Класична, некласична і постнекласична наука (основні риси). Типи раціональності і ірраціональності

Аналіз науки як цілісної системи обумовлюється її багаторівневою сутністю. Наука досліджується у найрізноманітніших аспектах: політико-економічному, історико-науковому, наукознавчому, державознавчому, етичному, естетичному, прогностичному, психологічному та ін.

З позицій логіко-гносеологічного підходу наука розглядається як система знань. Розуміння науки як системи знання цілком правомірне, оскільки її функцією є пізнання.

Згідно з етапами розвитку теорії пізнання, до яких належать:докласичний, класичний (модерн), некласичний (постмодерн), постнекласичний, класифікується сама наука. Але кожна класифікація є дещо умовною.

Коротко, що стосується докласичного періоду розвитку теорії пізнання, він характеризується тим, що притаманний стародавнім народам: для них думка і предмет думки виступав одним і тим же (не розрізнялися плани ідеального ідеального, вони ототожнювалися). Творчість трактувалася як продиктоване духом що робити. Але, що знаменно не було поняття плагіату. Наука - носій знань споглядального характеру.

Наука класичного періоду розпочинається в Європі з Ф. Бекона, досягає найвищого розквіту в працях І. Ньютона і закінчується революцією у фізиці наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Стрижневою науковою дисципліною класичного періоду була механіка, що вивчала стійкі залежності, які можна виразити переважно математичною мовою. Вона орієнтувала дослідження на пошук причин явищ, знання яких за умови додержання логічних правил мислення обов’язково повинно привести до очікуваних наслідків. Видатну роль в дослідженні відігравав експеримент, за допомогою якого можна було визначити стабільність, однозначне функціонування досліджуваного об’єкта в заздалегідь заданих умовах. Вважалося, що заради вирогідності з описів і пояснень треба виключити все, що стосується впливу людської діяльності на об’єкт. Пізнання тлумачили як теоретичне узагальнення даних спостереження й експерименту.

Основною рисою класичної науки є те, що знання носить об'єктивний характер, а сам шлях до їх накопичення і відкриття суб'єктивний. Класична наука має особистісно-світоглядну орієнтацію. Для класичної науки характерне поєднання теоретичних і емпіричних методів дослідження. Основна мета класичної науки формування загального уявлення про світ і місце в ньому людини.

Класичну науку (додисциплінарну (ХVII-XVIII ст.) і дисциплінарну (ХІХ ст.), згідно станів її розвитку) складають ідеали, норми наукового мислення, відповідна наукова картина світу, а також філософські ідеї та категорії, на яких вона грунтується. Заміна будь-якої частини з цих засад становить наукову революцію, що і відбулося на початку ХХ ст. і спричинило розвиток некласичною науки.

Некласичний період розпочинається з виникнення термодинаміки. Якщо в класичній науці закони і сам предмет вважали незмінними, позачасовими і позапросторовими, то термодимаміка довела: предмет дослідження і знання про нього мінливі, нестійки. Цю думку підтверджували ідеї неевклидової геометрії, криза канторівської теорії множин, виникнення інтуїціоністської математики, ідеї структуралізму в гуманітарних науках. У цю епоху розпочинається ланцюгова реакція революційних змін у різних галузях знань: у фізиці (відкриття поділу атома, становлення релятивістської і квантової теорії), в космології (концепція нестаціонарного Всесвіту), у хімії (квантова хімія), в біології (становлення генетики). Пізніше зароджуються кібернетика і теорія систем, що відіграли дуже велику роль у розвитку сучасної наукової картини світу. У процесі видатних досягнень у різних галузях формувався стиль мислення некласичної науки. Він характеризувався відмовою від прямолінійного об’єктивизму і розуміння відносної істинності теорій і картин природи, розроблених на тому чи іншому етапі розвитку природознавства. Відповіді природи на запитання людей залежать не тільки від її будови, а й від того, як ці запитання ставляться, від історичного розвитку засобів і методів пізнавальної діяльності. На противагу ідеалу єдино істинної теорії, що фотографує досліджувані об’єкти, припускається правдивість кількох різних теоретичних описів однієї і тієї самої реальності, оскільки в кожній з них може бути момент об’єктивного знання. Некласична наука почала досліджувати не просто предмети, що зазнають змін, а об’єкти, недоступні людським органам почуттів (мікро- і макросвіт). Для цього створюють особливий тип лабораторій - складний, насичений технічними засобами технологічний процес на зразок сучасного виробництва. Наукові дослідження починають здійснювати спеціально організовані колективи з поділом праці в них: від генераторів ідей до організаторів їх виконання, з участю інженерів, техніків, лаборантів, які технічно забезпечують функціонування засобів наукової діяльності. Наука в прямому розумінні слова стає різновидом індустрії.

