Філософія німецького романтизму. Проблема розуміння за Ф.Шлейєрмахером

Романтизм - це духовний рух у всіх областях культури, насамперед у літературі, музиці, філософії, історичних науках та ін.. Філософське значення німецького романтизму в найбільшою мірою визначається інтересом письменників, поетів-романтиків до питань філософії історії, до соціально-політичних проблем минулого і сучасності, до естетичних тем, до теорії і методів творчості, зокрема літератури. Найважливішим обставиною було безпосередню участь романтиків у філософських дискусіях свого часу. В епоху романтизму перевага віддається духовному початку, недарма цей час назвали романтичним. У цей час переосмислюються релігійні поняття, відбувається переоцінка цінностей, світ бачиться по-іншому. Закладаються основи наук, що отримали широкий розвиток в 20 столітті, такі як герменевтика (мистецтво розуміння).

Шлейермахер романтично розуміє релігію як відношення людини і Загального. В цій якості релігія спирається на інтуїцію людини, її почуття нескінченного. Шлейермахер вважав, що релігія - ні те ні інше і не є сукупністю зазначених елементів. Релігія - це стан людської свідомості. Шлейермахер вперше говорить про те, що проблема розуміння завжди присутня в житті людини і в суспільстві. Розуміння лежить в основі людського освіти, тому що воно пов'язане з говорінням, мовою. Вчиться говорити - значить одночасно вчитися розуміти.

31 Християнський екзистенціоналізм К'єркегора. Три стадії становлення особистості.

Ірраціоналістичні ідеї християнського екзистенціалізму Сьорена К'єркегора, філософські погляди якого склалися під впливом німецького романтизму, з одного боку, і були антираціоналістичною реакцією на філософію Гегеля, — з іншого. Об'єктивній діалектиці Гегеля К'єркегор намагався протиставити "екзистенціальну діалектику", яка мала б стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога, органічного духовного єднання людини з Богом. На шляху до Бога, вважає К'єркегор, людина проходить три якісно відмінні стадії: естетичну, етичну і релігійну, вищою серед яких є остання. Лише на релігійній стадії особистість досягає найглибшого самоосягнення і саморозуміння. Без Бога особистість не зможе витримати суперечностей та страждань — цих невід'ємних характеристик життя. Лише християнство, за К'єркегором, дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істинну реальність. Але це дається обраному колу людей, тим, хто здатний реалізувати свою свободу. Існування особистості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. Істина недосяжна для розуму і пізнання, вона є способом життєдіяльності людини. На противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій". Такий підхід, на відміну від традиційно раціоналістичного, однозначно "усередненого" розуміння істини, дає можливість, на думку К'єркегора, побачити "поліфонію" істини, реконструювати особистісно неповторні риси її багатозначної структури. Філософія К'єркегора не була сприйнята сучасниками. Лише в XX ст. до його вчення звертаються протестантська теологія, російська релігійно-ідеалістична філософія, екзистенціалізм.

Сьорен К’єркегор вважав за необхідне відчути, вдивитися в людське життя, у її внутрішній світ. У прагненні окремого (одиничного) забутися в загальному датський мислитель вбачає аморальність, до того не тільки класичної філософії, що над усе ставила щось загальне, абстрактне, але й всієї культури XIX ст. Сьорен К’єркегор розробив індивідуалістичне вчення про людину, на місце свідомості та розуму ставить вольовий акт, через вибір якого людина народжує себе.

Фундаментальною характеристикою людського існування К’єркегор вважав страх – засіб, що вириває людину із полону бездумного існування, пробуджує її для справжнього буття. Ці ідеї стали основою для сучасного екзистенціалізму.

У своєму сходженні до «дійсного існування», до екзистенції, до самої себе людина проходить три етапи: естетичний, етичний, релігійний.

Принцип естетичного - детермінація існування людини зовнішнім світом, який не залежить від її волі. Перебуваючи на цій стадії в стані вибору, людина орієнтована на «насолоду». Людина обирає, але цей вибір здійснюється у найпримітивнішій формі, оскільки обирається лише об'єкт, який може принести «насолоду». Саме ж прагнення як таке, сама орієнтація людини на «насолоду» не обирається людиною, бо її ще напередодні визначено безпосередньо-чуттєвою стихією людського життя.

Принципом етичного етапу є обов'язок. На цій стадії людина, певною мірою звільнена від зовнішніх обставин, дійсно вибирає себе. Завдяки обов'язковості вона здійснює акт самовизначення, але поки що це самовизначення, яке спирається лише на розум, відповідно до норм морального закону. На цій стадії це вже дійсне самовизначення, хоча й абстрактне.

Принципом релігійного етапу є страждання. Саме тут вибір конкретно визначено, і сходження людини до самої себе завершується. Саме тут людина одержує нарешті всю повноту «дійсного» буття, повноту власного, унікального буття, свою екзистенцію. На цій стадії людина відмовляється від попередніх звичок існування і приймає страждання як принцип існування, приєднуючись тим самим до долі розп'ятого Христа.Мистецтво розуміння (герменевтика) необхідна завжди, людина повинна оволодіти технікою розуміння.