Білет №36

1 Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Російської імперії
На початку XIX ст. українські землі, які входили до Росії, були повністю інтегровані у політичну та економічну систему імперії, тут було встановлено російський адміністративно-територіальний поділ на губернії і повіти.
був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. розвиток товарно-грошових відносин, занепаді кріпосницької мануфактури. Наслідками зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів. Починається технічний переворот у промисловості. Прискорюється процес створення та розвитку фабрично-заводського виробництва.
Перше місце посідає цукрова галузь, яка забезпечувала 80 % виробництва цукру в Росії. Високими темпами розвиваються військова, металургійна, машинобудівна, вугільна галузі. Нові явища та процеси поступово, хоч і не так динамічно, як у промисловості, поширюються на сільське господарство. Активізується зовнішня торгівля. З України вивозили зерно, вовну, цукор. Український експорт складав 60 % загальноросійського. Торговельні зв’язки підтримувалися з Німеччиною, Францією, Австрією, Чехією, Угорщиною.
Поширеними формами селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, відмова платити оброк, непокора властям, втечі – в Новоросійський край, на Дон, у Таврію.
Найзначнішими на Правобережній Україні були виступи селян у 24 селах і містечках Черкаського повіту на Київщині в 1803 р. У 1824 р. неврожай і голод спричинили селянські виступи на Катеринославщині. Селяни оголосили себе вільними, почали захоплювати поміщицьке майно, арештовувати поміщиків. Влада жорстоко розправилася з повсталими.
Особливої гостроти селянський антикріпосницький рух набув у першій третині XIX ст. на Поділлі, охопивши також деякі повіти Волині та Київщини. Очолив його У. Кармалюк. Загалом боротьба тривала майже 25 років.
Щоб не допустити непередбачуваного соціального вибуху 19 лютого 1861 р. маніфестом Олександра II було проголошено скасування кріпосного права. Це був початок аграрної реформи в Росії, її перший етап.
Згідно з реформою ліквідувалася особиста залежність селян від поміщиків. Селяни дістали право укладати торговельні угоди, вільно займатися промислом чи торгівлею, переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці), вступати на службу, мати власне рухоме й нерухоме майно. Отримали вони й громадянські права.
Але за отримані земельні наділи, що були малими і найгіршими, селяни повинні були заплатити поміщикам викуп. вони мусили брати їх у борг у держави, а потім сплачувати з відсотками одержану позику протягом 49 років.
Другим етапом аграрної реформи стало прийняття у 1866 р. закону про державних селян, які в Україні складали понад третину всього селянства. У власність державних селян перейшли ті земельні ділянки, що були в їх користуванні до реформи, але не більше 8 десятин у малоземельних губерніях і 15 – у багатоземельних.
З 1906 по 1911 р. з ініціативи голови Ради Міністрів Росії П. Столипіна здійснювався третій етап аграрної реформи. Вона передбачала:
– знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі – фермерів;
–переселення селян у східні райони Росії;
– заснування іпотеки, селянських поземельних банків, в яких селяни під заставу землі могли брати кредити для облаштування господарства.
В Україні найбільший успіх – з общини вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвитку капіталізму на селі.
Отже, аграрна реформа, незважаючи на її половинчастість і недосконалість сприяла розвитку капіталістичних відносин на селі, зростанню продуктивності сільськогосподарського виробництва. Зросли посівні площі, валовий збір зерна, товарність сільського господарства.
місцевого самоврядування.У 1864 р. були створені виборні органи– земські установи. Вони займалися питаннями господарського та культурного характеру. В містах(1870)України створюються міські думи, реформування судової системи (1864 р.). Проголошувалася незалежність суду від адміністрації.

Чималі зміни відбулися у сфері освіти. Освіта, в тому числі університетська, ставала доступнішою. військова реформа 1874 р., загальна військова повинність, 21-річного віку,служба до 6-7 років. У 1862 р. було реформовано фінансову систему. створено Державний банк і прив. банків.
Значно прискорилися, процеси госп.розвитку на принципах ринкових відносин. розвивався залізничний транспорт. Протягом 1866–1879 рр. в Україні було прокладено 4,5 тис. верст залізничних колій. зростання морського торгового флоту. На півдні Укр. розвив. галузі важкої промисловості: кам’яновугільна, залізорудна, металургійна.Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряд особливостей:
– по-перше, лише 15 % підприємств України виготовляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Вартість російських готових товарів була високою, а ціни на українську сировину – низькими (див. табл. 3);
– по-друге, розвиток української економіки базувався не на місцевому національному капіталі, а капіталі, що надходив ззовні – з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася. Україна позбавлялася потенційних прибутків і підпорядковувалася інтересам іноземного капіталу.

2. Пацифіка́ція у Галичині (пол. Pacyfikacja Małopolski Wschodniej) — репресивна акція, проведена польською владою у вересні-жовтні 1930року за наказом Юзефа Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Галичини. Пацифікація була проведена у відповідь на «саботажну акцію» ОУН і супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях.

3.1. 29 квітня –26 грудня. 1918 р.
3.2. Смерди, найменування феодально-залежних селян в Древній Русі і в деяких інших слов'янських країнах. на Русі — селяни, що поступово втрачали свободу (повністю або частково), правове положення окремих груп яких було різним.