Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем

Розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетінні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних процесів.

Концепція сталого (стійкого) розвитку, яка була прийнята на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) обґрунтовує здатність постіндустріального світу до подальшого прогресу на основі використання власних ресурсів.

За цією концепцією, необхідно і можливо здійснити послідовний перехід до такого розвитку, який забезпечуватиме збалансоване вирішення соціально-економічних завдань і проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб нинішніх і майбутніх поколінь.

Мета сталого (стійкого) розвитку - перехід до господарської діяльності,-зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою шляхом введення природовідтворюючої складової як внутрішнього параметра функціонування економічної системи.

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку виступає зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежать в його основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.

Концепція сталого (стійкого) розвитку передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономічних процесах природної складової та приведення у відповідність впливу людини на природу із здатністю останньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.

Поглиблення інтернаціоналізації соціально-економічного розвитку посилює транскордонний характер екологічних проблем, провокуючи загрозу глобальної екологічної катастрофи. Екологічні чинники спричиняють появу нових явищ у міжнародних економічних відносинах: екологічний неоколоніалізм та екологічний протекціонізм. розв'язати

Екологічний протекціонізм - політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та введення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу й становлять загрозу здоров'ю населення.

Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання екологічної кризи передбачає радикальну перебудову взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, екологізацію економічного розвитку і відбір " пріоритетних напрямів природоохоронної" діяльності.

Основні напрями формування стратегій екорозвитку: Обмежувальна стратегія Стратегія оптимізації Стратегія замкнутих циклів