Ціна ринкової рівноваги

Якщо у попередніх параграфах закономірності попиту і пропозиції розглядались на базі методу аналізу, то тепер – на грунті синтезу. Явища попиту і пропозиції подаються з позиції їх взаємозалежності та взаємодії. Для цього сполучимо на одному графіку лінії попиту і пропозиції (див. рис. 5. 8).

Р

D S

Р₂

Е

Р₁

Q_s1 Q_d2 Q_d1 Q_s2 Q_d (Q_s)

Рис. 5.8. Ринкова рівновага цін, попиту і пропозиції

Точка їх перетину Е дасть нам статичну ринкову рівновагу, яка характеризується рівноважною ціною та рівноважним обсягом . У стані рівноваги попит дорівнює пропозиції: Q_d =Q_s.

Важливо знати, за якого рівня ціни обсяги попиту і пропозиції товару на локальному ринку будуть збалансовані. З іншого боку, яких конкретних значень набудуть обсяги попиту і пропозиції, якщо фактична ціна товару дорівнюватиме рівноважній. Усі ці кількісні параметри необхідно і можливо розрахувати, адже стан ринкової рівноваги піддається алгебраїчному визначенню. Як­що лінії пропозиції і попиту є прямими, то застосовуючи рівняння прямих (див. §2 та §3 цієї глави) функцію попиту можна подати у вигляді , а функцію пропозиції – 1.

Враховуючи стан ринкової рівноваги, рівняння попиту і пропозиції маємо можливість подати так: , . Ці рівняння складають систему двох рівнянь з двома невідомими і розв'язуються відносно шуканих значень та . Звідки:

,

Якщо фактична ціна стане вищою, ніж рівноважна P₂ > , то надли­шок пропозиції Q_s2 - Q_d2 буде знижувати ціну. У випадку, коли P₁ < виникає дефіцит у розмірі Q_d1 - Q_s1, який спонукає ціну до зрос­тання. Коливання попиту і пропозиції, у підсумку, зумовлять повернення до стану рівноваги, коли Q_d дорівнюватиме Q_s. Маршрут цих коливань, якщо подати його графічно (рис. 5.9) отримає вигляд павутиння, а модель, що його репрезентує

має у світовій економічній науці назву павутиноподібної моделі.

Варто зазначити, що точка рівноваги не завмирає назавжди в одному стані. Вона зміщується в залежності від впливу нецінових чинників попиту і пропозиції товарів. Наприклад, коли зростають доходи покупців, обсяг попиту стає більшим. Крива попиту зміщується вправо від D до D₂ (див. рис. 5. 10, а).

Якщо абстрагуватись від дії чинників пропозиції, то нова рівновага ринку буде тепер не в точці Е, а в точці Е₂. І навпаки, зниження попиту, коли крива попиту зміститься вліво від D до D₁, веде до встановлення більш низького рівня рівноважної ціни Р₁, зменшення обсягу продажу товару від та Q₁ та зсуву рівноваги у точку Е₁.

Якщо ж попит є сталим, а змінюється лише обсяг пропозиції товару, точка рівноваги також зміщується (див. рис. 4. 10, б). Припустимо, що зросли світові ціни на енергоносії або сировину. В такому випадку обсяг пропозиції товару, що виробляється з цієї сировини, стане меншим. Крива пропозиції зміститься вліво від S до S₂. Разом з тим, точка ринкової рівноваги зміститься з Е до Е₂.

Зростання пропозиції, яке було викликане, наприклад, послабленням податкового тиску, зрушує криву пропозиції вправо і зумовлює нову рівновагу в точці Е₁. Ціна рівноваги стає нижчою , а обсяги продажу більшими .

Рис. 5.10, а. Рівновага за умов зміни попиту

Рис. 5.10, б. Рівновага за умов зміни пропозиції

Зважаючи на унікальну важливість впливу коливань податкових ставок на рівновагу кожного локального ринку товарів, зупинимось на його розгляді детальніше.

Слід зазначити, що податок, який є потужним важелем державного регулюван­ня ринку, в процесі збільшення або зменшення своєї величини, законів попиту і пропозиції не порушує, але певним чином модифікує їх дію – викликає зміщення кривих пропозиції товару, визначаючи тим самим переміщення точки ринкової рівноваги.

В цілому наслідки оподаткування негативно відбиваються як на споживачах, так і на виробниках товарів. Ці наслідки проявляють себе у зростанні ціни товару, з одного боку, та у скороченні обсягів виробництва – з іншого. В свою чергу, більш висока ціна скорочує обсяг споживчого попи­ту, внаслідок чого зменшується маса продажу товарів, що потрапили під оподаткування.

Однозначною на посилення податкового тиску є реакція і виробників товарів. Вони за таких умов змушені скорочувати виробництво і обсяги оферованих (запропонованих) на ринку товарів, попит на які став мен­шим. Адже вищий податок спричиняє зменшення виробничих по­тенцій продуцентів (виробників), а знижений попит цю рецесійну (спадну) тенденцію посилює.

Отже, хоча при цьому порушення законів попиту і пропозиції не відбулося, але збільшений податок створив передумови до зміщення точки рівноваги попиту і пропозиції на новий, більш високий рівень.

