Судова влада. Судова система в Японії склалася внаслідок конституційних реформ 1948 р

Судова система в Японії склалася внаслідок конституційних реформ 1948 р. Вона складається з Верховного суду, вищих, територіальних, сімейних та дисциплінарних судів.

Очолює японську судову систему Верховний суд. Він має найвищі судові повноваження: здійснює конституційний нагляд, є керівним органом для всіх нижчих судів, виступає останньою інстанцією у розгляді інших справ. Він розглядає у другій інстанції справи про державні злочини, у третій інстанції – інші кримінальні, а також цивільні справи. Верховний суд засідає в Токіо, складається з голови та 14 членів суду. Цей суд розглядає скарги на рішення та вироки нижчих судів, як у цивільних, так і кримінальних справах колегіально у складі 5 суддів. Верховний суд у повному складі розглядає скарги на невідповідність Конституції законодавчих або адміністративних актів, а також справи, за якими виникають питання про тлумачення Конституції та внесення до неї змін.

Як керівний орган, він узагальнює судову практику, має право видавати у вигляді адміністративних актів правила для адвокатів, прокурорів, судів, якими вони повинні керуватися.

Рішення з принципових питань, керівних вказівок та з інших питань виносяться особливою колегією, до складу якої входять члени Верховного суду та інших вищих судів.

Підготовкою справ до слухання займаються секретарі-дослідники (їх 20), які обираються з числа суддів, на час роботи секретарями-дослідниками вони призупиняють виконання суддівських функцій.

Референдарна відповідальність членів Верховного суду, відповідно до Конституції, передбачається кожних десять років: під час виборів до нижньої палати парламенту голосуванням „за” або „проти” стовоно всього персонального складу Верховного суду. Якщо більшість проголосувала проти конкретного судді, то він повинен піти у відставку.

Наступною ланкою судової системи Японії є вищі суди. на території держави їх налічується 8, вони розташовані у великих містах в різних частинах країни. Вони є переважно апеляційною інстанцією та колегіально, у складі трьох суддів, розглядають скарги на рішення та вироки нижчих судів у цивільних та кримінальних справах, винесених у другій інстанції. Вищі суди розглядають колегіально, у складі п’яти суддів, справи про деякі державні злочини. Вони можуть мати свої філії та підрозділи, які створюються на підставі винесення Верховним судом відповідної постанови.

Особливу роль у судовій системі відіграють територіальні або окружні суди. Вони розташовані в адміністративному центрі кожної з 47 префектур та можуть мати свої філії в інших місцях. Територіальні суди розглядають основну масу як цивільних, так і кримінальних справ. Вони є також апеляційною інстанцією для дисциплінарних судів. У більшості випадків справи у територіальних судах розглядаються одноосібно суддею, але цивільні справи з великою сумою позову та кримінальні справи про злочини, за які передбачено позбавлення волі терміном до 11 років – колегією з трьох суддів. До складу цих судів входять молодші судді, компетенція яких досить обмежена.

Сімейні суди вважаються судами того ж рівня, що і територіальні суди і створюються у тих само адміністративних центрах. До їх компетенції належить розгляд справ про спадок, майнові та немайнові суперечки між подружжями, а також справи про злочини, скоєні особами, що не досягли 20-річного віку. Справи розглядаються суддею одноосібно, інколи - колегією з трьох суддів. Іноді ці суди виконують узгоджувальні функції.

Дисциплінарні суди є нижчою судовою інстанцією. На території Японії їх налічується біля 600. Ці суди розглядають цивільні справи з невеликою сумою позову (до 900 тис. ієн), а також кримінальні справи, за якими може бути винесене покарання у вигляді штрафу або позбавлення волі терміном до трьох років. Справи розглядаються суддею одноосібно.

У Японії відсутня система адміністративної юстиції, і всі скарги на дії адміністративних органів розглядаються у першій інстанції територіальними судами за спеціальною процедурою та спеціальними позовами, різновидом яких є так званий народний позов, коли особа сама не зацікавлена у виданні незаконних актів адміністрації і звертається до суду за іншу особу.

