Модульний тест № 1

Вступ

Промислова політика відноситься до спеціальних дисциплін, які покликані забезпечити фахову підготовку магістрів для системи органів державної влади та місцевого самоврядування.

Головна мета дисципліни полягає в тому щоб розкрити теоретичні засади та механізм промислової політики як складової державної економічної політики. Завданням дисципліни є оволодіння: науковими засадами промислової політики; організаційно-структурним механізмом та методами реалізації державної промислової політики; стратегією вибору пріоритетів у розвитку промисловості; методикою обгрунтування економічної ефективності рішень у сфері промислової політики. Досягнення мети даної дисципліни передбачає вивчення студентами наступних питань:

- теоретичні основи та механізм реалізації промислової політики;

- показники та об’єктивні закономірності розвитку промисловості;

- структурна політика в промисловості;

- інвестиційна політика в промисловості;

- економічна ефективність інвестиційної політики;

- науково-технічна політика в промисловості;

- інноваційна політика в промисловості;

- політика реформування відносин власності в промисловості;

- зовнішньоекономічна політика в промисловості.

Предметом дисципліни є стратегія розвитку та система державних заходів, які формують умови функціонування промислового комплексу як складової частини національної економіки.

Вивчення цих питань дозволить студентам магістерського рівня краще оволодіти сучасними методами реалізації промислової політики і використовувати отримані знання у практиці роботи у державних установах і на підприємствах.

Професійні компетенції, якими мають володіти випускники після вивчення дисципліни «Промислова політика» представлені далі у таблиці 1.

Таблиця 1

Професійні компетенції, якими мають володіти випускники

після освоення дисципліни «Промислова політика»

Здатності фахівця виконувати функціональні завдання професійної діяльності	Теми дисципліни, що формують професійні компетенції
1. Аналітично-діагностичні компетенції	2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
1.1. Володіти інструментарієм аналізу статистичної звітності. 1.2. Здійснювати моніторинг зростання промислового виробництва, регіонів, видів економічної діяльності. 1.3. Здійснювати моніторинг реалізації промислової політики у напрямках: структурної, амортизаційної, інвестиційної, науково-технічної, інноваційної політики, приватизації, захисту інтелектуальної власності. 1.4. Володіти підходами та методами прогнозування та програмно-цільового планування розвитку промисловості. 1.5. Володіти методами оцінки економічної ефективності рішень в сфері промислової політики. 1.6. Аналізувати ефективність управлінських рішень в інвестиційно-інноваційної сфері.
2. Прогнозно–планові компетенції	2, 3, 4, 5, 6
2.1. Володіти знаннями нормативно-правової бази та методології реалізації промислової політики. 2.2. Визначати цілі, пріоритети та стратегію розвитку промисловості 3.3. Обґрунтовувати методи та засоби реалізації обраної стратегії розвитку промисловості.
3. Регулятивні компетенції	1,7, 8, 9, 10
3.1. Застосовувати інструменти економічного регулювання структурних перетворень таінвестиційно-інноваційного розвитку промисловості. 3.2. Застосовувати інструменти адміністративного регулювання (накази, постанови, розпорядження, ліцензії, квоти, стандарти тощо). 3.3. Обґрунтовувати регуляторні заходи в сфері стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності.
4. Інноваційні та науково-дослідницькі компетенції	1, 5, 7, 8, 11
4.1. Удосконалювати нормативні акти, що належать до компетенції підрозділу згідно із змінами в промислової політиці. 4.2. Готувати нормативно – методичні документи з питань впровадження нових управлінських технологій. 4.3. Вивчати та застосовувати передовий досвід зарубіжних країн в сфері промислової політики

2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

	№ з/п	ТЕМА	ФОРМА НАВЧАННЯ
	денна, вечирня	заочна
	Лекції	Семінарські, практичні та лабораторні заняття	Індивідуально-консультативна робота	Самостійна робота студентів	Лекції	Семінарські, практичні та лабораторні заняття	Індивідуально-консультативна робота	Самостійна робота студентів
	Теоретичні основи та механізм реалізації промислової політики	2,0	2,0	–	8,0	2,0	–	–	12,0
	Показники та об’єктивні законо-мірності розвитку промисловості	2,0	2,0	2,0	10,0	2,0	0,5	–	12,0
	Структурна політика	2,0	2,0	2,0	8,0	2,0	0,5	–	12,0
	Амортизаційна політика	2,0	2,0	2,0	10,0	2,0	0,5	–	12,0
	Інвестиційна політика	2,0	4,0	2,0	8,0	2,0	0,5	–	12,0
	Показники економічної ефективністі у механізмі інвестиційної політики	4,0	4,0	4,0	16,0	4,0	1,5	–	32,0
	Науково-технічна політика	2,0	2,0	2,0	8,0	2,0	0,5	–	12,0
	Державна інноваційна політика	2,0	1,0	1,0	9,0	1,0	0,5	–	10,0
	Політика реформування відносин власності в промисловості	2,0	1,0	1,0	10,0	1,0	0,5	–	12,0
	Інтелектуальна власність	2,0	2,0	2,0	10,0	2,0	0,5	–	14,0
	Зовнішньоекономічна політика в промисловості	2,0	2,0	2,0	8,0	–	0,5	–	14,0
УСЬОГО							–

Згідно з навчальними планами загальний обсяг годин, який виділяється для вивчення дисципліни “Промислова політика” для студентів денної та заочної форм навчання, становить 180 годин. Але їх структура за окремими формами навчання має істотні відмінності. Для студентів денної форми навчання передбачено лекцій 24 години, семінарських занять – 24 години, індивідуальних занять – 27 годин, самостійної роботи студентів – 105 годин. На заочній формі навчання обсяг аудиторних занять різко зменшується: лекції – 20 годин, семінарські заняття – 6, індивідуальні заняття не плануються. Тому обсяг самостійної роботи студентів збільшується до 154 години.

Тематичний план допомагає студентові зорієнтуватися стосовно того, які теми дисципліни будуть розглядатися на лекціях, семінарських (практичних) заняттях, а які рекомендується вивчати лише самостійно за допомогою відповідних літературних джерел. 3 огляду на це в методичних порадах до вивчення кожної теми дисципліни містяться посилання на список рекомендованої літератури.

3. ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Тема 1. Теоретичні основи та механізм реалізації промислової політики

Сутність та необхідність промислової політики. Промислова політика - складова економічної політики. Досвід зарубіжних країн у проведені промислової політики. Методологічні принципи промислової політики. Промисловість в системі ринкової економіки. Баланс між відкритістю та протекціонізмом щодо окремих галузей національної економіки. Промислова політика як гнучке поєднання ринкових механізмів та методів державного регулювання.

Системний підхід до промисловості як об'єкта економічної політики. Взаємозв'язок інтересів, цілей, стратегій, пріоритетів, напрямів та методів промислової політики. Поєднання інтересів різних верств суспільства як умова успішної реалізації промислової політики. Система цілей промислової політики. Ієрархічність цілей. Стратегія розвитку промисловості. Пріоритети розвитку промисловості та принципи їх визначення.

Концепція пріоритетів у промислової політиці. Інноваційна модель розвитку промисловості. Напрями реалізації промислової політики. Методи та засоби промислової політики. Класифікація методів за формою впливу; за способами впливу; за кількістю засобів,що використовуються; за універсальністью. Завдання й функції органів центральної та місцевої влади у сфері промислової політики.

Основні поняття та їх визначення

Промислова політика – діяльність держави в межах її економічної політики, спрямована на зростання промислового виробництва на основі розробки та впровадження науково-технічних досягнень, вдосконалення структури виробництва, розвиток експорту готової продукції, ефективне вирішення соціальних проблем.

Промислова стратегія – основний напрямок розвитку промисловості, який обирається державою у відповідності з цілями промислової політики.

Пріоритети промислової політики – галузі або види промислового виробництва, яким створюються особливі умови для прискоренного розвитку.

Напрями промислової політики – сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюванних державою з метою розвитку промислового виробництва.

Методи промислової політики – способи впливу держави на сферу промислового виробництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою реалізації цілей промислової політики.

Тема 2. Показники та об'єктивні закономірності

розвитку промисловості

Показники розвитку промисловості у механізмі промислової політики. Система показників обсягу виробництва продукції промисловості та її взаємозв'язок з макроекономічними та мікроекономічними показниками. Система показників економічної ефективності в промисловості. Статичні і динамічні показники рівня ефективності. Тенденції рівня ефективності.

Типи розвитку промисловості та їх характеристика. Екстенсивний розвиток. Графічна інтерпретація екстенсивного розвитку промисловості. Інтенсивний розвиток. Графічна інтерпретація інтенсивного розвитку промисловості. Напрями інтенсивного розвитку промисловості. Форми інтенсивного розвитку промисловості.

Моделювання розвитку промисловості. Виробнича функція при постійній віддачі факторів виробництва (екстенсивний розвиток). Виробнича функція за умов впливу технічного прогресу (інтенсивний розвиток). Виробнича функція Кобба-Дугласа з урахування впливу НПТ /факторна модель/. Поняття та графічна інтерпретація оптимального розвитку промисловості. Використання економічних і експертних методів у прогнозуванні розвитку промисловості. Методичні принципи прогнозування розвитку промисловості. Алгоритм прогнозування обсягу виробництва промисловості.

Основні поняття та їх визначення

Економічний ефект – абсолютний показник економічного результату

Промислового виробництва, який характеризує різницю між отриманими доходами та витраченними ресурсами.

Економічна ефективність – відносний показник економічного результату промислового виробництва, який характеризує відношення економічного ефекту до витрат ресурсів.

Статичний показник економічноїефективності характеризує рівень ефективності на певний момент часу.

Динамічний показник економічной ефективності виражає зміну рівня ефективності за певний проміжок часу і розраховується відношенням рівня ефективності наступного періоду до рівня ефективності попереднього периоду.

Крива виробничих можливостей – графік, що ілюструє максимальну здатність промисловості виробляти товари за умов повного використаняекономічних ресурсів.

Напрям інтенсивного розвитку – спосіб отримання економії за рахунок використання взаємозамінних економічних ресурсів.

Форма інтенсивного розвитку характеризує конкретний вид ресурсу, який інтенсивно використовується чи навпаки зберігається.

Тема 3. Структурна політика

Сутність структури промисловості. Системний підхід до структурізації промисловості. Особливості структурних змін у промисловому виробництві кінця ХХ століття. Зарубіжний досвід державного регулювання структурних змін у промисловості. Структуроутворюючи фоктори у промисловості України. Характеристика структури промисловості України. Структурна перебудова промисловості як одне з основних завдань уряду.

Структурні зрушення у промисловості України за час її Незалежності. Відтворювальні пропорції в промисловості. Ринкові підходи до визначення основних відтворювальних пропорцій. Галузева структура: технологічний та аналітичний підходи. Регіональна структура: розподіл промисловості за економічним та адміністративним принципами. Соціальна структура. Структура форм власності. Структтура організаційно-правових форм підприємництва. Структура доходів робітників. Зовнішньоекономічна структура промисловості.

Структурний ефект та його вимірювання в промисловості. Індекс структурних змін. Лінійні та квадратичні показники структурних зрушень. Вплив структурних змін на динаміку виробничої функції. Роль високотехнологічних галузей у структурній трансформації промисловості.

Концепції структурної політики в промисловості. Активна та пасивна структурна політика. Напрями активної державної промислової політики. Критерії пріоритетності у структурної політиці. Методи структурної політики. Нові організаційні структури у промисловості: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси. Державна підтримка нових організаційних структур.

Основні поняття та їх визначення

Структура промисловості – це співвідношення, які відбивають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами промисловості в процесі її розвитку.

Відтворювальна структура промисловості – пропорції, що характеризують процес відтворення у промисловості.

Галузева структура промисловості – пропорції між галузевими комплексами або групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

Інфраструктура – це комплекс галузей, які забезпечують функціонування галузей матеріального виробництва.

Регіональна структура промисловості – міжрайонні (міжтериторіальні) пропорції розподілу промисловості.

Соціальна структура промисловості відображає розподіл промисловості за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів працівників.

Структура зовнішньої торгівлі – пропорції та натурально-речовий склад експорту і імпорту промислових товарів.

