Вимоги до вчителя правознавства

Підготовка вчителя до роботи у ЗОШ, школах нового типу – процес складний за своїм змістом, методикою організації. Що стосується правової освіченості, то цей компонент повинен органічно вплітатися в професійно-педагогічну підготовку, спрямовану на формування професійної культури.

Майбутній вчитель правознавства повинен глибоко опанувати та усвідомити основи правового законодавства та акти правозастосування, вміти їх роз’яснювати і тлумачити; його професійна діяльність зобов’язує мати глибокі знання з педагогіки, знати норми моралі, релігії, звичаїв, традицій суспільства.

Правові знання необхідно засвоювати не тільки на рівні абстракції, але й сприймати емоційно і відчувати переконаність в їх необхідності та доцільності служіння правопорядку в суспільстві.

Отже, необхідно створити психолого-педагогічні умови для розвитку правових почуттів та емоцій в процесі засвоєння правових знань. Якщо студенти будуть сприймати правові норми не тільки розумом, але й почуттями, то це може привести до формування альтруїстичної позиції особистості, яка орієнтується на загальнолюдські цінності та гуманістичні ідеали.

Майбутній фахівець має бути готовим до участі у правовому вихованні молоді, тому обов’язок студентів історичного факультету – майбутніх учителів правознавства – оволодіти методами, формами і засобами педагогічного впливу на особистість учня, методами самовдосконалення, навичками використання комп’ютерних технологій.

Основними критеріями оцінки особистості майбутнього вчителя правознавства як суб’єкта правової соціалізації та навчально-виховного процесу є наступні характеристики та показники:

- рівень правових знань особистості (фахові правові знання, теоретичні правові знання як суб’єктів правовідносин);

- рівень розвитку ситуативного правового мислення (наявність інтелектуальної правової інтуїції, нестандартність підходу до правових проблем);

- розвиток професійного правового мислення, що має практичну фахову спрямованість вчителів правознавства;

- стиль інформаційних контактів (комунікативність, швидкість орієнтації, здатність до використання знань з різних галузей);

- соціально-психологічні характеристики (здатність регулювати психічним та емоційно-вольовим станом особистості, здатність до об’єктивних оцінок, відповідальність за прийняті правові рішення);

- особистісні характеристики (цілеспрямованість, особистісний фаховий авторитет, самостійність у прийнятті правових рішень, здатність до ефективної педагогічної праці вчителя правознавства) [175, с. 125];

- вміння використовувати сучасні інноваційні педтехнології в навчально-виховному процесі і поза ним.

Фундаментом фахового зростання майбутнього вчителя правознавства є правова самоосвіта, яка здійснюється на основі цілеспрямованої формуючої пізнавально-професійної потреби особистості фахівця у постійному поповненні та оновленні юридичних знань, умінь та навичок за допомогою різноманітних джерел, сучасних комп’ютерно-інформаційних технологій.

Формування правосвідомості та правової соціалізації особистості майбутніх фахівців та їх критеріальних характеристик реалізується через соціально-правові потреби, важливу роль у вихованні яких належить ціннісній самосвідомості, розвитку розуміння співвідношення суспільного та особистого, матеріального та духовного.

На основі цього формується самовираження, самоствердження, самоврядування, самовиховання та соціально-правова позиція молодого фахівця з високим професійним та духовним потенціалом. Соціально-правова та активна життєва позиція майбутнього вчителя розглядається як складна система якостей його особистості, де установки, потреби, інтереси, світоглядні критерії, ставлення до соціально-людських цінностей регулюють як духовну, так і професійну діяльність [153, с. 10].

Слід відзначити, що в процесі усвідомленого засвоєння правових знань особлива увага приділялась формуванню у студентів ціннісно-особистісних орієнтацій, готовності до виконання правових норм і законів, що забезпечує належні правила поведінки в суспільстві, інтелектуальне усвідомлення та розуміння сутності права та його ціннісно-гуманістичної природи.

Важливою ознакою процесу формування правосвідомості особистості, як зазначає Н.О. Ткачова, є розвиток в процесі успішного засвоєння правових знань і правового мислення, ціннісного ставлення, поваги до права, його внутрішнього сприйняття, усвідомлення важливості верховенства права та правових ідеалів, як втілення загальнолюдських духовних цінностей та гуманістичних ідеалів [201, с. 56].

