Зміни в державному ладі УСРР в першій половині 30-х років

Правовий статус України, її місце у складі союзної держави — Союзу РСР — були законодавче закріплені як в Конституції СРСР 1924 р., так і в Конституції УСРР 1929 p. Проте подальший процес формування командно-адміністративної системи управління (він розпочався ще в роки громадянської війни), основою якої стала реставрація воєнно-комуністичних методів та військових наказів, руйнував зафіксовані Конституцією УСРР 1929 p. принципи взаємовідносин між загальносоюзними і республіканськими органами, обмежував права й компетенцію державних органів УСРР. Звідси — невпинне зростання ролі центру, тобто загальносоюзних установ, і обмеження прав республіканських. Україна поступово втрачала елементи своєї суверенності. Все це позначалось на становищі як центральних, так і місцевих органів влади УСРР.

Згідно з Конституцією УСРР 1929 p. систему державних органів республіки очолював Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноар-мійських депутатів, якому були підпорядковані усі інші органи влади.

Всеукраїнський з'їзд Рад складався а представників місцевих і селищних Рад УСРР за нормою один делегат на кожні 10 тис. виборців і з представників сільського населення за нормою один делегат на кожні 50 тис. населення. Делегати на з'їзд обирались Всемолдавським з'їздом Рад і обласними з'їздами Рад України.

Щоб забезпечити проведення політики форсованої індустріалізації та насильницької суцільної колективізації, правляча Комуністична партія здійснила серйозну перебудову роботи місцевих органів влади.

Першочергову увагу було приділено сільським Радам, які повинні були як органи державної влади очолити боротьбу за суцільну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу. Таку орієнтацію визначили рішення листопадового (1929 p.) Пленуму ЦК ВКП(б).