Законодавча влада. Французький парламент – законодавчий орган республіки

Французький парламент – законодавчий орган республіки. Він складається з двох палат – Національних зборів та Сенату. До Національних зборів входять 579 депутатів. 557 з них обираються від метрополій та 22 - від заморських територій та департаментів. Національні збори обираються шляхом загальних, рівних, таємних, прямих виборів у двох турах, за мажоритарною системою голосування терміном на 5 років. До складу Сенату входить 321 сенатор, що обираються шляхом багаторівневих виборів терміном на 9 років з ротацією однієї третини складу Сенату кожні три роки. Кожна палата має Бюро – колегіальний орган, до складу якого входять: голова палати, віце-голови, голови постійних комісій, генеральний доповідач з фінансових питань та голови політичних груп.

У кожній палаті є постійні комісії, кількість яких визначається регламентом. Серед них є постійні та спеціальні комісії, а також комісії з розслідувань.

Парламент збирається на робочі сесії раз на рік. Звичайні сесії не потребують якогось спеціального акту скликання. Позачергові сесії збираються на вимогу прем’єр-міністра або більшості членів Національних зборів. Якщо позачергова сесія скликається на вимогу Національних зборів, то видається особливий декрет про закриття чергової сесії та відкриття позачергової.

Основною формою парламентської діяльності є пленарні засідання палат. Засідання як Національних зборів, так і Сенату відбуваються публічно. У спеціальному журналі публікується повний звіт про парламентські дебати. На вимогу прем’єр-міністра або 10% членів палати може бути проведено закрите засідання. Засідання проводяться з вівторка до п’ятниці, у другій половині дня, але не можуть продовжуватися після півночі. Утім, на вимогу уряду та за згодою палати можливий виняток з цього правила. Публічність засідання забезпечується можливістю для публіки бути присутньою на спеціально відведених місцях, а також трансляцією та публікацією повного звіту про дебати.

Регламент передбачає заходи для забезпечення дисципліни, які здійснюються головою палати або головою зборів. Для депутатів регламент передбачає наступні санкції: заклик до порядку, заклик до порядку з записом у протоколі (депутат на протязі місяця лишається без заробітної плати), зауваження та зауваження з тижневим виключенням (заборона на 15 днів брати участь у засіданнях палати та невиплата двомісячної заробітної плати). Дисциплінарні заходи застосовують до парламентарів, коли вони регулярно порушують порядок. Голова палати також має право викликати до парламенту військові частини.

До порядку денного, зазвичай, вносяться законопроекти та законодавчі пропозиції, які подаються в особливому порядку з урахуванням пріоритету державних законопроектів.

Голова повинен терміново збирати своїх помічників для обговорення програми роботи, також він має право запросити інших осіб.

Усі виступи на засіданнях парламенту заносяться до протоколу з метою їхнього подальшоого оприлюднення. У виняткових випадках голова може продовжити час виступу оратора понад встановленого регламенту. Кожен депутат має право внести пропозицію щодо призупинення засідання. З такою вимогою може виступити й уряд. Депутати повинні голосувати особисто, делегування голосу дозволяється лише у виняткових випадках. Процедура голосування проводиться шляхом підняття руки, вставання, голосування бюлетенями або відкритого голосування бюлетенями на трибуні, а також за допомогою електронних пристроїв. У виняткових випадках проводиться таємне голосування, на яке відводиться одна година. Результати голосування визначаються секретарем та оголошуються головою.