Оптимальна структура промисловості – пропорції, які надають можливість досягнути найбільшого розвитку промисловості за певної кількостівитраченних економічних ресурсів.

Пасивна структурна політика полягає в тому,що держава створює правову базу для вільного переливу капіталу і праці з одних галузей в інші, але безпосереднього втручання держави в інвестиційні процеси в окремих галузях невідбувається.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень.

Тема 4. Амортизаційна політика

Амортизаційні нарахування у системі джерел відтворення основного капіталу у промисловості України. Цілі державної амотизаційної політики на сучасному етапі розвитку промисловості. Функції амортизації, Оцінка ринкової вартості основного капіталу у промисловості та її значення для господарської практики.

Сучасні методи амортизації та їх вплив на прискорення оборотності основного капіталу у промисловості. Об’єкти нарахування амортизації. Економічний период експлуатації та период амортизації. Норми амортизації. Амортизація об’єктів промислової (інтелектуальної) власності. Особливості амортизаційної політики у зарубіжних країнах. Можливість та доцільність використання зарубіжного досвіду амортизаційної політики.

Проблеми використання прискоренної амортизації у промисловості України. Недоамортизація та переамортизація. Амортизаційна політика у системі державного регулювання розвитку промисловост. Моніторинг та контроль за використанням амортизаційних коштів. Інвестиційно- інноваційне забезпечення оновлення основного капіталу проммисловості.

Основні поняття та їх визначення

Функція відшкодування – повернення шляхом нарахування амортизації вартості спожитого основного капіталу.

Функція відтворення – використання коштів амортизаційного фонду на цілі оновлення основного капіталу.

Функція стимулювання пов’язана з накопиченням у суб’єкта господарювання фінансових ресурсів для запровадження у виробництво науково-технічних досягнень, підвишенням зацікавленості у прискоренні оновлення активної частини основного капіталу.

Метод рівномірної (пропорційної) амортизації – метод амортизаційних нарахувань, відповідно до якого на собівартісь продукції (послуг) переноситься вартість спожитого основного капіталу рівними сумами у продовж всього периоду амортизації.

Метод прискоренної амортизації – метод амортизаційних нарахувань, відповідно до якого на собівартісь продукції (послуг) у перши роки експлуатації переноситься більша часина вартості спожитого основного капіталу з поступовим зменшенням його у завершальні роки.

Метод амортизації за сумою років – метод амортизаційних нарахувань, відповідно до якого на собівартісь продукції (послуг) переноситься вартість спожитого основного капіталу за нормами, яки щорічно зменшуються відповідно до строку функціонування цього капіталу.

Метод залишку, що зменшується полягає у тому, що амортизаційні нарахування розраховуються за збільшеною нормою але виходячи з залишкової вартості основного капіталу, яка поступово зменшується на суму нарахованої амортизації у попередні периоди.

Недоамортизація – перевишення фактичних витрат на оновлення спожитого основного капіталу порівняно з нарахованою амортизацією.

Переамортизація – перевищення нарахованої амортизації порівняно з ринковою вартістю спожитого основного капіталу.

Амортизацйна політика – комплекс заходів держави щодо регулювання процесу оновлення спожитого основного капіталу шляхом встановлення певних методів оцінки капіталу, визначення об’єтів, методів та норм нарахування амортизації, контролю за викоростанням амортизаційного фонду тощо.

Тема 5. Інвестиційна політика

Сутність інвестицій. Об'єкти та суб'екти інвестиційної діяльності. Основні положення Закону України «Про інвестиційну діяльність». Роль держави у інвестиційному процесі. Принципи державної інвестиційної політики. Класифікація інвестицій як основа наукового підходу в інвестиційної політиці. Об'єктивні закономірності інвестиційної діяльності.

Комплексний підхід до державного регулювання інвестиційної діяльності. Принципи визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування. Податкове регулювання інвестиційної діяльності. Кредитне регулювання інвестиційної діяльності. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення гнучкої амортизаційної політики. Регулювання участі інвесторів у приватизації. Регулювання фондового ринку. Експертиза інвестиційних проектів. Забезпечення захисту інвестицій. Залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі країни. Традиційні джерела фінансування інвестицій: прибуток, амортизація, кредит. Нетрадиційні джерела фінансування інвестицій: акціонерний капітал, облігації, лізинг, інвестування на основі угоди про розподіл продукції.

Сутність інвестиційного ринку. Структура інвестиційного ринку в промисловості. Інфраструктура інвестиційного ринку. Динаміка кон'юнктури інвестиційного ринку. Взаємозв'язок інвестиційної привабливості різних за рівнем сегментів інвестиційного ринку. Чинники, які впливають на інвестиційну привабливість країни, галузі, регіону, підприємства. Показники інвестиційної привабливості країни, галузі, регіону, підприємства. Дюпонівська модель аналізу інвестиційної привабливості підприємства.

Основні поняття та їх визначення

Інвестиційна діяльність – сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо вкладання повернення інвестицій та отримання приросту капіталу.

Інвестиційний процес – сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо вкладання інвестицій.

Об’єкти інвестування – майнові та інтелектуальні цінності що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності та інфраструктуру, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Об’єкти інвестиційної діяльності – це об’єкти підприємницької діяльності та інфраструктури, в які вкладаються об’єкти інвестування.

Суб’єкти інвестиційної діяльності – громадяни, юридичні особи, держава (в тому числі іноземні держави) та міжнародні організації, які є інвесторами або учасниками інвестиційної діяльності.

Інвестори – громадяни, юридичні особи, державні органи та міжнародні організації, які приймають рішення про вкладання власних, запозичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестиційної діяльності.

Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, держави та міжнародні організації, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів.

Інвестиційний ринок – це ринок об’єктів інвестиційної діяльності.

Тема 6. Показники економічної ефективністі

у механізмі інвестиційної політики

Вартість інвестицій в часі. Майбутня вартість. Поточна вартість. Сутність нарощення і дисконтування вартості. Нарощення вартості за простим процентом. Дисконтування вартості за простим процентом. Нарощення вартості за складним процентом. Дисконтування вартості за складним процентом. Майбутня та поточна вартість інвестицій при безперервному нарахуванні процентів. Врахування інфляції в інвестиційних розрахунках. Класифікація ризику в інвестиційної діяльності. Статистичні методи оцінки інвестиційного ризику. Премія за ризик інвестору. Аналітичні методи моделювання ризику.