Некласична наука (постмодерн):

- відмова від абсолютів (принцип релятивності) (приклади: теорія відносності, квантова механіка);

- у центрі пізнавального процесу стоїть суб'єкт з його соціокультурними прикметами;

- методи пізнання залежать від суб'єкта;

- спроби виділити наукове і ненаукове (позитивізм).

В останній третині ХХ ст. глобальні проблеми сучасності, більшість яких породжена саме революційними досягненнями в науці, зумовили потребу пошуків форм і засобів його гуманізації. Це, у свою чергу, спричинило якісні зміни в природі науки порівняно з її класичними і некласичним періодами. Є підстави говорити про початок нового - постнекласичного - періоду розвитку науки. Його характеризують дві головні особливості: орієнтація на вивчення людини і тенденція до цілісного сприймання Природи, Всесвіту в динаміці. В обох випадках йде мова про зміну відносин науки і цінностей, котрі тепер розглядаються як нерозривні поняття. В орбіту наукового пошуку дедалі частіше втягуються системи, що історично розвиваються. Вони, очевидно домінуватимуть у науці найближчого майбутнього. Цей тип об’єктів складніший системною організацією, ніж саморегуюючі системи, з якими працювало некласичне природознавство. Кожний рівень історичного об’єкта є складної саморегулюючою системою, відносно стійкою фазою його еволюції, а поява нових рівнів - переходом від однієї самоорганізації до іншої. Наука починає набувати космічного характеру. В об’єктив дослідника одночасно потрапляє така велика кількість різних об’єктів, що світ постає хаосом, і завдання полягає не лише в дослідженні якихось відносин, зв’язків, властивостей явищ, а й у тому, щоб, за словами І. Пригожина та І. Стенгерс, розкрити порядок з хаосу. Серед еволюційних об’єктів, які вивчає сучасна наука, особливе місце посідають унікальні еволюційні системи, що включають людський чинник: це медико-біологічні об’єкти, ряд великих екосистем і біосфера в цілому, явища біотехнології, генетичної інженерії, система «людина - машина» (комп’ютерні мережі, системи штучного інтелекту тощо). Під час вивчення «людиновимірних» систем пошук істини пов’язаний з визначенням стратегії і можливих напрямів перетворення тих, які безпосередньо стосуються гуманістичних цінностей. У зв’язку з цим змінюється ідеал «ціннісно нейтрального дослідження». Об’єктивне пояснення і опис стосовно «людиновимірних об’єктів» передбачає наявність ціннісних чинників в обгрунтуванні того чи іншого положення. Об’єкти, що історично розвиваються і містять людський чинник, найчастіше досліджують у рамках міждисціплінарних програм, які вводять нові елементи в організацію наукової діяльності. У постнекласичній науці чітко виявляється тенденція до об’єднання найвіддаленіших дисциплін з пріоритетом гуманітарних знань, оскільки предметом досліджень є людина з її цінностями. Культура стає головною предметною галуззю наукових пошуків

Середина ХХ ст. - постнекласична наука:

- вважає відносними усі методи у класичній науці;

- включає культурний контекст у науковий обіг.

Типи наукової раціональності:

- класичний тип - центрує увагу тільки на об'єкт і виносить за думки усе, що стосується суб'єкта та засобів діяльності;

- некласичний тип - ідея відносності об'єктів до засобів і операцій діяльності, прояснення цих засобів і операцій створює істинне знання про об'єкт;

- постнекласичний тип - співвідносить об'єкт не тільки з засобами, і й з ціннісно-цільовими структурами діяльності.

Період некласичної науки асоціюється з критичним ставленням до досягнень класичного етапу її розвитку, а ставлення постнекласичної науки до класичної спадщини спрямовується на збереження і переусвідомлення досягнень свого попередника. Саме таке ставлення реалізується у математичному природознавстві, для освоєння нелінійних процесів самоорганізації, витлумачених як становлення нового цілого.

В позитивізмі основна проблема: демаркація - проведення межі між наукою і ненаукою, увага до дослідження наукової мови з тим, щоб знайти вірні чи невірні судження. Наука, вважають позитивісти - це раціональне, а ірраціональне не піддається логічному аналізу.

Зараз існує думка, що різні народи мають різні типи раціональності.

Різним духовним утворенням теж властиві свої типи раціональності.

Ныне разделяют три основных периода развития науки: наука классического периода, неклассическая наука и постнеклассический, современный этап развития научного знания.

Наука классического периода начинается в Европе с Ф. Бэкона, достигает расцвета в творчестве Ньютона и заканчивается революцией в физике в конце ХІХ - начале ХХ в.

· Классическая механика - системообразующая наука этого периода, сосредоточила свое внимание на выявлении устойчивых зависимостей, которые можно выразить языком математики, и на поиске исследователем причин явлений.