Розглянемо, як відбувається це зміщення рівноваги, користуючись графіком (див. рис. 5.11).

Рис. 5.11. Вплив податку на рівноважну ринкову ціну

Якщо зростає податок, то крива попиту D залишається без змін, адже жоден із чинників попиту не дався взнаки. Але за умов зростання податку точка ринкової рівноваги зміститься з E до E₁, просуваючись тим самим на новий, більш високий рівень. Це відбувається внаслідок зміщен­ня кривої пропозиції товарів вліво – від S до S₁.

Зміщення точки рівноваги попиту і пропозиції з E до E₁ означатиме, що новою рівноважною ціною буде ціна P₁. Це передбачатиме реалізацію прагнення продавців до компенсації можливих втрат від вищого рівня податкової ставки за рахунок покупців. Здійснюється воно шляхом включення приросту податку до ціни запропонованих для продажу товарів.

Зниження обсягу продажу, яке є неминучим за умов зростання ціни від до Р₁, в свою чергу, провокує падіння обсягів виробництва. Це буде нормальною, логічною реакцією виробника на скорочення обсягів продажу.

Хто ж реально сплачує ці податки?

Попередній аналіз дозволяє визначити, що зростання податку негативно відбивається як на економічному стані виробника, так і на стані по­купця. Виробник буде прагнути перекласти увесь податковий тягар на споживача, закладаючи приріст податку в ціну товару. Припустимо, що для повної компенсації втрат йому необхідно було б збільшити ціну на 10 пунктів. Це можливо лише тоді, коли покупець не буде реагувати на зміну ціни, або іншими словами, за умов цілком нееластичнаго попиту. У більшості ж випадків коефіцієнт еластичності попиту більший від нуля.

Якщо б коефіцієнт еластичності попиту дорівнював коефіцієнту еластичності пропозиції, то ціна піднялася б не на 10, а на 5 пунктів. Це означало б, що споживач і виробник однаковою мірою несуть тягар збільшен­ня податку.

У випадку, коли коефіцієнт еластичності попиту є більшим, ніж кое­фіцієнт еластичності пропозиції, то зростання ціни можливе у діапазоні від нуля до п’яти пунктів. Основний тягар зростання податку тут несе вироб­ник. Якщо коефіцієнт еластичності попиту менший від коефіцієнта еласти­чності пропозиції, то межі зростання ціни коливатимуться у діапазоні від 5 до 10 пунктів. Тепер основний тягар збільшення податку перекладатиме­ться на плечі споживача. Але в усіх випадках страждатиме суспільство в цілому, тому що за умов зростання податків кількість товарів на ринку стане меншою.

Ще однією причиною порушення ринкової рівноваги є втручання у процес ціноутворення держави та монополій. В країнах з розвинутою ринковою економікою втручання у механізм ціноутворення здійснюється, в основному, монопольними структурами (частіше усього, так званими природними монополіями). Пряме державне втручання в ціновий механізм спостерігається у виняткових випадках (війни, соціальні або природні катаклізми). Форми впливу, в основному, є опосередкованими. В секторах економіки, де з різних причин починають даватися взнаки монопольні прояви, ціна товару набуває характеристик монопольно високої ціни. За таких умов обов’язково виникають порушення принципів рівноважної взаємодії попиту і пропозиції. Саме тому держава, через механізми обмеження рентабельності (рівня прибутковості бізнесової діяльності монополістичних підприємств) або лімітування чи таксації рівня ціни, прагне повернути ринок до ситуації рівноважного його функціонування. Якщо ці заходи не дають очікуваного ефекту, то залучається до дії податковий механізм. Завдяки йому, отриманий за рахунок монопольно високої ціни, монопольний надприбуток вилучається.

Варто підкреслити, що в усіх цих заходах регуляторної політики, спрямованих на відновлення ринкової рівноваги, вплив держави залишається опосередкованим, непрямим.

За умов тоталітарної, командної економіки (Україна зовсім недавно вийшла з надр саме такої економічної системи), державне втручання в ціновий механізм є прямим, повним і безпрецедентним за обсягами та силою. У більшості випадків воно зводиться до примусового встановлення ціни на рівні нижчому від ціни ринкової рівноваги. Мотивується це необхідністю зробити більшість товарів доступними для якомога ширшого кола соціальних груп населення.

Але необхідно підкреслити, що в жодній країні “реального соціалізму” у жоден період часу здійснити це не вдавалось. Пояснюється це тим, що обов’язковим наслідком примусового встановлення ціни на рівні нижчому від рівня ринкової рівноваги, є перманентне перевищення попиту над пропозицією, і як наслідок, – тотальний дефіцит товару.

Відбувається це тому, що виробники втрачають економічні стимули нарощення обсягів продукції, адже збільшення кількості вироблених товарів, за умов штучного зниження ціни, викликатиме зростання збитків виробників. Тут спрацьовуватиме потужний та постійно діючий чинник мінімізації обсягів пропозиції товарів. Не випадково основними важелями нарощення обсягів виробництва за таких умов стають важелі адміністративного, позаекономічного примусу до виконання державних планових завдань.