Інвестиційний цикл та його структура. Чистий потік платежів як основа розрахунку економічної ефективності рішень у сфері інвестиційної політики. Показники економічної ефективності. Чистий приведений доход. Внутрішня норма прибутку. Коефіцієнт вигоди /витрат. Період окупності. Взаємозв’язок показників економічної ефективності інвестицій.

Концепція оцінки ефективності інвестиційної політики. Класифікація рішень інвестиційної політики. Критерій оцінки ефективності інвестиційної політики. Показники оцінки ефективності роботи державних установ, що здійснюють інвестиційну політику. Показники оцінки результатів інвестиційної політики. Абсолютна оцінка результатів прийняття інвестиційного рішення.

Основні поняття та їх визначення

Майбутня вартість інвестицій – це вартість вкладених в даний момент інвестицій, в яку вона перетвориться через певний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента.

Поточна вартість інвестицій – це сума майбутніх грошових надходжень від інвестицій, приведених з урахуванням певної ставки процента до поточного (теперішнього) періоду.

Нарощення вартості інвестицій – це поетапне збільшення інвестицій шляхом приєднання до початкової їх вартості суми процентів.

Дисконтування вартості інвестицій – це зменшення майбутньої вартості інвестицій на суму нарощених процентів.

Інвестиційний ризик – це імовірність виникнення непередбачених фінансових втрат.

Ризики реального інвестування – це ризики, пов’язані з впливом об’єктивних та суб’єктивних чинників на реальні об’єкти інвестиційної діяльності.

Ризики фінансового інвестування – це ризики, пов’язані з впливом об’єктивних та суб’єктивних чинників на фінансові об’єкти інвестиційної діяльності внаслідок дії чинників, на які інвестор не може вплинути.

Систематичний ризик – це ризик виникає для всіх суб’єктів інвестиційної діяльності внаслідок дії чинників, на які інвестор не може вплинути.

Несистематичний ризик – це ризик пов’язаний з прийняттям недостатньо обґрунтованих рішень інвесторами або учасниками відносно конкретних об’єктів інвестиційної діяльності.

Премія за ризик – збільшення очікуваної реальної норми прибутку від інвестиційного проекту, яке повинно компенсувати можливі фінансові втрати з урахуванням розміру та імовірності цих втрат.

Інвестиційний цикл – тривалість періоду від прийняття рішення про початок інвестування до моменту часу, коли чистий потік платежів дорівнюватиме нулю.

Чистий потік платежів – сума чистого прибутку і амортизації, яка отримується в результаті реалізації інвестиційного проекту.

Тема 7. Науково-технічна політика

Сутність науково-технічного розвитку. Форми НТП: їх взаємозвязок та реалізація у промисловості. Вплив НТП на економічний і соціальний розвиток. Теоретичні концнпції НТП та практика державного регулювання науково-технічної сфери. Екзогенний НТП. Ендогенний НТП. Науково-технічний потенціал промисловості.

Моделювання НТП у промисловості. Вплив НТП на динаміку кривої виробничих можливостей. Вплив НТП на динаміку кривої виробничої функції. НТП та форми інтенсивного розвитку промисловості. Вплив НТП на рівноважне економічне зростання. Впровадження досягнень НТП у виробництво як основний шлях виходу з економічної кризи.

Розвиток науки - важлива складова промислової політики. Основні цілі, принципи та задачі державної науково-технічної політики. Організаційно-структурні засади державної науково-технічної політики. Проблеми ринкової трансформації науково-технічної сфери у промисловості України.

Прямі методи науково-технічної політики. Непрямі методи науково-технічної політики. Універсальні та спеціфічні методи державного регулювання науково-технічної сфери. Програмування науково-технічного розвитку. Фінансове забезпечення науково-технічного розвитку. Ринкова інфраструктура науково-технічної діяльності. Венчурні фірми та франчайзінг у науково-технічній сфері.

Основні поняття та їх визначення

Науково-технічний потенціал промисловості – це сукупність наукових засобів і ресурсів промисловості: кадри науково-технічної сфери, матеріально-технічна база науки, інформаційні системи, організаційно-управлінська структура.

Екзогенний науково-технічний прогрес у промисловості – це зовнішній по відношенню до промисловості процес, який підвищує ефективність виробництва, але безпосередньо не пов’язаний з витратами економічних ресурсів.

Ендогенний науковотехнічний прогрес у промисловості – внутрішній чинник розвитку промисловості, що тісно пов’язаний з витратами економічних ресурсів як у сферы фундаментальних дослыджень та прикладних розробок в окремих галузях науки і техніки, так і станом розвитку інфраструктури.

Ізокванта – лінія на графіку виробничої функції, що позначає будь яке сполучення ресурсів праці і капіталу, при якому виробляється той самий обсяг виробництва.

Нейтральний науково-технічний прогрес у промисловості – це такий тип розвитку науки і техніки, який залишаючи незмінним співвідношення праці і капіталу впливає на економію інших видів ресурсів.

Науково-технічна політика держави – складова частина соціально-економічної політики, яка визначає основні цілі, напрями, форми і методи діяльності держави по стимулюванню розвитку науки ітехніки.

Тема 8. Державна інноваційна політика.

Сутність інновацій. Загальна модель інноваційного процесу в промисловості. Інноваційний процес в промисловості та його стадії. Життевий цикл інновацій Форми та види інноваційної діяльності. Національна інноваційна систеиа та інноваційна діяльність. Інноваційна діяльність як об’єкт державного регулювання. Види, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності. Класифікація інновацій. Сутність понять “нноваційний продукт”, “нноваційна продукція”, “нноваційний проект”,

Держава і стратегія інноваційного розвитку промисловості. Розподіл суспільних витрат та ефекту від інновацій. Суспільні та граничні видатки на виробництво інноваційного продукту. Внутрішній та зовнішній ефект від інновацій. Позитивні екстерналії інноваційного процесу. Роль держави у інтерналізації позитивних екстерналій. Ефективність державної підтримки інноваційної діяльності.

