Громадські організації як суб єкти соціальної політики

Важливим суб'єктом соціальної політики є громадські органі-шції. На сучасному етапі суспільного розвитку створюються нові передумови для докорінної зміни місця та ролі цих організацій як І уи'і к гін суспільного життя загалом і соціальної політики зокрема. Виражаючи інтереси різних соціальних спільностей, класів, соціаль­них груп, верств суспільства, такі організації здатні зробити вагомий ■НОСОК у стабілізацію процесів розвитку соціального буття, сприяти ІМІЦНенню соціального добробуту населення.

Особливість діяльності громадських організацій як суб'єктів со­ціальної політики полягає в тому, що кожна з них здатна оптимі-іуіати процес реалізації своїх функцій за умови, що якнайповніше інікорпстовуватиме способи, форми впливу на соціальне буття, що Карактерні лише для цієї організації, відбивають її специфіку, непов-РОрнІСТЬ, відмінність від інших. Кожна громадська організація задо-ЮЛЬНЯЄ свої специфічні соціальні інтереси й потреби, які може реалі-іс щупати людина, громадянин як її член лише в її межах. Зазначене 0б'< кгивно розширює громадську основу, соціальне поле реалізації особистістю в певній організації власних різноманітних соціальних Потреб. У цьому зв'язку важливо подолати традиції копіювання в діяльності окремих громадських організацій форм і методів діяль­ній-гі державних органів чи політичних партій з регулювання со­ціальних процесів, що характерно для пострадянської дійсності. Не-обхідно шукати власні, характерні для тієї чи іншої самокерованої орі апізації способи й форми самореалізації як суб'єкта соціальної іншпики. Урахування особливостей такої діяльності кожною з гро­мадських організацій має важливе практичне значення в реалізації завдань соціальної політики.

Серед громадських організацій як суб'єктів соціальної політики найважливіше місце посідають профспілки — найбільша громадсь­ка організація, яка об'єднує мільйони людей. Об'єктивними факто­рами, що зумовлюють широкі можливості профспілок як суб'єкта соціальної політики, є відкритий характер цієї організації, її дос­тупність; масовість профспілкових лав; охоплення профспілковим членством усіх категорій працюючих; широка соціальна основа, тобто профспілки включають представників основних класів, со­ціальних груп, верств, прошарків суспільства. Нові соціально-еко­номічні реалії суспільства, складні, неординарні процеси, що відбу­ваються у профспілковому русі, зумовлюють необхідність переос­мислення ролі цієї організації у здійсненні нею соціальної політики. Життя підтверджує, що нині потрібен якісно новий підхід до реалі­зації можливостей, які відкриваються перед профспілками у сфері ре­гулювання процесів соціального розвитку й насамперед у посиленні соціальної безпеки людини, її соціального захисту.

Реалізація профспілками своїх функцій як суб'єкта соціальної політики має здійснюватися за такими основними напрямками: роз­ширення суспільної бази своєї діяльності з формування умов з метою створення громадської основи для забезпечення соціальної безпеки людини, її надійного соціального захисту; цілеспрямована робота, що полягає в створенні умов для подолання соціального відчуження людини, подолання у свідомості багатьох трудівників стереотипу сприйняття самих себе як "гвинтиків" системи, що призводить до поглиблення відчуження особистості, її соціальної пасивності й апа­тії; формування у трудоактивного населення ринкового світогляду, сучасного соціального менталітету, соціально-психологічної зрілос­ті, готовності до соціальних інновацій, подолання утриманських на­строїв, ідей зрівняльної справедливості, буденного розуміння со­ціальної рівності, рівності кінцевих результатів, рівності в бідності, власної відповідальності індивіда за формування умов якості свого життя, власного добробуту; активізація трудоактивного потенціалу населення на основі формування внутрішніх глибинних мотивів лю­дини до зацікавленої праці; реалізація функції захисту прав та інте­ресів працівників, насамперед у соціальній сфері, який би однаковою мірою поширювався на представників усіх класів (і передусім ниж­чого класу), соціальних груп, верств суспільства; політика, спрямо­вана на регулювання соціально-трудових відносин, зокрема форму-

НИіііія н суспільстві соціальної злагоди та миру на основі проведення мі* органами державної виконавчої влади та іншими суб'єктами со-ЦІИЛЬїюї політики діалогу і соціального партнерства, зокрема досяг-НвННЯ суспільної злагоди щодо всіх складових соціального захисту Працездатного населення й непрацюючих; подолання у психології 11 іудящих стереотипу минулих років, відповідно до якого суб'єктами І оціального страхування мають бути виключно держава та проф-■ і пик п, створення умов для поліпшення соціально-побутового обслу-і.ічіушніня населення, умов праці та відпочинку людей.