Урядові законопроекти, законодавчі пропозиції, внесені Сенатом та депутатами, реєструються в канцелярії голови Національних зборів. Голова передає їх до відповідної спеціальної комісії; якщо такої немає, то до компетентної постійної комісії. Якщо виникає суперечка, наприклад, між двома комісіями, то Національні збори вирішують, кому в наказному порядку віддати законопроект. За кожним законопроектом призначається доповідач. Доповіді друкуються з метою поширення серед депутатів та можуть бути розповсюджені у разі потреби серед населення. До кожного законопроекту може додаватися особлива рекомендаційна резолюція. Після висновку комісії законопроекти включаються до порядку денного засідання палат. Обговорення починається із заслуховування думок у наступному порядку: представники уряду; доповідач від комісії. Насамперед, розглядається питання про відповідність даного акту Конституції, потім слово надається ораторам, які повинні записатися для участі в загальній дискусії. Уряд та депутати під час дискусії будь-якої миті можуть вказати на неможливість прийняття законопроекту через фінансові причини. Після закінчення загальної дискусії проводиться голосування щодо необхідності повернення даного акту на доопрацювання до комісії. Далі проводиться послідовне постатейне голосування (по 5 хвилин на одну статтю) та обговорення законопроекту. Поправки можуть вносити як уряд, комісія, так і депутати. Контрпроекти повинні подаватись у вигляді поправок. До початку голосування Національні збори можуть ухвалити рішення про повторне розповсюдження тексту. Цей текст спрямовується до комісії, яка знову повинна подати доповідь.

Регламент може передбачати і спрощену процедуру прийняття законопроекту. На вимогу уряду чи комісії законопроект може бути поставлений на голосування відразу, без обговорення або з обмеженням дебатів (можуть виступати тільки представники уряду, голова, доповідач та автори поправок, інколи – керівники фракцій). Аналогічна процедура обговорення та прийняття законопроектів діє й у сенаті.

Якщо у палатах мають місце розбіжності, навіть після двох читань, то прем’єр-міністр може створити змішану паритетну комісію з метою розробки тексту, який буде запропонований урядом на розгляд обох палат. Жодна поправка не може бути прийнята без згоди уряду. Якщо змішана комісія не зможе розробити єдиного тексту, то уряд має право вимагати, щоб Національні збори та Сенат провели додаткове читання та винесли рішення. Національні збори можуть звернутися до тексту змішаної комісії або повернутися до свого попереднього тексту.

Конституція визнає за президентом право вимагати нового обговорення закону або кількох його статей.

Пропозиції щодо винесення законопроекту на референдум повинні бути підписані щонайменше 1/10 членів парламенту. Вони ставляться на обговорення безпосередньо перед обговоренням законопроекту й не підлягають обговоренню у разі відсутності депутатів, які його підписали. Голова інформує всіх, насамперед, президента про винесення законопроекту на референдум.

Голосування та обговорення законопроектів, які призводять до змін у Конституції, здійснюється у відповідності до звичайної законодавчої процедури. Якщо ж текст виноситься на референдум, то затверджується текст, який був визначений на ньому.

Голосування стосовно міжнародних угод, які не суперечать Конституції, проводиться за процедурою, аналогічною до процедури перегляду Конституції та внесення змін до неї. Серед контрольних повноважень парламенту контроль за діяльністю уряду займає досить невелике місце.

Парламент не бере участі у виборах уряду і не може висловити свого ставлення, окрім як шляхом голосування винести йому вотум недовіри. При цьому питання про винесення вотуму недовіри може бути поставлене лише прем’єр-міністром.

Національні збори мають право ухвалити резолюцію осуду, яка повинна бути підписана щонайменше 1/10 депутатів Національних зборів. Голосування може відбутися не раніше 48 годин з моменту її винесення. Резолюція осуду ухвалюється шляхом голосування за неї більшості членів Національних зборів, після чого, згідно із ст.50 Конституції, вручається президенту республіки прем’єр-міністром.

Другим видом контролю є усні та письмові питання уряду та прем’єр-міністру. Письмові питання та відповіді на них підлягають опублікуванню. Відповіді повинні надаватись у місячний термін. Основна функція парламенту Франції - прийняття законів значно обмежена Конституцією 1958 р., яка визначає коло питань, щодо яких парламент має право видавати закони. Усі інші питання належать до компетенції уряду. Якщо парламент перевищує свої повноваження, уряд має право вимагати від Конституційної ради винести рішення щодо розмежування компетенції. Про звуження прав законодавчої влади свідчить також і обмеження депутатів у праві законодавчої ініціативи та пріоритет розгляду урядових законопроектів на засіданні палат. Права парламенту обмежені й у фінансовій сфері, бо Конституція визначає термін для прийняття парламентом фінансових законопроектів. У разі порушення цього терміну законопроекти можуть набути чинності спеціальним актом уряду – ордонансом.