Принципи державної інноваційної політики. Складові організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності. Функціональн (цільові) засади державного регулювання інноваційної діяльності. Нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності. Фінансово-кредитне забезпечення інноваційної діяльності. Інституціональні засади державного регулювання інноваційної діяльності. Методи державної інноваційної політики. Фінансово-кредитний механізм державного інвестування інноваційної діяльності.

Основні поняття та їх визначення

Інновація – це кінцевий результат впровадження досягнень науково-технічного прогресу з метою отримання економічного, соціального, екологічного або іншого ефекту.

Інноваційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та державної політики щодо створення інновацій, їх розповсюдження, споживання та отримання певного ефекту.

Інноваційний процес – це сукупність практичних дій громадян та юридичних осіб щодо створення, розповсюдження і споживання інновацій.

Об’єкти інноваційної діяльності в промисловості – це розробка та впровадження нововведень в області техніки, технології, економіки, організації та управління в сфері промислового виробництва та інфраструктури.

Суб’єкти інноваційної діяльності в промисловості – це громадяни, юридичні особи, держави та міжнародні організації, що беруть участь в інноваційної діяльності.

Внутрішні (приватні) видатки на створення інноваційного продукту – це видатки суб’єктів інноваційної діяльності на розробку та виробництво, яким належать авторські права на інноваційний продукт.

Зовнішні видатки на виробництво інноваційного продукту – це видатки фізичних та юридичних осіб на виробництво інноваційного продукту, яким не належать авторські права на цей продукт.

Суспільні видатки на виробництво інноваційного продукту – це сума внутрішніх і зовнішніх видатків суб’єктів інноваційної діяльності, які виникають внаслідок розробки і виробництва інноваційного продукту.

Граничні видатки на виробництво інноваційного продукту – це приріст суспільних видатків при збільшені виробництва інноваційного продукту на одиницю.

Внутрішній (приватний) ефект від створення інноваційного продукту – це ефект, який отримує безпосередньо суб’єкт інноваційної діяльності, якому належать авторські права на інноваційний продукт, від розробки, виробництва та споживання цього продукту.

Зовнішній ефект від виробництва інноваційного продукту – це ефект, який отримують суб’єкти інноваційного процесу, яким не належать авторські права на інноваційний продукт.

Суспільні ефект від виробництва інноваційного продукту – це сума внутрішніх і зовнішніх ефектів суб’єктів інноваційного процесу, які виникають внаслідок розробки і виробництва інноваційного продукту.

Граничний ефект від виробництва інноваційного продукту – це ефект, який отримують суб’єкти інноваційного процесу при збільшені виробництва інноваційного продукту на одиницю.

Позитивні екстерналії інноваційного процесу – це зовнішні ефекти у формі безкоштовних ресурсів та споживчих якостей, що достаються третім особам, яки не беруть участі в інноваційному процесі.

Інтерналізація позитивних екстерналійінноваційного процесу – перерозподіл зовнішні ефектів, які отримують виробники та споживачі інноваційного продукту, у внутрішні.

Тема 9. Політика реформування відносин властивості в промисловості.

Моделі реформування відносин властивості у промисловості. Самоуправлінська концепція. Концепція приватизації. Світовий досвід реформування відносин власності. Основні напрями, принципи та пріоритети приватизації в Україні. Організаційно-інституціональне забезпечення процесу приватизації у промисловості. Органи приватизації в Україні: завдання, функції та перспективи.

Державна програма приватизації. Зміни у стратегії приватизації на різних етапах. Об’єкти приватизації. Способи приватизації та їх застосування в промисловості. Взаємозв’язок об’єктів та способів приватизації. Заходи щодо предприватизаційної підготовки підприємств в промисловості. Порядок приватизації в промисловості. Корпоратизація державних підприємств. Створення акціонерних товариств в процесі приватизації. Приватизація підприємств переданих в оренду. Особливості приватизації підприємств-монополістів.

Оцінка вартості об’єктів приватизації та її вплив на розвиток приватизаційних процесів в промисловості. Оцінка цілісних майнових комплексів. Балансовий метод оцінки промислових підприємств. Метод доходу. Метод аналогів продажу. Метод витрат. Особливості оцінки будівель, споруд та обладнання промислового призначення. Особливості оцінки нематеріальних активів. Оцінка цінних паперів. Оцінка нематеріальних активів. Оцінка бізнесу. Позитивні та негативні наслідки приватизації для промисловості.

Політика обмеження монополізму як напрям промислової політики. Зловживання монопольним становищем тайого прояви у промисловості. Світовий досвід антимонопольного регулювання Антимонопольне законодавство України. Напрями антимонопольної політики: демонополізація та антимонопольне регулювання у промисловості. Засоби антимонопольної політики.

Основні поняття та їх визначення

Приватизація – це передача державної власності увласність фізичних осіб.

Роздержавлення – надання економічної самостійності державним суб’єктам господарювання і права власності працівникам на виготовлену продукцію (послуги).

Приватизаційний сертифікат – це цінний папір, який дає право громадянину на отримання державної власності сумі його номінальної вартості шляхом обміну на акції підприємств, що підлягають приватизації.

Денаціоналізація – це повернення власності колишнім власникам.

Фінансова реституція – це грошова компенсація колишнім власникам вартості майна, що було націоналізоване державою.

Реструктуризація підприємства – здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема його поділу на самостійні юридичні особи з переходом боргових зобов’язань до тих юридичних осіб, що не підлягають санації, на заміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме підвищенню обсягів та ефективності виробництва, фінансовому оздоровленню підприємства.

Санація підприємства – система заходів, що здійснюють за участю держави і найбільших банків (зокрема, на етапі підготовки до приватизації) для фінансового оздоровлення та запобігання банкрутству.

Оренда – це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в передачі майна на визначений строк, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Оцінка вартості майна – процес визначення вартості майна за встановленою процедурою на певну дату.

Бухгалтерська оцінка вартості майна – визначення вартості майна на підставі даних бухгалтерського обліку.

Цілісний майновий комплекс – суб’єкт господарської діяльності, сукупність активів якого забезпечує відповідну діяльність на постійній і регулярній основі.

Індивідуально визначене майно – інвентарні об’єкти або групи інвентарних об’єктів інше окреме майно, що може продаватися або передаватися в оренду, способами визначеними законодавством, як окремий самостійний об’єкт.

