Природні і невід'ємні права людини

Кожній цивілізації історично притаманна своя концепція людини і відповідні подання про його права і обов'язки. За обсягом прав можна судити, кого з людей, і якою мірою дана система права визнає як людину.

В античності раб юридично людиною не вважався. У Середні століття користування правом представляло собою привілей по відношенню до тих, хто залишився поза кола суб'єктів права.

Поняття «права людини» виникло в Англії в XVII в. Воно було сформульовано в «Петиції про право» (1628 р.), Habeas Corpus Act (1679), «Декларації прав» (1688), «Біллі про права» (1689).

У Сполучених Штатах поняття «права людини» було відображено в «Декларації права Виржинии» (12 липня 1776), «Декларації незалежності США» (4 червня 1776), в Конституції США (1787 р.) і в поправках до Конституції, «Біллі про права» (1789-1791).

У Франції ідеї свободи, рівності і народовладдя були сприйняті і закріплені в «Декларації прав людини і громадянина» (1789).

Невід'ємність прав людини, їх універсальний і обов'язковий характер закріплений в документах:

Ø «Загальна декларація прав людини», ГА ООН (1948);

Ø «Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод»;

Ø «Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права» (1966);

Ø «Факультативний протокол до міжнародного пакту про громадянські та політичні права» (1966);

Ø «Заключний Акт Гельсінської Наради» (1975);

Ø «Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасників Наради з безпеки і співробітництва в Європі» (1989) та ін.

Права людини - сукупність невід'ємних прав і свобод, що забезпечують автономію особи і обмежують владу держави.

Права людини діляться на:

Ø Особисті: право на життя, свободу, особисту недоторканність, недоторканність житла, свободу пересування, вибір місця проживання.

Ø Політичні: рівність усіх перед законом, право на громадянство, свободу думки, совісті, релігії і переконань, право на створення різних союзів і асоціацій, право громадян на участь у виборах і управлінні країною.

Ø Соціально-економічні: право на працю, відпочинок соціальне забезпечення та освіту.

Діяльність правової держави повинна будуватися відповідно з правами людини і обмежуватися ними.

Контроль за дотриманням прав людини повинен забезпечуватися як органами державної влади, так і міжнародними організаціями (Комісія та Комітет ООН з прав людини, ОБСЄ, Міжнародний суд в Гаазі, міжнародними правозахисними організаціями та ін.).

Міжнародні акти, ратифіковані державою можуть діяти як внутрішнє право. Якщо громадянин вичерпав усі можливості захисту особистих прав всередині країни, він може звертатися в міжнародні організації.

У відповідності зі ступенем забезпеченості гарантій прав людини, сучасні держави поділяються на вільні, частково вільні і невільні. Країни СНД відносяться до категорії частково вільних.