Сьогодення вимагає нового підходу стосовно формуванню правосвідомості, нового праворозуміння, спрямованого на розвиток духовно-моральних якостей особистості.

На основі парадигмального підходу Н.О. Ткачовою розроблена концептуальна модель процесу формування правосвідомості особистості, орієнтовану на гуманістичні, загальнолюдські цінності та ідеали. До них відносяться вищі морально-духовні, правові почуття: якості, справедливості, законності, любові до істини, свободи і правової відповідальності, непримиренності до зла і насилля, повага до людини, гідності, обов’язку, совісті.

З огляду на це, практична правова підготовка майбутнього фахівця в умовах навчально-виховного процесу допоможе оволодіти правовим навичками, такими як: вміти правильно знаходити правову норму, правильно аналізувати, прогнозувати розвиток юридичної ситуації та, як результат, вирішити цю ситуацію відповідно до законодавства.

Це сприяє формуванню такого рівня свідомості майбутнього фахівця, при якому він вільно орієнтується в системі державних органів, розуміє специфіку правового статусу органів місцевого самоврядування, має максимально високий рівень активної правової поведінки, може ефективно боротись з порушенням своїх прав, здійснювати роботу з правового виховання учнів, трансформувати правові знання у освітянський простір.

Сучасний стан розвитку суспільства, складний характер політичної та соціально-економічної ситуації в державі вимагають визначити правову підготовку та правове виховання молоді (студентів) як пріоритетні напрями в освіті.

Розвиток правової компетентності студентів повинен складати основу життєтворчості громадянина – патріота України. Подолати всеосяжний правовий нігілізм, розвинути високу правову культуру в суспільстві неможливо без зусиль сучасної вищої школи, системи освіти в цілому, демократизації засад, що базуються на загальнолюдських правових цінностях: виховання поваги до прав людини й основних свобод, піднесення культури прав людини, утвердження людської гідності та цінності.

Учитель правознавства органічно пов’язаний з державою духовним і громадянським обов’язком та здійснює духовно-просвітницьку діяльність серед своїх вихованців, сприяє процесу державотворення в Україні, духовному оздоровленню молоді.

Викладачі правознавства здійснюють правопросвітницьку роботу, виходячи з необхідності дотримання студентами правових обов’язків – важливої умови попередження правопорушень, шкідливих звичок, соціальної пасивності, переконань, що норми поведінки людини випливають із моральних, етичних, політичних, культурних нормативів суспільства. Йде процес ознайомлення з більш абстрактними поняттями прав людини, що передбачають розуміння філософських, політичних та юридичних концепцій.

При підготовці фахівців – майбутніх вчителів права – навчально-виховний процес має бути спрямований на виконання Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року, № 992/2001, Постанови Кабінету Міністрів України «Про Програму правової освіти населення України» № 366 від 29.05.1995 року, реалізації змісту Національної доктрини розвитку освіти, забезпечення дотримання конституційних положень, законів України «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових документів, які регламентують сучасну освіту.

Так, згідно з Розділом ІІ Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року, № 992/2001, правова освіта населення полягає у здійсненні комплексу заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття студентами обсягу правових знань та навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації громадянами своїх прав і свобод, а також виконання покладених на них обов’язків.

Враховуючи Концепцію правової освіти, оволодіння юридичними дефініціями, вміннями та навичками, автоматичне дотримання законів – риси звичаєвої поведінки, яка хоч і є різновидом правомірної, але не може бути вичерпною підставою для формування особистості вчителя правознавства. Бажаною для держави є соціально-активна, принципова поведінка, яка досягається усвідомленням соціальних цілей права, критичного переосмислення особливостей національної правової системи з позицій загальнолюдських правових цінностей. Проявами такої поведінки є бажання свідомо керуватися нормами права у повсякденному житті. Досягнення такого рівня правової культури передбачає оптимальне співвідношення правової освіти і правового виховання майбутніх вчителів.

Формування правової свідомості майбутнього вчителя правознавства пов’язане з усвідомленням такої загальнолюдської цінності як право, його ролі в регулюванні суспільних відносин, підстави забезпечення максимально високого рівня свобод особи, розмежування волі та свавілля, створення сприятливих для розвитку індивіда умов.