Питання для самоконтролю

1. Конституція Японії: її основні характеристики.

2. Вищі органи державної влади.

3. Парламент Японії: порядок формування, структура і повноваження.

4. Особливості законодавчого процесу в Японії.

5. Уряд Японії: порядок формування і повноваження.

Питання для самостійного вивчення

1. Особливості політичної системи Японії.

2. Особливості правового статусу особистості.

3. Правове регулювання інститутів безпосередньої демократії.

4. Особливості конституційного контролю в Японії.

5. Регіоналізм і місцеве управління в Японії.

Тема 17. Засади конституційного права Китаю

17.1. Вищі органи державної влади

Відповідно до Конституції Китаю, система органів держави виходить з марксистсько-ленінських положень невизнання принципу розподілу влади, а органами державної влади є лише представницькі органи на зразок рад різного рівня.

До вищих органів державної влади за Конституцією належать: Всекитайські збори народних представників – верховний орган державної влади, їх Постійний комітет та Головування республіки (Голова республіки та його заступник).

Всекитайські збори народних представників обираються на п’ять років зборами народних представників провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування, а також представниками армії від військових округів та найбільших гарнізонів. За кількісним складом це найбільший парламент світу: у ньому налічується майже 3 тисячі депутатів.

Парламентарі працюють на непрофесійній основі, суміщаючи депутатські обов’язки з роботою на підприємстві, в установах, військовою службою.

Всекитайські збори народних представників – однопалатний парламент. Постійного керівного органу немає. Пленарними засіданнями керує президія сесії, яка обирається на кожній сесії. Члени президії головують на засіданнях по черзі. Депутати створюють комісії ВЗНП за галузевим принципом: у закордонних справах, фінансово-економічну, у справах національностей, у справах китайців, що мешкають за кордоном, тощо

Головним завданням цих комісій є попереднє обговорення відповідних законопроектів та оцінка правових актів вищих органів державного управління і місцевих зборів народних представників на відповідність Конституції, а також розгляд питань від парламенту та його Постійного комітету, підготовка відповідей на них, надання до парламенту та Постійного комітету довідок та доповідей, внесення пропозицій у межах своєї компетенції.

Як найвищий представницький орган державної влади, Всекитайські збори народних представників, у відповідності до Конституції, мають найширші та майже необмежені повноваження: приймають закони, обирають інші вищі органи держави та вищих посадових осіб, утверджують плани соціально-економічного розвитку, державний бюджет та звіт про його виконання, вирішують питання війни та миру, а також інші повноваження, притаманні вищим органам державної влади.

Сесії ВЗНП скликаються один раз на рік. На них, окрім депутатів, в обов’язковому порядку повинні бути члени уряду, Центральної військової ради, голова Верховного народного суду, генеральний прокурор Верховної народної прокуратури.

Постійний комітет ВЗНП є підлеглим органом Всекитайських зборів народних представників, який заступає їх на період між сесіями, та водночас вищим органом державної влади, який має самостійні повноваження і разом з головою республіки виконує найбільш суттєві повноваження голови держави.

До компетенції Постійного комітету входять: тлумачення Конституції та законів; контроль за діями Державної ради (уряду Китаю) з правом заміни міністрів; контроль за роботою Центральної військової ради; Верховного народного суду; Верховної народної прокуратури; прийняття рішень про часткову мобілізацію в країні; ратифікація та денонсація міжнародних договорів, право відміняти акти зборів народних представників провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування.

Постійний комітет ВЗНП також має право ухвалювати закони з приватних питань та вносити поправки до законів, прийнятих парламентом, проте не має права приймати поправки до Конституції та закони щодо змін державної структури, цивільного та кримінального законодавства.

