Кодифікація радянського процесуального права у 20-х роках

Кодифікація зумовлювалася необхідністю зафіксувати в систематиз. вигляді прав, форми нових сусп. відносин, а також внутр. потребами системи рад. законодавства (наявністю у ній істотних суперечностей, прогалин тощо). Підготовка нових кодексів розпочалася напередодні Генуезької конференції 1922 і певною мірою пов'язувалася також з можливим вступом рад. республік до світового співтовариства.

Кодифікація процесуального права закінчилося прийняттям кодексів – кримінально-процесуального (1922 та 1927 рр.) та цивільно-процесуального (1924).

Кримінально-процесуального (1922) - перший кодифікаційний акт, що об'єднав норми радянського процесуального права про провадження у кримінальних. справах. Затверджений ВУЦВК 13.ІХ 1922 і введений у дію з 20.ІХ 1922. В основу КПК УСРР 1922 було покладено відповідний кодекс РСФРР 1922, з урахуванням особливостей суд. практики, яка склалася в УСРР.

Кримінально-процесуальний кодекс 1922 р. складався з шести розділів, 32 глав, які містили 481 статтю. Перший розділ визначав загальні положення про склад суду, підсудність, докази, судові терміни та витрати. Другий розділ містив норми щодо провадження слідства: заведення кримінальної справи, дізнання, пред’явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, свідків, експертів, оскарження дій слідчого та ін. Третій розділ врегульовував процедуру провадження в суді, четвертий — у революційних трибуналах, п’ятий — провадження впорядку вищого судового контролю Наркомюсту. Останній, шостий, розділ визначав порядок виконання вироків.

КПК УСРР 1922 р. проголошував демократичні принципи кримінального процесу: змагальність, рівноправність сторін, право обвинуваченого на захист тощо. Кримінально-процесуальний кодекс 1927 р. порівняно з КПК 1922 р. доповнювався новими положеннями, які відображали тенденцію посилення впливу держави на суспільство. Органам слідства, дізнання, прокуратури й суду заборонялося відмовляти в прийнятті до свого провадження кримінальної справи або припиняти кримінальну справу про суспільно небезпечне діяння на тій підставі, що в Кримінальному кодексі був відсутній цей склад злочину

«Цивільний процесуальний кодекс Української РСР» (ЦПК УРСР), кодифікований акт у галузі цивільного процесуального права, був основним джерелом процесуального права в Україні в цивільних справах та справах за позовам до суб'єктів владних повноважень.

Перший ЦПК був схвалений ВУЦВК 30 липня 1924 р. (з чинністю від 30 грудня 1924 р.). Пізніше, значно змінений, увійшов у дію 1 грудня 1929 р. Останній ЦПК УРСР був схвалений Верховною Радою УССР 18 липня 1963 р., набув чинності 1 січня 1964 р. ЦПК УССР 1963 базувався на «Основах цивільного судочинства СССР і союзних республік», схвалених Верховною Радою СРСР 8 грудня 1961 р.

Кодекс початково складався із 6 розділів і 428 статей:

1 розділ - основні принципи цивільного процесу, склад суду, докази, судові виклики, витрати, штрафи тощо;

2 — права й обов'язки сторін у процесі;

3 — регулював провадження справи у першій інстанції;

4 — у касаційній і наглядній інстанціях;

5 — був присвячений питанням виконання рішень судів;

6 — процесуальним правам чужинців та іноземних організацій, дипломатичних представників та бездержавних громадян (див. Цивільний процес).

ЦПК УРСР законом від 15 грудня 1992 р. було перейменовано у ЦПК України, а з 1 вересня 2005 замінено на новий ЦПК України від 18 березня 2004 р., нині чинний.