Демонополізація промисловості – це комплекс заходів, що здійснюються державою, спрямований на ліквідацію монопольного становища підприємств.

Антімонопольне регулювання – державна політика, спрямована на створення економічних і організаційних умов для винекнення і розвитку виробників-конкурентів існуючим монопольним утворенням.

Тема 10. Інтелектуальна власність.

Сутність та особливості продукту інтелектуальної діяльності. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності та їх структура. Об’єкти промислової власності. Правова охорона інтелектуальної власності в механізмі реалізації державної інноваційної політики. Характеристика законодавчої бази правової охорони промислової власності в Україні. Форми трансферу інтелектуальної власності. Методи обгрунтування доцільності операцій купівлі-продажу ліцензій. Види ліцензійних платежів. Принципи встановлення ринкової вартості ліцензії. Необхідність та мета проведення оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Витратний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Доходний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Порівняльний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.

Основні поняття та їх визначення

Інтелектуальний продукт – результат творчих зусиль його творців ― людини або колективу.

Інтелектуальна власність – сукупність виключних прав на результати інтелектуальної, насамперед творчої діяльності, а також прирівняних до них за законодавством засобів індивідуалізації учасників господарських відносин (фірмове найменування та позначення, товарний знак і т. п.).

Винахід – технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності). Об’єктами винаходу є: пристрій, засіб, речовина або їх застосування за новим призначенням.

Корисна модель ― нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою.

Промисловий зразок ― результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Знаки для товарів і послуг – зареєстровані у встановленому порядку позначення, що служать для розпізнавання товарів і послуг одного виробника від однорідних товарів і послуг інших виробників.

Фірмове найменування – стале позначення підприємства (фірми, компанії концерну) або окремої особи, під ім’ям якої проводиться її виробнича або інша діяльність.

Позначення місць походження товару – географічна назва країни, населеного пункту, місцевості, де вироблений товар.

Патент на винахід (корисну модель, промисловий зразок) – це документ, що видається Держпатентом України й засвідчує визнання пропозиції винахідника, пріоритет винаходу, авторство й виключне право власника патенту на використання винаходу, зокрема, виробництво і продаж продукції на його основі.

Комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності означає здійснення функції розпорядження способом уведення їх в економічний оборот. Цей процес може здійснюватися через фактичний продаж об’єктів інтелектуальної власності іншим економічним суб’єктам – горизонтальний трансфер – та використання у власному виробництві – вертикальний трансфер.

Ліцензійна угода – торговельна угода, за якій одна зі сторін (ліцензіар) надає іншої стороні (ліцензіату) дозвіл на використання ліцензії. Предметом ліцензії може бути як запатентований (зареєстрований), такі не запатентований ОПВ. Таким чином за своєю юридичною формою ліцензії можуть бути патентними й безпатентними.

Роялті – це періодичні процентні або фіксовані сумарні відрахування ліцензіата на користь ліцензіара за надання права на використання ОПВ.

Паушальний платіж – зафіксована у ліцензійній угоді сума,яка сплачується одноразово або частинами.

Тема 11. Зовнішньоекономічна політика в промисловості.

Міжнародна конкурентоспроможність промисловості України у ХХІ столітті. Чинники, які формують місце вітчизняних промислових підприємств-експортерів у світовій економіці. Подвійна роль світового ринку. Захист внутришніх ринків зарубіжних країн та конкуренція на світових ринках промислових товарів. Відкритість економіки і структурні диспропорції. Зовнішня торгівля та рух капіталів.

Потенційні та реальні обсяги експорту та імпорту промислових товарів. Переваги експорту високотехнологічних промислових товарів. Вплив зовнішньої торгівлі на промислове виробництво. Зовнішня торгівля та неконкурентоспроможне виробництво. Вплив лібералізації зовнішньо економічної діяльності на розвиток промисловості України.

Роль зовнішньоекономічного регулювання у забезпеченні конкурентних переваг національної промисловості. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств. Відкритість ринків та помірна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. Цілеспрямованість та обмеженість протекціоністских заходів держави.

Основні поняття та їх визначення

Теорія абсолютних переваг – країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютні переваги), і імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких переваги належать їх торговельним партнерам).

Теорія порівняльних переваг – якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно низькими витратами у порівнянні з іншими країнами, тоді торгівля буде взаємовигідною для двох країн незалежно від того, чи є виробництво у однієї з них абсолютно більш ефективним ніж в іншої.

Теорема Хекшера-Оліна – кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові фактори виробництва, та імпортує ті товари, для виробництва яких вона має недостачу факторів виробництва.

Парадокс Леонт’єва – теорема співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується практикою: трудонадлишкові країни експортують капіталомісьтку продукцію, тоді як капіталонадлишкові – трудомісьтку.

Теорема Рибчинського – збільшення пропозиції одного з факторів виробництва спричиняє до непропорційно більшого у процентному відношенні збільшенню виробництва у тієї галузі, для якої цей фактор використовується більш інтенсивно, і до скорочення виробництва і доходів у галузі, в якої цей фактор використовується відносно менш інтенсивно.

Теорема Столпера-Самуельсона – міжнародна торгівля призводить до зростання ціни фактора, який найбільш інтенсивно використовується для виробництва товару, ціни на який зростають, і до зниження ціни фактору, який найбільш інтенсивно використовується для виробництва товару, ціни на який знижуються.

Теорема Самуельсона-Джонса – в результаті зовнішньої торгівлі збільшуються доходи власників факторів, щоє специфічними для виробництва товарів на експорт, і скорочують доходи власників факторів, що є специфічними для виробництва товарів, конкуруючих з імпортом.

Теорія конкурентних переваг країн Майкла Портера – зовнішня торгівля – це економічна боротьба на зовнішньому ринку конкуруючих фірм. Успіх в цієї боротьбі залежить від того наскільки динамічно у країні, до якої належить фірма, відбуваються позитивні структурні зрушення в економіці.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1. Никифоров А. Є. Промислова політика. Навч. посібник. – К.:КНЕУ, 2002.

2. Никифоров А. Є. Промислова політика. Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 2003.

Додаткова література

1. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. — К.: "Заповіт", 1996. — 239 с.