Майбутній вчитель з високим морально-духовним потенціалом та фаховою підготовкою зуміє кваліфіковано оцінити правову поведінку вихованця та прийняти справедливе та гуманне рішення, оскільки християнська етика сприяє формуванню внутрішнього духовного імперативу особистості, власної поведінки, правовим переконанням.

Професійна правова культура вчителя, на відміну від більш вузьких юридичних професій, має носити універсальний характер, тобто вчитель повинен досягти достатнього рівня знань з максимально широкого кола питань, усвідомлювати ключові аспекти механізму правового регулювання, своєю активною поведінкою впливати на формування особистості учнів.

Виконання цих завдань виходить за межі суто професійної культури і наближається до теоретичного рівня.

Змістовна характеристика правової культури передбачає ідеологічні правові уявлення (які формуються на підставі певного рівня правової освіти), позитивні правові почуття та правомірну діяльність особистості.

Фахівці-юристи за глибиною відображення правової реальності виділяють такі види правосвідомості:

- професійно-юридична, передбачає спеціалізовані знання права, які складаються у середовищі професіоналів-юристів. Цей вид має підвиди: наукова - теоретично освоює правові концепції вченими-правознавцями, які прогнозують та удосконалюють нормативно-правову базу та понятійно-категоріальний апарат юриспруденції; практична правосвідомість належить практикуючим юристам, суддям, адвокатам, прокурорам.

- компетентно-неюридична спрямована на оволодіння професіоналами-посадовцями неюридичного профілю знаннями законодавства щодо сфери професійної діяльності. За рівнем правової обізнаності, глибиною юридичних знань та умінням їх застосовувати у службовій діяльності та правових відносинах цей вид є більш глибоким порівняно з повсякденною правосвідомістю.

- повсякденна правосвідомість складається під впливом особистого життєвого досвіду, загальнообов’язкової правової освіти, що формується у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній сферах життя [169]

Отже, на думку більшості юристів (Скакун О. Ф., Рабинович П.М., Алексєєв С. С.) до носіїв професійної правової свідомості найчастіше відносять представників саме юридичних професій. Ми вважаємо доцільним розширити класифікацію правосвідомості щодо категорії педагогів (викладачів правознавства) та ввести в науку таку категорію: педагогічно-правова (професійно-правова) свідомість викладача правознавства.

На нашу думку, професійна правова свідомість вчителя правознавства включає в себе достатній рівень юридичних знань з максимально широкого кола питань різних галузей права, усвідомлення ключових аспектів механізмів правового регулювання у відповідних правовідносинах, формування установки на соціально-активну політико-правову поведінку, професійні вміння трансформувати свої знання в освітянський простір, вміння своєю легітимно правовою поведінкою впливати на формування особистості вихованців, бути їх духовним наставником.

Професійна правова свідомість майбутнього вчителя правознавства можна розглядати як вияв свого Я у правоосвітній фаховій діяльності, готовність до самореалізації особистості педагога, рівень сформованості юридичної фахової компетентності особистості у педагогічній діяльності.

Майбутній вчитель правознавства повинен бути взірцем високої педагогічно-правової культури для своїх вихованців та оточуючих громадян, тобто бути соціально-активною особистістю у боротьбі за законність та правопорядок у державі.

Професійно-правова свідомість передбачає здатність майбутнього вчителя правознавства регулювати внутрішнім психічним станом, уміти володіти собою в різних життєвих ситуаціях. Професійний обов’язок майбутнього вчителя правознавства – це соціально-психологічний, вольовий настрій та готовність підтримувати законність в суспільстві, вміти професійно трансформувати її вимоги в освітянському просторі та в громадянських правовідносинах.

Формування у студента – майбутнього вчителя правознавства –професійного обов’язку починається з перших днів навчання в умовах ВНЗ. Початковою стадією цього процесу є накопичення знань про право, законодавство, професійно-педагогічну діяльність. Глибина юридичних знань та формування педагогічної майстерності в структурі особистості майбутнього вчителя є запорукою виховання правових переконань майбутнього фахівця. Переконання являють собою стимулюючий мотив волі та діяльності особистості. Вони залежать не тільки від об’єму знань, але й від праворозуміння та усвідомлення дійсності студентом. Необхідним етапом у формуванні правової свідомості є трансформація знань та переконань у вольову позицію, в настанову діяти правомірно та соціально активно.

