Приєднання Західної України до УРСР у складі СРСР

Процес приєднання

23 серпня 1939 р. було підписано пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним

Радянському Союзові передавалися майже всі західноук­раїнські землі.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволоді­ти «своєю» частиною польської держави (як і передбачалося в секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені україн­цями і білорусами (територія площею більше 190 тис. км² із на­селенням майже 12 млн чол.). Розмежувальну лінію між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, було уточ­нено в радянсько-німецькому договорі про дружбу й кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина й Холм-щина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн мешканців Західної України.

На початку жовтня 1939 р. на західноукраїнських зем­лях відбулися вибори до Народних зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли й самі Українські Народні збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської вла­ди на Західній Україні й про возз'єднання з УРСР. У складі

Модуль 3. Новітня історія України

УРСР було утворено 8 нових областей: Львівська, Дрогоби­цька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька.

Спочатку населення Західної України вітало прихід Чер­воної армії. Пояснювалося це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним і економічним гнобленням, жорстокою експлуа­тацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.

Деякі політичні та економічні заходи, які проводилися но­вим режимом після возз'єднання, принесли ук­раїнцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч

«Радянізація»

безземельних і малоземельних селянських господарств отрима­ли понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різ­ного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників. Були створені машинно-тракторні станції, різні обласні та районні установи й організа­ції, які надавали послуги в розвитку рослинництва й тварин-ства. Чимало було зроблено й в соціальній сфері: ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалася заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі й буду­валися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне обслуговування. За перший рік радянської влади тут почали діяти 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки. Українізувалася та зміцнювалася система осві­ти. На цей час працювало 6900 шкіл, у тому числі 6 тис. з ук­раїнською мовою навчання, діяло 15 вузів, у тому числі 2 уні­верситети, 13 театрів.

Однак усе це відбувалося в умовах тоталітарного режиму, що призвело до поширення репресій, депортацій і на захід­ноукраїнських землях. Були розпущені українські політич­ні партії, а їх лідери — депортовані. Ліквідовувалося багато кооперативів, а інші реорганізувалися на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товарист­ва «Просвіта».

Через деякий час було оголошено, що землі, експропрійовані в польських землевласників і віддані найбіднішим селянам (спо­чатку це був найпопулярніший захід нового режиму), підляга­ють колективізації. Методи її проведення були ще жорстокіши­ми, ніж у Східній Україні. Супроводжувались вони масовими репресіями, «розкуркуленням» середняків, депортацією тисяч селян до Сибіру. Погіршувало ситуацію те, що краєм керували люди, направлені з інших регіонів СРСР, які не розуміли місце­вої специфіки, не володіли українською мовою.

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Утисків зазнавала греко-католицька церква. Священиків зобов'язували мати спеціальні паспорти, а за використання церков уряд вимагав платити високі податки. Викладання ре­лігії в школі заборонялося, церковні землі конфісковувалися.

Широкі репресії було розгорнуто проти місцевої інтеліген­ції. З осені 1939 р. лише з Галичини радянська влада депортува­ла близько 400 тис. українців.

Таким чином, входження західноукраїнських земель до скла­ду УРСР було подією величезної історичної ваги й мало про­гресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнарод­ного права, за допомогою секретних угод. Радянську владу було поширено й на західноукраїнські землі.