Умовність як естетичне поняття. Первинна умовність та її реалізація в різних літературних жанрах та стилях. Умовність та нормативність художніх засобів

Художня вигадка на ранніх етапах становлення мистецтва не усвідомлювалася: архаїчна свідомість не розмежовувала правди історичною і художньою. Але вже в народних казках, які ніколи не видають себе за дзеркало дійсності, усвідомлена вигадка достатньо яскраво виражена. Вигадка проявила себе як індивідуальне надбання автора в епоху романтизму, коли уява і фантазія були усвідомлені як найважливіша грань людського буття. У післяромантичні епохи художня вигадка дещо звузила свою сферу. Польоту уяви письменники XIX в. часто віддавали перевагу прямому спостереженню над життям: персонажі і сюжети були наближені до їх прототипів. За допомогою вигадки автор узагальнює факти реальності, утілює свій погляд на світ, демонструє свою творчу енергію. Фрейд стверджував, що художня вигадка пов'язана з незадоволеними вабленнями і пригніченими бажаннями творця твору і їх мимоволі виражає. Поняття художньої вигадки прояснює межі між творами, що домагаються на те, щоб бути мистецтвом, і документально-інформаційними.

Форми «первинної» реальності відтворюються письменником вибірково і так або інакше перетворюються, внаслідок чого виникає явище, яке Ліхачев назвав внутрішнім світом твору. Умовність –акцентування автором нетотожності, а то і протилежності між тим, що зображається і формами реальності. Нормативність (життєподібність) - нівеляція подібних відмінностей, створення ілюзії тотожності мистецтва і життя.