Сім'я як: об'єкт соціального нормування

Рівень мінімуму засобів існування залежить від віку, статі, со­ціального статусу й середовища, де відбувається життєдіяльність конкретної людини. Діти мають одні потреби, дорослі — інші; по­треби літньої людини в харчуванні та освіті нижчі за потреби дітей і працездатних дорослих, однак літні люди, як правило, більшою мі-

рою потребують медичних послуг і ліків; потреби людей розумової праці відрізняються від потреб працівників фізичної праці тощо.

Сучасна людина має надзвичайно великий спектр потреб, що за­довольняються в межах сім'ї, удома. Населення, яке проживає у країні або в межах певного регіону, у місті чи в селі, є не абстракт­ною сукупністю індивідів, а сім'ями, домогосподарствами, потреби яких істотно різняться залежно від їхнього складу. Різні потреби ма­ють сім'ї з неповнолітніми і дорослими дітьми або без дітей, або ба­гатодітні й малодітні сім'ї, або подружні пари та одинаки, або сім'ї, які складаються з двох та трьох поколінь. При цьому потреби сімей не складаються як арифметична сума потреб їх членів.

Не можна абстрагуватися також від того, що у країні, населення якої становить кілька десятків мільйонів осіб, існують певні відмін­ності у способі та якості життя міського й сільського населення, а отже, і в його потребах.

Отже, мінімальні засоби існування слід визначати не абстрактно, для всього населення, а для сімей (домогосподарств) чи одинаків, які належать до груп населення ідентичного соціально-демографічного складу. Однак не можна заперечувати можливість визначення абсо­лютного мінімуму засобів існування, тобто такого, що властивий соціально-демографічній групі з найнижчими соціальними потре­бами.

Методологічно правильним підходом до розрахунку мінімуму за­собів існування буде такий, що визначатиметься диференційовано: окремо для матеріальних і духовних благ, що споживаються індиві­дуально, і для тих, що споживаються в межах домогосподарств різ­ного розміру і складу. На сучасному етапі не можна уникнути також диференціації мінімальних потреб відносно міського та сільського населення.

До основних видів засобів існування та потреб людини належать харчування, житло, медична допомога, одяг і взуття, освіта й інші духовні блага.

Зазначимо, що в сучасних умовах є специфічна потреба, яку не­можливо задовольнити ні на сімейному, ні на індивідуальному рівні, а лише на суспільному. Це потреба в безпечному середовищі життє­діяльності як природному, так і соціальному. Конкретизується вона в таких потребах, як чиста питна вода, екологічно чисті продукти харчування, рекреація в безпечному природному середовищі, без­печні умови праці тощо.

І 39

Держава задовольняє ці потреби, встановлюючи стандарти щодо якості перелічених складових природного й соціального середови­ща. Мінімальні стандарти можуть запроваджуватися лише як тим­часові під час надзвичайних ситуацій в окремо взятому регіоні чи країні загалом, коли немає жодних можливостей підтримувати нор­мальні стандарти.

Харчування. Мінімальні соціальні потреби щодо харчування — це набір продуктів, що не тільки необхідні для підтримання здоров'я, тобто містять потрібну кількість калорій і таких елементів, як віта­міни, амінокислоти, білки рослинного й тваринного походження, жири тощо в раціональній пропорції, а й відповідають традиційно­му типу харчування, що характерний для певного народу.

Житло. Житло сучасної людини є основним середовищем її со­ціалізації і життєдіяльності загалом. Воно пристосоване для вико­нання функцій сім'ї: ведення домашнього господарства, народження та виховання дітей, опіки над перестарілими й хворими, задоволен­ня фізіологічних, емоційних і духовних потреб членів сім'ї. Рівень цих потреб змінюється у процесі історичного розвитку і відповідно до нього змінюються розмір, структура та якість житлових і підсоб­них приміщень. Особливо важливо задовольняти потреби підроста­ючого покоління, для якого сім'я є головним осередком соціалізації. Збільшення потоку інформації, емоційних напружень поза сім'єю висувають підвищені вимоги до комфортності проживання в межах сім'ї.

Сучасний підхід потребує врахування потреб людини не лише в житловому просторі, що вимірюється квадратними метрами, айв окремих приміщеннях. Для цього визначають кількість осіб, що при­падають на одну кімнату, і загальну житлову площу на одну особу.

Житло не може виконувати своїх функцій, якщо не має кому­нальних зручностей, меблів, приладів, предметів домашнього вжит­ку, засобів комунікації, без яких неможливе існування людини в су­часному суспільстві. Тому поряд з фізичним простором житла мають бути визначені суспільні норми необхідної забезпеченості комуналь­ними зручностями, витрачання електроенергії, води (гарячої та хо­лодної), газу, предметами тривалого користування та іншими пред­метами домашнього вжитку.

Одяг і взуття. Соціальні потреби в одязі і взутті, як і харчуванні, відрізняються від фізіологічних потреб тим, що відповідають тради-

ціям і певним вимогам моди та стилю поведінки для певної соціаль­но-демографічної групи. Зокрема, запровадження шкільної форми робить необхідним уведення її в набір мінімальних соціальних по­треб дитини шкільного віку. Нормальним слід також вважати яви­ще, коли в багатодітних сім'ях незношені одяг і взуття переходять від старших дітей до молодших. Отже, цей вид соціальних потреб у ба­гатодітних сім'ях буде менший у розрахунку на одну дитину, ніж у малодітних.

Культура, доступ до інформації. Сформована в Україні сучасна культура як нормальний спосіб життя передбачає користування те­левізором, радіо, читання книжок і газет, відвідування концертів, виставок, театрів, музеїв. Цілком очевидно, що рівень цих потреб для різних соціальних груп надто диференційований, особливо щодо міського й сільського населення.