко розглянемо.

Натурфілософія. Шеллінг почав спробу філософського узагальнення досягнень природознавства свого часу у всіляких областях. Природа, по Шеллінгу, є становлення духовного початку. Він, вважав, що якщо в людині духовний початок усвідомлює себе, то в природі воно несвідомо. Рух від несвідомої духовності природно-сущого до свідомості проходить ряд прогресуючих ступіней.

Природа, у розумінні Шеллінга, представляється як силова динамічна єдність протилежностей, при цьому на всіх ступінях розвитку спостерігається протилежність об'єкта і суб'єкта Прообраз цього - магніт як прояв універсального світового закону. В основі всякого роздвоєння сущого лежить споконвічно єдина сила, що мислиться Шеллінгом тільки як жива.

Природа є космічний організм, що володіє "світовою душею". По Шеллінгу, сходи буття з усіма її ступінями дані від століття. Усі ступіні абсолютно одночасні. Матерія для нього - загадка, що хвилює, манить до себе, нерозв'язна. Вона не існує без духу, як дух без неї - навіть у Богу.

Трансцендентальний ідеалізм. Шеллінг задається питанням: як виникле в процесі розвитку природи суб'єктивне (несвідоме-духовне) стає об'єктивним? На це питання відповідає праця Шеллінга "Система трансцендентального ідеалізму". Шеллінг виходить із суб'єктивного Я, думаючи його як щось первинне, а з нього виводиться об'єктивне. Внутрішнім актом суб'єктивного є "інтелектуальна інтуїція". По Шеллінгу, форми розумного пізнання - не умовиводу доказу, а безпосереднє збагнення в інтелектуальному споглядання - інтуїції. Але суб'єктом такого збагнення сущого може бути не просто розум, а лише філософський і художній геній.

Філософія тотожності. Шеллінг затверджував тотожність духу і природи. Тут вихідним було поняття абсолютного розуму, у якому суб'єктивне й об'єктивне нерозрізнені. Абсолютне думає своєю діяльністю суб'єкт і об'єкт. Але те, що в Абсолюті тотожно, вічно і неподільно, у світі роздільне, незриме, множинне, розвивається в часі, представляється як процес. Природа кожної речі визначається перевагою в ній суб'єкта або об'єкта, інакше кажучи - ступенем Абсолюту, тому розвиток характеризується як доцільне: на одному полюсі -матерія, а на іншому - істина пізнання. По Шеллінгуідея абсолютної тотожності тісно зв'язана з думкою про самосвідомість єдиного — Бога. Він і є розум.

Шеллінгвелику увага приділяє ідеї волі, яку погоджував з феноменами добра і зла. Та воля вільна, для якої однаково можливе те й інше: людина постає перед вибором. Правомірне питання: як погодити існування зла з всемогутнім і благим Богом - людина соціальна істота: у ній зло перемагається добром.

На останньому етапі своєї творчості Шеллінгрозглядав проблему одкровення і міфології.

На закінчення необхідно сказати, що праці Шеллінга зробили дуже великий вплив не тільки на німецьку філософію, але й на філософські погляди мислителів інших країн, у тім числі і діячів російської культури.