· Эксперимент - ведущий метод, устанавливающий стабильность, однозначность функционирования объекта в заданих условиях.

· Для обеспечения достоверности из описаний и объяснений нужно исключить все, что касается влияния человеческой деятельности на объект.

· Познание истолковывается как теоретическое обобщение даннных наблюдения и эксперимента.

Неклассическая наука начинается с возникновением термодинамики (термодинамика доказала, что предмет исследования и знания о нем изменчивы и неустойчивы), идей неевклидовой геометрии, с кризисом канторовской теории множеств, с возникновением идей структурализма в гумнауках. Цепная реакция открытий: в физике - открытие деления атома, становление релтивистской и квантовой теории, в космологии - концепция нестационарной Вселенной, вхимии - квантовая химия, в биологии - становление генетики. Позднее - кибернтика и теория систем., сыгравшие исключительную роль в развитии современной научной картины мира. Сформировался новый стиль мышления неклассической науки:

· Отказ от прямолинейного объективизма, признание относительной истинности теорий и картин природы.

· Ответы на вопросы зависит от из постановки и от исторического развития средств исследования и деятельности.

· Допускается существование нескольких различных теоретических описани и объяснний реальности, в каждом из которых может быть омент истины.

· Исследование объектов, недоступных органам чувств: микро-, макромир.

· Новый тип организации исследований: сложный, насыщенный техсредствами технологический процесс по типу производственного процесса, большие коллективы с разделением труда. Наука - бразновидность индустрии.

· Постнеклассическая наука связана с поиском форм и средств гуманизации НТР. Среди объектов, которые изучает современная наука, особое место занимают уникальные эволюционные объекты, включающие человеческий фактор - медико-биологические объекты, крыпные экосистемы и биосфера в целом, явления биотехнологии, генной инженерии, компьютерные сети, системы искусственного интеллекта. Во время изучения «человекоразмерных» систем поиск истины связан с определением стратегии и возможных направлений преобразования тех сторон, которые непосредственно касаются гуманистических ценностей. В связи с этим изменяется сам идеал «ценностно нейтрального исследования». Объективное объяснение и описание «человекоразмерных объектов» предполагает наличие ценностных факторов в обосновании того или иного положения.

Характерные черты постнеклассической науки:

· Ориентация на изучение человека.

· Целостное восприятие природы в динамике.

· Изменение отношений науки ценностей, которые теперь рассматриваются как неразрывные понятия.

· Объекты науки - сложные, системно организованные, саморегулируемые системы, находящиеся в процессе постоянной эволюции.

· Порядок из хаоса.

· Развивающиеся и содержащие человеческий фактор объекты чаще всего исследуются в рамках междисциплинарных программ с новой методологией организации научной деятель ности.

· В постнеклассической науке четко выявляется тенденция к объединению самых отдаленных дисциплин с приоритетом гуманитарных дисциплин, поскольку предметом исследования становится человек с его ценностями. Культура становится основной предметной областью научных поисков.

55. Филос. позитивизма. Постпозитивисткое толкование науки. (Кун "Структура научн. революций")

Позитивизм возник в 30-40-х гг ХГХв. Позитивизм - позитивная философия. Представители позитивизма рассматривают философию как побеждённую наукой, наука победила философия. Основной тезис позитивизма - наука сама себе философия. Задача: описание и согласование научных данных. Из философии должны быть изъяты все метафизические (не научные) проблемы, поэтому -позитивная философия. Три этапа развития:

Позитивизм (Миль, Спенсер). Основная задача - очищение науки от метафизики (не почему, а как). Необходимо сводить к минимуму число общих законов (оптимизация). Наука уже настолько многообразна, что нужно разбираться в ней самой. Наука полагалась как механистическая. Чувства -вот основа знаний. Махизм (Мах, Авериус) или эмпириокритицизм. Задача - разобрать теорию познания, избегая философских крайностей, соблюдая философскую нейтральность. Произошёл некоторый возврат к метафизике и философии. Усиливалась роль теоретических исследований. Микроявления чувствами не ощутить. Практика научного познания не могла быть объяснена с позиции махизма. Аналитическая философия, (неопозитивизм). Появился в 30-х гг XX в. и существует до сих пор. а) логический позитивизм (Р. Карнат, Г. Рейхенбах). б) философия лингвистического анализа (Витгенштейн). Представители неопозитивизма отбросили всю гносеологию (теорию познания). Логическое положение воспринимается как нечто истинное, исходное. 2 задачи логических позитивистов: устранить из науки все псевдопроблемы (то, что лишено смысла), с точки зрения рассмотрения логических позиций; построить идеальные логические модели идеальных логических рассуждений. Математическая логика, разработанная в ХХв - вот идеальное решение проблемы. Принципы верификации. Для выявления осмысленности высказывания нужно сравнить его с эмпирическими данными, найти ту область, где зто высказывание имеет смысл, т.е. верифицировано ли оно. Если это сделать не удаётся, то высказывание метафизическое, лишено смысла и его надо отбросить. Недостатки: отбрасывает эксперимент, опыты человека. Вся история лишена смысла, т.к. её невозможно проверить.Ни одно общее утверждение не может быть верифицировано, т.к. его нельзя проверить, мы можем проверить только единичные факты. Критический рационализм. (К. Попер) -промежуточный эта между позитивизмом и постпозитивизмом. Истинность нужно доказывать имея опровергающие тез¹.. ч - принцип фальсификации. Подтверждение всего можно найти. Всякая попытка подтвердить теорию сводится к попытке её опровергнуть. Что не опровергается, то не научно. Трудности фальсификации: Не объясняет накопление научных знаний. За счёт чего происходит? Переход от одного утверждения к другому переходит загадочным образом. Почему из одного утверждения получается другое? Не остаётся места для научных теорий, все они лишь гипотезы, выступающие как заблуждение, т.е. переход всё время от одного заблуждения к другому.

