	Главная \| Случайная страница \| Контакты \| Мы поможем в написании вашей работы!

Належність доказів і допустимість засобів доказування

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 Следующая ⇒

Судове рішення як акт правосуддя повинно бути обґрунтованим.

Ч.3 ст.213 ЦПК 3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Належність доказів.

ЦПК Стаття 58. Належність доказів 1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 2. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. 3. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Належність доказів інколи трактують не як правило з певним змістом, а як ознаку самих судових доказів або як умову допущення доказів у процес. Викладачі НУ ЮАУ вважають, що «належність доказів» — це правило, яке адресовано і суду, і всім суб’єктам доказування — особам, які беруть участь у справі.

Суд відповідно до правил належності повинен регулювати процес формування доказів, необхідних для обґрунтування судового рішення. У законі не міститься вказівки на коло доказів, які мають бути зібрані з тієї чи іншої справи.

Правило належності, хоч і сформульоване для суду, але стосується і процесуальної діяльності осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані також керуватися правилом належності доказів і надавати докази, необхідні і достатні для вирішення тієї чи іншої справи.

Питання про належність доказів вирішується судом, однак, приймаючи таке рішення на підставі розсуду, суд все-таки керується об’єктивними критеріями.

При вирішенні питання про належність доказів суд бере до уваги предмет доказування, тобто коло тих юридичних фактів з конкретної справи, які передбачені нормою матеріального права, на основі якої буде вирішена цивільна справа. Предмет доказування — той критерій, який допомагає правильно застосувати правило про належність доказів. Помилка суду у визначенні належності доказів веде до збирання непотрібних доказів або до того, що не досліджуються надані докази, які стосуються справи.

У цивільному процесуальному праві міститься чимало норм, які забезпечують реалізацію правила про належність доказів у цивільному процесі. Так, згідно із ст. 119 ЦПК у позовній заяві повинні бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і докази, що підтверджують кожну обставину. Статті 134, 136, 137 ЦПК передбачають, що особи, які заявляють клопотання про витребування або дослідження письмових, речових доказів, виклик свідка, зобов’язані вказати обставини, які можуть бути встановлені цими доказами.

Крім належності доказів цивільне процесуальне законодавство передбачає і правило допустимості засобів доказування. Згідно з цивільним процесуальним законодавством наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюється такими засобами: поясненнями сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів (ст. 57 ЦПК). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 59 ЦПК).

Допустимість засобів доказування. Допустимість засобів доказування також є однією з найважливіших умов, які забезпечують законність і обґрунтованість судових рішень. Допустимість судового доказу, як випливає з наведених статей ЦПК, — це відповідність його процесуальної форми (засобів доказування) вимогам закону

Допустимість судового доказу потрібно розглядати:

1)У широкому плані.		2)У вузькому плані.
Правило допустимості в широкому розумінні закріплено в ч. 2 ст. 57 ЦПК і допускає наявність певного кола засобів доказування, в яких можуть міститися фактичні дані, з тим, щоб вони могли бути судовими доказами. Це правило має виключний характер, оскільки встановлене законом коло засобів доказування не може бути розширене або звужене за розсудом суду. Так, суд не може покласти в обґрунтування висновків по справі фактичні дані, одержані телефоном або під час особистої бесіди, і, навпаки, не може відмовити у використанні перерахованих в ч. 2 ст. 57 ЦПК засобів доказування, якщо таке обмеження не передбачене законом.	Правила допустимості у вузькому розумінні закріплені в ст. 59 ЦПК і стосуються передусім тих випадків, коли по справі можуть бути допустимі тільки певні засоби доказування з числа передбачених законом. Вони конкретизуються в нормах матеріального права. Наприклад, згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК недотримання простої письмової форми угоди позбавляє сторону можливості у випадку спору посилатися в її підтвердження на показання свідків. Для встановлення психічного стану громадянина в момент вчинення дії або розгляду цивільної справи допустимим буде тільки такий засіб доказування, як висновок судово-психіатричної експертизи.

Треба зазначити, що правила допустимості судових доказів, які приписують для встановлення окремих обставин справи використання певних засобів доказування, не звільняють суд від обов’язку оцінювати достовірність таких доказів з урахуванням усієї сукупності зібраних у справі доказів.

Щоб правильно визначити допустимість того чи іншого доказу, необхідно перевірити не тільки відповідність процесуальної форми доказу вимогам закону, а й дотримання передбаченого законом процесу їх формування. Результатом порушення вимог закону, які ставляться до порядку формування засобів доказування як процесуальної форми судових доказів, є недопустимість цих засобів доказування, неможливість використання фактичних даних, які містяться в них, при розгляді справи.

Одним із засобів збирання доказів є судове доручення. Воно повинно бути виконане з дотриманням усіх вимог закону. Згідно із ст. 132 ЦПК виконання судових доручень здійснюється судом з дотриманням усіх встановлених законом процесуальних правил. Неприпустимими є передача виконання судового доручення технічним працівникам, а також відібрання письмових пояснень замість з’ясування поставлених в ухвалі питань у судовому засіданні із складанням протоколу. Свідки повинні попереджуватися про відповідальність за дачу свідомо неправдивих показань і відмову від свідчень. Огляд і дослідження письмових і речових доказів потрібно здійснювати усім складом суду, проведення експертизи — в порядку, передбаченому законом.

Крім того, що фактичні дані мають бути одержані за допомогою певних засобів доказування, із додержанням встановленого законом процесу формування цих засобів, закон містить певні вимоги, які ставляться до самих носіїв фактичних даних і до процесуальної форми сприйняття фактичних даних. Так, ст. 51 ЦПК містить положення щодо осіб, які не підлягають допиту як свідки.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 Следующая ⇒

Дата публикования: 2015-01-24; Прочитано: 565 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!

studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.006 с)...