Історія релігії – галузь релігієзнавства, що вивчає походження і внутрішній розвиток релігії, а також особливості її соціально-культурних зв’язків

Передусім вона зосереджується на дослідженні ранніх вірувань і культів народів світу. Щодо цього багатий матеріал містять праці англійських етнографа Альфреда Едуарда Тейлора (1869-1945), історика Джеймса Джорджа Фрезера (1854-1941), американського соціолога Люкса Генрі Моргана (1818-1881), українського історика, культуролога, теолога Івана Огієнка (митрополита Іларіона) (1882-1972) та ін.

Поняттєво-категоріальний апарат релігієзнавства. Аналізуючи будь-яку форму релігії, релігієзнавство використовує:

1) загальнофілософські та соціально-філософські категорії (буття, свідомість, пізнання, відображення, символ, істина, омана, фантазія, суспільство, матеріальне і духовне виробництво, культура, відчуження);

2) загальнонаукові терміни (структура, система, функція, закон, роль та ін.);

3) конкретні наукові терміни (епоха, право, ілюзія, віра, почуття, настрій, страждання, спілкування, мова, життя, смерть);

4) спеціальні релігієзнавчі терміни (релігія, теологія, релігійний культ, церква, конфесія, храм, молитва, теїзм, деїзм, пантеїзм, атеїзм, скептицизм). Особливе місце посідають терміни: Бог, ангел, пекло, рай, привид, карма тощо, які в науці мають інше значення, ніж в релігії;

5) терміни, що відображають процеси трансформації релігії (сакралізація, секуляризація, розвиток і еволюція релігії, церквоутворення, сектоутворення, детеологізація, модернізація, деміфоло­гізація).

Отже, релігієзнавство – це комплексна галузь людського знання. Воно сформувалося в результаті зусиль представників богословсько-теологічної, філософської та наукової думки. Але методологія підходу до релігії у кожної з цих галузей знання не однакова. Методоло­гічною основою вивчення релігії з позицій релігієзнавства як науки є принципи об’єктивності й нейтральності.