2. Бунина М.К., Семенов А.М. Экономическая политика: Учебное пособие. — М.: ЗАО "Бизнес школа ИНТЭЛ-Синтез", 1999. — 336 с.

3. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. — К.: "Основи", 1996. — 241 с.

4. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития. — М.: ВлаДар, 1993. — 240 с.

5. Гойко А.Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрями їх реалізації. — К.: ВІРА-Р, 1999. — 320 с.

6. Давимука С.А. Теоретико-методологічні аспекти приватизації і механізм її реалізації в Україні. — Львів, 1998.

7. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред акад. НАН України В.М. Гейця. – К.: Ін-т прогнозув.; Фенікс, 2003. – 1008 с.

8. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А. С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семіноженко В.П. – К.: Знання України, 2002. – 336 с.

9. Коломойцев В.Е. Структурна трансформація промислового комплексу України. — К.: Укр. енциклоп., 1997. — 304 с.

10. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. — К.: ІЕП НАНУ, 1999. — 254 с.

11. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України). — Тернопіль: "Збруч", 1995. — 179 с..

12. Наука и государственная научная политика: теория и практика. – М.: Наука, 1998. – 228 с.

13. Основы инновационного менеджмента: Теория и практика: Учебн. пособие / Под ред. П.Н. Завлина и др. — М.: ОАО "НПО "Издательство "Экономика", 2000. — 475 с.

14. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. — К.: "Україна", 1997. — 237 с.

15. Рыжих В.Н. Стратегия и тактика научно-технического и экономического развития Украины. — Харьков: "Прапор", 1998. — 381 с.

16. Ходов Л.Г. Основы государственной экономической политики. — М.: "Издательство БЕК", 1997. — 332 с.

17. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. — К.: Товариство "Знання", КОО, 1999. — 514 с.

18. Эффективность государственного управления / Пер. с англ. под ред. С.А. Батикова и др. — М.: "Фонд", 1998. — 848 с.

4. ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ

Семінарські й практичні заняття з даної дисципліни застосовуються на всіх формах навчання. Метою семінарських і практичних занять є поточна перевірка рівня засвоєння студентом навчального матеріалу з окремих тем дисципліни, які виносяться на ці заняття. Але поряд із цим під час семінарських і практичних занять на денній та заочній формах навчання передбачається проведення комплексного контролю, тобто перевірка рівня засвоєння навчального матеріалу кількох або всіх тем дисципліни. Методика побудови комплексних завдань та оцінювання результатів модульного контролю подаються у розділі 9.

На семінарські й практичні заняття виносяться не всі, а найважливіші та найскладніші питання дисципліни. Решту питань студенти опрацьовують самостійно. При підготовці до семінарських і практичних занять потрібно передусім прочитати навчальний посібник, конспект лекцій з відповідних тем, вивчити понятійний апарат і осягнути логіку навчального матеріалу. Потім доцільно скористатися методичними порадами до відповідної теми. Нарешті, якщо деякі питання залишилися незрозумілими, звернутися до літературних джерел, рекомендованих у цьому розділі.

При використанні літературних джерел слід брати до уваги, що всі вони, як правило, різняться за логічною побудовою навчального матеріалу, визначеннями макроекономічних категорій, абревіатурою, теоретичними поглядами авторів тощо. У зв'язку з цим доцільно віддавати перевагу навчальному посібнику, який є базовим для нашого університету, автором якого є А.Є. Никифоров. Слід також мати на увазі, що посібники з часом старіють. Тому лише в лекціях викладач може оперативно висвітлювати можливі зміни в економічній теорії та практиці.

Оскільки на заочній формі навчання обсяг годин, виділених на семінарські і практичні заняття, є незначним, то нижче подаються плани семінарських і практичних занять лише на денній формах навчання. При цьому обсяг годин самостійної роботи студентів різниться за окремими формами навчання. Тому в планах семінарських і практичних занять рекомендований обсяг годин самостійної роботи студентів показується через дріб, чисельник якого визначає обсяг годин на денній формі навчання, знаменник – на заочній формі.

- Заняття 1

Тема 1. Теоретичні основи та механізм реалізації промислової політики

Кількість годин: аудиторні заняття – 2

самостійна робота – 8/12

ЗМІСТ

1. Сутність та необхідність промислової політики;

2. Система цілей та пріоритетів промислової політики;

3. Напрями реалізації промислової політики.

- Заняття 2

Тема 2. Показники та об’єктивні закономірності розвитку промисловості

Кількість годин: аудиторні заняття – 2

самостійна робота – 10/12

ЗМІСТ

1. Система показників обсягу виробництва продукції промисловості;

2. Характеристика типів та форм розвитку промисловості;

3. Практичне заняття.

- Заняття 3

Тема 3. Структурна політика

Кількість годин: аудиторні заняття – 2

самостійна робота – 8/12

ЗМІСТ

1. Структурні зрушення в розвитку промисловості України;

2. Основні напрями та пріоритети структурної трансформації промисловості України на сучасному етапі розвитку;

3. Практичне заняття.

- Заняття 4

Тема 4. Амортизаційна політика

Кількість годин: аудиторні заняття – 2

самостійна робота – 10/12

ЗМІСТ

1. Сучасні методи амортизації та їх вплив на прискорення оборотності основного капіталу в промисловості;

2. Проблеми використання прискореної амортизації у промисловості України;

3. Практичне заняття.

- Заняття 5

Тема 5. Інвестиційна політика

Кількість годин: аудиторні заняття – 4

самостійна робота – 8/12

ЗМІСТ

1. Принципи, напрями, методи та засоби інвестиційної політики;

2. Джерела фінансування інвестицій у промисловості

3. Інвестиційний ринок та оцінка інвестиційної привабливості;

4. Практичне заняття.

- Заняття 6

Тема 6. Показники економічної ефективністі у механізмі інвестиційної політики

Кількість годин: аудиторні заняття – 4

самостійна робота – 16/32

ЗМІСТ

1. Методичні основи визначення економічної ефективності інвестиційної політики;

2. Ринкові методи оцінки економічної ефективності інвестиційних рішень

3. Практичне заняття.