Погоджуємося з думкою Романової Н.А., що правове навчання у ВНЗ переслідує подвійну мету: формування високого рівня правової свідомості майбутніх фахівців та опанування майбутніми учителями вміннями і навичками правового виховання учнівської молоді. Доцільно враховувати наукову думку про те, що найвищим акмеологічним рівнем (критерієм) правосвідомості майбутнього вчителя правознавства є його деонтологічна правосвідомість. Тобто це інтелектуально правова власність особистості, поєднана з моральними принципами (внутрішній морально-правовий імператив).

Таким чином, трансформація правових знань, юридичної поінформованості в особистісні правові переконання, розвиток рефлексивного правового мислення і правового наукового світогляду та внутрішнього морально-духовного імперативу, що зумовлюють правомірну поведінку, соціально-активну, правотворчу і професійно-правову діяльність становлять ключову основу такого складного, багатопланового і поліструктурного, поліфунціонального процесу як формування правосвідомості особистості майбутнього вчителя правознавства з високим рівнем правової компетентності та цивілізованості, творчого і духовного потенціалу.

Професійний компонент моделі правосвідомості майбутнього вчителя правознавства включає в себе юридичну компетентність фахівця: рефлексивне правове мислення; обсяг та системність юридичної поінформованості; ступінь оволодіння основними принципами та ідеалами права; обізнаність в правовій сфері та правових відносинах.

Професійні правові знання майбутнього вчителя характеризуються змістовністю поінформованості з різних галузей права, його основних закономірностей та механізмів.

Визначальна роль правової свідомості майбутніх вчителів правознавства полягає в тому, що вона відрізняється від правосвідомості інших громадян не тільки її змістовним характером, скільки глибиною, якістю, змістом їх складових компонентів.

Для ціннісно-правової орієнтації майбутніх фахівців характерно як високий ступінь засвоєння принципів та вимог законодавства, переконаність в необхідності правових норм, справедливості, готовності цілеспрямованого послідовно, рішуче боротися з негативними проявами протиправної поведінки особистості та антиконституційних заходів у державі.

Отже, на професійну правову свідомість майбутнього вчителя правознавства визначальний вплив має рівень розвитку моральності в структурі морально-правового імперативу. Це значення обумовлено, насамперед, тим, що професійна фахова педагогічна діяльність пов’язана з такими морально-духовними уявленнями, як гуманізм, справедливість, чесність тощо. Постійне їх дотримання їх є необхідною умовою високого рівня педагогічної майстерності та педагогічної техніки фахівця.

Учитель правознавства, його відповідальна і творча праця з навчання і виховання учнів – це насамперед гуманні та демократичні взаємини з вихованцями, батьками, колегами, які мають будуватися на непорушних принципах культури педагогічного спілкування; учителю необхідно дотримуватися професійної етики спілкування, в будь-яких ситуаціях вміти координувати свої дії, бути готовим до будь-якого діалогу з будь-якою людиною з усіх питань, що входять у коло професійної компетенції учителя правознавства. Крім цього, вчитель повинен вміти надавати правову допомогу усім, хто до нього звертається.

Учитель правознавства виконує навчальну функцію, формуючи в учнів високий рівень правових знань, умінь, навичок; виховує правову культуру та соціально-правову активність. Він навчає дітей правам та обов’язкам, які висуває держава перед своїми громадянами, отже, формує правомірну поведінку; у процесі навчання формуються навички для активної свідомої участі у процесі життєдіяльності соціуму, спілкування з різними інституціями суспільства та держави, дає початкові знання з основ конституційного, цивільного, сімейного, трудового, кримінального та інших галузей права. Учень вчиться виконувати соціальну роль громадянина, члена сім’ї, юриста, підприємця.

Учитель виконує державотворчу функцію, оскільки формує уміння аналізувати суспільно-політичні події в Україні та світі, спираючись на знання з теорії та історії держави і права, користуватися вітчизняними та міжнародними нормативно-правовими актами та іншими джерелами права.