До повноважень Постійного комітету, які він здійснює у період між сесіями ВЗНП, також належать: внесення змін до планів економічного та соціального розвитку, законів про державний бюджет, призначення та звільнення міністрів за поданням голови уряду, головного ревізора та начальника секретаріату уряду, призначення та звільнення членів Центральної військової ради за поданням її голови, прийняття рішень про оголошення війни, якщо проти КНР буде вчинено збройний напад або у випадку виконання міжнародних договорів про взаємну оборону від агресії.

Постійний Комітет ухвалює рішення стосовно деяких повноважень глави держави: ратифікація та денонсація міжнародних договорів, призначення та відкликання повноважних представників КНР за кордоном, нагородження орденами та присвоєння почесних звань.

Відповідно до Конституції, главою держави є Голова Китайської Народної Республіки, який обирається Всекитайськими зборами народних представників терміном на 5 років. Головні повноваження як глави держави він здійснює лише за рішенням ВЗНП або його Постійного Комітету. Його особисті повноваження досить обмежені й здебільшого зводяться до актів, якими оформляються рішення ВЗНП, його Постійного Комітету та актів церемоніального характеру.

На підставі рішень ВЗНП та Постійного Комітету ВЗНП Голова КНР здійснює наступні повноваження: публікує закони, призначає прем’єра Державної ради, його заступників, міністрів та інших вищих посадових осіб, нагороджує державними нагородами, призначає та відкликає дипломатичних представників КНР, публікує укази про повну або часткову мобілізацію, про введення надзвичайного стану, проголошення стану війни, про помилування.

Заступник Голови КНР, який теж обирається парламентом, особистих повноважень не має, а лише допомагає Голові КНР у його роботі.

17.2. Вищі органи державного управління

Відповідно до Конституції КНР, виконавчим органом державної влади, центральним народним урядом та вищим адміністративним органом є Державна рада. Таке досить складне визначення пов’язане з тим, що у КНР відсутній принцип розподілу влади, і уряд лише виконує рішення ВЗНП та його Постійного комітету та водночас очолює державну адміністрацію.

Всекитайські збори народних представників на своїй першій після обрання сесії створюють Державну раду. До її складу входять прем’єр Державної ради, його заступники, міністри, голови комітетів у ранзі міністрів, начальник секретаріату, головний ревізор. Зміни у складі Державної ради здійснюються Постійним комітетом ВЗНП та оформляються указами Голови республіки.

Поряд з повноваженнями, притаманними урядам інших країн, Державна рада КНР має право між сесіями ВЗНП та засіданнями Постійного комітету видавати акти з економічних питань, які приймаються у вигляді законів.

Державна рада зі свого складу створює Постійне бюро, до якого входять прем’єр, його заступники, деякі провідні міністри та начальник секретаріату.

Багато актів Державної ради ухвалюються у вигляді спільних рішень Державної ради та ЦК Компартії Китаю. Такі акти, як і деякі власні акти Державної ради несуть значне ідеологічне навантаження та мають характер політичних настанов та вказівок.

Міністерства та відомства керують відповідною галуззю економіки, культури або сферою громадського життя. При керівнику міністерства створюється колегія, склад якої затверджується урядом. Її рішення оформлюються наказом міністра. Якщо міністр не згоден з рішенням колегії, то спірне питання розглядається на засіданні уряду.

Центральна військова рада є колегіальним органом військового управління. Це дуже впливовий вищий орган державного управління, який займається не лише військовими справами. До її складу входять голова, якого призначають Всекитайські збори народних представників, та члени, яких призначає Постійний Комітет ВЗНП. Центральна військова рада має право законодавчої ініціативи, її члени зобов’язані бути присутніми на сесіях ВЗНП, але не мають права голосу, якщо вони не є депутатами парламенту. Таке особливе місце Центральної військової ради пояснюється традиційно впливовою роллю армії у політичному житті країни, особливо в період багаторічної громадянської війни, коли у звільнених районах військові перебирали на себе всі функції управління.