Постповитивизм (Т. Кун, П. Фейерабеид). Начало положила работа Куна "Структура научных революций" 1962. Постпозитивисткую стадию в разработке проблем методологии научного познания представляет критический рационализм (Поппер, Кун, Лакатос, Фейерабенд). Новым здесь является взгляд на науку как целостную, динамически развивающуюся систему. Научное знание является целостным по своей природе. Его нельзя разбить на отдельные высказывания или независимые друг от друга уровни. Любое эмпирическое высказывание обусловлено теорией. В научном знании философские концепции тесно переплетаются, взаимосвязаны с собственно научными. А это означает, что философия не только оказывает стимулирующее (негативное или позитивное) воздействие на науку, философские положения органически входят в «тело» науки. Наука как целостное явление требует разносторонних подходов: историко-научного, методологического, науковедческого, психологического, логического и т.д. Постповитивизм реабилитировал метафизическую сторону науки, культуры. Возникла проблема интернализма (ищет источник развития науки в самой науке) и зкстернализма. Экстернализм - культурный контекст - главный источник развития науки, т.е. источник развития вне науки. Кун считает, что не следует представлять науку как собрание истинных или ложных идей, высказываний, теорий. Научное познание осуществляется не учеными-одиночками, а сообществом ученых-профессионалов, действующих по неписанным правилам. Например, таким правилом является запрет обращаться к властям или к широким массам, чтобы они выступили в качестве арбитров для разрешения научных споров. Таким арбитром может быть только компетентная профессиональная группа. Наука - определенный социальный институт, в котором действют определенные социальные группы и организации. Но главным, объединяющим началом, по Куну, являются не нормы профессиональной этики, а единый стиль мышления, признание данным сообществом определенных теорий и методов исследования. Эти положения, объединяющие сообщество ученых, Кун назвал парадигмой. Парадигма - признанные всеми научные достижения, которые в течение определенного времени дают научному сообществу модель постановки проблем и и решения. Конкретные теории возникают в рамках той или иной парадигмы. При смене парадигмы нельзя перенести теории в новуют парадигму.

Развитие науки, по Куну, - это скачкообразный, революционный процесс, сущность которого выражается в смене парадигм, дисциплинарных матриц. На каждом конкретном историческом отрезке в рамках сообщества складывается определенная парадигма. Развитие науки какой-то период идет в рамках данной парадигмы: накапливается эмпирический материал, обрабатываются данные, совершенствуются методики. Это период так называемой нормальной науки. Однако со временем парадигма как определенный стиль мышления расшатывается и рано или поздно наступает кризис основных понятий в науке. Переход к новой парадигме, кроме рациональных доводов, всегда есть волевой акт. Кун выдвинул этапы развития науки: Спокойный. Революционный (переходный). Революционный этап - переход от одной парадигмы к другой. "Ср-ра научн. революций":

Концепция историч. динамики научного знания. История науки представлена как конкурентная борьба между различи, научными сообществами, основой для которых является принятие их членами опред. модели научн. деятельности - совокупи, теоретич. стандартов, методологич. норм., критериев, установок. В этих рамках происходит кумуляция решений различных "задач-головоломок". Безраздельное господство некоторой парадигмы - есть период "нормальной науки", котор. закнчивается, когда парадигма взрывается изнутри под давлением проблем, неразрешимых в ее рамках. Наступает кризис, когда создаются новые парадигмы, оспаривающие первенство друг друга. Кризис разрешает-я победой одной из них, что знаменует начало нового "нормального периода" и т.д. Эта модель отвергает убеждение в единственности, абс. и неизменности критериев научности и рациональности. Они объявляются исторически относительными. Демаркационная линия между наукой и ненаукой устанавл. всякий раз заново с установл. очередной парадигмы.