Учитель виконує виховну функцію, оскільки впливає на розвиток моральних якостей та духовність дитини.

Під час реалізації розвиваючої функції, вчитель розширює світогляд учнів, прищеплює прагнення досконало володіти начальним предметом.

Як суб’єкт педагогічного колективу, вчитель правознавства має бути взірцем законослухняності, професіоналізму, мати високий рівень педагогічної майстерності; бути в курсі новинок в юридичній, педагогічній науках, психології, методиці викладання. Отже, внутрішній світогляд, глибокі різноманітні спеціальні правові та педагогічні знання є важливою умовою професійної свідомості учителя правознавства.

Сучасний стан розвитку педагогічної та юридичної освіти в Україні свідчить про те, що здобуття студентами-правниками, студентами-педагогами фахової підготовки неможливий без застосування у навчальному процесі інноваційних методик юридичної та педагогічної освіти. Викладаючи галузі юриспруденції в умовах ВНЗ, необхідно створювати умови для компетентнісно-орієнтованого, особистісно-орієнтованого, проблемного навчання..

Соціальна зрілість і педагогічно-професійна майстерність майбутнього фахівця знаходяться в тісному взаємозв’язку, а фахова самосвідомість, як складова правосвідомості особистості, може бути сформованою тільки тоді, коли учитель активно вступає у практичну суспільно-педагогічну діяльність.

Вчителі з високим рівнем соціальної зрілості та правосвідомості, як показують наукові дослідження, ставляться до педагогічної діяльності як до покликання, глибоко усвідомлюючи особливості та якості своєї особистості та враховуючи їх в навчально-виховній роботі. Для соціально зрілого вчителя належна фахова підготовка – це унікальна можливість, що дозволяє ефективно здійснювати психолого-педагогічний вплив на учнів.

Фундаментом фахового зростання майбутнього вчителя правознавства є правова самоосвіта, яка здійснюється на основі цілеспрямованої формувальної пізнавально-професійної потреби особистості фахівця у постійному поповненні та оновленню юридичних знань, умінь та навичок за допомогою різноманітних джерел, сучасних комп’ютерних інформаційних технологій. Самоосвіта є самопізнання людиною своїх сутнісних сил, свідоме прагнення доповнити та оновити свої знання в процесі цілеспрямованої самостійної, професійної діяльності. Для майбутнього фахівця самоосвіта спонукається і регулюється внутрішніми потребами та інтересами особистості, що органічно пов’язані з проявом психолого-педагогічних механізмів розвитку самоосвіти особистості.

Соціально зрілий вчитель повинен володіти здатністю до самостійного прийняття рішень, за виконання яких несе відповідальність перед оточенням за себе і за свої дії. Соціально-правова зрілість відображає такий стан особистості в системі суспільних відносин, коли вона виступає повноправним суб’єктом правовідносин і обов’язків.

Для досягнення мети використаний комплекс методів:

- теоретичні методи дослідження: аналіз категоріального апарату проблеми у психолого-педагогічній та методичній літературі з метою визначення концептуальних засад дослідження;

- методи індукції, за допомогою яких створювалися логічні висновки (про дидактичні можливості та користь використання нових інформаційних та інтерактивних технологій) на основі переходу від одиничного до загального;

- методи синтезу (поєднання та аналізу матеріалу) застосовувалися для опрацювання великих масивів інформації, що стосується методики викладання суспільствознавчих дисциплін, з приводу проблемного питання дослідження;

- вивчення сучасного педагогічного досвіду (шкільна документація, бесіди з вчителями-методистами, викладачами, юристами).

Вчитель правознавства в сучасній школі повинен мати інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, тому основою в його роботі повинно стати творче застосування традиційних та сучасних інноваційних педагогічних та психологічних підходів: особистісно-орієнтованого, діяльнісного, компетентнісного (Пєхота О. М., Старева А. М.), вікового, розвивального, індивідуального, гуманістичного (Ткачова Н. О., Андрусишин В. І.). Фахівець, викладаючи правознавчі дисципліни, повинен застосовувати наступні форми та методи роботи: лекційно-семінарські, лабораторні та практичні; роботу з різноманітними джерелами правової інформації; вміти дискусійно викладати матеріал, широко застосовувати домінуючі комунікаційно-інформаційні технології.