- Заняття 7

Тема 7. Науково-технічна політика

Кількість годин: аудиторні заняття – 2

самостійна робота – 8/12

ЗМІСТ

1. Науково-технічний прогрес та економічне зростання;

2. Основні цілі, принципи та завдання державної науково-технічної політики України у період переходу до сталого економічного зростання;

3. Організаційно-структурні засади та методи реалізації науково-технічної політики науково-технічної політики;

4. Практичне заняття.

- Заняття 8

Тема 8. Державна інноваційна політика

Кількість годин: аудиторні заняття – 1

самостійна робота – 9/10

ЗМІСТ

1. Інноваційна стратегія розвитку промисловості;

2. Концепція державного регулювання інноваційного розвитку;

3. Організаційно-економічний механізм реалізації інноваційної стратегії розвитку промисловості;

3. Практичне заняття.

- Заняття 9

Тема 9. Політика реформування відносин власності в промисловості

Кількість годин: аудиторні заняття – 2

самостійна робота – 10/14

ЗМІСТ

1. Моделі приватизації державної власності в промисловості;

2. Оцінка вартості об’єктів приватизації та її вплив на розвиток приватизаційних процесів у промисловості;

3. Оренда державних підприємств як спосіб реформування відносин власності;

4. Практичне заняття.

- Заняття 10

Тема 10. Інтелектуальна власність

Кількість годин: аудиторні заняття – 1

самостійна робота – 10/12

ЗМІСТ

1. Інституційні основи захисту інтелектуальної власності в Україні;

2. Комерціалізація інтелектуальної власності;

3. Оцінка інтелектуальної власності;

4. Практичне заняття.

- Заняття 11

Тема 11.

Зовнішньоекономічна політика в промисловості

Кількість годин: аудиторні заняття – 2

самостійна робота – 8/14

ЗМІСТ

1. Подвійна роль світового ринку;

2. Реальний обсяг промислового виробництва та концепція зовнішньоекономічної політики;

3. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в промисловості;

До планів семінарських і практичних занять на заочному відділені не включено 1 тему. Питання до зазначеної теми студенти мають вивчити самостійно. На їх вивчення студентам пропонується витратити 8 годин.

Самостійна робота студента є однією з форм оволодіння навчальним матеріалом у вільний від обов’язкових навчальних занять час. Основною складовою самостійної роботи студентів над дисципліною є вивчення окремих тем або питань, що передбачені для самостійного опрацювання, а також підготовка до виступу на семінарському занятті:

Тема 1. Теретичні основи та механізм реалізації промислової політики

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– сутність та необхідність промислової політики;

– система цілей та пріоритетів промислової політики;

– напрями реалізації промислової політики;

– функції і завдання органів центральної та місцевої влади у формуванні та реалізації промислової політики.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 2. Показники та об’єктивні закономірності розвитку промисловості

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– система показників обсягу виробництва продукції промисловості;

– характеристика типів та форм розвитку промисловості;

– застосування виробничих функції у прогнозуванні розвитку промисловості.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 3. Структурна політика

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– сутність структури промисловості;

– структурні зрушення в розвитку промисловості України;

– структурний ефект та його вимірювання;

– основні напрями та пріоритети структурної трансформації промисловості України на сучасному етапі розвитку.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 4. Амортизаційна політика

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– сучасні методи амортизації та їх вплив на прискорення оборотності основного капіталу в промисловості;

– проблеми використання прискоренної амортизації у промисловості України;

– інвестиційно-інноваційне забезпечення оновлення основного капіталу промислових підприємств.

4. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 5. Інвестиційна політика

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– принціпи, напрями, методи та засоби інвестиційної політики;

– джерела фінансування інвестицій у промисловості;

– інвестиційний ринок та оцінка інвестиційної привабливості.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 6. Показники ефективністі у механізмі інвестиційної політики

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– методичні основи визначення економічної ефективності інвестиційної політики;

– ринкові методи оцінки економічної ефективності інвестиційних рішень;

– обгрунтування й оцінка ефективності інвестиційної політики.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 7 Науково-технічна політика

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– науково-технічний прогрес та економічне зростання;

– основні цілі, принципи та завдання державної науково-технічної політики України у период переходу до сталого економічного зростання;

– організаційно-структурні засади та методи реалізації науково-технічної політики науковотехнічної політики.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 8 Державна інноваційна політика

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– інновацйна стратегія розвитку промисловості;

– концепція державного регулювання інноваційного розвитку;

– організаційно-економічний механізм реалізації інновацйної стратегії розвитку промисловості.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 9. Політика реформування відносин власності в промисловості

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– моделі приватизації державної власності в промисловості;

– оцінка вартості об’єктів приватизації та її вплив на розвиток приватизаційних процесів в промисловості;

– оренда державних підприємств як спосіб реформування відносин власності;

– політика обмеження монополізму та захисту конкуренції в промисловості.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 10. Інтелектуальна власність

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– сутність та особливості продукту інтелектуальної діяльності;

– характеристика законодавчої бази правової охорони промислової власності в Україні;

– форми трансферу інтелектуальної власності;

– характеристика законодавчої бази правової охорони промислової власності в Україні.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

Тема 11 Зовнішньоекономічна політика в промисловості

1. Питання, які виносяться на самостійне опрацювання:

– подвійна роль світового ринку;

– реальний обсяг промислового виробництва та концепція зовнішньоекономічної політики;

– методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в промисловості.

2. Підготовка до виступу на семінарському занятті.

5. ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

5.1 Карта самостійної роботи студентів та форми її організації

Самостійна робота студента (СРС) — це форма організації навчального процесу, при якій заплановані завдання виконуються студентом під методичним керівництвом викладача, але без його безпосередньої участі. Метою СРС є засвоєння навчальної програми та формування у студентів самостійності як риси характеру, що відіграє сутеву роль у формуванні сучасного фахівця вищої кваліфікації.

Самостійна робота студентів над навчальною дисципліною включає наступні форми:

- опрацювання теоретичних основ прослуханого лекційного матеріалу;

- вивчення окремих питань та виконання типових розрахункових завдань, що передбачені для самостійного опрацювання;

- підготовка до семінарських (практичних) занять;

- підготовка до модульного контролю;

- виконання індивідуальних розрахункових завдань;

- систематика вивченого матеріалу перед іспитом.

Пе